Барабаш Б.А. Політичні інститути та конституційне право штату Теннессі (США)

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується новизна та актуальність обраної  теми дисертації, характеризується методологія дослідження, теоретична база, визначаються мета, завдання і структура дисертації, вказується на зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами, характеризуються наукове і практичне значення одержаних результатів, формулюються основні положення, що виносяться на захист.

Перший розділ «Становлення американського федералізму»  – складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Конституційно-правове регулювання взаємовідносин федерації та штатів» з’ясовуються правові й історичні передумови виникнення американської федерації. Вивчаються поняття федерації і федералізму, сформульовані у зарубіжній та вітчизняній науці конституційного права. Розглядається еволюція взаємин федерації та штатів, врегульованих у Декларації незалежності (1776 р.), Статтях конфедерації (1781 р.) і Конституції США 1787 р. Розкриваються риси впровадженої Конституцією США 1787 р. моделі дуалістичності федерації, а також підкреслюється неоднозначність їх сприйняття  дослідниками  американського федералізму. Всебічно досліджуються сформовані в науці конституційного права доктрини «делегованих або перерахованих повноважень», «повноважень, які припускаються» та принцип верховенства суверенітету федерації. Вказується на особливість змісту положень Конституції США 1787 р., які надалі надали можливості Верховному Суду США в залежності від суспільно-політичних реалій доволі вільно тлумачити конституційно-правові норми, що закріплюють «вертикальний» та «горизонтальний» розподіл повноважень між федерацією й її суб’єктами. Звертається увага на сучасну трансформацію американського федералізму у модель кооперативного федералізму, яка отримала розвиток в Акті «Про Федералізм» та Акті «Про збереження федералізму» (прийняті Конгресом у 1999 р.), а також в Урядових розпорядженнях Президента США (№ 13083 від 1998 р., № 13132 від 1999 р.) та інших, і призвела до виникнення збіжних повноважень федерації та штатів. Підкреслюється, що нова модель сприяє розвитку, так званого, процесу «деволюції» у США.

У підрозділі 1.2. «Етапи конституційного розвитку у штатах (на прикладі штату Теннессі)» виявляються спільні риси та відзнаки конституційного шляху штатів США. Докладно досліджується конституційний процес у Теннессі, та виділяються чотири етапи його розвитку (1 етап – 1796–1834 р. р.; 2 – 1834–1870 р. р.; 3 – 1870–1978 р.р.; 4 – 1978 р. – і до тепер), які у часі співпадають із прийняттям нових конституцій штату. Вказується, що для кожної стадії конституційного розвитку Теннессі характерні такі тенденції, як демократизація та соціалізація. Надається повна характеристика положень конституцій штату Теннессі 1796, 1834, 1870 і 1978 р. р. Відмічається, що дані головні нормативно-правові акти Теннессі є конституціями у формальному значенні, тому що мають такі властивості, як вища юридична сила, верховенство права, установчий характер, є основними законами штату тощо. Проводиться порівняльно-правовий аналіз конституцій штату та зазначається, що за формою вони є писаними, за структурою – кодифікованими. Доводиться, що сутність цих конституцій полягає у досягненні суспільної угоди між існуючими політичним силами. Підкреслюється, що фундаментом змісту основних законів стала Конституція США 1787 р. Водночас укладачі конституцій штату не копіювали федеральний основний закон, а скоріше пристосовували її ключові положення до реальних суспільних відносин Теннессі. Таким чином, усі конституції Теннессі варто вважати реальними. Разом з тим, відмінністю діючої Конституцій Теннессі 1978 р. є норми, які, зокрема, забороняють по-життєву ренту, визначають кордони штату, затверджують необхідність побудови безпечних і зручних тюрем, закріплюють умови та фіксовані ставки податків та ін. Окрім цього, процедура внесення змін і доповнень до неї також відрізняється від федеральної. Так, у діючій Конституції штату встановлено не лише право громадян ініціювати внесення змін і доповнень, але і закріплена необхідність остаточного схвалення народом конституційних реформ.

Другий розділ «Партійна та виборча системи штату Теннессі» складається з двох підрозділів.

