Черняк Д.С. Концепція соціальних змін Петра Штомпки: теоретико-методичний потенціал

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі дисертації обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, розкривається ступінь наукової розробки теми, сформульована мета та завдання дослідження, окреслено об’єкт та предмет, визначено методи дослідження, розкривається наукова новизна та практичне значення одержаних результатів роботи, наведено дані про апробацію положень  дисертації та публікації.

У першому розділі роботи „Основні положення теорій соціальних змін” розглянуто становлення та розвиток теоретичних підходів до вивчення соціальних змін у генезисі соціологічної думки та визначено, що розробка проблематики соціальної зміни на сучасному  етапі знаходиться  в стані переосмислення минулого досвіду, перегляді створених теоретичних конструкцій та використанні їх теоретико-методологічного потенціалу; з’являються спроби теоретико-концептульного пояснення посткомуністичних  трансформацій.

У підрозділі „Поняття „соціальна зміна”. Співвідношення понять „розвиток”, „модернізація”, „трансформація”, „становлення”, „еволюція”, „революція”, „зміна”” викладено основні теоретичні погляди на проблематику соціальних змін в світовій соціологічній думці та розкрито особливості їх аналізу в межах різних теорій. З’ясовано, що поняття „соціальна зміна” є універсальним та узагальнюючим щодо інших запропонованих до розгляду в роботі понять (модернізація, трансформація, прогрес, регрес, розвиток), які мають власне смислове навантаження і виявляються доречними в конкретних ситуаціях. Поняття „соціальна зміна” не містить оціночної компоненти, є індиферентне до спрямованості. В науковій літературі визначення поняття соціальна зміна зводиться до фіксації кінцевого результату, розбіжностей, що  відбуваються з часом, та  розгляду змін як  процесу.

В роботі розкрито основні положення теорій соціальних змін, наведено розгорнуту типологію соціальних змін в залежності від критеріїв оцінки: розмірів та масштабів вияву, джерела виникнення, спрямованості, можливості передбачення, сприймання змін, тривалості, елементів, які підлягають  змінам, рівня  змін, характеру та результатів змін і т.п. Приведено опис визначальних факторів соціальних змін, дослідження яких мало місце в соціології: демографічний (Е.Дюркгейм, Д.Рісман), розвиток науки, техніки та технології (Л.Мемфорд, Л.Морган), культурний (М.Вебер), економічний (К.Маркс, Ф.Енгельс), конфлікт (Л.Козер, Р.Дарендорф), географічні умови (Л.Мєчніков); та агентів соціальних змін (еліти, класи,  соціальні рухи).

На основі історико-теоретичного аналізу визначено, що наукові пошуки при дослідженні проблеми соціальних змін відбувались за такими напрямками: аналіз змінюваності суспільства та заперечення соціальних змін; огляд поняття зміна та  змістовних модифікацій; визначення змісту поняття „соціальна зміна”; формування  концепцій соціальних змін, інтерпретація та дослідження існуючих концепцій та уявлень про соціальні зміни; виокремлення етапів та стадій соціальних змін; визначення факторів змін; визначення агентів змін; дослідження джерел виникнення, характеру, ритму, масштабів вияву, тривалості, ступеня впливу, результатів, рівня змін, що знайшло відображення в типології змін; можливість передбачення змін. Напрацювання  соціологів у зазначених напрямках можуть бути використані для формування алгоритму аналізу  концепції  змін П.Штомпки та розкриття її теоретико-методологічного потенціалу.

Другий розділ „Концепція соціальних змін Петра Штомпки” присвячено аналізу теоретико-методологічних засад та евристичного потенціалу концепції змін відомого польського соціолога Петра Штомпки. В роботі подаються біографічні відомості про автора (дані про наукову та громадську діяльність), представлене коло наукових інтересів дослідника, розкриваються теоретичні засади, на які спирається вчений, а також визначено його внесок у розвиток  соціології. Наведено бібліографію робіт вченого.

У першому підрозділі „Становлення та еволюція теоретичних поглядів Петра Штомпки” відтворено творчий шлях дослідника, що безпосередньо пов’язаний з напрямками теоретичних досліджень вченого: дослідження творчості Р.Мертона, „соціологія соціальних змін”, теорія соціального становлення, дослідження концепції довіри, амбівалентність соціальних змін, концепт  соціокультурної травми, вивчення стану та проблем соціологічного теоретизування, аналіз теорій з точки зору дидактики. Сьогоденне коло наукових інтересів соціолога  складають трансформаційні  процеси в країнах Центральної та Східної  Європи, що знайшло відображення в його публікаціях  та запропонованих студентам, а також соціологічній спільноті лекціях, виступах, диспутах. Зокрема, з 1999 року П.Штомпка систематично читає курси присвячені досвіду посткомуністичних перетворень з позиції концепції соціокультурної травми. Визначено, що своєрідною візитною карткою робіт П.Штомпки є аналіз проблем (соціальна зміна, прогрес, довіра) з позиції функції та дисфункції, а також прослідковується амбівалентне ставлення до проблем.

