Данькевич С.М. Стан лісонасінного комплексу сосни звичайної на Малому Поліссі та шляхи збереження його генофонду

Краткое содержание

ГЕ­НЕ­ТИ­КО-СЕ­ЛЕК­ЦІЙНІ ЗА­СА­ДИ ВИ­РО­ЩУ­ВАН­НЯ
ВИ­СО­КОП­РО­ДУК­ТИВ­НИХ НА­САД­ЖЕНЬ

Дос­лід­ни­ки про­по­ну­ють різ­ні шля­хи під­ви­щен­ня про­дук­тив­нос­ті лі­сів, які за ха­рак­те­ром за­хо­дів мож­на об'єдна­ти у дві гру­пи. Од­ні з них пов'яза­ні з про­ве­ден­ням лі­сів­ни­чих за­хо­дів, нап­рав­ле­них на пок­ра­щен­ня умов рос­ту де­рев у лі­сос­та­нах, швид­ке лі­со­від­нов­лен­ня та вве­ден­ня швид­ко­рос­лих і ви­со­коп­ро­дук­тив­них де­рев­них по­рід (Тка­чен­ко, 1939; Гор­ше­нин, Шви­ден­ко, 1977; Ме­ле­хов, 1980). Ін­ші за­хо­ди ба­зу­ють­ся на ге­не­ти­ко-се­лек­ційній ос­но­ві (Мо­лот­ков и др., 1982; Кри­ниц­кий, 1993).

Ге­не­ти­ко-се­лек­ційний шлях під­ви­щен­ня про­дук­тив­нос­ті лі­сів в Ук­ра­їні та ін­ших кра­їнах на­був знач­но­го роз­вит­ку у дру­гій по­ло­ви­ні ми­ну­ло­го сто­літ­тя (Пат­лай, 1965; Мо­лот­ков, Гри­цайчук, 1977; Бі­ло­ус, 1988; Ро­ма­на­ус­кас, 1990; Войтюк,1991, 1996; Кри­ниц­кий, 1992, 1993; Ма­жу­ла, 1999; Брик, Дейне­ка, Яцик та ін., 2005; Яцик, Дейне­ка, Пар­пан і ін., 2006 та ін.). У цей пе­рі­од от­ри­ма­ла те­оре­тич­не обґрун­ту­ван­ня плю­со­ва і по­пу­ля­ційна сис­те­ми се­лек­ції (Ен­сен, 1964; Ду­би­нин, Глем­боц­кий, 1967; Мо­лот­ков, 1981; Лю­бав­ская, 1982; Мо­лот­ков, Пат­лай, Да­ви­до­ва и др., 1982; Ма­ма­ев, 1984; Ве­ре­син, Ефи­мов, Арефье­в, 1985; Ма­ма­ев, Се­ме­ри­ков, Мах­нев, 1988; Кри­ниц­кий, 1993 та ін.). За ко­рот­кий пе­рі­од в Ук­ра­їні бу­ло ві­діб­ра­но ти­ся­чі плю­со­вих де­рев різ­них по­рід, про­ве­де­но се­лек­ційну оцін­ку лі­сос­та­нів і ви­ді­ле­но ряд плю­со­вих на­са­джень, пі­діб­ра­но лі­со­ві ма­си­ви під ге­не­тич­ні ре­зер­ва­ти, виз­на­че­но пос­тійні і тим­ча­со­ві лі­со­на­сін­ні ді­лян­ки, ство­ре­но кло­но­ві й ро­дин­ні план­та­ції та вип­роб­ні куль­ту­ри (Мо­лот­ков, Пат­лай, Да­ви­до­ва и др., 1982; Бі­ло­ус, 1988; Войтюк, 1991, 1996; Ма­жу­ла, 1999; Деш­ко, 2001; Яцик, 2002, 2005; Брик, Дейне­ка, Яцик та ін., 2005; Яцик, Дейне­ка, Пар­пан і ін., 2006).

