АНТИСОЦІАЛЬНА СУТНІСТЬ ТА КРИМІНОГЕННИЙ ХАРАКТЕР МАРГІНАЛІЗМУ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, гіпотезу, методологічні й теоретичні засади дослідження, висвітлено його основні етапи, розкрито наукову новизну, практичну і теоретичну значущість, подано дані щодо апробації та впровадження одержаних результатів, публікацій, а також структуру дисертації.

У першому розділі «Філософсько-правові основи дослідження маргіналізму в сучасній Україні» обґрунтовується наявність у проблеми, яка досліджується в дисертації, філософсько-правового аспекту і здійснюється його загальний концептуальний огляд. Розкрито зміст основних понять, що використовуються у роботі, запропоновані авторські варіанти їхніх дефініцій. Виявлено основні маргінальні ознаки, які становлять потенційну соціально-криміногенну загрозу, а також зміни в сучасному українському суспільстві, зумовлені посиленням процесу маргіналізації.

У підрозділі 1.1. «Маргіналізм як предмет філософсько-правового осмислення» шляхом аналізу існуючих концепцій в контексті філософії права розкрито сутність понять «маргіналізм», «маргінал», «маргінальна група», які складають рефлексивно-смислове наповнення процесу маргіналізації українського суспільства.

Дисертантка виділяє такі відмінні ознаки маргіналізму, маргінальності, маргіналів та маргінальних груп: 1) це життєпрояви периферійних прошарків суспільства; 2) вихідці з цих прошарків позбавлені основних засобів життєзабезпечення; 3) вони недостатньо соціалізовані; 4) їх поведінка погано піддається коригуванню з боку суспільних норм; 5) вони зорієнтовані на власні норми поведінки; 6) вони слабко інтегровані в систему суспільних відносин; 7) вони можуть цілком вийти з системи офіційних (трудових, моральних та ін.) відносин; 8) вони ставляться до суспільства нейтрально або перебувають з ним у ворожих відносинах, а тому 9) вони самоізолювалися від нього (іноді навмисно чи випадково) або 10) можуть бути примусово ізольовані державою.

У цілому маргінали – як потенційні, передмаргінали і власне маргінали – це такі крайні (знизу) прошарки в соціальній структурі, які обмежені у виконанні соціальних ролей громадянина і людини, позбавлені основних засобів життєзабезпечення, погано соціалізовані, а отже, недостатньою мірою інтегровані в систему суспільних відносин або цілком вийшли з неї і, як правило, знаходяться з суспільством в антагоністичних відносинах.

На основі аналізу філософсько-антропологічної та соціально-юридичної традицій дослідження маргінальних груп, основних життєпроявів у суспільстві дисертантка виділяє наступні маргінальні групи.

Перша група – політичні маргінали. Вона складається з політичних в'язнів; політичних емігрантів; етнічної опозиції, що сповідає екстремізм; подібних угрупувань титульної нації. Друга група – економічні маргінали. До неї входять такі категорії людей, як ті, хто живе за межею бідності; безробітні; не навчаються; без професії. Усі вони за статусом, соціальним покликанням, прибутками і споживанням, зовнішнім виглядом і культурою знаходяться на самому «дні» суспільства або взагалі поза його межами. Третю групу утворюють соціальні маргінали. Якщо в попередню групу увійшли особи, витиснені з суспільства економічними факторами, то в даній групі виявилися ті, хто втратив своє соціальне коріння, позбавився членства в тих первинних утвореннях, де людина з'являється на світ і проходить перші уроки соціалізації для нормального входження в суспільство. Четверта група маргіналів – культурологічна. Це громадяни або особи без громадянства, які не володіють офіційною (державною) мовою; неосвічені люди; особи, відчужені від освіти і культури; аморальні люди. До таких долучаються і неписьменні люди, що лише частково можуть компенсувати свою культурну відчуженість від суспільства усним спілкуванням. До п'ятої групи маргіналів належать соціально-психологічні види. Це крайні індивідуалісти й егоїсти, які не знають нічого, окрім власних інтересів, і ставляться до навколишнього світу як до засобу власної самореалізації. Це - люди з підвищеною формою агресії: дратівливі, запальні, неконтрольовані в гніві, нездорові, з різними психічними аномаліями. Шоста група маргіналів включає хворих людей. Переважно їхній соціальний статус – інваліди й інваліди дитинства. Насамперед маються на увазі хвороби нервової системи, розлад психіки і поведінки, а також вроджені аномалії (дефекти розвитку), деформації та хромосомні порушення. Такі хворі відзначаються неадекватною реакцією на навколишній світ, вони віддалено або взагалі не уявляють собі правил суспільного життя і норми, яких слід дотримуватися. Й остання в класифікації маргінальна група – кримінальна. До неї можна включити: осіб, які вчинили злочин, однак не були притягнуті до кримінальної відповідальності, осіб, що переховуються від судових і правоохоронних органів; осіб, котрі відбувають покарання в місцях позбавлення волі; осіб, які відбули покарання.

