ЦИВІЛІЗОВАНИЙ ЛОБІЗМЯК ЧИННИК ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИКОНЦЕПТУАЛЬНИЙ ТА ПРИКЛАДНИЙ ВИМІРИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У «Вступі» обґрунтовано вибір теми, актуальність, сутність наукової проблеми і сучасний стан її дослідження, сформульовано мету і завдання роботи, визначено об’єкт, предмет, методологічні засади та методи дослідження, сформульовано концептуальні положення проблеми, відображено наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, розкрито характер апробації, подано загальну характеристику роботи.

Перший розділ «Концептуальний вимір цивілізованого лобізму» присвячено з’ясуванню стану розробки наукової проблеми, формулюванню концептуально-методологічних підходів дослідження, представлено аналіз наукової думки щодо сутності цивілізованого лобізму як чинника політичної культури сучасних демократій. Слід відзначити, що окреслена у назві дисертації проблема на рівні дисертаційних праць чи вузькоспеціалізованих монографій у зарубіжній та вітчизняній політичній науці досліджена фрагментарно, вона знаходить часткове і загалом сутнісне відображення у працях відомих фахівців, які представляють різні академічні та університетські школи політології.

Використані в дисертації джерела за походженням, формою та змістом умовно можна поділити на такі групи: теоретичні роботи вітчизняних науковців, дослідження яких присвячено дослідженню окремих аспектів лобізму як особливої системи фундаментальних цінностей суспільства та як політичного інституту, який забезпечує сприятливі умови сприйняття суспільством і конкретними групами громадськості схвалених державою законів, зокрема, політологічні дослідження В.Андрущенка, В. Бебика, Д. Богуша, Л.Губерського, Ф.Кирилюка, В.Королька, О.Лісничука, Є.Макаренко, М.Михальченка, В.Моісеєва, М.Обушного, http://www.hklib.npu.edu.ua/cgi-bin/irbis64r_71/cgiirbis_64.exe?Z21ID=&I21DBN=KST&P21DBN=KST&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=fullw&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=M=&S21COLORTERMS=0&S21STR=М.Ожевана, Г.Почепцова, І.Рейтеровича, Ю.Сабанадзе, С.Телешуна, Є.Тихомирової, М.Хилька, http://www.hklib.npu.edu.ua/cgi-bin/irbis64r_71/cgiirbis_64.exe?Z21ID=&I21DBN=KST&P21DBN=KST&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=fullw&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=M=&S21COLORTERMS=0&S21STR=та ін.; концептуальні та прикладні праці зарубіжних науковців, серед яких можна відзначити дослідження, що стосуються загальних проблем лобізму, політичного представництва та «груп тиску», плюралістичної теорії груп, специфіки євролобізму, інституціоналізації лобізму, аналізу лобізму в категоріях політичної культури як специфічного виду PR, зокрема, класичні і модерні політологічні праці Б.Вулпа, Б.Левіна, С.Томсона, С.Джона, Дж.Мітчела, Г.Алмонда, Дж. Пауелла, Р. Доуза, Е.Саютка, Е.Шатсшнейдер, А.Бентлі, Д.Трумена, Е.Латама, Ф.Фарнела, В.Бьорисзена, Х.Лауфера, У.Курчевської, Дж.Річардсона, С.Томсона, Дж.Мітчелла, О. Барвіна, О.Бєлоусова, О.Бінецького, О.Борєва, Е.Галумова, О.Любімова, Є.Махортова, І.Мінтусова, Є.Мінченка, С.Перегудова, П.Толстих та ін., в яких з’ясовано концептуальні засади цивілізованого лобізму як важливого чинника політичної культури, каталізатора взаємодії владних інституцій і громадянського суспільства, яка здійснюється опосередковано через «групи тиску», виявлено на основі багатовимірності сучасного цивілізаційного розвитку особливості політики обстоювання суспільних, професійних та корпоративних інтересів у зарубіжній політичній практиці, так і в перспективі в Україні.

З огляду на різні підходи науковців до спеціальної термінології, у дисертаційній роботі

«лобізм» розглядається як особлива система і практика реалізації інтересів соціальних груп шляхом цілеспрямованого впливу на законодавчі та виконавчі органи державної влади з питань внутрішньої і зовнішньої політики;

«лобі-групи» визначаються як групи організованих інтересів (громадських, соціальних, корпоративних, професійних тощо), які застосовують неполітичні засоби впливу на прийняття політичних рішень;

«gove
ment relations» тлумачиться як цивілізована, законна форма взаємодії між владними інститутами та корпоративними структурами з метою формування позитивного іміджу груп інтересів в урядових інституціях, бізнесових колах та громадянському суспільстві;

«public affairs» розглядаються як громадські зв’язки, які спрямовані на процеси публічної політики, суспільного дискурсу, зв’язки з медіа задля підтримки інтересів лобі-груп.