У другому підрозділі „Основні ідеї та структурні компоненти концепції соціальних змін Петра Штомпки, її місце в загальноєвропейському та світовому досвіді” розкрито теоретико-методологічне підґрунтя, на якому базується дослідження П.Штомпки, основні ідеї концепції соціальних  змін та виокремлено її складові  елементи.

Виходячи з суб’єктивної самооцінки вченого теоретичного спрямування, в межах якого він працює, та згідно оцінок провідних теоретиків сучасності, визначено, що дослідник є представником теорії соціального становлення і працює в рамках концепції соціокультурної травми, та належить до діяльнісно-структурного підходу, поруч з теорією структурації Е.Гіденса, теорією соціальних систем Н.Лумана, теорією соціальних акторів А.Турена, теорією подвійного морфогенезу М.Арчер, теорією соціальної практики П.Бурд’є. Історико-соціологічні порівняння дають підставу соціологу визначитися  відносно власного теоретичного спрямування - теорія  соціального становлення,  в межах якої  він поєднує  засади та  принципи історичної соціології  та теорії діяльності. Теоретична модель автора ґрунтується на категоріях: структури, агенти, дія, діяльність, що виокремленні з рівнів існування соціальної реальності (рівня індивідуальностей та спільностей) та способів існування (потенційна можливість та дійсність). Зазначена модель дозволяє П.Штомпці визначити поняття „становлення  суспільства”, під яким він розуміє  процес  неперервного формування, відтворення та  модифікації соціальної реальності завдяки діям індивідів та колективів – діям, детермінованим в певному  контексті та структурному відношенні. Механізм соціального становлення історичного процесу здійснюється за наявності чотирьох причинних вузлів: структурних  впливів, здібностей суб’єктів, олюдненої природи, видозмінюваної свідомості. Розкриваючи засади теорії соціального становлення, можна зробити висновок: окреслена модель дозволяє П.Штомпці фіксувати безперервність соціальних перетворень, а також характеризувати соціальні зміни як непередбачувані та незакінчені.

В роботах П.Штомпки на високому теоретичному рівні представлені різноманітні наукові точки зору та виявлене глибоке знання й інтерпретація зразків класичної та сучасної соціологічної думки, що дозволяє соціологу виступати експертом з різних питань (довіра, сучасність, традиції, активність, структура, культура) та високо оцінюється  соціологічною спільнотою.

Понятійно-категоріальний апарат П.Штомпки: соціальне становлення, функціонування, соціальна зміна, історичний процес, трансформація, культура, структура, традиція, сучасність, довіра, практика, діяльність, революція, прогрес, розвиток, модернізація, соціокультурне поле, соціокультурна травма.

На основі аналізу праць дослідника, було виокремлено структурні елементи концепції  соціальних  змін: визначення змісту поняття „соціальна  зміна”; історико-теоретичне дослідження  особливостей  концепцій змін; агенти, фактори, типологія та етапи соціальних змін; амбівалентність  соціальних  змін;  концепція  травми; „посткомуністична  травма”  в країнах Східної та Центральної Європи; взаємозв'язок та взаємообумовленість соціальних  змін та теорій.

Основний внесок П.Штомпки в „соціологію соціальних змін” полягає в синтезі та систематизації знань з даної тематики. Основні теоретичні підходи до соціальних змін, які досліджує соціолог: теорія розвитку, історичний матеріалізм, еволюціонізм, циклічні теорії, теорія модернізації, історична соціологія, теорія діяльності. П.Штомпка розкриває та узагальнює здобутки цих теоретичних підходів відносно розробки теми соціальних змін та визначає  особливості їх  аналізу. При дослідженні соціальних змін, П.Штомпка враховує наявні в соціології підходи, відповідно до яких він здійснює: аналіз класичних та сучасних концепцій  змін; аналіз змін  виходячи  з моделі соціального поля; аналіз соціальних  змін  з  позиції  концепції травми.

