АЛГЕБРО – ЛОГІЧНІ МОДЕЛІ ТА МЕТОД ПОБУДОВИ ЛАНЦЮГІВ ЛЕКСИЧНИХ ОДИНИЦЬ В СИСТЕМАХ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір та актуальність теми дисертаційної роботи, сформульовано мету та завдання дослідження, наведено відомості про зв’язки обраного напрямку досліджень із планами організації, де виконана робота. Надано загальну характеристику роботи, сформульовано основні положення, які винесено автором на захист, визначено їх практичну значущість.

У першому розділі проаналізовано сучасний стан розвитку систем опрацювання природної мови. Запити інтелектуалізації потребують від комп’ютера здатності розуміти людську мову, достатньої «кмітливості», здатності мислення й творчості. Відтак висувається задача забезпечення обчислювальної техніки достатньо «високоорганізованим інтелектом», що базується на апаратних і програмних засобах, наближених за своїми можливостями до природної мови людини.

Ця задача не передбачає простого й швидкого вирішення. Виникають суттєві складнощі. Через це не дають бажаних результатів роботи з автоматизації програмування, створення високоякісного перекладу з однієї мови на іншу, побудови систем для розпізнавання досить складних об’єктів, формування здатності машин зрозуміти побачене й почуте, спрямоване на вирішення аналогічних питань.

Наведено огляд методів та систем морфологічного аналізу в системах обробки природної мови. Для мов флективного типу, які мають багату словозмінну парадигму, серед задач граматичної ідентифікації складним і працемістким завданням є формалізація процесів лексичної парадигматизації та отримання повного списку словоформ певної лексеми в усіх граматичних значеннях і виведення вихідної словоформи з будь-якої текстової словоформи.

При здійсненні морфологічного аналізу виділяють кілька напрямів. Один з них моделює класичну схему аналізу шляхом поділу словоформи на основу і можливе закінчення з подальшою перевіркою на сумісність закінчення з основою, яка залишається. Інший напрям використовує інформацію, що міститься в кінцевих буквосполученнях. Ця інформація отримується в результаті попередньої статистичної обробки словника. На третьому напрямі створюються універсальні математичні моделі морфології у формі відкритих систем рівнянь, які дозволяють шляхом їх рішення здійснювати нормалізацію словоформ, отримання граматичної інформації та синтез словоформ.

У результаті проведеного аналізу сформульовано основні задачі дисертаційних досліджень.

У другому розділі наведено систему ознак (граматичних категорій), що визначають словозміну зазначених класів слів італійської мови, та значення, які ці ознаки (категорії) можуть приймати.

Алгебра скінченних предикатів дає можливість формального опису інформаційних процесів у вигляді рівнянь. Рівняння описують відношення між змінними. Усі змінні у рівнянні рівноправні, будь-які з них можуть виступати як у ролі незалежних, так і у ролі залежних. Перевага рівняння полягає у можливості передбачення реакції системи навіть при неповній визначеності вхідних сигналів.

Мова – це система знаків, де мовний знак часто відображають у вигляді трикутника Фреге. Таким чином, об’єктами мови виступають певні психофізичні стани та процеси, які відбуваються у мовнорозумовому апараті людини, а усна та писемна її репрезентації слугують елементами інфраструктури мовного процесу.

Наявність формальної моделі словозміни флективної мови є визначальним фактором для побудови граматичного словника, що означає встановлення та формалізацію лінгвістичних критеріїв, згідно з якими уся множина слів мови розбивається на певні підмножини, взаємний перетин яких є порожнім і всередині кожної з них словозміна відбувається за одним правилом. Підмножини слів з такими властивостями називаються словозмінними парадигматичними класами.

За ознакою приналежності до певної частини мови та за додатковими ознаками, які є класифікуючими в межах певної частини мови, множина слів розподіляється на граматичні класи.

За словозмінними категоріями, що визначають словозмінну парадигму конкретних слів (сукупність граматичних значень та відповідних граматичних форм), вводяться парадигматичні типи. Парадигматичні типи можуть бути притаманними декільком граматичним класам, усередині кожного з яких виділяються парадигматичні класи. До одного парадигматичного класу входять тільки ті слова, які мають однакові набори змінних складових для всіх граматичних форм, а відрізняються один від одного лише незмінною складовою. Слова з одного класу еквівалентності, визначеного в такий спосіб, мають і однакові правила словозміни.

Таким чином, для кожного з граматичних класів (парадигматичних типів) будується розбиття на множини слів, що не перетинаються, і які є парадигматичними класами, всередині кожного з яких діють єдині правила словозміни. Для мов флективного типу це означає однаковість флексій граматичних форм та збіг характеру чергування в основі.

Парадигматичні класи італійської мови визначаються всередині кожного граматичного класу слів. Це викликано тим, що словозмінні процеси для слів різних класів визначаються своїми, притаманними саме для цього класу, словозмінними параметрами.

Словниковий склад ділиться за належністю до певної частини мови на такі класи слів – іменники (ознаки: рід, число), артиклі (ознаки: вид, рід, число), прикметники (ознаки: тип, рід, число), числівники (ознаки: тип, рід, число), займенники (ознаки: тип, рід, число, особа), дієслова (ознаки: особа, число, спосіб, час, стан), прийменники (ознака: тип), прислівники (ознаки: тип, вид), сполучники (ознака: тип), вигуки (ознака: вид).

За значеннями своїх класифікаційних категорій деякі граматичні класи розподіляються на підкласи. Кількість підкласів залежить від того, скільки значень може приймати дана класифікаційна категорія. Наприклад, клас артиклів розподіляється за ознакою вид на 2 підкласи; клас прикметників за типом поділяється на 6 підкласів; клас числівників за типом поділяється на 7 підкласів; клас займенників за типом поділяється на 5 підкласів.

У третьому розділі побудовано модель лексикографічної системи граматичного типу на прикладі словозміни італійської мови за допомогою алгебри предикатів.