Концептуальні підходи до сутності лобізму як чинника політичної культури характеризуються визнанням лобізму як політичної категорії та парадигми політичного розвитку, становлення громадянського суспільства та легітимації лобіювання у політичній практиці держав. Такі підходи виокремлюють специфіку наукових теорій зарубіжних та вітчизняних дослідників щодо суперечливої дуалістичної природи політичного представництва інтересів, згідно з якою представницькі групи можуть бути політичним інститутом і лобі-групами як виразниками корпоративних та суспільних інтересів. Осмислення сутності лобізму в політичній науці реалізується через поглиблення уявлень щодо легітимності лобі-діяльності в контексті розвитку політичної культури як синтезу політичної свідомості і політичної поведінки влади та суспільства.

Загальна оцінка за результатами аналізу напрацювань зарубіжної та вітчизняної політології щодо цивілізованого лобізму як чинника політичної культури, визначається у таких положеннях: спеціальний напрямок таких досліджень має фрагментарний характер і стосується прикладних аспектів лобіювання в розвинених та транзитивних суспільствах, чітко простежується перетин концептів політичної культури та лобізму, що зумовлює виокремлення сутнісних характеристик зазначеного феномену, які стосуються взаємодії влади й суспільства в межах існуючих політичних інститутів, що забезпечують представницькі інтереси.

Перший розділ постановкою проблеми, аналізом та обґрунтованими висновками доводить, що політичні процеси в умовах трансформаційних зрушень впливають на формування політичної культури нового типу, яка характеризуються появою цивілізованого лобізму як легітимного інституту впливу на процеси ухвалення політичних рішень.

У другому розділі «Сутність інституту лобізму в демократичному суспільстві: європейський досвід» розглянуто теорію і практику лобістської діяльності в рамках Європейського Союзу, аналіз яких дає підстави обґрунтувати висновки і пропозиції про необхідність формування пріоритетів політичної культури на основі концепції цивілізованого лобізму.

Як показав аналіз, теоретичні дослідження євролобізму зумовлюються дискусійними питаннями щодо демократичності представництва інтересів в політичних інститутах ЄС, легітимації лобізму в європейському політичному середовищі, визначення специфіки європейської моделі лобізму – плюралістичної чи корпоративістської – з огляду на сучасний стан представництва інтересів на наднаціональному рівні. Феномен лобізму в Брюсселі полягає у забезпеченні «демократичної легітимності» моделі управління, яка уможливлює участь груп тиску у законодавчому процесі та регулюванні відносин в рамках єдиного європейського політичного і економічного простору.

У розділі детально проаналізовано регулятивні засади цивілізованого лобіювання в інституціях ЄС, зокрема, в Європейській Комісії, Європейському Парламенті та Європейській Раді ЄС, що визначає правову регламентацію лобістської діяльності на наднаціональному рівні. З’ясовано, що лобізм у своїй легалізованій формі здатний забезпечити певну відкритість та контроль політичного процесу. Лобістські організації сприяють виробленню норм єдиного європейського права щодо цивілізованого лобіювання, що зумовлює їх стратегії щодо реформування інституційних засад діяльності лобі-груп на рівні ЄС. Доведено, що практика представництва корпоративних інтересів в ЄС зумовлена унікальністю інституційної і правової архітектури Європейського Союзу, оскільки інститути ЄС – Європейські Комісія, Європейська Рада ЄС і Європейський Парламент – регулюють ключові аспекти життєдіяльності наднаціонального об’єднання. Причиною поширення лобізму в Європі є не стільки все більше визнання його як природного елементу демократичного процесу, а, насамперед, як процесу «поглиблення» європейської інтеграції, тобто передачі країнами-членами своєї компетенції на користь наднаціональних інститутів і громадянського суспільства. Наявність регуляторної політики щодо лобізму в Європейському Союзі визнається необхідним елементом демократії, чинником політичної культури. Феномен інструментів «м’якого» тиску в Брюсселі здійснюється передусім на засадах забезпечення «демократичної легітимності» моделі управління, заснованої на відчуженні суверенних повноважень державних органів влади країн-членів ЄС на рівень наднаціональної регуляторної політики.

На основі узагальнення практики лобізму в інститутах ЄС подано класифікацію основних представницьких груп, які здійснюють лобістську діяльність на національному і наднаціональному (європейському) рівнях, охарактеризовано багатопрофільні та вузькоспеціальні компанії, зокрема, консультативні лобі-асоціації (консалтингові, PR, - GR, - MR, - та IR-агенції, асоціації з стратегічного планування та стратегічних комунікацій тощо); лобі-представництва інтересів промислових груп; аналітичні центри (think tanks).

