Бугаєв В.О. Військові злочини і покарання

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Розділ перший "Загальна характеристика військового злочину згідно з законодавством України" містить три підрозділи.

У підрозділі 1.1. "Поняття й ознаки військового злочину" простежено стислу історію розвитку законодавства України про кримінальну відповідальність за військові злочини, досліджено особливості ознак військового злочину (суспільної небезпеки, протиправності, винності і карності), що логічно випливають із специфіки військового побуту і військових правовідносин і тісно пов'язані з ними.

Надано визначення військового злочину, у зв'язку з чим запропоновано ч. І ст. 401 нового КК викласти в наступній редакції "Військовим злочином визнається винне суспільне небезпечне діяння проти встановленого законодавством порядку несення військової служби, вчинене військовослужбовцем або військовозобов'язаним, призваним на навчальні (перевірочні) збори, передбачене і карне за статтями цього розділу".

У підрозділі 1.2. "Розмежування військового злочину і військового дисциплінарного проступку" проведено аналіз відмінних ознак указаних правопорушень. Основна відмінність між ними полягає в різному характері і ступені суспільної небезпеки. Поряд із цим є й інші відмінні ознаки.

Водночас слід зазначити, що, якщо в Розділі 19 Особливої частини нового КК передбачено повний перелік військових злочинів, то в Дисциплінарному статуті ЗС України не тільки не закріплено розгорнутий перелік дисциплінарних проступків, але навіть немає чіткого визначення поняття військового дисциплінарного проступку і його ознак.

Отже, логіка створення правової держави визначає необхідність створення Дисциплінарного кодексу ЗС України, в якому чітко були б відрегульовані всі питання, пов'язані з дисциплінарною відповідальністю військовослужбовців, у тому числі закріплена система дисциплінарних проступків і санкцій за їхнє вчинення.

Для розмежування військових злочинів від дисциплінарних проступків існувала ще одна специфічна, властива тільки цій групі правопорушень, підстава, яка була передбачена в ряді норм глави 11 Особливої частини КК 1960 р. (п. "б" ст. 233, п. "б" ст. 235, п. "р"

ст. 239 , п. "б" ст. 244, п. "б" ст. 249, п. "б" ст. 250, п. "б" ст. 251, п. "б" ст. 252, п. "д" ст. 253 і п. "б" ст. 262 ). Цією підставою була можливість застосування командиром (начальником) норм Дисциплінарного статуту ЗС України за вчинення деяких військових злочинів за наявності пом'якшувальних обставин.

В Особливій частині нового КК України варто зберегти правові норми, що прямо встановлюють можливість застосування до військовослужбовця, який вчинив окремий військовий злочин за пом'якшувальних обставин, заходів дисциплінарного впливу. Проте порядок реалізації цієї норми варто змінити, поклавши таке право на правоохоронні органи, а не на рішення командира. У вилажу, якщо командування не вважає за можливе розглядати те або інше військове діяння як дисциплінарний проступок, питання повинно вирішуватися в загальному кримінально-правовому і кримінально-процесуальному порядку.

Ці повноваження командування потрібно закріпити правовими нормами як у новому КК, так і в КПК та Дисциплінарному статуті ЗС України.

Підрозділ 1.3. "Поняття складу військового злочину і його відмінність від суміжних злочинів" присвячено дослідженню особливостей родового складу військового злочину. За наявності зовнішньої подібності для військових злочинів можна виділити специфіку кожного елементу його складу. Так, об'єктом військового злочину є встановлений порядок несення військової служби (військовий правопорядок); об'єктивна сторона характеризується діянням (дією або бездіяльністю), вчиненим під час виконання обов'язків військової служби, у зв'язку з виконаннями цих обов'язків або в цілому, що походить з військових правовідносин; суб'єктом військового злочину є військовослужбовець або військовозобов'язаний під час проходження навчальних або перевірочних зборів. Суб'єктивна сторона знаходить свій відбиток в особливостях інтелектуального і вольового моментів умислу і необережності у військових злочинах, які полягають в усвідомленні або обов'язку усвідомлення винним посягання своїм діянням саме на військовий правопорядок.

Розділ другий "Об'єктивні ознаки складу військового злочину" містить чотири підрозділи.

У підрозділі 2.1. "Родовий об'єкт військового злочину" досліджується історичний аспект цієї проблеми і підходи вчених-криміналістів України і Росії до визначення об'єкту злочину і родового об'єкту військового злочину на сучасному етапі.

