БОРИСОВ Артем Вадимович ДАВНЬОРУСЬКЕ ПОРОССЯ. СИСТЕМА ЗАСЕЛЕННЯ

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено її мету і основні завдання, предмет і об’єкт. Обумовлено географічні та хронологічні межі роботи. Висвітлено методичну основу, наукову новизну, джерельну базу дослідження. Показано практичне значення роботи, особистий внесок здобувача. Наведено відомості про апробацію результатів роботи, публікації за її темою, структуру та обсяг дисертації.
РОЗДІЛ 1 ІСТОРІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ, ДЖЕРЕЛА ТА МЕТОДИКА 1.1. Історія дослідження ключових проблем давньоруського Поросся. У
підрозділі розглянуто ключові проблеми, проаналізовано історію їх дослідження. Зокрема, проблематику пов’язану з історичною географією регіону, історією вивчення номадів, етнічною структурою населення та Пороською оборонною лінією.
У підпункті 1.1.1. Історична географія давньоруського Поросся розглянуто історію локалізації та ідентифікації літописних населених пунктів регіону, його географічних меж та природного районування. Цілісну картину сформували археологічні дослідження В. Б. Антоновича, М. П. Кучери, О. П. Моці, Л. І. Іванченко та роботи Н. П. Барсова, М. П. Погодіна, Н. М. Карамзіна, Н. С. Арцибашева,
В. Н. Татіщева, М. О. Андрієвського, О. М. Андріяшева, М. С. Грушевського, П. П. Толочка, В. М. Рички. Надійно локалізовано за історичними та археологічнимиджерелами: Юр’єв, Богуславль, Корсунь, Канів, Торчеськ, Неятин.
Ідентифікація з конкретними археологічними пам’яткими Родня, Ростовця, Товарова та шести берендицьких міст потребує подальшого дослідження. Локалізація літописних Володарева та населених пунктів, пов’язаних з чорними клобуками, таких як Боровий, Чурнаїв, Кулдюрів, Куниль, Дверен, до цього часу залишається дискусійною.
У підпункті 1.1.2. Історія вивчення номадів Поросся здійснено огляд проблематики, пов’язаної із місцем номадів у функціонуванні системи заселення, оборони та господарського освоєння давньоруського Поросся. Через аналіз робіт дослідників ХІХ - початку ХХІ ст. висвітлено розвиток концепцій взаємодії між осілим та кочовим населенням - від протистояння до формування уявлення про взаємодію двох цивілізаційних моделей існування. Основний внесок у дослідження кочівницької проблематики регіону належить І. Смачевському, Н. Є. Бранденбургу, П. В. Голубовському, М. О. Андрієвському, А. А. Спіцину, Д. А. Расовському,
С. О. Плетньовій, П. П. Толочку, О. П. Моці, С. О. Біляєвій, О. Б. Бубенку, О. Б. Головку, М. В. Квітницькому.
У підпункті 1.1.3. Етнічна структура населення за даними історіографії наведений опис археологічних маркерів та літописних повідомлень, які, на думку дослідників, свідчать про різноетнічний склад населення давньоруського Поросся. До археологічних маркерів віднесені: поховальний інвентар, поховальні конструкції, форми керамічного посуду, специфічні ознаки фортифікації. Завдяки аналізу цих маркерів дослідники вирізняють такі групи населення: серед осілого - «ляхи» (В. Й. Довженок, М. П. Кучера), західнобалтські групи (О. П. Моця, В. Г. Івакін,); серед кочового - печеніги, половці, торки (С. О. Плетньова, П. П. Толочко,
О. П. Моця, Л. І. Іванченко, А. Голембьовська-Тобіаш, В. В. Отрощенко,
М. В. Квітницький).
У підпункті 1.1.4. Історія дослідження Пороської оборонної лінії розглянуто виникнення та розвиток концепції Пороської оборонної лінії від вивчення складових частин до формування уявлення про функціонування єдиної системи оборони княжої столиці на півдні Київської землі. Ці дослідження здійснені зусиллями В. Й. Довженка, М. П. Кучери, Л. І. Іванченко.
У підрозділі 1.2. Історія археологічного дослідження давньоруського Поросся виділено та охарактеризовано основні хронологічні періоди археологічного вивчення пам’яток регіону. Всього за нашими підрахунками у дослідженні давньоруських пам’яток Поросся брали участь близько 30-ти дослідників і працювало до 10-ти наукових експедицій.
Перший період охоплює середину ХІХ - початок ХХ ст. і характеризується активним накопиченням археологічних матеріалів із фортифікаційних та поховальних пам’яток. Особливо помітні роботи: І. І. Фундуклєя, В. Б. Антоновича,
Н. Є. Бранденбурга, В. В. Хвойки.
