Бриндіков Юрій Леонідович ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА РЕАБІЛІТАЦІЇ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ - УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ В СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження; визначено об’єкт, предмет, мету, завдання; викладено його концептуальну ідею; розкрито методологічну і теоретичну основи дослідження; охарактеризовано методи дослідно-експериментальної роботи; розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів; наведено відомості щодо апробації та впровадження результатів дослідження.
У
гр • •• • •
першому розділі «Іеоретичні основи реабілітаційної діяльності в Україні та за кордоном» проаналізовано основні дефініції дослідження; здійснено аналіз нормативного забезпечення, основних концепцій, підходів та принципів реабілітаційної діяльності в Україні; досліджено теоретико- методологічні основи організації реабілітації військовослужбовців за кордоном; охарактеризовано різні види реабілітації військовослужбовців, які виконували бойові завдання.
З’ясовано, що в науковій літературі не існує загальноприйнятого визначення поняття «реабілітація». Цей термін пов’язаний з такими дефініціями, як адаптація, реадаптація, переадаптація, дезадаптація, ресоціалізація, психологічна допомога й означає відновлення. Нині науковий термін «реабілітація» активно використовують у різних сферах - медицині, психіатрії, психології, педагогіці, соціології. Зокрема, у соціальному контексті реабілітація передбачає відновлення здоров’я людини, її соціального статусу, втраченого або зниженого через проблеми, що призвели до складної ситуації. У медичному розумінні реабілітація спрямована на відновлення фізичних і духовних сил людини, її професійних навичок. Тобто, у вузькому розумінні реабілітація означає відновлення здоров’я. У широкому розумінні реабілітацію визначаємо як окремий вид соціальної діяльності спеціально уповноважених органів держави, соціальних служб, об’єднань громадян та інших соціальних інститутів, яка безпосередньо спрямована на здійснення організаційних, економічних, правових, культурних, освітніх, лікувальних, оздоровчих та інших соціальних заходів щодо покращення фізичного та функціонального стану, працездатності й відновлення честі, гідності, прав і свобод певних категорій населення, порушених хворобами, травмами або фізичними, хімічними та іншими соціальними чинниками. Інституційно реабілітація здійснюється в різноманітних соціально-медичних закладах, а саме: кризових центрах, центрах ранньої соціальної реабілітації, центрах соціально-психологічної реабілітації; спеціалізованих реабілітаційних центрах; військових госпіталях, притулках, лікувальних і спеціалізованих закладах.
Основну увагу зосереджено на характеристиці комплексної реабілітації, оскільки вона є системою наукової та практичної діяльності, спрямованої на відновлення особистісного та соціального статусу суб’єкта на основі комплексного впливу на особистість із залученням медичних, соціальних, психологічних, педагогічних, правових та інших засобів.
На основі узагальнення напрацювань українських військових педагогів й психологів С. Артеменка, Н. Зельницької, І. Качана, О. Ковальчука,
В. Невмержицького, Р. Попелюшка, а також фахівців в галузі соціальної педагогіки/роботи та психології (О. Дідик, Т. Єжова, О. Кокун, С. Корольов,
В. Крайнюк, В. Лесков, О. Макаревич, Н. Олексюк, В. Осьодло, І. Пєша) наукову дефініцію «реабілітація військовослужбовців-учасників бойових дій» нами визначено як цілісний комплекс медичних, фізичних, психологічних, соціальних, педагогічних заходів, спрямованих на відновлення у них здоров’я, психоемоційного стану, працездатності, покращення процесу соціалізації та адаптації до умов мирного життя.
З’ясовано, що попри наявність в Україні низки нормативно-правових документів щодо здійснення реабілітації (закони України; укази Президента України; розпорядження і постанови Кабінету Міністрів; накази Міністерства оборони України; накази Міністерства юстиції України; нормативні акти місцевих органів виконавчої влади), чинне законодавство не в змозі забезпечити проведення належного рівня комплексної реабілітації військовослужбовців ЗСУ, що були задіяні у військових діях. Проаналізовано діяльність соціальних структур та установ (центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, центри зайнятості, управління праці та соціального захисту населення, управління культури і туризму, управління освіти, управління молоді та спорту, територіальні центри соціального обслуговування (надання соціальних послуг), кризові центри, центри ранньої соціальної реабілітації, центри соціально- психологічної реабілітації, спеціалізовані реабілітаційні центри, військові госпіталі, притулки, лікувальні й спеціалізовані заклади, громадські організації, об’єднання волонтерів та ін.), що дало змогу встановити факт відсутності належних методичних засад роботи з такою категорією населення, як військовослужбовці-учасники бойових дій.