Особ­ли­ву ува­гу дос­лід­ни­ки при­ді­ля­ють се­лек­ції сос­ни зви­чайної, яка є ос­нов­ною лі­со­ут­во­рю­ючою по­ро­дою, а її ши­ро­кий аре­ал обу­мов­лює знач­ну мін­ли­вість сос­но­вих на­са­джень як за про­дук­тив­ніс­тю, так і бі­оло­гіч­ною стійкіс­тю. Ство­ре­но ряд лі­со­на­сін­них ком­плек­сів цієї по­ро­ди, один з них на Ма­ло­му По­ліс­сі в дер­жав­но­му під­приємстві "Ра­де­хівсь­ке лі­со­мис­ливсь­ке гос­по­дар­ство" (Дань­ке­вич, Кри­ниць­кий, 2003; Яцик, Дейне­ка, Пар­пан і ін., 2006; Яцык, 1981; Яр­цев, 1990; Ма­жу­ла, 1999).

4

У да­ний пе­рі­од по­даль­ший роз­ви­ток лі­со­вої се­лек­ції пот­ре­бує но­вих під­хо­дів та уза­галь­нень. У пер­шу чер­гу не­об­хід­но об'єктив­но оці­ни­ти стан лі­со­на­сін­них ком­плек­сів, про­ана­лі­зу­ва­ти от­ри­ма­ні ре­зуль­та­ти, ви­яви­ти ефек­тив­ність зроб­ле­но­го (Дань­ке­вич, Кри­ниць­кий, 2003; Кра­ма­рець, Дань­ке­вич, 2004; Яцик, Дейне­ка, Пар­пан і ін., 2006; Яр­цев, 1990). Пот­ре­бу­ють по­даль­шо­го роз­вит­ку те­оре­тич­ні, ме­то­до­ло­гіч­ні та ме­то­дич­ні ас­пек­ти лі­со­вої се­лек­ції і ге­не­ти­ки. Для ефек­тив­но­го про­ве­ден­ня ге­не­ти­ко-се­лек­ційних дос­лі­джень пот­ріб­но оп­ра­цю­ва­ти су­час­ні об'єктив­ні кри­те­рії оцін­ки ге­но­ти­пів і прийомів про­ве­ден­ня всіх ета­пів се­лек­ційно­го про­це­су (Гут, Кри­ниць­кий, 1989; Кор­ши­ков, 1994; Кри­ниц­кий, 1993; Кри­ниць­кий, Гут, 1995; Пат­лай, Кри­ниць­кий, Во­ло­сян­чук і ін., 2001; Гут, Кри­ниць­кий, Рад­чен­ко і ін., 2003).

Знач­но біль­ше ува­ги не­об­хід­но при­ді­ля­ти та ін­тен­сив­но роз­ви­ва­ти по­пу­ля­ційну сис­те­му лі­со­вої се­лек­ції (Ду­би­нин, 1964; Ма­ма­ев, 1988; Пет­ров, 1985; Кри­ниц­кий, 1992), яка ор­га­ніч­но поєднується з ви­бір­ко­вою сис­те­мою гос­по­да­рю­ван­ня.

По­пу­ля­ційні ге­не­ти­ко-се­лек­ційні дос­лі­джен­ня є пер­спек­тив­ни­ми і да­ють мож­ли­вість ви­вес­ти се­лек­ційні ро­бо­ти в лі­со­вих ма­си­вах на но­вий рі­вень роз­вит­ку. Пред­ме­том особ­ли­вої ува­ги по­вин­ні ста­ти плю­со­ві на­са­джен­ня. Ві­діб­ра­ні 40–50 ро­ків на­зад во­ни пе­ре­хо­дять у ві­ко­ву ка­те­го­рію пе­рес­тиг­лих, ін­тен­сив­но ура­жа­ють­ся хво­ро­ба­ми, тран­сфор­му­ють­ся у стан роз­лад­на­них. Не­об­хід­но тер­мі­но­во роз­ро­би­ти і про­вес­ти ряд ефек­тив­них лі­со­гос­по­дарсь­ких за­хо­дів для збе­ре­жен­ня, від­тво­рен­ня і по­даль­шої охо­ро­ни їх цін­но­го ге­но­фон­ду.

