АНТИКРИЗОВЕ УПРАВЛІННЯ ДІЯЛЬНІСТЮ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі зазначено актуальність теми, зв'язок з науковими планами, сформульовано мету і завдання, предмет і об’єкт дослідження, визначено наукову новизну, практичне значення одержаних результатів та їх апробацію.

У першому розділі дисертації – „Теоретичні основи антикризового управління та процесу оздоровлення сільськогосподарських підприємств” – досліджено теоретичні аспекти антикризового управління сільськогосподарськими підприємствами, охарактеризовано основні методичні підходи до оцінки фінансового стану сільськогосподарських підприємств, розглянуто провідні засади організаційно-економічного забезпечення оздоровлення сільськогосподарських підприємств.

У проведеному дослідженні поняття „криза” визначається як певний стан підприємства, якому притаманні окремі порушення фінансової, виробничої чи комерційної діяльності, подальший розвиток або поєднання яких може загрожувати банкрутством підприємству та перспективі його діяльності.

Встановлено, що для діагностики окремих проявів кризових явищ та ймовірності банкрутства підприємства загалом використовуються як інтегральні методи оцінки, що дозволяють ідентифікувати фінансовий стан підприємства на основі результативного показника багатофакторних моделей, так і методи, що передбачають розрахунок системи показників, експертний аналіз яких забезпечує формулювання висновку про наявність або відсутність проявів кризових явищ, а також дозволяє спрогнозувати динаміку фінансового стану підприємства.

У дисертаційній роботі виокремлено чотири види криз, що характеризують різні аспекти фінансово-господарської діяльності підприємства: кризу ліквідності, діагностування якої дає змогу характеризувати платіжні можливості підприємства; кризу результатів (прибутковості), що визначає ефективність господарської діяльності з позиції забезпечення його рентабельності та прибутковості; майнову кризу, яка характеризується ефективністю та доцільністю розміщення ресурсів підприємства, а також відповідністю майнового забезпечення й рівня функціонального стану основних засобів потребам підприємства; стратегічну кризу, під якою варто розуміти стан, в умовах якого підприємство нездатне ефективно здійснювати виробничі процеси та відсутні перспективи його подальшого розвитку.

Встановлено, що у системі антикризового управління важливе місце посідає процес оздоровлення суб’єктів господарювання. Залежно від напрямів здійснення запропоновано поділ такого оздоровлення на три види: виробничо-технічне (передбачає виконання комплексу дій з метою підвищення рівня технічного забезпечення, а також покращення окремих технологічних операцій), організаційно-управлінське (характеризується заходами, спрямованими на поліпшення якісного складу як апарату управління, так і окремих працівників) і фінансове (спрямоване на оптимізацію показників, що визначають рівень ліквідності, прибутковості, фінансової стійкості та ділової активності).

Визначено, що основними напрямами здійснення оздоровлення в сучасних умовах є: санація підприємства (заходи із покращення фінансово-господарської діяльності підприємств, що мають суттєві прояви кризових явищ або перебувають у стані, близькому до банкрутства), реструктуризація (має на меті покращення фінансового стану підприємства через проведення структурних й організаційних змін у межах як окремих виробничих підрозділів, так і суб’єкта господарювання загалом) і реорганізація (передбачає більш кардинальні зміни на підприємстві, що можуть виражатися через трансформацію організаційної форми господарювання).

Запропоновано класифікувати стратегії антикризового управління за наступними ознаками: залежно від причини кризи (виробничого, фінансового чи організаційно-управлінського оздоровлення), залежно від глибини прояву кризи (превентивна, локалізації, усунення наслідків), залежно від джерел реалізації (за рахунок внутрішніх джерел, за рахунок кредитних ресурсів, за рахунок залучення інвестора або співвласника) та залежно від характеру реалізації (захисна, наступальна, делегування повноважень, компромісів та консенсусів, ліквідаційна). Обґрунтовано вибір конкретної стратегії як залежно від наявних і доцільних джерел здійснення оздоровлення, так і від тих результатів, що ставлять за кінцеву мету при її реалізації. Відмічено, що в реальних умовах є доцільним для використання поєднання декількох видів стратегій антикризового управління, що дозволить досягти необхідного результату за наявних ресурсів.

У другому розділі дисертації – „Моніторинг кризових ситуацій у системі антикризового управління сільськогосподарськими підприємствами” – здійснено оцінку сучасного стану розвитку та антикризової діяльності сільськогосподарських підприємств Полтавської області, проведено діагностику кризових явищ у діяльності сільськогосподарських підприємств і визначено вплив кризових явищ на ймовірність їхнього банкрутства.

Виявлено, що, починаючи з 2000 р., сільськогосподарське виробництво Полтавської області зазнає значних трансформаційних перетворень. Циклічність економічного розвитку, що є надзвичайно актуальною для сільськогосподарського виробництва, обумовила той факт, що не всі підприємства (в особі їх керівників) змогли адаптуватися до існуючих умов та налагодити високоефективне господарювання. Частина суб’єктів господарювання в процесі подальшої діяльності опинилися у кризовому стані та, як наслідок, були піддані процедурі банкрутства. Проведені дослідження стосовно функціонування системи антикризового управління на сільськогосподарських підприємствах виявили той факт, що у більшості випадків вона або не сформована взагалі, або функціонує в досить обмеженому вигляді й не дозволяє своєчасно відслідковувати динаміку показників діяльності підприємств та, як наслідок, не забезпечує оперативності прийняття управлінських рішень