ОСНОВНИЙ ЗМІСТ
У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено її зв’язок із науковими програмами, планами, темами, встановлено її мету та завдання, об’єкт і предмет дослідження, охарактеризовано використані методи наукового дослідження, визначено наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, охарактеризовано особистий внесок здобувача у працях, виконаних у співавторстві, надані відомості про апробацію результатів дослідження та про публікації за темою дисертації.
Розділ 1 «Цивільно-правові основи Інтернет-банкінгу» складається з 3-х підрозділів, в яких розглядаються поняття Інтернет-банкінгу, охарактеризовані легальні платіжні засоби, які використовуються для розрахунків у сфері Інтернет-банкінгу та правовий режим електронних грошей.
Підрозділ 1.1. «Поняття Інтернет-банкінгу і його значення для цивільного обігу» присвячено з’ясуванню основних економічних ознак Інтернет-банкінгу, що мають цивільно-правове значення.
У рамках розгляду проблематики Інтернет-розрахунків (безготівкових розрахунків у системах Інтернет-банкінгу) обґрунтовано, що виконання грошових зобов’язань у даних системах може реалізовуватися двома технічними способами. Перший передбачає доступ до банківського рахунку через мережу Інтернет і здійснення платежу коштами. Другий спосіб – це погашення грошового зобов’язання за допомогою електронних грошей, які обертаються в системі банківських карт або на базі комп’ютерних мереж. Обидва способи мають подібні риси виконання грошових зобов’язань: використання електронних документів та мережі Інтернет для здійснення розрахунків. Це дозволяє розглядати їх правове регулювання у нерозривному зв’язку у рамках єдиного дослідження.
Система розрахунків Інтернет-банкінгу конкурує з класичною системою «Клієнт-Банк» в єдиній групі систем комп’ютерного банкінгу, де доступ до банківських послуг здійснюється через персональний комп’ютер, завдяки чому забезпечується повноцінне розрахункове і депозитарне обслуговування з віддаленого робочого місця. У сучасній технології Інтернет-банкінгу користувач входить в систему через інтернет-браузер, програмне середовище системи розміщується на сайті банку. Всі дані користувача зберігаються на сайті банку, а розрахунки здійснюються за допомогою оперативних розпоряджень через мережу Інтернет. Ця побудова системи забезпечує її уніфікований характер, створює передумови для масових електронних платежів, публічний контроль за дотриманням майнових прав клієнтів банків і, нарешті, надає простий доступ до банківських послуг. Не випадково за технологією Інтернет-банкінга будуються також досить поширені нині системи банкінгу для мобільних пристроїв (Мобільний банкінг тощо).
Запропоновано визначення Інтернет-банкінгу як цивільно-правові відносини банку і клієнта з приводу здійснення переказу, зберігання, обліку і здійснення інших банківських операцій з грошовими коштами – законним засобом платежу або електронними грошима, які здійснюються за допомогою комп’ютерно-технічних засобів і програмного забезпечення, інтегрованого в мережу Інтернет.
Підрозділ 1.2. «Загально-теоретична характеристика легальних платіжних засобів, які використовуються для розрахунків у сфері Інтернет-банкінгу» присвячено дослідження порядку використання національної грошової одиниці при безготівкових розрахунках в системі Інтернет-банкінгу.
Зроблено висновок, що безготівкові розрахунки, що лежать в основі банківських платежів, у тому числі Інтернет-банкінгу, спираються на використання законного платіжного засобу, що обліковується на банківських рахунках та набуває подвійної форми. Ця форма залежить від відносин сторін, у яких використовуються гроші, стаючи предметом зобов’язання у відносинах між платникам та бенефіціаром, чи предметом речового права у відносинах між банком та клієнтом. Впровадження цього підходу на практиці дозволить: по-перше, закріпити в законодавстві норму, що зрівнює правові наслідки платежу готівкою і безготівковими грошима, у тому числі за Інтернет-банкінгом; по-друге, застосовувати для регулювання правовідносин з безготівковими коштами в Інтернет-розрахунках правові інститути, які традиційно використовуються у речових правовідносинах, наприклад, застосовувати до правопорушень щодо незаконного списання коштів положення про крадіжку тощо.
Підрозділ 1.3. «Правовий режим електронних грошей як платіжних засобів у сфері Інтернет-банкінгу».
Електронні гроші являють собою відносно нове поняття, закріплене в Законі України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». Електронні гроші цілком можуть витиснути готівку, і, крім цього, істотно вплинути на подальший розвиток системи безготівкових розрахунків. Використання електронних грошей у цивільному обороті України обумовлюється, головним чином, їх альтернативністю державним засобам платежу. За допомогою всебічного аналізу правових, економічних та технологічних аспектів електронних грошей було сформульовано авторське визначення цього поняття.
