Бондар С. О. Адміністративно-правове забезпечення діяльності адміністративних судів в Україні

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації‚ визначено її зв’язок з науковими планами та програмами‚ мету й завдання‚ об’єкт і предмет‚ методи дослідження‚ наукову новизну та практичне значення одержаних результатів‚ наведено дані щодо їх апробації та опублікування.

Розділ 1 – «Правовий статус адміністративних судів в Україні» – присвячено уточненню поняття адміністративних судів та їх місця в судовій системі, визначенню системи принципів діяльності адміністративних судів, їх завдань та функцій, характеристиці їх компетенції і повноважень, визначенню особливостей відповідальності.

У підрозділі 1.1. «Поняття адміністративних судів та їх місце в судовій системі» судову владу визначено як систему незалежних суддів, які в порядку, визначеному законом, здійснюють правосуддя на засадах верховенства права, забезпечують захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Наголошується, що категорії «система судів» та «судова система» не є тотожними. На відміну від категорії «система судів», «судова система» є ширшим за змістом поняттям, оскільки охоплює не лише суди, а й Вищу раду юстиції, кваліфікаційні комісії суддів, органи суддівського самоврядування.

У підрозділі сформульовано поняття адміністративних судів, визначено мету їх утворення та функціонування, а також особливості. Зокрема, адміністративні суди визначено як спеціалізовані суди загальної юрисдикції, основним призначенням яких є здійснення судового контролю за дотриманням законності в державному управлінні шляхом вирішення в окремому процесуальному порядку публічно-правових спорів, однією стороною яких є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

До ознак адміністративних судів віднесено такі: 1) вони є порівняно новою інституцією в судовій системі України, хоча концептуальні основи їх становлення були започатковані ще в 1992 р. як один із перспективних напрямів імплементації позитивного зарубіжного досвіду функціонування судової системи; 2) вони є спеціалізованими судами загальної юрисдикції, оскільки предметом їх судового розгляду (вирішення) є так званий «публічно-правовий спір»; 3) основним завданням адміністративних судів є захист прав, свобод та законних інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень; 4) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності законодавчими актами встановлено інший порядок судового провадження; 5) мають свою систему, яку становлять: місцеві адміністративні суди; апеляційні адміністративні суди; Вищий адміністративний суд України; Верховний Суд України, у складі якого діє Судова палата в адміністративних справах. Крім того, перегляд судових рішень в адміністративних справах за винятковими обставинами у Верховному Суді України може здійснювати колегія у складі суддів відповідних судових палат.

У підрозділі 1.2. «Принципи діяльності адміністративних судів, їх завдання та функції» підкреслюється, що особливість адміністративних судів у судовій системі, насамперед, визначається їх правовим статусом, елементами якого є: мета та принципи діяльності адміністративних судів, їх завдання й функції — так званий «цільовий блок» правового статусу; правові приписи, що регламентують організаційні аспекти діяльності адміністративних судів (порядок утворення, реорганізацію, ліквідацію, структуру, підпорядкованість тощо); компетенція адміністративних судів; відповідальність адміністративних судів.

Наголошено, що принципи діяльності адміністративних судів об’єднано у дві групи: загальні принципи здійснення судочинства в Україні та принципи організації функціонування адміністративних судів. Загальним призначенням яких є, з одного боку, захист прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних наук осіб у сфері публічно-правових відносин, з іншого — забезпечення (організація) ефективного функціонування адміністративних судів. Зазначені дві групи принципів тісно взаємопов’язані й становлять цілісну систему. Кожний принцип відіграє самостійну роль, характеризує як загальні засади судочинства, так і окрему стадію чи окремий процесуальний інститут, але між ними існує зв’язок і взаємодія, які визначаються єдністю мети і завдань адміністративного судочинства.

Виокремлено дві групи завдань адміністративних судів: 1) загальні, які сформульовані у Законі України «Про судоустрій і статус суддів» і перелік яких запропоновано доповнити такими як: забезпечення доступності правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією України та законами; забезпечення реалізації права на справедливий судовий розгляд у незалежному та неупередженому суді; 2) спеціальні, які визначені у ст. 2 КАС і перелік яких запропоновано доповнити таким завданням, як контроль за законністю будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень (органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень), крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Зазначено, що думки вчених щодо видів і кількості функцій судової влади (судів) різняться, у зв’язку з чим зроблено ряд висновків щодо цього питання. По-перше, підтримано загальну думку вчених про те, що основною функцією суду є здійснення правосуддя. Проте це не виключає наявності і таких їх функцій, як: здійснення судового контролю; правоохоронної; правозахисної; правозастосовчої; функції тлумачення правових норм; дозвільної функції. По-друге, характер функцій того чи іншого суду залежить від його юрисдикції, рівня та призначення в судовій системі. По-третє, не заперечуючи наявності так званих «функцій забезпечення діяльності судів» (кадрової, внутрішнього контролю, інформаційної, матеріально-технічної та інших), їх виокремлення вважаємо недоцільним, оскільки вони характерні для будь-яких інших державних органів, у зв’язку з чим їх наявність не вказує на специфіку судової влади у цілому чи судів зокрема.