У підрозділі 1.2. «Маргінальні трансформації в соціальній структурі українського суспільства на сучасному етапі його розвитку» аналізуються економічні, соціальні, демографічні та психологічні умови та причини маргіналізації українського суспільства.

Різний суспільний лад по-різному модифікує вічні принципи справедливості: в одному суспільстві – справедливе те, що дозволяє сильному стати процвітаючим і мати все, а слабкому надає можливість залишатися тим, ким він є, мати тільки те, на що він здатний, тобто пливти по життю самотужки. В іншому суспільстві громадяни уповноважують свою державу виступити арбітром у системі вторинного перерозподілу благ – і воно стримує непомірні апетити й амбіції багатих, вилучає в них значну частину прибутку, заснованого на надексплуатації найманої праці, і розподіляє серед тих, хто в силу поважних життєвих обставин не в змозі заробити на гідне життя своєю працею. Держава першого типу плодить маргіналів у незліченній кількості, другого – стримує накопичення надприбутків у однієї людини, часом надмірно захоплюючись своєю сильною перерозподільною політикою, що веде до придушення підприємницької ініціативи і згасання соціальної творчості. В даний час українське суспільство рухається від останнього типу до першого.

Найбільш небезпечні і баластні для суспільства такі три групи: малозабезпечене населення (бідна частина середнього класу) – потенційні маргінали, бідні і убогі («дно» суспільства) – передмаргінали і найнебезпечніші в кримінальному плані – антисоціальні прошарки, власне маргінали, криміногенні маргінали. Багато з них на обліку не перебувають: вони – не зайняті, не зареєстровані безробітні, не одержують пенсій, не мають допомоги, тобто знаходяться за межами суспільних відносин і поза соціальним полем, що підлягає статистичному обліку. Всі вони є продуктом суспільних відносин і, отже, здатні кількісно зменшуватися, збільшуватися або зникати залежно від ступеня справедливості суспільного ладу, що формує ці відносини.

У підрозділі 1.3. «Маргінальний синдром криміногенності» досліджується таке сполучення маргінальних ознак, які потенційно небезпечні для суспільства і можуть бути загрозою проявом злочинності. Синдром має всі характеристики, завдяки яким він може за певних обставин породити злочин.

У маргінальному середовищі маргіналізм як необхідність виражений повніше, аніж у маргінальному індивіді. Він непорушний, непохитний, самодостатній і відтворюваний. Його сутнісна необхідність полягає в тому, що він реалізує себе завжди. Це відбувається, безумовно, тому, що маргіналізм є обов’язковим результатом диференціації індивідів, малих і великих соціальних груп в ієрархії суспільства. З тією ж необхідністю, з якої суспільство породжує маргіналізм, він реалізує себе доступними йому засобами і способами в самому суспільстві.

Як суспільне явище, маргінальний синдром має у своєму розпорядженні комплекс, тобто сукупність всіх без винятку умов, які в силу обставин породжують злочинність. Це – закономірність. Якщо в якомусь типі маргінального середовища бракує компонентів для виникнення злочинів, воно запозичує відсутнє в інших родинних типах все того ж маргінального середовища. Первинне сполучення маргінальних ознак, немов магніт, притягує до себе родинні маргінальні ознаки.

Маргінальне середовище може бути кримінальним як спонтанно, так і цілеспрямовано. Якась його частина спеціалізується на злочинності і цим живе: кишенькарі, домушники, торговці наркотиками й т. ін. Це професіонали. Вони заражають злочинністю сугестивну масу маргіналів: набирають помічників замість вибулих, навчають молодих, створюють кримінальні групи. Кримінальна група – особливий прошарок осіб, де лідерство зустрічається статистично частіше, ніж в основному маргінальному середовищі. Непрофесійна злочинність народжується в маргінальному середовищі з необхідністю. Вона виникає без сторонніх зовнішніх впливів, тому що викликана внутрішніми рушійними силами, причинами й спрямуванням. Маргінальне середовище формує особливий потяг до справедливого з його точки зору перерозподілу матеріальних та духовних благ, а тому завжди штовхає цих осіб на майнові злочини.

У розділі 2 «Основні причини маргіналізму та маргінальної злочинності» дисертанткою визначаються умови, причини та джерела маргіналізму: історична епоха, цивілізація, державний лад і суспільство, безпосереднє соціальне середовище, природа і клімат, сама людина – з власною мірою волі і здібностей і, нарешті, психофізіологічна спадковість.