ОБ'ЄКТИ І МЕ­ТО­ДИ­КА ДОС­ЛІД­ЖЕНЬ

Об'єкти дос­лі­джень. Дос­лі­джен­ня про­во­ди­ли на об'єктах лі­со­на­сін­но­го ком­плек­су Ма­ло­го По­ліс­ся, який ство­ре­но на ба­зі плю­со­во­го на­са­джен­ня сос­ни зви­чайної. Во­но вхо­дить у за­каз­ник "Ло­па­тинсь­кий" і займає пло­щу 109 га. У плю­со­во­му на­са­джен­ні в 1973–1982 ро­ках бу­ло ві­діб­ра­но і за­не­се­но до дер­жав­но­го реєстру 40 плю­со­вих де­рев сос­ни зви­чайної. До лі­со­на­сін­но­го ком­плек­су вхо­дять та­кож пос­тійні лі­со­на­сін­ні ді­лян­ки (зак­ла­де­ні у 1973-1980 ро­ках, пло­ща 16,7 га), кло­но­ві лі­со­на­сін­ні план­та­ції (зак­ла­де­ні у 1976-1984 ро­ках, пло­ща 23,0 га), ар­хів­но-ма­точ­на план­та­ція (зак­ла­де­на у 1988 ро­ці, пло­ща 4,8 га), вип­роб­ні лі­со­ві куль­ту­ри (зак­ла­де­ні у 1982 ро­ці, пло­ща 4,2 га) та ро­дин­на лі­со­на­сін­на план­та­ція, яка зак­ла­де­на на­ми у 2006 ро­ці на пло­щі 1,0 га.

Ек­спе­ри­мен­таль­ні дос­лі­джен­ня що­до роз­роб­ки ме­то­дів при­род­но­го на­сін­но­го від­тво­рен­ня плю­со­вих на­са­джень сос­ни про­во­ди­ли на чо­тирьо­х на­уко­во-ви­роб­ни­чих ста­ці­она­рах. Кон­тро­лем для оці­ню­ван­ня впли­ву лі­сів­ни­чих за­хо­дів зі спри­ян­ня при­род­но­му по­нов­лен­ню де­рев­них по­рід на ста­ці­она­рах слу­гу­ва­ли шість проб­них ді­ля­нок, зак­ла­де­них у різ­них міс­цях за­каз­ни­ка "Ло­па­тинсь­кий", на яких не про­во­ди­ли ні­яких лі­сів­ни­чих за­хо­дів.

Ме­то­ди­ка дос­лі­джень. Проб­ні ді­лян­ки зак­ла­да­ли згід­но з іс­ну­ючи­ми ме­то­да­ми (Проб­ные пло­ща­ди…, 1984). За­пас де­рев­них по­рід та ін­ші так­са­ційні по­каз­ни­ки де­ре­вос­та­нів виз­на­ча­ли за нор­ма­тив­но-до­від­ко­ви­ми ма­те­рі­ала­ми (Нор­ма­тив­но-спра­воч­ные…, 1987, Сор­ти­мен­тные…, 1984).

Для вив­чен­ня про­це­сів при­род­но­го по­нов­лен­ня де­рев­них по­рід на дос­лід­них ді­лян­ках зак­ла­да­ли по 25-45 проб­них пло­ща­док роз­мі­ром 1´1 м. Об­лік під­рос­ту кож­ної де­рев­ної по­ро­ди про­во­ди­ли за ві­ко­ви­ми гру­па­ми (1-річ­ки, 2-3 – річ­ки, 4-7-річ­ки і стар­ше 7 ро­ків), ви­сот­ни­ми ін­тер­ва­ла­ми (рос­ли­ни ви­со­тою до 50 см від­но­си­ли до дріб­но­го під­рос­ту, 51–150 см – до се­редньо­го, по­над 150 см – до ве­ли­ко­го) і ста­ном (здо­ро­ві, не­іс­тот­но ос­лаб­ле­ні, се­редньо ос­лаб­ле­ні і силь­но ос­лаб­ле­ні). Оцін­ку при­род­но­го по­нов­лен­ня де­рев­них по­рід здійсню­ва­ли за шка­лою М. М. Гор­ше­ні­на (Гор­ше­нин, Шви­ден­ко, 1977).

5

Ус­пад­ку­ван­ня енер­гії рос­ту вив­ча­ли у по­томств плю­со­вих де­рев сос­ни, ви­ро­ще­них з на­сін­ня уро­жаю 2003 і 2004 ро­ків. Кон­тро­лем слу­жи­ли по­том­ства, ви­ро­ще­ні з за­галь­но­по­пу­ля­ційно­го зраз­ка на­сін­ня. Ви­ро­ще­ні по­том­ства ви­ко­рис­та­ли для ство­рен­ня ро­дин­ної план­та­ції. Схе­ма змі­шу­ван­ня по­томств на план­та­ції роз­сі­яно-зба­лан­со­ва­на. Схе­ма са­дін­ня 5×5 м.