Другий період 1920-ті - 1930-ті рр. відзначений комплексним дослідженням пам’яток. Зокрема, експедиціями Т. М. Мовчанівського, В. Є. Козловської, М. Я. Рудинського.
Третій період розпочався після 1945 р. і характеризується систематичними дослідженнями давньоруських пам’яток. Протягом всього періоду здійснювались маршрутні обстеження вздовж Дніпра, Росі, Росави, Роставиці та їх приток (Т. С. Пассек, В. К. Гончаров, М. Ю. Брайчевський, О. М. Приходнюк,
О. В. Стародуб, Т. І. Латуха). У 1954-1956 рр. В. Й. Довженком та М. П. Кучерою проведено інтенсивні розкопки на давньоруських пам’ятках (городище Хутір Половецький, Миколаївка). Ці роботи продовжені обстеженнями давньоруських міст (Богуславля, Торчеська, Юр’єва, Буків) Л. І. Іванченко, О. П. Моцею, Р. С. Орловим, М. П. Покасом. 1969-1983 рр. характеризуються системними дослідженнями Змієвих валів та городищ давньоруського часу М. П. Кучерою. У 1984-1996 рр. здійснено серію натурних обстежень археологічних пам’яток за програмою підготовки обласних томів «Зводу пам’яток історії та культури України» (О. С. Орлов, О. В. Стародуб, І. А. Готун) та розкопки курганного могильника в ур. Бакали (Яблунівський могильник).
З 2010 року розпочато програму систематичного комплексного дослідження давньоруського Поросся під керівництвом автора цього дисертаційного дослідження. Завдяки цим роботам обстежено близько третини відомих поселенських давньоруських археологічних пам’яток регіону, здійснене сучасне документування археологічних об’єктів, уточнена їх хронологія, локалізація.
У підрозділі 1.3. Джерельна база дослідження охарактеризовано такі категорії джерел: літописні повідомлення, археологічні джерела, архівні та картографічні матеріали та наукові публікації з проблематики давньоруського Поросся.
Літописні повідомлення про Поросся з 1031 по 1231 рр. переважно стосуються опису військових дій та переміщень князів, їх дружин та загонів кочівників у Пороссі. У зв’язку з ними зустрічаємо згадки про населені пункти регіону (відомо 14 власних назв, що згадуються від одного до 17-ти разів), географічні об’єкти (Рось, Рут, Перепетове поле), та групи населення (поршани, ляхи, чорні клобуки, берендичі та інші).
Археологічні джерела представлені 389-ма давньоруськими пам’ятками. Серед яких 263 поселенські пам’ятки (у тому числі 66 городищ), 121 поховальна пам’ятка та п’ять відрізків Змієвих валів. Автором особисто обстежено третину (88) поселенських пам’яток регіону та три лінії Змієвих валів. Опрацьовані матеріали археологічних досліджень зберігаються у фондових колекціях восьми установ.
Архівні матеріали представлені польовою та звітною документацією (123 справи). Серед них: звіти про польові археологічні дослідження - 80 од., польові щоденники - 45 зошитів, польові креслення -30 аркушів, матеріали особових фондів - 60 аркушів (фонди П. П. Курінного, Т. М. Мовчанівського, В. Й. Довженка, М. П. Кучери). У роботі над дослідженням використано 205 опублікованих праць.
Картографічні матеріали представлені історичними картами (5 од.), топографічними планами масштабу 1:25 000 (картами ґрунтів (3 од.), ландшафтів (8 од.), рослинності (2 од.). Ці картографічні матеріали та додаткові векторні шари організовані у геоінформаційну систему «Porossya-01». Загалом, до її складу входить більше трьох десятків тематичних шарів.
Проаналізовано історію формування каталогів археологічних пам’яток створених у період з ХІХ по ХХ ст.
У підрозділі 1.4. Методика дослідження за основу взято методику, розроблену А. П. Томашевським на початку 1990-х років. Її структурні ланки передбачають використання засобів організації джерельної бази та застосування кількох основних методичних прийомів і методологічних засад для дослідження систем заселення середньовічного часу. У цьому дисертаційному досліджені використано таку послідовність дослідницьких операцій: організація джерельної бази, оцінка її повноти та потенціалу, реконструкція населених пунктів давнини та оцінка їх розмірів, реконструкція мережі шляхів, визначення просторової структури системи заселення та її аналіз, вивчення господарського освоєння регіону та обрахунки екологічної ємності ландшафтів. Завдяки використанню запропонованої методики, вдалося реалізувати поставлені у роботі завдання. У ході виконання завдань дослідження автор вдосконалив, розвинув, зробив технічно більш сучасними і виразними значну кількість вихідних методичних прийомів і процедур просторово-палеоекологічного аналізу.