Балинська О.М. Вербальний біхевіоризм у діяльності органів внутрішніх справ: філософсько-правовий аспект

Краткое содержание

1)            ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначається його мета, завдання, об’єкт і предмет, характеризується стан наукової розробки та методологічна основа дисертації, окреслюється наукова новизна та практичне значення одержаних результатів.

Розділ 1 “Методологія дослідження вербального біхевіоризму в діяльності органів внутрішніх справ” складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Філософсько-правове та вербально-біхевіористське обґрунтування правової комунікації: огляд літератури” на основі загальнотеоретичної бази доведена провідна роль вербально-біхевіористської домінанти у філософсько-правовому методологічному підході до оволодіння новими видами діяльності, розширення кола комунікації, усвідомлення себе як невід’ємної частини оточуючого соціуму, зокрема у сфері діяльності ОВС як одного із автентичних середовищ реалізації правової комунікації. Порушена проблема право-комунікативної філософії діяльності ОВС, яка (через призму філософсько-правового аспекту застосування вербального біхевіоризму) дає змогу точного і формалізованого опису причин і мети поведінки соціального суб’єкта, вироблення практичних орієнтирів у правовідносинах.

У підрозділі 1.2. “Основні засади вербального біхевіоризму в юридичних науках” проведено міждисциплінарні паралелі між мовленнєво-поведінковою психологією та філософією права, юридичною етикою, юридичною деонтологією, юридичною соціологією, юридичною антропологією, теорією права, юридичною психологією, політико-правовими вченнями, а також кримінальним правом, кримінологією, криміналістикою, кримінально-виконавчим і кримінально-процесуальним правом, судовою медициною і судовою психіатрією. При визначені спільних методологічних засад вербального біхевіоризму, комунікативної філософії, герменевтики і юридичних наук зазначено, що комунікативна філософія задає принципи суб’єкт-суб’єктного відношення та комунікації як провідного механізму формування правомірної поведінки; герменевтика  надає  можливість  осмислення процесу інтеріоризації правового поля у світогляд соціального суб’єкта; наголошено на важливості застосування у практиці органів внутрішніх справ  методології вербального біхевіоризму у впливі на співрозмовника і тлумаченні його реагування на зовнішні стимули правового оточення.

На основі детального аналізу міжпредметних зв’язків показано, що через сукупність прийомів та експериментально доведених способів досягнення мети (формування “заданого” типу поведінки) саме вербальний біхевіоризм спроможний стати методологічною основою теоретично-прикладного дослідження ОВС у контексті вивчення процесів правової комунікації.

У підрозділі 1.3. “Правове поле ОВС як середовище міжсуб’єктної правової  комунікації” досліджується  проблема реалізації правил поведінки у контексті додержання / недодержання правових норм і вимог у взаємозв’язку з проблемою їх розуміння та поведінково-знакового відображення. Доведено, що сприйняття і продукування правомірної поведінки у співвідношенні з проблемою розуміння і відтворення надає особливої актуальності філософії правової комунікації та показує зумовленість герменевтичної та комунікативістської методологій права як нового право-розуміння.

Стверджується, що правове поле – окремий аспект вираження соціокультурного простору, регульованого правом; ідеальна організація правового поля полягає у розумінні та оцінювально-рефлексивній інтерпретації правового оточення соціальним суб’єктом. Правове поле органів внутрішніх справ – це функціонально-семантичне середовище реалізації міжсуб’єктної правової комунікації на основі рефлексій правової реальності, що в ідеалі передбачає право-порозуміння в інтерсуб’єктивному соціокультурному світі.

Аналіз правового поля і правомірної поведінки як опредметнення його парадигми в діяльності соціального суб’єкта зумовив вибір двох провідних методологій для проведення дисертаційного дослідження: вербального біхевіоризму і герменевтики. Ці дві методології, обмежившись специфікою сфери застосування, забезпечують всебічний аналіз міжсуб’єктних відносин у право-комунікаційному полі.

У розділі 2 “Вербальний біхевіоризм і герменевтика у вивченні онтології працівника органів внутрішніх справ як соціального суб’єкта” розглядаються методи впливу на дискурсивне відтворення правового поля соціальним суб’єктом.

Зокрема у підрозділі 2.1. “Правова основа соціальної сутності людини у вербально-біхевіористському та герменевтичному вимірі” здійснюється аналіз теорій особистості та антропологічних концепцій, де зазначається, що застосування методів вербального біхевіоризму і герменевтики у підході до вивчення онтології працівника органів внутрішніх справ розкриває принципи попереднього світоглядного укорінення і наявного знаково-дієвого відображення правової реальності. Психофізичне вирішення проблематики правової основи соціального суб’єкта ще раз  підтверджує  духовно-тілесну цілісність людини, яка продукує закони моністичного зв’язку мовленнєвого і поведінкового реагування.  Вербальний  біхевіоризм  і герменевтика як теоретико-прикладні методологічні напрями спроможні вдосконалити правову основу соціальної сутності людини, даючи поштовх для творення нової позитивно-правової політики суспільства, орієнтованої на “природно-соціальну терапію” з формуванням потреби належної або й рекомендованої форми поведінки.