Для імплементації у роботу соціальних служб здійснено аналіз закордонного досвіду надання реабілітаційних послуг військовослужбовцям - учасникам бойових дій, починаючи від стародавніх і до наших часів. Представлено досвід пострадянських країн, Європи і США. Встановлено, що система реабілітації учасників збройних конфліктів у США є найбільш прогресивною, адже передбачає системний та цілісний комплекс практичних дій, пов’язаних із відновленням здоров’я військовослужбовців і поверненням їх до активної громадської та професійної діяльності. При цьому наголошується на безперервності реабілітаційних дій.
Реабілітація військовослужбовців-учасників бойових дій передбачає наявність чотирьох основних видів - психологічної, соціальної, медичної/фізичної, й педагогічної, які можуть поєднуватися між собою, утворюючи нові підвиди (соціально-психологічна, соціально-педагогічна, медико-психологічна, професійно-психологічна) в залежності від об’єкта реабілітації, його психоемоційного стану, факторів та умов, що впливають на проведення реабілітаційних заходів. Зокрема у дослідженні представлено психологічну реабілітацію військовослужбовців, що брали участь у бойових діях як специфічний вид психологічної допомоги, що надається ветеранам бойових дій із гострими чи хронічними адаптаційними розладами. Визначено соціальну реабілітацію як систему заходів, спрямованих на відновлення соціального статусу військовослужбовців, можливість стати повноцінним учасником соціального процесу. Схарактеризовано медичну/фізичну реабілітацію як систему медичних заходів, спрямованих на попередження зниження і втрати працездатності, відновлення порушених функцій, профілактику ускладнень і рецидивів захворювань військовослужбовців та їх раннє повернення до професійної діяльності. Встановлено, що педагогічна реабілітація є комплексом заходів, спрямованих на створення ситуації успіху, формування позитивної самооцінки, мотивації досягнення, надання індивідуальної допомоги, розвиток моральних уявлень, вироблення адекватних навичок поведінки і спілкування, підвищення рівня саморегуляції.
У процесі дослідження визнано спектр підходів, які є ефективними під час організації реабілітації військовослужбовців-учасників бойових дій у системі соціальних служб. Головним системотвірним підходом визначено мультидисциплінарний, оскільки він дає змогу найбільш цілісно вирішувати комплекс медичних/фізичних, соціальних, психологічних, педагогічних проблем. ефективність реабілітації безпосередньо залежить саме від складу та професіоналізму мультидисциплінарної команди фахівців (соціальних працівників/педагогів, медиків, психологів, волонтерів), які її здійснюють. Мультидисциплінарний підхід максимально повно відповідає принципам «кейс- менеджменту» (кейс - випадок, проблемна ситуація, яка порушує стабільність у життєвому устрої людини і веде до погіршення її стану), тобто добре організованого процесу забезпечення всіх потреб людини доступом до відповідних послуг.
У другому розділі «Наукове обґрунтування інновацій під час організації реабілітації особового складу Збройних Сил України в системі соціальних служб» розкрито сутність бойового стресу та обґрунтовано потребу у стресостійкій поведінці; визначено потенціал арт-терапевтичних, ігрових, тренінгових технологій у реабілітації військовослужбовців Збройних Сил України, що були задіяні у військових діях; проаналізовано можливості сімейної терапії у процесі здійснення комплексної реабілітації сімей військовослужбовців-учасників бойових дій.
У процесі дослідження встановлено, що нині відсутнє єдине загальноприйняте визначення терміну «стрес». У традиційному розумінні стрес є захисною реакцією організму на негативні впливи середовища (В. Березовець,
О. Блінов, О. Буряк, І. Вдовіна, Т. Гринінг, В. Крайнюк та ін.). Стрес спричиняє появу у військовослужбовців різноманітних психологічних станів деструктивного характеру, серед яких винятково важкими є посттравматичні стресові розлади, психічна травма, нервово-психічне напруження, військова втома, бойове виснаження, військовий невроз, які мають свої симптоми, форми прояву й наслідки.
Особливо складним видом є бойовий стрес, обумовлений тривалою загрозою життю в бойовій обстановці. У цьому контексті представлено наукові підходи до виокремлення стрес-факторів, що спричиняють появу проблем різного характеру у військовослужбовців в умовах військових конфліктів і мирного життя. Проаналізовано типології військовослужбовців, що зазнали стресу під час бойових дій, згідно з різними критеріями - ступенем тяжкості отриманої травми, реагуванням на стрес-фактори, деструктивними постстресовими змінами (О. Бермант-Полякова, І. Дичківська, Г. Лазос). Виокремлені групи військовослужбовців-учасників бойових дій, які потребують комплексної реабілітації, соціальної підтримки, отриманні практичних знань, що допоможуть контролювати їхній психоемоційний стан і самостійно знаходити вихід із постстресових ситуації.
