Аналіз існуючих підходів до моделювання фінансово-виробничої діяльності підприємства

Краткое содержание

Серед задач, які виникають перед менеджментом у процесі управління підприємством, важливе місце посідають питання вибору методів управління, та зокрема, технологій оптимізації діяльності підприємства. Оскільки можливості проведення експериментів над реальними виробничо-господарськими системами є обмеженими та невиправдано ризикованими, для реалізації основних завдань управління та, зокрема, функції планування, застосовують метод моделювання економічних явищ та процесів, який передбачає використання широкого діапазону теорій, методів та прийомів.

Як вже було зазначено у першому розділі дисертаційного дослідження, моделювання виробничої програми підприємства може бути детерміністичним та моделюванням за умов невизначеності. Тому, відповідно до економічної суті задачі та вхідної інформації для її розв’язку, науковці застосовують різні математичні підходи до моделювання.

Зокрема, В. Кігель  [75, c.17] виділяє наступні моделі залежно від зв’язку між можливими альтернативами та результатами від реалізації цих альтернатив:

−      детерміновані – коли вибір однієї із альтернатив приводить лише до одного можливого наслідку, тобто, він однозначно визначається обраною альтернативою;

−      недерміновані – коли вибір однієї із альтернатив може привести до кількох можливих наслідків.

У випадку недетермінованості виділяють задачі прийняття рішень в умовах невизначеності, тобто, коли є невідомими ймовірності можливого настання певних подій або наслідків вибору альтернативи.

Другим видом задач в умовах не детермінованості є задачі прийняття рішень в умовах ризику – коли розподіл ймовірностей можливого настання певних подій чи наслідків вибору альтернативи є відомим, aбo принаймні може бути оцінений. Зокрема, значну увагу моделюванню економічного ризику приділено у працях [23; 25; 39; 73; 94; 118; 173].

Аналогічної класифікації дотримуються автори праці [95], визначаючи детерміновані моделі, як такі що використовуються в умовах повної інформації. О. Солодова [132] вказує на те, що існують методи прийняття рішень зорієнтовані на строго детерміновані параметри, а також методи прийняття рішень на підприємстві в умовах ризику та невизначеності. У класифікації методів прийняття рішень в умовах ризику та невизначеності автор закладає в основу кількість сценаріїв реалізації планового рішення.

Фактично фахівці розрізняють випадковість та невизначеність, зокрема, О.І. Пономаренко та В.О. Пономаренко випадковість визначають як „вид невизначеності, що підпорядковується певній закономірності та пов’язана із розподілом ймовірностей” [112, c. 69]. Причому у праці наведено чотири основні підходи до тлумачення випадковості:

−      за П. Лапласом, випадковим є те у чому при аналізі не виявили закономірності;

−      випадковість є об’єктивною характеристикою усіх явищ;

−       на відміну від детермінованих, існують і випадкові явища, які описуються за допомогою статистичних закономірностей;

−      за І. Пригожиним, випадкові та детерміновані стани чергуються в життєвому циклі будь-якої системи. Проте детерміновані процеси поступово замінюються процесами, які не є рівноважними, а набувають такої риси як хаотичність.