Підрозділ 2.1. «Партії та лобістські організації, як ефективний механізм взаємодії  органів влади й громадянського суспільства штату Теннессі» присвячений розгляду особливостей конституційно-правового регулювання цих провідних інститутів політичної системи штату та їх участі в просування демократичних принципів управління. Констатується, що партії відіграють значну роль у суспільстві та державі, оскільки у силу їх організаційної неоформленості кожний громадянин розглядається, як потенційний член цих політичних об’єднань. Обґрунтовується, що на відміну від федерального рівня, у штаті Теннессі інституціоналізація політичних партій відбувається у двох формах – конституціоналізації та законодавчої інституціоналізації. Вказується, що Конституція Теннессі 1978 р. містить основні положення про роль політичної партії та принципи її функціонування, які розвинуті у Законі «Про політичні партії» (у ред. 1993 р.). Доводиться, що даний Закон відноситься до групи «сильних» американських законів про політичні партії, тому що досить докладно регламентує порядок утворення, реєстрації, фінансування, а також структуру, функції, внутрішні правила роботи партій. Підкреслюється важливість визначення політичної організації, котра претендує на статус політичної партії, сформульоване у ст. 63 Закону «Про політичні партії». Розглядаються останні тенденції розвитку цих політичних об’єднань. Наголошується, що в умовах багатопартійності у Теннессі склалася двопартійна система, яка впливає на встановлення плідної взаємодії усіх гілок влади.

Пильна увага приділяється вивченню функціонування лобістських організацій Теннессі, які у конституційному праві штату отримали назву «груп тиску». Всебічно досліджуються федеральні акти («Про реєстрацію іноземних агентів» 1938 р., «Про федеральне регулювання лобіювання» 1946 р., «Про розкриття лобістської діяльності» 1995 р., «Про прозорість іноземної лобістської діяльності» 2005 р.) та Закон штату «Про обмеження прав лобіювання» 1952 р. (із наступними змінами і доповненнями), які складають нормативну базу діяльності цих груп. Як один із головних напрямів діяльності лобістських організацій штату, розглядається участь лобістів у розробці проектів нормативно-правових актів та організації їх обговорення в парламенті штату. Доводиться обов’язковість державного контролю за діяльністю діючих у Теннессі «груп тиску».

У підрозділі 2.2. «Особливості проведення виборів до органів влади штату Теннессі» ґрунтовному аналізу піддаються Конституція Теннессі 1978 р., «Акт про права голосування штату Теннессі» 1985 р. (у ред. 1993 р.) та Кодекс законів штату. Досліджуються відповідні норми, які регулюють проведення у штаті федеральних, регіональних, місцевих і локальних виборів, та виявляється відмінність регламентації виборчої системи у штаті від федеральної. Звертається увага на процедуру реалізації громадянами активного і пасивного виборчого права, вивчаються принципи та цензи виборчого права. Наводиться оцінка абсентеїзму, яка надана правниками та політологами штату. Вивчаються усі етапи виборчого процесу. Вказується, що збіг встановлення дати проведення виборів законодавчого і виконавчого органу влади штату упорядковує виборчий процес і забезпечує більш стабільну роботу влади у штаті. Обґрунтовується важливість праймеріз, як стадії висування кандидатів на виборні посади, та визначається еволюція даного способу балотування у бік демократизації. Підкреслюється обов’язковість закріплення чіткого порядку фінансування виборів кандидатів і партій, та проводиться розбір видів і меж внесків на виборчу кампанію. Аргументуються позитивні та негативні якості мажоритарної виборчої системи відносної більшості, яка застосовується при формуванні усіх органів влади. Визначається, що для Теннессі властивий принцип широкої виборності органів влади. На підставі чого доводиться, що у штаті встановлений розгалужений механізм реалізації конституційних принципів народного суверенітету і демократичного правління.

Третій розділ «Конституційно-правові засади організації влади у штаті Теннессі» складається із чотирьох підрозділів, у яких піддається аналізу специфіка сучасної трансформації взаємин органів влади штату Теннессі.

Підрозділ 3.1. «Роль Генеральної Асамблеї у створенні законодавчої бази штату» присвячений дослідженню відповідних норм Конституції Теннессі 1978 р., які регламентують статус представницького і законодавчого органу штату, а також  Регламенту палат Генеральної Асамблеї. Вивчається структура парламенту, вказуються різні точки зору науковців на створення у штаті бікамерального парламенту (Палата представників – нижня палата і Сенат – верхня), та зазначається власна думка на це питання. Розглядається склад палат парламенту, зокрема, статус члена парламенту, роль спікера і батогів (керівників фракцій) в організації роботи Палати представників і Сенату, функції постійних і спеціальних комітетів. Підкреслюється специфіка конституційної регламентації порядку роботи Генеральної Асамблеї Теннессі, а саме аспект проведення чергових і спеціальних сесій. Пильна увага приділяється законодавчій компетенції парламенту Теннессі, та доводиться її чітко визначений характер. Аргументується рівнозначний статус Палати представників і Сенату у законодавчому процесі, та розбираються наслідки використання «човника», як методу подолання розбіжностей між палатами. Окрім того, акцент робиться і на реалізацію Генеральною Асамблею Теннессі контрольних, фінансових, установчих і судових повноважень. Доводиться, що відсутність конституційно-правових норм про дострокове припинення повноважень парламенту Теннессі сприяє ефективності його роботи.    