У підрозділі 2.1. «Макросередовищні чинники маргіналізму і злочинності» досліджені глибинні соціальні та макроекономічні чинники маргіналізму та кримінальні передумови маргіналізації політичних еліт.  

З виникненням великого капіталу, вірогідних можливостей надприбутків, а також конкуренції, відносини спочатку в системах виробництва і розподілу, а поступово й у всьому суспільстві стають жорсткими, конфліктними. Основна маса злидарів, незайнятих і бідних людей економічно і соціально стають все більш залежними від багатих, оскільки співпраця з ними, законна або кримінальна, приносить необхідний заробіток. Тому це залежне положення спонукає їх бути лояльними до економічно панівних кіл.

Макроекономічні процеси примушують людей переходити з самодостатніх класів і соціальних груп, якими за своїм соціально-економічним і професійним статусом вони були раніше, до нижчих прошарків суспільства, іноді, можливо, і не гірше оплачуваних, але таких, що мають нижчий статус, - тобто до потенційних маргіналів і передмаргіналів. Значна маса людей опинилася за межами виробництва загалом. Політичними передумовами маргіналізації та маргінальної криміналізації суспільства виступають: 1) слабкість держави і бездіяльність її керівництва; 2) непрофесіоналізм політичної еліти; 3) політичні репресії; 4) кримінальність; 5) створення макроекономічних передумов зубожіння основних груп населення; 6) нездатність держави формувати високоморальну духовну атмосферу суспільства.

У підрозділі 2.2. «Мікросередовищні джерела криміногенної маргіналізації суспільства» показано, що серед чинників, які кінець кінцем зумовлюють правопорушення (суспільство, держава, середовище, особисті риси і ситуація), - вирішальна роль належить саме безпосередньому середовищу, тобто мікросередовищу. Під мікросередовищем розуміють ту сферу життєдіяльності людини, в якій на основі групових норм поведінки розподіляються і реалізуються її основні соціальні ролі, шляхом прямих контактів з подібними собі здійснюється повсякденне проведення часу, що відіграє вирішальну роль у формуванні світогляду особи, зокрема суспільних і антигромадських установок.

Можна виділити компоненти безпосереднього середовища людини: 1) сім'ю; 2) колектив – дитячу дошкільну установу, шкільний клас, позашкільну установу – будинок школярів, клуб туристів, гурток юних техніків, гурток юних натуралістів, літній табір, спортивну секцію, студентську групу, виробничий колектив; 3) референтну групу: а) стихійну неформальну групу товаришів по службі, сусідів; дворову, вуличну і головну тусовку; об'єднання з метою заробітку, промислу тощо; б) формальне об'єднання – громадську організацію, політичну партію, релігійну організацію та ін. Певне значення мають також географічне середовище та місцевість, в якій живе людина. Як найбільш істотний критерій оцінки характеру вірогідного впливу перерахованих чинників на особу у даному розділі виділений ступінь їх зв'язку з суспільством.

У підрозділі також велика увага приділяється кримінальним джерелам походження маргінальних груп в Україні. Доводиться теза про те, що вони є найменш очевидними і такими, що безпосередньо не сприймаються громадськістю. В силу високого ступеня латентності злочинності, відсутності альтернативи обліку злочинів у правоохоронних органах, а також через невиявлених злочинців, що не постали перед судом, помилуваних засуджених, незаконно звільнених від кримінальної відповідальності, - фактичний масив злочинного світу, з якого виростають маргінали і нові злочинці, значно більший від того, що реєструється.

Крайньою формою державного примусу стосовно злочинця варто розглядати усі види кримінальних покарань, і особливо позбавлення волі. Зазначимо, що структура кримінального покарання, яке використовується в Україні, не відповідає західноєвропейській кримінальній політиці і значною мірою не збігається з аналогічною політикою, що проводиться в більшості штатів США. Ця невідповідність виявляється в підвищеній частці такої міри, як позбавлення волі, у складі усіх видів карного покарання, що вступили в силу на підставі рішення суду. Таке положення речей не може бути розцінене як позитивне або негативне, демократичне або антидемократичне. Критерієм ефективності або недоцільності прийнятних заходів кримінального характеру може бути зниження порогу злочинності серед населення, що має стійку тенденцію на перспективу, при підвищенні рівня вимогливості і суспільного контролю до процесу реєстрації і розкриття злочинів, виявлення злочинців і доведення справи до суду.

У підрозділі 2.3. «Особистісні передумови формування маргінала та реалізації його криміногенного потенціалу» розкривається взаємозалежність і відносна самостійність біологічного і соціального в людині. Більшість вчених підкреслюють взаємообумовлений характер біологічних і соціальних чинників, а деякі з них вважають неправомірною постановку питання про те, що саме виступає в ролі вирішальної сили. Проте ніхто з них не заперечує, що такі біологічні відмінності існують, що вони успадковуються і можуть виявлятися в поведінці людини, посилюватися, ослаблюватись і нейтралізуватися під впливом чинників соціального середовища: добробуту, культури, освіти.