На підставі аналізу виконаного дослідження автором робиться висновок, що під родовим об'єктом військового злочину слід розуміти

встановлений законодавством України порядок несення військової служби (військовий правопорядок), який являє собою сукупність суспільних відносин, що виникають у процесі життя і діяльності військ та сил флоту. Цей правопорядок регулюється законами, військовою присягою, військовими статутами, положеннями про проходження військової служби різними категоріями військовослужбовців, іншими актами військового законодавства України і може бути порушений зсередини виключно військовослужбовцем.

У підрозділі 2.2. "Система військових злочинів" обґрунтовується висновок, що військовий правопорядок — об'єкт, загальний для всіх злочинів проти військової служби. Він поділяється на види, тобто конкретні сфери військово-службової діяльності, де вирішуються конкретні завдання забезпечення військової безпеки. Кожен такий вид військового правопорядку виступає як видовий об'єкт декількох однорідних злочинів. Відповідно до них формується система військових злочинів, що включає такі їхні види у новому КК:

• злочини проти порядку підлеглості і дотримання військової честі (ст. ст. 402 - 406);

• злочини проти порядку проходження військової служби (ст. ст. 407

-409);

• злочини проти порядку користування військовим майном (ст. ст. 410

-413,428);

• злочини проти порядку поводження зі зброєю, небезпечними речовинами і предметами та експлуатації військової техніки (ст ст 414-417);

• злочини проти порядку несення спеціальних служб (ст. ст. 418 -421);

• злочини проти порядку збереження військової таємниці (ст. 422);

• військові посадові злочини (ст. ст. 423 - 426);

• злочини проти несення військової служби у бойовій обстановці та у районі ведення військових дій (ст. ст. 427,429,432);

• добровільна здача в полон і злочини, що чиняться в полоні (ст. ст. 430,431);

• злочини проти законів і звичаїв війни (ст. ст. 433 - 435).

Підрозділ 2.3. "Безпосередній об'єкт військових злочинів" присвячено аналізу змісту основного і додаткових безпосередніх об'єктів військового злочину.

Під безпосереднім об'єктом військового злочину розуміють такі стосунки військової служби, проти яких спрямоване діяння, тобто порядок проходження даного виду служби на конкретному місці. Як додаткові об'єкти військових злочинів виступають інші правоохоронні

інтереси, насамперед, життя і здоров'я військових, відносини власності та ін.

У підрозділі 2.4. "Особливості об'єктивної сторони військових злочинів" здійснено загальний аналіз особливостей законодавчої конструкції військових злочинів при описі в диспозиціях статей їхньої об'єктивної сторони.

Помітно виділяються злочини, пов'язані з порушенням спеціальних правил (ст. ст.414 - 421 нового КК), що мають бланкетні диспозиції і їхня кримінально-правова оцінка неможлива без ретельного дослідження нормативно-правових джерел військового законодавства. При цьому практично в усіх перерахованих кримінально-правових нормах законодавець у найбільш загальному вигляді передбачає кримінальну відповідальність за порушення тих або інших спеціальних правил (ст. 418 КК — порушення правил вартової служби, ст. 419 КК — порушення статутних правил несення прикордонної служби, ст. 420 КК—порушення статутних правил несення бойового чергування), не розкриваючи зміст порушень, що ускладнює їхню вірну кваліфікацію і зумовлює можливість судової помилки.

У зв'язку з викладеним, пропонується в диспозиціях ст. ст.418— 420 КК перерахувати найбільш типові і небезпечні порушення — залишення поста, сон на посту, вживання наркотичних засобів, спиртних напоїв та ін.

При аналізі військових злочинів з матеріальним складом привертає до себе увагу той факт, що при описі наслідків законодавець практично ті самі наслідки описує по-різному — "тяжкі наслідки" (ст. ст. 402 ч.2, 404 ч. 2, 416, 424 ч. 2 КК та ін. — усього 12 складів), "нанесення тілесних ушкоджень", без їх конкретизації (ст. 405 ч. 2, 414 КК), "застосування насильства" (ст. 424 КК), "істотна шкода" (ст. ст. 423 ч. 1,424 ч. 1, 425 ч. 1 КК).

При цьому такі поняття, як "тяжкі наслідки" та "істотна шкода", охоплюють як заподіяння тілесних ушкоджень і смерті людині, так і матеріальні й організаційні наслідки. Проте тільки в примітці до ст. 423 КК законодавець частково розкриває зміст істотної шкоди у вигляді матеріальних збитків.