Показано, що для сучасних суспільств, плюралістичних за своєю природою, характерна наявність груп інтересів та груп тиску, які є причетними до ухвалення важливих для громадськості рішень в різних сферах життєдіяльності, тобто лобі-груп, які впливають на державну або наднаціональну політику. До компетенції лобі-груп у громадянському суспільстві відносять питання щодо розвитку держави і громадсько-політичних інститутів, орієнтації та активності членів суспільства у сфері політичних відносин, поширення фундаментальних політичних цінностей, норм і способів політичної мотивації, дій громадськості щодо захисту соціальних і громадянських прав. Можна стверджувати, що групи інтересів, з одного боку, реагують на зміни у владних відносинах і оперативно до них адаптуються, з другого, – сама динаміка чисельності і типологія таких груп служать індикаторами трансформації пріоритетів політичного життя. У розділі з’ясовано, що взаємодія лобі-груп з громадянським суспільством є демократичною гарантією участі громадських об’єднань у процесах ухвалення рішень, оскільки, з погляду представництва інтересів громадськості на рівні політичних інститутів, кожний громадянин повинен мати реальну можливість захисту фундаментальних та соціальних прав людини і суспільства.

Важливою характеристикою лобістської діяльності в структурах ЄС є також представництво корпоративних інтересів європейських транснаціональних компаній та галузевих об’єднань, яка відзначається суттєвим впливом на ухвалення рішень в інституціях ЄС та на рівні національних урядів. Можна стверджувати, що представництво корпоративних інтересів через лобі-групи визначає їх як впливових акторів цивілізованої взаємодії з політичними інститутами, оскільки лобі-діяльність здійснюється на законних підставах.

Результати дослідження лобі-груп, проведеного за допомогою комплексу методів (методу когнітивної структуризації системи, методу експертних оцінок та непараметричних критеріїв) свідчать, що успішність цивілізованого лобіювання залежить як від позиції політичних інститутів, які ухвалюють рішення, так і від громадської підтримки лобі-проектів з боку організованих груп інтересів та медіа.

У розділі зазначається, що політичний вимір стратегій лобіювання, характерний для взаємодії інститутів ЄС з групами тиску, відображає трансформаційні процеси політико-культурного розвитку на національному та наднаціональному рівнях існування держав і регіональних організацій. Порівняльний аналіз кампаній для підтримки суспільних і корпоративних проектів дає можливість з’ясувати тенденції змін використання методів цивілізованого лобіювання на найбільш відомих прикладах діяльності європейських лобі-груп.

У висновках обґрунтовано, що практика цивілізованого лобізму в рамках Європейського Союзу відображає тенденції, які визначають розвиток європейської демократії в умовах інтеграційних процесів і є формою самоорганізації громадянського суспільства.

У третьому розділі «Прикладні аспекти національної практики лобізму» розглянуто особливості лобізму в політичній культурі розвинутих європейських держав на прикладі Великої Британії, Французької Республіки, Федеративної Республіки Німеччини, Литовської Республіки та Республіки Польща і компаративно практику лобіювання в Україні.

Аналіз специфіки лобіювання дає підстави обґрунтувати висновки про поєднання регіональних і національних підходів до легітимації лобізму в політичній діяльності вищезазначених держав. Практика легітимації лобі-діяльності в розвинених та транзитивних країнах свідчить про рівень політичної культури у взаємодії національних політичних інститутів, груп тиску та груп організованих інтересів. Зокрема, доведено, що конституційно-правовою основою лобіювання у Великій Британії є право громадян на подання петицій до органів влади щодо ухвалення політичних рішень, яке гарантується Біллем про права від 1689 р., а національна регуляторна політика встановлює правила щодо взаємодії парламентарів з лобі-групами на умовах консалтингу.

Натомість практика лобіювання у Французькій Республіці здійснюється на підставі XI Розділу Конституції (1958 р.) і передбачає функціонування Соціально-економічної ради, яка виконує роль своєрідного «лобістського парламенту». Крім того, у Франції поширена традиція саморегулювання на основі кодексу професійної етики, який закріплює корпоративні етичні норми лобістської діяльності як норми «м’якого» права. Зазначимо, що взаємодія лобі-груп з парламентом, урядом та урядовими установами Франції і вплив груп тиску на ухвалення керівних рішень регулюється демократичними традиціями політичної системи, яка зумовлює перевагу урядових установ у законотворчому процесі, а отже і значний вплив лобі-груп на органи виконавчої влади.