Обґрунтовано, що у легальному визначенні електронних грошей, закріпленому в ст. 15.1. Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» недостатньо обґрунтовано електронні гроші зрівняні із легальним способом платежу. Крім того, це визначення не вказує на найважливішу їх характеристику – існування у вигляді вимоги до емітента та їх емітування при отриманні коштів для проведення платіжних транзакцій. Ці недоліки можуть позначитися на запровадженні інноваційних технологій у системи розрахунків за допомогою електронних коштів, адже не дозволить створювати конкурентні платіжні інструменти. Останнє суперечить положенням європейської Директиви № 2009/110/ЕC, відповідно до яких визначення електронних грошей повинно бути достатньо широким для того, щоб не перешкоджати розвитку технологічних інновацій, а також охоплювати електронні гроші не тільки в формах, доступних сьогодні, а також і в формах, які можуть бути розроблені в майбутньому.
Враховуючи широкі можливості використання електронних грошей у підприємницькому комплексі України, вирішене актуальне на даний час питання – виявлення тих суб’єктів відносин, які можуть здійснювати емісію електронних грошей. На підставі Директив ЄС 2009/110/ЕC, 2007/64/ЕС, 2000/46/ЕС та інших зроблено висновок, що, на відміну від України, у країнах Європейського Союзу останні роки було значно пом’якшено (лібералізовано) підхід до емісії електронних грошей фінансовими установами. У США право емітувати електронні гроші надається небанківським установам, які не приймають депозити і не надають позички.
В Україні вимоги до емітентів електронних грошей є більш жорсткими, ніж в ЄС і США. Крім того, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо функціонування платіжних систем та розвитку безготівкових розрахунків)» від 18.09.2012 р. фактично обмежив доступ вітчизняних суб’єктів цивільних правовідносин до іноземних систем електронних грошей. На думку дисертантки, такі умови підштовхуючись до створення в Україні тіньових форм розрахунків, які НБУ в силу глобального характеру мережі Інтернет не в змозі контролювати належним чином.
Розділ 2 «Особливості цивільно-правового регулювання розрахунків у системі Інтернет-банкінгу» складається з 4-х підрозділів, в яких розглядаються джерела цивільно-правового регулювання відносин у сфері електронних розрахунків та Інтернет-банкінгу, питання цивільно-правового статусу Інтернет-банків, особливості цивільно-правового регулювання договірних відносин у сфері Інтернет-банкінгу та обмеження дії приватноправових принципів у середовищі Інтернет-банкінгу .
У підрозділі 2.1. «Джерела цивільно-правового регулювання відносин у сфері електронних розрахунків та Інтернет-банкінгу» розглянуто основні акти законодавства України, директиви ЄС та міжнародна практика з досліджуваного питання.
Стан міжнародного, загальноєвропейського, зарубіжного та українського законодавства щодо безготівкових розрахунків у системах Інтернет-банкінгу дозволяє зробити висновок про те, що завдяки можливості отримати доступ до послуг Інтернет-банкінгу з будь-якої точки Землі, правове регулювання діяльності банків із використанням мережі Інтернет буде прагнути до максимальної уніфікації, досягнути якої можна буде тільки за рахунок діяльності міжнародних організацій. Необхідно враховувати також обмеженість зусиль державної влади щодо контролю за Інтернет-платежами, що потребує стимулюючих, а не заборонних заходів. Наголошується на необхідності врахування в Україні положень документів та рекомендацій міжнародних організацій, які займаються питаннями правового забезпечення систем Інтернет-банкінгу.
Аргументується, що Закони України «Про електронний цифровий підпис» та «Про електронний документ та електронний документообіг» не повною мірою можуть бути використані для визначення правового режиму Інтернет-банкінгу, адже використання електронного цифрового підпису у цих відносинах не виконує функцію повної ідентифікації клієнтів.
Обґрунтовано, що в українському законодавстві, яке регулює безготівкові розрахунки в електронній формі, повинні бути усунені такі явища, як: 1) множинність правових актів; 2) відставання нормотворчості від динаміки розвитку фінансового ринку; 3) відсутність спеціальних норм щодо захисту прав споживачів фінансових послуг; 4) відсутність правових норм, що встановлюють принцип добросовісності у відносинах фінансових установ і клієнтів.