Вагоме значення в роботах П.Штомпки надається революційним змінам, а саме: розкриття особливостей цього процесу, визначення стадій революції, моделей та теорій революції, аналіз стану дослідження революцій. Ґрунтовного аналізу дістало питання антикомуністичної революції в країнах Центральної та Східної Європи, яка умовно поділяється автором на три періоди: романтичний, революційно-ейфоричний, період системних трансформацій, кожний з яких характеризується особливостями протікання та стає поштовхом для соціологічного теоретизування. Саме цей аспект досліджень вченого (аналіз посткомуністичних перетворень, так звана „посткомуністична травма”) було виокремлено в роботі як одну з складових  концепції змін.

Визначено, що П.Штомпка пов’язує та обумовлює розвиток і становлення соціологічних теорій зі змінами й перетвореннями, які відбуваються в суспільстві, він не тільки постулює цю ідею, а й всебічно обґрунтовує її в своїх роботах. Даний напрямок теоретизування охарактеризовано в дисертації як складовий елемент концепції змін. Головна ідея, що постулюється соціологом: період кардинальних зрушень вимагає нових інтелектуальних орієнтирів, перегляду ролі соціолога в сучасному суспільстві та цілей викладання соціології, що знайшло відображення при аналізі наявних теорій з позиції їх значущості для соціологічної освіти й виокремленні чотирьох їх типів: пояснювальні, евристичні, аналітичні та екзегетичні.

Проаналізовані роботи П.Штомпки дають підстави стверджувати, що концепція соціальних змін пов’язана з проблемою довіри, зокрема, це стосується співвідношення кардинальних зрушень та культури довіри. Займаючись проблемою довіри, П.Штомпка виступає в ролі систематизатора соціологічної теорії довіри, позитивно оцінює роль та внесок у теорію довіри Н.Лумана, Б.Барбера, Л.Роніджера, Ш.Ейзенштадта, Д.Коулмана, Е.Гіденса, Ф.Фукуями. Саме реалії сучасного життя, що порушують культуру довіри, обумовили вибір даної тематики соціологом. Для поглиблення розуміння культури довіри П.Штомпкою проведена наступна робота: дослідник визначає поняття „довіра”, „недовіра”, „баланс довіри”, „довірливість”, „репутація”; аналізує різновиди, рівні та функції довіри; обґрунтовує необхідність довіри; визначає умови, що сприяють появі культури довіри та породжують культуру недовіри; аналізує рівень довіри в Польщі наприкінці милого століття, що стає  доказом порушення культури довіри та визначається як один з травматичних симптомів.

Дискусійність проблем, що розглядаються соціологом, та значення його досліджень, особливо це стосується внеску в розроблення новітніх концепцій посткомуністичних трансформацій та формування універсального дослідницького інструменту (в якості якого може бути використаний принцип INIO) викликають інтерес до вивчення творчості П.Штомпки. З’являються роботи присвячені аналізу та оцінці ідей вченого та його внеску в розвиток соціології: В.Ядов у своєму лекційному курсі „Основні теорії та категорії соціологічного знання на межі ХХ – ХХІ століття” визначає новаторство та перспективність ідей П.Штомпки; І.Масалков досліджує значення концепції соціокультурної травми; І.Кузіна оцінює значення роботи П.Штомпки при аналізі можливостей вивчення трансформаційних процесів; М.Шабанова здійснює порівняльний аналіз пояснювальних спроможностей різних концепцій.

Третій підрозділ „Концепція травми” присвячено аналізу структурних елементів та оцінці значення концепції соціокультурної травми П.Штомпки. П.Штомпка - один з засновників концепту “травми”, згідно якого він аналізує та інтерпретує зміни, що відбулись в країнах Східної та Центральної Європи та намагається дати оцінку стану адаптивних процесів та реакцій на “травматичні умови” населення  в цих країнах. На основі аналізу робіт П.Штомпки розглянуто концепцію травми, яка, згідно міркувань вченого, з’явилась внаслідок еволюції ідей про соціальні зміни від твердження, що зміна є цінністю, і до висування гіпотези, яка зазначає, що люди почали цінувати безпеку та передбачуваність, а також те, що якими б об’єктивно доцільними не були зміни, вони можуть бути травматичними, болісними.

В роботі дана оцінка концепції соціокультурної травми провідними теоретиками сучасності. В процесі легітимізації концепції соціокультурної травми науковою спільнотою була розгорнута дискусія. В.Култигін, говорячи про тенденції світової соціології початку третього тисячоліття та визначаючи термінологічні новації, виокремлює найбільш розповсюджений  термін сьогодення - „соціокультурна травма”. Не зважаючи на позитивну оцінку та зацікавленість громадськості даною концепцією, деякі дослідники (зокрема це стосується виступу М.Покровського „До результатів XV Всесвітнього соціологічного конгресу”) не мають однозначної оцінки цієї концепції. Проте даний концепт, на думку широкого соціологічного загалу, може бути використаний як інструмент аналізу та інтерпретації переходу традиційних суспільств до стадії глобалізації, а  також для  аналізу перехідних суспільств.