На основі вивчення напрацювань Е. Вознесенської, Л. Калініної,
О. Копитіна, Л. Лебедєвої, О. Сороки встановлено, що під час організації реабілітаційної роботи з військовослужбовцями-учасниками бойових дій, які мають психоемоційні розлади, наслідки ПТСР, прояви деструктивних емоційних станів, особливе місце займає арт-терапія - технологія лікування
засобами образотворчого мистецтва - малюнком, графікою, живописом, скульптурою для гармонійного розвитку особистості, з різними допоміжними технологіями - ігровою, пісочною, театральною, танцювально-руховою, музико- казко-, фототерапією, вибір яких був обумовлений діагностувальними, розвивальними, коректувальними та терапевтичними можливостями при проведенні комплексної реабілітації військовослужбовців-учасників бойових дій. Доведено, що використовувати арт-терапевтичні технології буде значно ефективніше в комплексі, за умови інтеграції їх у єдину структуру арт- терапевтичного заняття. Вважаємо, що особливу увагу необхідно приділяти ландшафтній арт-терапії, пов’язаній із використанням фізичних і символічних форм, що знаходяться в навколишньому природному та антропогенному середовищі, з відповідними техніками: створення інсталяцій, «дорожніх
нотаток», маніпулювання різними природними матеріалами, фотографування середовища.
Обґрунтовано можливості ігрової терапії у реабілітаційній діяльності військовослужбовців-учасників бойових дій (О. Антонова-Турченко, А. Бурлак,
С. Поляков, Н. Сакович, М. Сандомирский). Представлено різні види ігор для цієї категорії клієнтів, серед яких провідними є ділові, професійні, реабілітаційні, спеціалізовані, комп’ютерні. Визначено ігрові методи у роботі з військовослужбовцями - метод аналізу конкретних ситуацій, «мозкового штурму», інтелектуальної розминки, метод клініки, метод розгляду аварійних випадків, хортинг. Встановлено, при проведенні будь-яких видів ігор з військовослужбовцями, що брали участь у бойових діях необхідно дотримуватися поетапної технології (підготовчий, основний, аналітично - оцінювальний) та принципів (імітаційного моделювання конкретних умов; проблемності змісту гри; спільної діяльності учасників в умовах рольової взаємодії; діалогічного спілкування; двоплановості ігрової діяльності).
Встановлено, що тренігова технологія володіє позитивним потенціалом для реабілітації військовослужбовців, які були учасниками бойових дій, а тому може використовуватися фахівцями соціальних служб під час роботи з цією категорією клієнтів. Зокрема, при проведенні комплексної реабілітації високоефективними є різні види тренінгів - спеціалізований, професійний, комунікативний, соціально-психологічний, адаптивний (О. Богуславська, Л. Бондарєва, О. Євтіхов, А. Каменюкін, О. Кравченко, О. Скрипкін). Під час проведення тренінгів із військовослужбовцями-учасниками бойових дій необхідно дотримуватися чіткого алгоритму структурних елементів (вступна, основна і завершальна частини), принципів (активності; партнерської взаємодії; об’єктивізації поведінки; безумовного прийняття учасників тощо) і правил проведення. З’ясовано, що тренінги мають охоплювати комплекс методів (групова дискусія, ігрові методи, вербальні й невербальні техніки, методи тілесно-орієнтованої терапії, метод імплозивної терапії) і технік (активного слухання, інформаційні техніки, медитативні техніки, техніка Ф. Александера).
У процесі дослідження з’ясовано, що сімейна терапія, спрямована на корекцію міжособистісних взаємин та усунення емоційних розладів у сім’ях військовослужбовців-учасників бойових дій, володіє суттєвим позитивним ефектом під час реабілітації. Головна увага зосереджена на мультимодальній формі сімейної психотерапії, яка передбачає індивідуальне та сімейне консультування, групову психотерапію окремо з ветеранами та їхніми дружинами, заняття з різними сімейними парами, створення системи взаємної соціальної підтримки. Так, на основі опрацювання наукових доробок В. Багрія, М. Бедюка, В. Бондаренка, І. Григи, Н. Зарецької, І. Козлової, Н. Олексюк встановлено, що при проведенні сімейної психотерапії з родинами військовослужбовців-учасників бойових дій обов’язковими є такі етапи: діагностувальний етап (визначення сімейних проблем); робочий етап (реконструкція сімейних взаємостосунків); завершальний етап (підготовка сім’ї самостійно справлятися з проблемами, що виникають).