У підрозділі 2.2. “Вербальний біхевіоризм у формуванні правового світогляду працівника органів внутрішніх справ як одного із чинників запобігання злочинності” відображено практичне застосування методу переконання як різновиду психотворчої та психокорекційної діяльності. Зазначається, що тактика формування правового світогляду засобами вербального біхевіоризму полягає у задіянні когнітивних вербалізованих стратегій, зосереджених  на  пізнавальних  процесах,  і здатності пропонувати

механізми “стимулювання” правомірної поведінки та нівелювання протиправних спонук. Таким чином, формування правового світогляду працівника ОВС засобами вербального біхевіоризму – це активне сприйняття впливу правового оточення і пристосування до нього, а також безперервне творення правових уявлень на основі інформації про правове поле і своє місце у ньому.

У підрозділі 2.3. “Герменевтика інформаційного насильства в контексті діяльності органів внутрішніх справ”, зважаючи на інкорпорацію процесів і явищ інформаційного суспільства у діяльність ОВС, подається адаптивний підхід до застосування західних наукових досліджень у розробці власної позиції щодо герменевтики інформаційного насильства. При цьому пропонується власне визначення цього явища як процесу впливу образів і медіа-текстів, що містять елементи застосування надмірної фізичної сили чи іншого примусового тиску щодо кого-небудь; тиражовані та ретрансльовані друкованими й аудіовізуальними засобами масової комунікації; провокують чи спонукають до прояву агресії у формі антисуспільних, протиправних дій. Окреслюються основні шляхи нівеляції інформаційного насильства, один із найбільш дієвих серед яких – законодавче врегулювання поширення продукції з елементами інформаційного насильства. У зв’язку з цим запропоновано низку доповнень до Закону України “Про захист суспільної моралі”.

У розділі 3 “Вербально-біхевіористські моделі впливу на формування правомірної поведінки працівника органів внутрішніх справ у правовому полі соціокультурного простору” проаналізовані правовідносини як причинно-наслідкові комунікаційні зв’язки, на основі яких організовується правова дійсність, будується діяльність і виробляються правові тенденції ОВС.

У підрозділі 3.1. ”Закон як вербальний регулятор поведінки соціального суб’єкта” виділяються і глибоко аналізуються чотири основні аспекти закону: текстологічний,  психологічний,  духовний  і  фізичний.  Обстоюється позиція, що всі проаналізовані аспекти закону підтверджують його значущість  в  організації  та  регулюванні   правової   поведінки   соціального суб’єкта. Адже закон – це правове мовлення, розраховане на комунікацію й отримання відповідного результату (підпорядкування). Правомірні дії тлумачаться як перетворення символізму розуміння і сприйняття права у символізм відтворення у поведінці

У підрозділі 3.2. “Вербально-біхевіористський метод виявлення правомірної та протиправної поведінки соціального суб’єкта” відзначається, що цей процес залежить від багатьох чинників, які можна згрупувати у взаємопов’язані категорії біологічного, психологічного та соціального. Основний акцент робиться на обов’язковій наявності вербалізаційного компонента. Зокрема правова поведінка трактується як різновид адаптивної діяльності соціального суб’єкта у правовому полі із задіянням знаків і символів  для  управління  нею; сукупність формальних апперцепцій в умовах опосередкованості правової комунікації, включеної у контекст міжсуб’єктних правовідносин. Правомірна поведінка подається як феномен правового існування, осягнутий розумом, інтуїцією і досвідом; діяльнісна здатність право-суб’єкта до консенсусу у процесі правової комунікації. Протиправну поведінку, що породжується неузгодженістю індивіда й середовища, слід розуміти як феномен набутий, а тому на неї можна впливати і змінювати її.

Проведений аналіз у підрозділі 3.3. “Філософські проблеми формування правомірної поведінки працівника органів внутрішніх справ” дає підстави говорити про правомірну поведінку правоохоронця як сукупність завчених дій і вчинків, пропонованих соціально-правовим оточенням і зумовлених сферою діяльності, або ж як результат впливу правового оточення через посередництво “проміжних змінних”, когнітивних процесів чи когнітивної реконструкції. Правомірна поведінка працівника ОВС виступає суб’єктивною формою вираження необхідності вирішення суперечностей між ідеалом і дійсністю. Пропонується вирішення цієї проблеми через задіяння різноманітних методів, зокрема вербального біхевіоризму, що передбачає інструментальне навчання, оперантне зумовлення, постійне підкріплення професійної поведінки. При цьому формування правомірної поведінки працівника ОВС визначається як процес ситуативний, спонтанний, багато в чому зумовлений соціальним середовищем і оточенням, але водночас чітко контрольований його внутрішніми імперативами. Працівники ОВС мають володіти знаннями вербального біхевіоризму, щоб уміти контролювати власну поведінку, викликати необхідну поведінкову реакцію інших; координувати і регулювати поведінку громадян та управляти нею, вносячи, тим самим, свій посильний внесок в утвердження громадянського суспільства в Україні.