У підрозділі 2.2. «Цивільно-правовий статус Інтернет-банків» досліджуються порядок створення та діяльності Інтернет-банків. Останні являють собою банки, які не мають діючих філій, а здійснюють обслуговування клієнтів винятково через мережу Інтернет.
Очевидно, що організаційно-технічні особливості функціонування нового різновиду банківських установ вимагають відповідної корекції їхнього правового регулювання. На даний час у світі існує два діаметрально протилежних підходи до даного питання: країни Південно-східної Азії (Гонконг, Сінгапур) розробили спеціальні нормативні документи, які містять вимоги до створення та діяльності Інтернет-банків, тоді як у США ліцензування і нагляд за діяльністю Інтернет-банків здійснюється на загальних засадах.
Україні дуже важливо вибрати таку модель правового регулювання Інтернет-банків, яка б якомога більше відповідала майбутньому однаковому у світовому масштабі правовому режиму Інтернет-банків.
Зроблено висновок, що потребам України більше відповідає досвід Гонконгу, де центральний банк забезпечує докладне нормативно-правове регулювання діяльності Інтернет-банків. Запропоновано на підставі цього досвіду врегулювати у Законі України «Про банки і банківську діяльність»: розмір статутного капіталу Інтернет-банку; особливості ліцензування українських та закордонних Інтернет-банків, їх філій; вимоги до фізичної присутності представництва Інтернет-банку; нормативи інформаційної безпеки; обов’язок і методику проведення оцінки Інтернет-банком ризиків; вимога про детальне інформування клієнтів про порядок надання послуг, а також обов’язкове встановлення прав і обов’язків сторін, порядку розподілу збитків.
У підрозділі 2.3. «Цивільно-правове регулювання договірних відносин у сфері Інтернет-банкінгу» проаналізовано договірні форми опосередкування відносин між банком та клієнтом із використанням Інтернет-банкінгу.
Показано, що при укладанні відповідних договорів вітчизняні банки, користуючись правовою неврегульованістю відносин щодо дистанційного банківського обслуговування та зловживаючи своїм становищем більш сильної сторони, закладають у договори несприятливі для їх клієнтів умови. У зв’язку із цим запропоновано доповнити ЦК України статтею 1076-1, де передбачити, по-перше, визначення договору на дистанційне банківське обслуговування, по-друге, особливість умов договору на використання технології Інтернет-банкінгу, по-третє, випадків нікчемності умов договору про дистанційне банківське обслуговування, у тому числі нікчемності правочину, який заперечує неможливість у будь-який момент розірвати обслуговування цей договір на першу вимогу однієї із сторін.
Із метою уникнення незрозумілості у питаннях, які саме заходи мають вживатися банківською установою при організації розрахунків в системі Інтернет-банкінгу, запропоновано доповнити ЦК України ст. 1076-2, де передбачити особливість укладання та виконання договору на користування Інтернет-банкінгом, а також встановити обов’язок банківської установи щодо вжиття низки заходів із забезпечення безпеки систем Інтернет-банкінгу, коли банк надає клієнту не лише логін (ім’я користувача) і пароль, які необхідно ввести для входу до віртуального офісу, але і додатковий захист у вигляді картки змінних кодів (підтвердження транзакцій за допомогою одноразових паролів), протокол захищеної передачі конфіденційної інформації для функціонування захищеного каналу зв’язку, віртуальної клавіатури, сертифікованого програмного забезпечення, інтегрованого в мережу Інтернет, та інших форм захисту, прийнятих у банківській практиці, а також обов’язок банку щодо організації зручного доступу на власному сайті банку до інструкції з безпечного використання Інтернет-банкінгу.
Підрозділ 2.4. «Обмеження дії приватноправових принципів у сфері Інтернет-банкінгу» присвячено аналізу обмежень цивільно-правових свобод, що необхідні сьогодні для реалізації суспільних потреб на боротьбу з відмиванням коштів, здобутих злочинним шляхом.
Особливу увагу приділено заходам фінансового моніторингу, що обмежують свободу поведінки суб’єктів цивільних відносин, а тому потребують пропорційного застосування – відповідності мети застосування відповідних обмежень обсягу цих обмежень. Аналізується існуюча заборона на існування анонімних рахунків та здійснення грошових переказів, у тому числі у системах Інтернет-банкінгу без ідентифікації клієнтів.
Обґрунтовується, що при наданні електронних банківських послуг повинна існувати можливість віддаленої ідентифікації (тобто без фізичного контакту клієнта і суб’єкта первинного фінансового моніторингу). Єдиним прийнятним варіантом у цьому випадку є ідентифікація клієнта тим суб’єктом первинного фінансового моніторингу, який географічно розташований ближче усього до клієнта. Можливість проведення такої ідентифікації повинна буди законодавчо закріплена.