Обґрунтовано, що адміністративні суди виконують три функції: 1) здійснення правосуддя в адміністративних справах; 2) здійснення судового контролю; 3) правозахисну.

У підрозділі 1.3. «Компетенція та повноваження адміністративних судів» наголошується, що компетенція адміністративних судів є організаційно-правовою категорією. Організаційний характер досліджуваної компетенції виявляється, насамперед, у тому, що вона у функціональному розумінні є критерієм відокремлення: по-перше, судових органів від інших органів влади; по-друге, судів однієї спеціалізації один від одного (наприклад, місцевих загальних судів від окружних адміністративних судів). Правовий характер компетенції адміністративних судів полягає в тому, що вона закріплюється в нормативно-правових актах.

Компетенція, яка охоплює собою підвідомчість (підсудність) та повноваження судів, дає змогу визначити, який суд володіє юрисдикцією щодо того чи іншого правового спору. Основним призначенням нормативного визначення компетенції адміністративних судів є запобігання дублюванню їх повноважень.

Визначені в Законі України «Про судоустрій і статус суддів» види спеціалізації судів, на думку автора, є однією з ознак компетенції, оскільки в загальному вигляді визначають категорію справ, що підсудна тому чи іншому суду (судді). Наприклад, що стосується адміністративних судів, то такими є адміністративні справи про публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі й на виконання делегованих повноважень. Підтвердженням цього є й законодавче визначення адміністративного суду як суду загальної юрисдикції, до компетенції якого віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ.

Елементами компетенції адміністративних судів є підсудність та повноваження, які: по-перше, можуть бути загальними, тобто характерними для будь-яких видів розгляду публічно-правового спору; по-друге, залежать від виду інстанційного розгляду адміністративної справи судом (повноваження судів першої інстанції, повноваження суду апеляційної інстанції, повноваження суду касаційної інстанції, повноваження Верховного Суду України); по-третє, мають так званий «стадійний» (процедурний) характер.

Наголошується, що від справ господарської юрисдикції за участю суб’єктів господарської діяльності і суб’єктів владних повноважень адміністративні справи відрізняються особливим змістом правовідносин між сторонами та предметом позовних вимог.

Зазначається, що повноваження суду мають державно-владний характер, оскільки походять від держави, спираються на її авторитет, а в необхідних випадках — і на апарат державного примусу.

В підрозділі 1.4. «Відповідальність у системі елементів правового статусу адміністративних судів» зазначено, що судова система ще не стала взірцем законності та захисту гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, і що, рівень довіри до судів (суддів) з боку суспільства лишається вкрай низьким, про що сказано в Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, і що, на нашу думку, насамперед пов’язано із корумпованістю судової влади, суперечностями у прийнятих рішеннях щодо одних і тих самих питань.

Наголошено на тому, що чітке законодавче визначення видів, підстав і меж, а також процедурних питань юридичної відповідальності адміністративних судів (суддів) забезпечить становлення в Україні незалежного адміністративного судочинства, яке функціонуватиме на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і гарантуватиме право особи на справедливий суд.

Підкреслюється, що механізм відповідальності судів (суддів) має гарантувати ефективне і своєчасне реагування на прояви їхнього свавілля чи некомпетентності.

Охарактеризовано вимоги та обов’язки судів (суддів) як причинного комплексу (підстав та умов) юридичної відповідальності адміністративних судів (суддів). Зокрема, наголошено, що причинним комплексом (підставами та умовами) юридичної відповідальності адміністративних судів є передбачення Конституцією України того, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України, а також того, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Підкреслено, що відповідальність адміністративних судів (суддів) має ряд особливостей, які, насамперед, пов’язані з імунітетом, який передбачає недоторканність суддів, що гарантується Конституцією України, Законами України «Про судоустрій і статус суддів», «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» та іншими актами законодавства.

Суб’єктами юридичної відповідальності є як самі суди, так і судді адміністративних судів. Зокрема, відповідальність адміністративного суду настає за порушення правил і норм у сфері електроенергетики, водокористування; медичних, пожежних, санітарно-епідеміологічних та інших вимог, правил, які передбаченні нормами законодавства. Згідно із загальним правилом, за шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах
та в порядку, встановлених законом. До окремих санкцій, що пов’язані з відповідальністю судів, варто віднести скасування ухвали суду або визнання ухвалу суду нечинною судом апеляційної інстанції.

Незважаючи на те, що суддя має відповідний імунітет (не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом), як і будь-яка інша фізична особа, він є суб’єктом дисциплінарної, адміністративної, кримінальної та цивільної відповідальності. Зазначений імунітет лише передбачає особливу процедуру притягнення суддів до юридичної відповідальності, однак не виключає її можливості.