У складному переплетенні спадкового і соціального, особистого і середовищного, закономірного і випадкового – можна виявити різні системи як позитивних, так і негативних залежностей. У підготовці злочинця до злочину і в його здійсненні беруть участь всі попередні чинники, які впливали в житті на людину. На практиці є маса випадків, коли в одних кримінальних і маргінальних обставинах переважає спадковість і ще ширше - біологічні чинники, тобто у тому числі й набуті вже в житті. Аналіз показує, що виникненню маргіналів можуть сприяти фізіологічні та психологічні чинники, спадкові та набуті особливості психіки. Вирішальна роль у процесі становлення людини як соціальної істоти і законослухняного громадянина належить соціальним чинникам.

Серед соціальних чинників маргінальне середовище виділяється як найбільш впливове. Саме воно найбільшою мірою породжує причини психічних і соматичних захворювань, що обумовлюють біологічну маргінальність. Воно ж здатне соціальними засобами закріплювати біологічні дефекти людини, у багато разів підсилювати їх і відтворювати нижні прошарки суспільства в розширеному масштабі.

Третій розділ дисертації «Соціальні та правові проблеми зниження рівня маргіналізму і злочинності в Україні» присвячений практичним соціально-правовим заходам протидії маргінальним процесам в Україні та їх нейтралізації.

У підрозділі 3.1. «Проблема ресоціалізації маргінальних груп» під ре соціалізацією дисертантка розуміє повторне засвоєння людиною соціальних нормативів – умову повернення до суспільства (після тимчасової відсутності) й інтеграцію в соціально значущі зв'язки. Права, надані громадянинові Конституцією, спрямовані на запобігання виникнення маргінальних груп у суспільстві. Держава підтримує рівність усіх перед законом, чоловіків і жінок, представників різних націй і регіонів, класів і соціальних прошарків. У зв'язку з цим обмежені крайні прояви хибно зрозумілої свободи. З одного боку, обмежуються привілеї або дискримінація за ознаками раси, кольору шкіри, релігійними та іншими переконаннями, статі, етнічного і соціального походження, майнового статусу і місця проживання. А з іншого, – неприйнятним є екстремізм у будь-яких формах: як зазіхання на ці права, незаконне втручання в особисте і родинне життя, зміна ладу насильницьким шляхом, пропаганда війни, насильства, розпалення ворожнечі. Нарешті, держава конституційно проголошує сильні соціальні програми, спрямовані на пом'якшення нерівності, яка природно виникає між людьми. Політику держави, спрямовану на зменшення соціального прошарку маргінальних груп у населенні, безумовно, варто визнати правильною, хоча і запізнілою.

Разом з тим відсутні підстави для характеристики її в якості достатньої на практиці і саме превентивної. Політика профілактики злочинності повинна підкріплюватись достатнім фінансуванням і волею, а тому не дає необхідних результатів. Потрібне поліпшення стану правопорядку в державі. Заходи, які здійснює держава на рівні законів, указів, концепцій та розпоряджень, повинні знаходити адекватне виконання. Необхідно надати цим заходам цільного та системного характеру, спрямувати їх на усунення умов, які породжують маргіналізм і маргінальну злочинність. А для цього потрібні радикальні заходи, спрямовані на покращання економічної ситуації в країні. Тоді можна буде розраховувати на скорочення соціальних верств, самі конкретні обставини боротьби за виживання яких приводять до злочинів. Підвищення рівня добробуту населення дозволить посилити й виховну роботу, насамперед серед молоді.

У підрозділі 3.2. «Проблеми ресоціалізації засуджених злочинців і осіб, звільнених від відбування покарання» показано, що всупереч процесу стримування маргіналізації суспільства державними заходами, маргінальне середовище продовжує поставляти в суспільство своїх нових представників.

Принципи кримінально-виконавчого права потенційно забезпечують ресоціалізацію засуджених, які відбувають покарання як не пов'язане з позбавленням волі, так і пов'язане з ним. У принципах відбитий баланс суспільних інтересів та інтересів окремих громадян. Система надання допомоги особам, звільненим від відбування покарання, державний нагляд і суспільний контроль за ними сприяють відновленню даних осіб у цивільних правах, реконструкції їх зв'язків із суспільством – у праці, в родині, в об'єднаннях громадян. Проте тут також державні заходи повинні знаходити адекватне виконання в областях і самих пенітенціарних закладах. Крім того, велику увагу необхідно приділяти індивідуальним формам постпенітенціарної ресоціалізації осіб зазначеної категорії.