Вважаємо, що чітке зазначення наслідків у вигляді заподіяння конкретних тілесних ушкоджень або смерті потерпілому повинне знайти відбиток у диспозиціях, що сприяло б їхній ясності і правильному застосуванню. Що стосується понять "тяжкі наслідки" та "істотна шкода", не пов'язаних із фізичними наслідками, то їхній зміст необхідно було б чітко регламентувати в окремій нормі або хоча б у примітці до загальної норми, скажімо, до ст 401 КК. Потребує

самостійного правового закріплення і такий наслідок, як організаційний збиток (шкода).

Розділ третій "Суб'єктивні ознаки складу військового злочину" містить три підрозділи

Підрозділ 3.1. "Суб'єкт військового злочину" присвячено дослідженню поняття ''військовослужбовець"; інших категорій осіб, що є суб'єктами військових злочинів; військових формувань, де передбачено військову службу.

На підставі здійсненого аналізу, уточнення змісту і обсягу поняття "військовослужбовець", кола осіб, прирівняних до військовослужбовців за відповідальністю, автор дійшов висновку, що під спеціальним суб'єктом військових злочинів слід розуміти громадян України, призваних на військову службу до Збройних Сил України та інших військових формувань на основі Закону "Про загальний військовий обов'язок і військову службу", які проходять її відповідно до Положення про проходження військової служби і військових статутів, а також громадян України, що перебувають у запасі, під час проходження ними військових зборів. Вважаємо, що подібні уточнення необхідно і внести до ч. 2 ст. 401 нового КК.

Поряд із викладеним необхідно враховувати, що у воєнний час і в бойовій обстановці відповідно до Женевської конвенції про поводження з військовополоненими 1949 р., кримінальну відповідальність за військові злочини згідно з законодавством України будуть також нести військовополонені ворожої армії.

Оскільки для військового злочину передбачено спеціальний суб'єкт— військовослужбовець, то поряд із загальними для суб'єкта злочину психічними і фізіологічними ознаками він повинен відповідати і ряду особливих вимог, які пред'являє закон до військових, як-от: стан здоров'я, вік призову на військову службу і релігійні переконання. У зв'язку з цим у судовій практиці виникають проблеми при вирішенні питання про кримінальну відповідальність осіб, незаконно призваних на військову службу, тому що в даний час вони чітко не врегульовані ні військовим законодавством, ні судовою практикою.

На підставі проведеного дослідження автор пропонує осіб, явно незаконно призваних на військову службу з вини посадових осіб призовної комісії, не визнавати суб'єктами військових злочинів і, якщо в їхньому діянні є, крім військового, ознаки загально - кримінального злочину, за вчинення останнього вирішувати питання про притягнення до кримінальної відповідальності.

Якщо ж особу призвано на військову службу відповідно до вимог закону і на момент призову вона не мала підстав для звільнення від неї, проте під час служби такі підстави з'явилися, то варто думати,

що вона, правомірно ставши суб'єктом військових правовідносин, не може в односторонньому порядку їх припинити. Для припинення військових правовідносин у таких випадках необхідний акт органів військового управління про звільнення в запас Наявність підстав для звільнення військовослужбовця, особливо за станом здоров'я, психічними аномаліями, іншим хворобливим станом або фізичними вадами, що зумовили непридатність особи до військової служби, повинні враховуватися як при вирішенні питання про її відповідальність за вчинене діяння, так і при індивідуалізації цієї відповідальності

Крім того, не можливо визнавати суб'єктами військового злочину військовослужбовців за порушення незаконно покладених на них обов'язків з військової служби.

У підрозділі 3.2. "Особливості суб'єктивної сторони військових злочинів" аналізується психічне ставлення військового до вчиненого ним військового діяння та його наслідків.

Необхідно зазначити, що у військових злочинах провина має свій специфічний зміст. Вона знаходить свій відбиток в особливостях інтелектуального і вольового моментів умислу і необережності у військових злочинах.

Інтелектуальний момент умислу, крім усвідомлення винним суспільної небезпеки вчиненого злочину, включає також усвідомлення небезпеки цього діяння саме для військового порядку, а передбачення настання суспільне небезпечних наслідків охоплює в тому числі також їхню небезпеку встановленому порядку несення військової служби

Вольовий момент умислу міститься в бажанні або свідомому допущенні настання суспільне небезпечних наслідків для військових правовідносин. Аналогічний специфічний характер передбачення (або обов'язку передбачення) військової протиправності, що чиниться діянням і, як наслідок злочинної поведінки, заподіяння шкоди військовому правопорядку за відсутності фактичного бажання його заподіяння, мають інтелектуальний і вольовий моменти злочинної самовпевненості і злочинної недбалості.