У підрозділі 3.2. «Місце Губернатора у системі органів влади Теннессі» проводиться всебічний аналіз статті ІІІ Конституції Теннессі 1978 р., виконавчих наказів Губернатора, актів департаментів штату та поглядів провідних вчених на особливе юридичне і фактичне становище глави виконавчої влади штату. Відмічається своєрідне призначення Губернатора, як «титулованого» лідера однієї із ключових партій, оскільки взаємозв’язок партійного апарату і глави виконавчої влади досить суттєвий. Констатується, що усі інші інституції (Уряд і Кабінет Губернатора), які входять до виконавчої гілки влади штату, виконують функції допоміжних і дорадчих органів при Губернаторі. Вивчаються повноваження Губернатора у різних сферах суспільного життя, і пропонується їх власна вдосконалена класифікація. Акцентується вагомість повноважень глави виконавчої влади Теннессі у галузі управління і незалежність їх здійсненні від Президента США та інших федеральних органів влади. Повноваження у сфері діяльності Генеральної Асамблеї Теннессі розглядаються, як суттєві важелі впливу на формування законодавчої бази штату. Причому значна увага приділяється процедурі застосування Губернатором права вето. Обґрунтовуються позитивні якості вибіркового вето та формулюється висновок про «абсолютний характер» відкладного вето Губернатора. Доводиться, що на сучасному етапі у штаті спостерігається тенденція щодо збільшення „ваги” Губернатора в усіх сферах життєдіяльності суспільства.

Підрозділ 3.З. «Конституційні принципи здійснення судочинства у штаті» присвячений дослідженню відповідних положень Конституції США 1787 р., Конституції Теннессі 1978 р., органічного закону «Про судоустрій штату Теннессі» 1980 р., а також рішень Верховного Суду США і Верховного Суду Теннессі. Наголошується на встановленні конституційних норм, які гарантують кожному штату право на впровадження власних судових органів, та які розмежовують предмети ведення федеральних судів і судів штатів. Аргументується судження, що у США існує децентралізована судова система, яка забезпечує демократизм усього механізму державного управління. Підкреслюється відмінність конституційно-правової регламентації судової гілки влади Теннессі від аналогічної федеральної, яка втілюється у детальному закріпленні: принципів реалізації судочинства; правового статусу суддів і органів, які сприяють здійсненню правосуддя; ланок судової системи; повноважень судових органів тощо. Оскільки судова система Теннессі має досить складну структуру, з метою її найкращого розуміння, у даному підрозділі міститься схема чотирьох ланок судової системи штату. Переконливо доводиться прогресивне значення роботи судів зі справ неповнолітніх, сімейних судів, судів зі справ про спадок, яке полягає у наданні ними допомоги у вирішенні спорів без тривалого судового процесу. Формулюється висновок, що здійснення судового провадження за участю присяжних сприяє об’єктивності судового процесу та надає можливості громадянам штату брати участь у роботі органів влади. Пильна увага приділяється конституційно-правовому статусу Верховного Суду Теннессі. Його функція конституційного контролю обґрунтовується, як найважливіша.

У підрозділі 3.4. «Місцеве управління, як основа вертикалі влади Теннессі» розглядається роль органів місцевої влади у системі державного управління. Для реалізації поставленого завдання у підрозділі піддаються ґрунтовному аналізу наступні документи: 1) Конституція Теннессі 1978 р. (ст. ХІ); 2) закони штату про тауни, про міста другого класу; 3) муніципальні хартії (статути міст). Констатується, що для США властива англосаксонська система управління, яка обумовлює значну автономію органів місцевого самоврядування Теннессі у вирішенні локальних справ. Підкреслюється, що усі органи місцевого управління функціонують на основі принципу “home rule”, який гарантує їм автономію у вирішенні місцевих справ. Наводиться критична оцінка даного принципу, яка існує серед дослідників місцевого управління США. Вказується, що на всіх ланках адміністративно-територіального устрою штату формуються органи місцевого управління  Досліджуються становище окружної комісії в округах, систем „рада –мер” і „рада – менеджер” у містах, комісійної системи у таунах і таншипах. Доводиться, що у містах Теннессі найбільшого розповсюдження отримала модель муніципального управління «рада-мер», оскільки вона концентрує у собі політичну й адміністративну владу, а також надає можливості стримувати тенденції відцентрування у містах, і консолідувати різні верстви населення навколо сильної особистості – мера. Робиться висновок про багатоманітність варіантів місцевого управління, котрі як найкраще відображають специфіку економічного, соціального, духовно-культурного та політичного розвитку місцевої громади. Аргументується судження про збільшенням ваги органів місцевого управління у процесі законотворчості штату, а також обґрунтовується тенденція розширенні повноважень місцевої влади в усіх сферах життєдіяльності суспільства.