Доведено, що вимоги законодавства про ідентифікацію клієнтів на підставі використання сертифіката відкритого ключа ЕЦП породжують ряд техніко-правових проблем: обсяг і різновид даних, що містяться в сертифікаті ключа, значно відрізняється залежно від цілей використання; не всі сертифікати ключів пропонують однаковий рівень безпеки, що залежить від використовуваного засобу ЕЦП; сертифікат відкритого ключа ЕЦП оформлюється третьою особою, що не пов’язана договірними відносинами із банком; існує можливість втрати цього ключа та передачі будь-якій іншій особі, що ставить питання про об’єктивність відповідної ідентифікації. На підставі цього аналізу зроблено висновок про необхідність розширення свободи суб’єктів цивільних правовідносин щодо забезпечення безпеки операцій у цій сфері.
Розділ 3 «Цивільно-правова відповідальність при здійсненні розрахунків за допомогою Інтернет-банкінгу» складається з 2-х підрозділів, в яких розглядаються питання цивільно-правової відповідальності при здійсненні розрахунків за допомогою Інтернет-банкінгу.
Підрозділ 3.1. «Вихідні положення щодо застосування цивільно-правової відповідальності при здійсненні розрахунків за допомогою Інтернет-банкінгу» присвячено аналізу особливостей відповідальності учасників електронних розрахункових відносин, у тому числі у сфері Інтернет-банкінгу.
Зроблено висновок, що специфіка електронних розрахунків зумовлює виникнення нових підходів до перерозподілу збитків між банками та їх клієнтами. Зокрема, відповідальність може покладатися на розробника програмного забезпечення.
В дисертації розмежовуються: а) порушення, що унеможливлюють проведення платежів у зв’язку із невиконанням клієнтом умов договору, та б) порушення, що призвели до неправильних або помилкових платежів (списання коштів) з рахунку клієнта.
Аналізується проблема включення у договори положень щодо звільнення банків від відповідальності за втрату або неправомірне списання коштів у системах Інтернет-банкінгу. Такі умови дозволяють банкам перекласти на клієнтів свої можливі майнові втрати, хоча банки, зазвичай, мають достатньо організаційно-технічних та інформаційних засобів для забезпечення безпеки операцій та уникнення збитків.
З огляду на це запропоновано доповнити ЦК України статтею 1076-1, в якій слід передбачити, що умови договору про дистанційне банківське обслуговування, у тому числі у системах Інтернет-банкінгу, що обмежують відповідальність банківської установи всупереч їх природі та вимог, які звичайно ставляться для забезпечення безпеки та своєчасності здійснення банківських операцій, вважаються нікчемними.
У підрозділі 3.2. «Проблемні підстави цивільно-правової відповідальності при здійсненні розрахунків за допомогою Інтернет-банкінгу» розглянуто проблеми застосування окремих підстав цивільно-правової відповідальності у сфері застосування Інтернет-банкінгу.
З урахуванням іноземного правового досвіду розглядаються такі підстави цивільно-правової відповідальності, як: 1) помилки; 2) обман; 3) технічні недоліки програмного забезпечення; 4) порушення правил експлуатації технічних засобів здійснення розрахунків, а також порушення процедур безпеки.
Обґрунтовано необхідність запозичити норми Одноманітного торгівельного кодексу США, спрямовані на зниження ризику виникнення спорів між суб’єктами розрахунків, шляхом запровадження спеціальної процедури в угоді між клієнтом і банком, що виконує дві функції: (1) підтверджує, що платіжне доручення, а також доручення, що змінює або скасовує раніше видане платіжне доручення, видано правомочною особою, або (2) виявляє помилки при передачі коштів або в змісті платіжного доручення.
Доводиться, що розрахунки за допомогою електронних платіжних документів у системах Інтернет-банкінгу вимагають використання програмного забезпечення, розробленого не банком, а третьою особою. В протилежному випадку надзвичайно важко стороні, яка понесла збитки в результаті недоліків такого програмного забезпечення, вимагати від винної сторони їх відшкодування.
З метою більш чіткого визначення прав та обов’язків сторін розрахунків у системі Інтернет-банкінгу пропонується окреслити часові рамки виникнення (з моменту втрати технічного пристрою або інформації) та припинення (з моменту повідомлення іншої сторони розрахункових відносин про втрату пристрою або інформації) обов’язку власника інформації (технічного пристрою) відшкодувати збитки. Даний принцип не має поширюватися на випадки грубої необережності в діях винної сторони. | 