Поряд із виною має свій специфічний зміст мотив і мета військового злочину, які полягають в необхідності їхнього чіткого встановлення з метою правильної кваліфікації в різноманітних складах військових злочинів Наприклад, мотив — знущання над військовослужбовцем — дає підставу кваліфікувати діяння за ст. 406 КК, а пов'язаний із військовими правостосунками — за загальнокримінальним злочином. Мета — зовсім ухилитися від військової служби — є необхідною для ст 408 КК — дезертирство, а тимчасово ухилитися від військової служби — за ст.ст 407 КК та ін.

У підрозділі 3.3. "Проблеми співучасті у військових злочинах" розглядаються питання застосування положень інституту "співучасті у злочині" при вчиненні військових злочинів, особливостей кваліфікації діянь військових посадових осіб при вчиненні названих злочинів у співучасті, відповідальності військовослужбовців за віддання і виконання явно незаконного наказу, формах і видах співучасті у військовому злочині.

Частина 3 ст. 401 нового КК України визначає, що співучасть у військових злочинах осіб, не згаданих у цій статті, тягне відповідальність за відповідними статтями даного розділу, не розкриваючи особливостей кримінально-правової оцінки дій кожного виду співучасників.

Ряд військових злочинів можуть бути вчиненими не будь-якими військовими, а лише тими з них, що наділені спеціальними ознаками. Наприклад, суб'єкти військових посадових злочинів, порушення спеціальних правил та ін. Дії інших військовослужбовців, якщо навіть вони разом із військовими, що володіють спеціальними ознаками, безпосередньо брали участь у виконанні об'єктивної сторони злочину, підлягають кваліфікації за ст. 27 КК України.

Аналізуючи питання співучасті у військовому злочині зі спеціальним суб'єктом, зокрема військовому посадовому злочині, необхідно розглянути особливості вирішення проблеми кримінальної відповідальності за виконання незаконного наказу. Ст. 6 Дисциплінарного статуту ЗС України встановлює, що "Право командира — віддавати накази і розпорядження, а обов'язки підлеглого — їх виконувати, крім випадків віддання явно злочинного наказу або розпорядження", а ст. 41 КК України більш чітко регламентує питання відповідальності осіб за віддання і виконання явно злочинного наказу.

У зв'язку з викладеним, пропонується в Законі України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" і Положенні про проходження військової служби передбачити, що "військовослужбовцю не можуть віддаватися накази і розпорядження, ставитися завдання, що не мають відношення до військової служби або спрямовані на порушення закону".

Крім того, доповнити розділ 19 Особливої частини КК новою статтею, що розкриває особливості відповідальності співучасників у військовому злочині, виклавши ії в наступній редакції: "Особа, що не є суб'єктом військового злочину, не може бути його виконавцем і за співучасть у діяннях, передбачених даним розділом несе відповідальність як організатор, підмовник або посібник.

У військових злочинах з подвоєнням спеціального суб'єкта, військовослужбовець, що не володіє спеціальними ознаками,

передбаченими цими статтями, не може бути їх виконавцем і при співучасті несе відповідальність як організатор, підмовник або посібник.

Командир (начальник), що є організатором або активним учасником військового злочину разом із підлеглими, несе відповідальність як за співучасть у вчиненому військовому діянні, так і за військовий посадовий злочин", у зв'язку з чим виключити ч. З ст. 401 названого кодексу.

Розглядаючи форми співучасті у військових злочинах і беручи до уваги підвищену суспільну небезпеку злочинів, вчинених із найбільш небезпечними формами співучасті, автор пропонує ст. 406 КК України доповнити ч. 4 і викласти її в такій редакції: "діяння, передбачені частинами першою і другою цієї статті, вчинені організованою групою". У статтях про військові посадові злочини (ст. ст. 423, 424, 426 КК) як кваліфікуючі ознаки, передбачити "те ж діяння, вчинене в інтересах злочинних співтовариств (злочинних організацій)".

Розділ четвертий "Особливості карності за військові злочини" складається з двох підрозділів.

У підрозділі 4.1. "Загальна характеристика покарань, які застосовуються за військові злочини" подано загальну характеристику мети і видів покарань, які застосовуються за військові злочини.