Розкрито поняття „травма”, яке соціолог використовує для позначення негативних, деструктивних впливів змін на „соціальне тіло” та дано співвідношення понять „травма” - „зміна”. Тематика „травми” є пограничною для ряду дисциплін: соціології, психології, соціальної психології, медицини, психіатрії, тому в роботі увага приділяється таким поняттям як: „психологічна криза”, „психічна травма”; досліджено також розбіжності поглядів на проблему травми в психології та соціології. Зроблено наступні висновки: соціологи досліджують травми у соціокультурному аспекті, предметом психології виступає індивідуальна травма, а соціологів - колективна. Проблемою соціокультурної травми займаються П.Штомпка, Н.Смелзер, А.Ніл, Дж.Александер, Р.Айєрман, Т.Анепайо, В.Гейзен, Б.Вітрок, А. Аарелайд-Тарт.

Розглянуто компоненти концепції травми: травматичні події, травматичні симптоми, сприйняття, наслідки травми, типи травм (демографічна, структурна, культурна, особиста, колективна), а також стратегії адаптації до травми. Запропоновано розглядати теоретичний конструкт травми у вигляді схеми.

Отже, виходячи з запропонованого в першому розділі дисертаційної роботи алгоритму  аналізу концепції соціальних змін П.Штомпки, можна зробити наступні висновки.

П.Штомпка в своїх роботах, зокрема „Соціологія соціальних змін”, „Соціологія. Аналіз сучасного суспільства”, аналізує соціологічний спадок та стан сучасного теоретизування, що дозволяє вченому комплексно підходи до розгляду проблеми змін. Соціолог визначає поняття „соціальна зміна”, „трансформація”, „розвиток”, „прогрес”, „революція”, „еволюція”, „модернізація”, „становлення”. Аналізує співвідношення понять „зміна”, „розвиток”, „прогрес” за критеріями: різниця в часі, послідовність часових етапів, спрямованість, ендогенні джерела, реалізація визнаних цінностей. Згідно запропонованого дослідником аналізу понять можна визначити, що поняття соціальна зміна є більш універсальним і характеризується лише за критерієм різниці  в часі. П.Штомпка визначає площини, в яких відбуваються перетворення, відповідаючи на питання „Що саме змінюється?”: склад, структура системи, зміни функцій, що виконують елементи суспільства, зміни меж системи та зміни в оточенні системи.

Соціолог приділяє увагу типології, аналізу факторів, визначенню агентів змін. В цьому напрямку його робота полягає в фіксації та накопиченні існуючих знань. Проте в теоретичних міркуваннях вченого можна прослідкувати і авторську позицію, зокрема серед причин  соціальних змін провідна роль надається психології людини, внутрішньому прагненні до змін, а, відповідно, рисами сучасної людини є: відкритість експериментам та змінам, орієнтація на теперішнє та майбутнє, готовність долати труднощі, а також планувати власне життя. Розкриваючи питання  агентів змін, П.Штомпка досліджує еволюцію уявлень стосовно діючих суб’єктів, виокремлює умови, що впливають на прогресивно орієнтовану діяльність. Серед агентів змін він визначає  індивідуального діяча (в ролі якого можуть виступати: звичайні люди; видатні особи;особи, що займають  вагомі позиції в суспільстві), а також соціальні рухи. П.Штомпка виділяє етапи соціальних змін (виокремлення стадій антикомуністичної революції та пов’язана з ними поява нових теоретичних поглядів та ідей, а також етапів  травматичної послідовності).

П.Штомпка досліджує наявні концепції змін та розробляє власне бачення проблеми. Теоретичне спрямування П.Штомпки (теорія соціального становлення) дозволяє соціологу визначати, що зміни, які відбуваються в суспільстві, мають непередбачуваний та незакінчений характер; відповідно, вчений фіксує безперервність соціальних перетворень.

Дотримуючись моделі соціального поля, наголошуючи на його чотирьох вимірах: ідеальний, нормативний, інтеракційний, вимір по шкалі можливостей, дослідник обґрунтовує протяжність змін, а також визначає поняття „соціальна зміна” як соціальний процес, що включає в себе послідовність соціальних подій (різні стани соціального поля); соціальний розвиток, диференціація, експансія, кристалізація, розчленування соціального поля в його різних вимірах, що є результатом його внутрішніх, іманентних властивостей, а також соціальний прогрес, який являє собою розвиток, який можна розглядати як певне покращення у відповідності до тієї чи іншої аксіологічної точки зору.