У третьому розділі «Система організації та здійснення комплексної реабілітації військовослужбовців-учасників бойових дій» обґрунтовано загальнонаукові методологічні підходи й принципи проектування системи організації та здійснення реабілітаційної діяльності особового складу Збройних Сил України, що брали участь у бойових діях; представлено графічну модель системи; обґрунтовано організаційно-педагогічні умови дієвості реабілітаційної діяльності з військовослужбовцями Збройних Сил України, що брали участь у бойових діях.
Науковий пошук й аналіз психолого-педагогічної літератури (О. Горбань,
В. Бахрушин, В. Горлинський, В. Докучаєва, О. Караман) дали підстави стверджувати, що для здійснення реабілітації військовослужбовців-учасників бойових дій фахівцями соціальних служб ефективною є системна діяльність.
У процесі дослідження встановлено, використання системного підходу володіє вагомим потенціалом під час організації й здійснення реабілітації військовослужбовців-учасників бойових дій в системі соціальних служб. Цей підхід дає можливість трактувати реабілітацію як цілісну діяльність, що володіє певними функціональними ознаками та охоплює конкретно визначені компоненти.
Вибір технологічного підходу обумовлений тим, що він сприяє цілеспрямованому синтезу форм, методів і засобів реабілітації, відкриває нові можливості для методичної варіативності при організації реабілітаційного процесу з військовослужбовцями, що брали участь у бойових діях; передбачає цілеспрямованість при розробці технології комплексної реабілітації з чітко розробленим планом, процедурами, інструкціями й алгоритмом практичних дій.
Комплексний підхід передбачає налагодження взаємозв’язків у роботі між різними соціальними структурами, що займаються реабілітацією військовослужбовців-учасників бойових дій; органічне поєднання різних видів реабілітації; комплексне застосування різноманітних форм, методів і засобів у процесі проведення реабілітаційних заходів; співпрацю команди фахівців соціальних служб та структур, що допомагатимуть адаптуватися до умов мирного життя.
Визначено та охарактеризовано загальнонаукові принципи, які мають вагому роль під час проведення реабілітаційних заходів із військовослужбовцями-учасниками бойових дій - комплексності, наступності, етапності, послідовності, безперервності, диференційованості.
Дієвість реабілітаційної діяльності забезпечується специфічними (психологічними (оперативності; гнучкості; багатоступеневості; невідкладності; індивідуального підходу); медичними (максимального синергічного співробітництва; багаторівневого характеру саногенних заходів); соціальними (цілісності; гармонійності; динамічності; системно -
синергетичний; нової моделі інвалідності); педагогічними (гуманізації; індивідуалізації; взаємодії фахівців мультидисциплінарної команди; забезпечення педагогічної підтримки; системності) принципами. Вибір цих принципів зумовлений сутністю, особливостями і змістом комплексної реабілітації військовослужбовців-учасників бойових дій та детермінує добір і використання організаційно-педагогічних умов, форм, методів і технологій, що сприяють позитивній динаміці реабілітованості.
Для дослідження процесу організації та здійснення комплексної реабілітації військовослужбовців Збройних Сил України, які брали участь у бойових діях, було застосовано системний підхід, що передбачав розробку відповідної системи та експериментальну перевірку її ефективності. Ця система реалізується через спеціальні підсистеми - взаємопов’язані блоки, які забезпечують основу для її організації та впровадження. Виокремлено методологічний, змістовий, процесуальний, результативний блоки, між якими встановлено тісний взаємозв’язок.
Методологічний блок охоплює мету, моделі реабілітації (психосоціальна модель реабілітації Н. Сарджвеладзе зосереджена на відновленні нормального соціального і побутового функціонування людини, її духовного світу; психосоціальна модель розвитку стійкості М. Еувема зосереджена на «стійкості», що дає змогу запобігати, мінімізувати або долати згубні наслідки проблем людини; модель ненасильницького спілкування М. Розенберга ґрунтується на ідеї розуміння людиною власних потреб і потреб людей, які її оточують), методологічні підходи (системний, комплексний, мультидисциплінарний, технологічний) і принципи (загальнонаукові та специфічні); змістовий - реабілітаційні установи різного рівня, профілю й функціональної спрямованості, які реалізують заходи медичної/фізичної, психологічної, соціальної та педагогічної реабілітації та забезпечують здійснення реабілітаційних заходів із військовослужбовцями-учасниками бойових дій; процесуальний - технологія реабілітації військовослужбовців з виокремленими етапами; комплекс арт-терапевтичних, ігрових, тренінгових технологій, сімейної терапії та інноваційних методів і прийомів реабілітації; результативний - компоненти (мотиваційний, стресостійкісний, поведінковий), рівні реабілітованості військовослужбовців (низький, середній, достатній, високий) і результат - позитивна динаміка реабілітованості військовослужбовців-учасників бойових дій (рис. 1).