Кримінальний закон щодо військовослужбовців, що вчинили військове діяння, покарання припускає як одну з цілей такий виправний вплив, що поряд із рішенням загальних завдань кримінального покарання забезпечував би також військове виховання і навчання, а запобіжні цілі покарання повинні бути спрямовані, насамперед, на утримання військовослужбовців від злочинних посягань на сукупність правоустановлень, що визначаються у ст. 401 нового КК як порядок несення чи проходження військової служби. '

Досягнення зазначених цілей забезпечується можливістю призначення різноманітних видів покарань, передбачених ст. 51 КК, в тому числі спеціальних, які можуть бути застосовані тільки відносно військовослужбовців, на підставі ст. ст. 58, 60, 62 нового КК. Крім того, за скоєння тяжкого злочину, у відповідності до ст. 55 КК, військовослужбовець вироком суду може бути позбавлений військового звання.

Підрозділ 4.2. "Спеціальні покарання, що застосовуються за військові злочини" присвячено дослідженню особливостей застосування і виконання таких покарань, як тримання у дисциплінарному батальйоні, арешт із триманням на гауптвахті, службові обмеження для військовослужбовців і позбавлення військового звання.

Підстави і порядок тримання у дисциплінарному батальйоні регламентуються ст. 62 нового КК. Дисциплінарний батальйон - це особлива військова частина, в якій тримаються солдати і сержанти строкової служби, засуджені за вчинені ними злочини. Процедура виконання цього покарання, специфіка режиму і правового статусу таких засуджених регламентується "Положенням про дисциплінарний батальйон у ЗС України", затвердженим Указом Президента України № 139/94 від 5 квітня 1994 р.

Привертає до себе увагу той факт, що в чинному ВТК України відсутні норми, що регулюють порядок відбування покарання в дисциплінарній частині. Тому вважаємо, що при розробці та прийнятті нового Кримінально-виконавчого кодексу України, вимоги Положення про дисциплінарний батальйон у ЗС України повинні увійти туди окремим розділом. Закріплення в проекті КВК основних вимог щодо відбування покарання в дисциплінарному батальйоні підкреслить єдність принципів кримінальних галузей законодавства незалежно від видів злочинів і осіб, які їх учинили, а також рівність усіх громадян України перед законом. Слід також зазначити, що відповідно до п. З названого Положення у ЗС України функціонують дисциплінарні батальйони й окремі дисциплінарні роти, що є військовими частинами. У зв'язку з цим більш правильно це покарання необхідно назвати "направленням у дисциплінарну частину". Поняття "дисциплінарна частина" охоплювало б одночасно такі терміни, як "дисциплінарний батальйон" і "окрема дисциплінарна рота".

Арешт із триманням військовослужбовців на гауптвахті вперше передбачено ч. 2 ст. 60 нового КК. Поряд із триманням у дисциплінарному батальйоні режим тримання військовослужбовців на гауптвахті при відбуванні цього кримінального покарання ВТК України не регламентує. Отже, умови відбування такого виду покарання повинні регулюватися Статутом гарнізонної і вартової служб ЗС України. Проте, пункт 2 Додатку № 6 "Про гауптвахту" до Статуту гарнізонної і вартової служб ЗС України прямо не вказує на можливість тримання на гауптвахті військовослужбовців у вигляді кримінального арешту (в тому числі й жінок). У зв'язку з цим вважаємо, що загальні питання його виконання, поряд із триманням у дисциплінарному батальйоні, повинні бути врегульовані в окремому розділі Кримінально-виконавчого кодексу України, а більш докладно регламентовані у Статуті гарнізонної і вартової служб ЗС України. Причому в цьому Статуті режим тримання на гауптвахті засуджених військовослужбовців повинен бути деталізований відповідно до вчення про цілі й завдання кримінального покарання.

Кримінальне покарання у вигляді службових обмежень для військовослужбовців вперше передбачено ст. 58 нового КК. У зв'язку з уведенням до КК 2001 р. нових видів кримінальних покарань — службові обмеження для військовослужбовців і арешт — пропонується до Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" і Положення про проходження військової служби внести доповнення, які регламентують правовий статус осіб, засуджених до цих покарань, і особливості проходження ними військової служби.

Кримінальне покарання у вигляді позбавлення військового звання передбачено ст. 54 нового КК України "Позбавлення військових, спеціальних звань, рангів, чинів, кваліфікаційних класів" і може бути застосовано судом за вчинення тяжкого злочину. У відповідності до ст. 52 ч. 2 вказаного кодексу це покарання є додатковим.