Концепт соціокультурної травми базується на визнанні парадоксальності змін, і дозволяє соціологу вести мову про амбівалентний характер змін, а також вивчати дисфункціональні наслідки змін в країнах  Східної та Центральної Європи.

Відповідаючи на питання можливості передбачення соціальних змін, П.Штомпка  проводить змістовну аналітичну роботу та визначає генезис соціологічного знання від детерміністських моделей до уявлень про виключну роль агента змін. В своїх роботах, присвячених дослідженню кардинальних  зрушень кінця ХХ століття та стану  посткомуністичних країн, обґрунтовує складність передбачення змін такої величини та доводить імовірнісний характер змін.

Відповідно до окреслених напрямків аналізу змін в історії соціології, зроблено висновок, що П.Штомпка дотримується основних  концептуальних засад теорії соціальних  змін, узагальнює й уточнює існуючі знання. Характерними рисами його роботи є схильність до систематизації та описовості, амбівалентність сприйняття соціальних  змін.

Третій розділ роботи - „Евристичний потенціал концепції соціальних змін Петра Штомпки для аналізу трансформаційних процесів в Україні” присвячено аналізу перетворень, які відбулись в українському суспільстві наприкінці минулого століття в контексті концепції соціокультурної травми П.Штомпки, оскільки даний теоретичний конструкт дозволяє досліджувати соціальні зміни в протяжності, визнає парадоксальність змін, дає можливість систематизації широкого спектру досліджень соціальних змін в Україні. На сьогоднішній день не існує єдиного теоретичного підходу, концепції, яка б вичерпно пояснювали зміни, що відбулись в посткомуністичних країнах, до того ж використання різних теоретичних  підходів сприяє  взаємодоповненню та збагаченню інтерпретації цих  подій. Розкрито основні етапи травматичної послідовності: травматичні події, травматичні симптоми, життєві стратегії на прикладі українського соціуму.

В першому підрозділі „Класифікація травматичних симптомів, що мали місце в Україні наприкінці минулого століття” визначено основні травматичні події, що стали поштовхом для визначення українського суспільства як такого, що охоплено соціальною кризою, та симптоми травми: недовіра, незадоволеність, песимістичний погляд на майбутнє, ностальгія за минулим, політична апатія, безпорадність, втрата впевненості у власних силах, зростання проявів негативних емоцій.

У другому підрозділі „Життєві ресурси особистості в умовах, що змінюються” розглянуті найбільш вживані класифікації ресурсів, які необхідні особистості, щоб адекватно адаптуватися до нових соціальних реалій. Визначено, що нові соціально-економічні, політичні умови вимагають  появи особи мобільної, енергійної, здатної ризикувати, покладатися на власні сили, готової до змін. Ваги набирають особистісні характеристики. Але згідно оцінок населенням ресурсів, що потрібні для успішної адаптації та пом’якшення чутливості до травми, перевага надається матеріальним та соціальним ресурсам.

У третьому підрозділі „Життєві стратегії” розкрито теоретичні уявлення стосовно адаптаційних стратегій (Е.Гіденс, Р.Мертон, Т.Заславська, Ю.Левада, О.Злобіна, В.Тихонович, С.Бабенко, В.Заблоцький, В.Бурега, А.Горбачик), що зводяться до поділу життєвих стратегій на конструктивні (стратегії, які ґрунтуються на використанні нових можливостей, та стратегії виживання) та деструктивні; та наголошують на вимушеному характері та ситуативності пристосування до змін.

У четвертому підрозділі „Україна на шляху стабілізації та подолання кризи” проаналізовано етап травматичної послідовності, означений П.Штомпкою, як „подолання травми” на прикладі українського суспільства. На основі аналізу робіт українських дослідників та даних соціологічного моніторингу Інституту соціології НАН України відтворено позитивні зрушення, які відбулись в українському соціумі за останні роки. Виходячи з розуміння П.Штомпкою напрямків подолання травми (коли травмуючі ситуації  зникають або втрачають свою гостроту, коли стратегія подолання або її наслідки мають ефект загоєння) та оцінки аналізу сучасного українського суспільства провідними вітчизняними теоретиками, зроблено висновок, що травматичні ситуації варто характеризувати як частково улагоджені, такі, що втрачають  гостроту, проте сказати,  що „травма” подолана ще завчасно.

У додатках наведено бібліографію робіт П.Штомпки, біографічні дані та схему структуризації травми.