Характерними особливостями регуляторної політики ФРН у сфері лобіювання визнається вагомість правотворчої діяльності уряду й адміністрацій різного рівня у підготовці законопроектів, що визначає саме виконавчу владу переважним об’єктом лобіювання, оскільки майже три чверті федеральних законів, що приймаються, ґрунтуються на проектах, підготовлених в уряді.  Лобіювання інтересів організованих груп у законодавчих та виконавчих інституціях ФРН здійснюється у вигляді консультацій, що, з одного боку, надає можливість групам інтересів брати участь в державній діяльності, а з другого боку, – забезпечує політичні інститути та урядові структури компетентними експертно-аналітичними, стратегічними та інформаційними ресурсами.

Показовою є практика легітимації лобіювання у Литовській Республіці, яка першою серед держав Балтії на законодавчому рівні врегулювала лобістську діяльність. Водночас найбільш суттєвим і важливим є досвід легітимації лобіювання в Республіці Польща, де розроблено конституційно-правову основу лобіювання, яка охоплює норми Конституції щодо права на петицію, свободу слова та преси; права на збори, протести та опозицію; права доступу до публічної інформації; Акт про лобіювання від 7 липня 2005 р., який встановлює загальні засади прозорості лобіювання у законодавчому і регуляторному процесах, правила виконання професійних лобістських дій і визначає порядок реєстрації як фізичних, так і юридичних осіб, які здійснюють лобіювання; Закон «Про діяльність депутата та сенатора відповідно до мандату» від 9 травня 1966 р. та Закон «Про Раду Міністрів» від 8 серпня 1996 р., якими регламентується порядок надання депутатами та урядовцями інформації про діяльність своїх офісів з метою запобігання так званого «вбудованого лобіювання»; Закон «Про орган урядової адміністрації» від 4 вересня 1997 р., який встановлює засади ведення реєстру професійних лобістів. Практика цивілізованого лобіювання зумовлена трансформаційними процесами в Польщі напередодні і після вступу до ЄС, адаптацією польського законодавства до загальновизнаних європейських стандартів.

Комплексно досліджено стан та перспективи лобістської діяльності в Україні, здійснено критичний аналіз інституціонального забезпечення цивілізованого лобізму і доведено необхідність більш ефективного використання інструментів політичної культури у практиці урядових інституцій. Включення концепції цивілізованого лобізму в політичні програми українських інституцій уможливлює реформування політичної системи на основі демократизації взаємодії політичних інститутів з лобі-групами та трансформації політичної культури на базових засадах європейської демократії.

Показано, що лобістська діяльність в Україні характеризується як перспективна складова політичної культури суспільства, пріоритетними напрямами якої визначено забезпечення інтересів державних інституцій, корпоративних та громадських об’єднань шляхом впливу на прийняття керівних рішень та реалізацію європейської моделі політичного розвитку.

У розділі доведено, що специфіка лобізму транзитивних держав полягає у необхідності легітимації лобізму, що передбачає реформування політичної свідомості суспільства, трансформацію участі громадськості та корпоративних об’єднань у процесах ухвалення політичних рішень, набуття досвіду та навичок представництва інтересів на рівні владних інститутів і становлення на цій основі політичної культури нового типу, характерної для країн розвиненої демократії. Розв’язання цієї проблеми полягає в необхідності впровадження цивілізованих форм взаємодії політичних інститутів з лобі-групами та громадянським суспільством, з врахуванням принципів політичної толерантності, «соціального партнерства» та плюралізму інтересів.

З огляду на прогностичні сценарії розвитку лобізму в Україні, необхідно зазначити, що без легітимізації лобіювання неможливий демократичний розвиток інших політичних та правотворчих процесів. Таким чином, можна констатувати, що політичні й соціально-економічні реформи, які проводилися в державі з часу отримання незалежності, в цілому були малоефективними щодо позитивного впливу на підвищення рівня політичної культури суспільства та рівня взаємодії груп інтересів, груп тиску і політичних інститутів України, без чого неможливе становлення сучасної демократичної держави, побудова ефективного громадянського суспільства і формування політичної нації. І хоча притаманний Україні тип політичної культури загалом є характерним для суспільств, які перебувають на шляху трансформації, повільний темп демократичних перетворень у державі, недостатній рівень залученості громадськості до реальних процесів прийняття політичних рішень не може не викликати занепокоєння.

У розділі зроблено висновок про те, що цивілізований лобізм як чинник політичної культури впливає на формування світоглядних позицій транзитивної держави, є політичним інструментом збереження і вдосконалення ціннісно-моральних імперативів українського суспільства, чинником реалізації державних стратегій європейської та євроатлантичної інтеграції.