Еда­фіч­ні умо­ви рос­ту сос­ни виз­на­ча­ли шля­хом зак­ла­дан­ня ґрун­то­вих про­фі­лів. З кож­но­го ге­не­тич­но­го го­ри­зон­ту бра­ли зраз­ки ґрун­ту для виз­на­чен­ня фі­зич­них, фі­зи­ко-хі­міч­них і хі­міч­них влас­ти­вос­тей. Крім то­го на ді­лян­ках, до­дат­ко­во від­би­ра­ли зраз­ки з при­по­вер­хне­во­го 10-см ша­ру ґрун­ту.

Гра­ну­ло­мет­рич­ний склад зраз­ків ґрун­ту виз­на­ча­ли за ме­то­дом Н.А.Ка­чинсь­ко­го з під­го­тов­кою зраз­ків пі­ро­фос­фат­ним ме­то­дом (Алек­сан­дро­ва, Найде­но­ва, 1986), гу­мус – за ме­то­дом І.В.Тю­рі­на в мо­ди­фі­ка­ції Б.А.Ні­кі­ті­на, pH – по­тен­ці­омет­рич­ним ме­то­дом, об­мін­ні во­день і алю­мі­ній – за ме­то­дом А.В.Со­ко­ло­ва, гід­ро­лі­тич­ну кис­лот­ність – за ме­то­дом Г. Кап­пе­на, увіб­ра­ні іони каль­цію і маг­нію – ком­плек­со­мет­рич­ним ме­то­дом, азот лег­ко­гід­ро­лі­зо­ва­ний – за ме­то­дом Кор­нфіл­да, ру­хо­мі фос­фор і ка­лій – за ме­то­дом А.Т.Кір­са­но­ва (Прак­ти­кум…, 1989).

Ін­тен­сив­ність світ­ла під на­ме­том ма­те­ринсь­ких на­са­джень сос­ни виз­на­ча­ли люк­смет­ром Ю 116 в се­ре­ди­ні дня (11–13 го­ди­ни) дру­гої по­ло­ви­ни лип­ня – по­чат­ку сер­пня у хмар­ну і аб­со­лют­но без­хмар­ну по­го­ду.

Для виз­на­чен­ня ряс­нос­ті на­сіннєно­шен­ня з мо­дель­них де­рев зри­ва­ли усі шиш­ки та виз­на­ча­ли їх бі­омет­рич­ні по­каз­ни­ки. По­сів­ні якос­ті на­сін­ня сос­ни вив­ча­ли за дер­жав­ни­ми стан­дар­та­ми (Се­ме­на дре­вес­ных…, 1972).

Ана­то­міч­ну бу­до­ву хво­їнок дос­лі­джу­ва­ли за до­по­мо­гою мік­рос­ко­па МБС-10. Вміст плас­тид­них піг­мен­тів у хвої виз­на­чи­ли в аце­то­но­вих ви­тяж­ках за за­галь­ноп­рийня­ти­ми ме­то­ди­ка­ми (Ма­лый прак­ти­кум…, 1982).

Екстра­гу­ван­ня тер­пе­но­вих вуг­ле­вод­нів з хвої здійсню­ва­ли в ди­ети­ло­во­му ефі­рі за ме­то­ди­кою В.М. Мак­си­мо­ва (Мак­си­мов, 1982). Зраз­ки екстрак­тів ана­лі­зу­ва­ли за ме­то­дом га­зо­рі­дин­ної хро­ма­тог­ра­фії на хро­ма­тог­ра­фі "СЕЛ­МІХ­РОМ–1".

Біоелек­трич­ну ак­тив­ність де­рев сос­ни вив­ча­ли за ме­то­ди­кою Г.Т. Кри­ниць­ко­го (Кри­ниц­кий, 1984, 1992). Біоелек­трич­ні по­тен­ці­али де­рев ви­мі­рю­ва­ли на рів­ні ко­ре­не­вої шийка і на ви­со­ті 1,7 м, а ді­елек­трич­ні по­каз­ни­ки (ім­пе­данс і по­ля­ри­за­ційну ємність) при­кам­бі­аль­них тка­нин лу­бу – на ви­со­ті 1,3 м.

Вив­чен­ня ви­до­во­го скла­ду збуд­ни­ків хво­роб та по­тен­ційних шкід­ни­ків сос­ни про­во­ди­ли шля­хом ре­ког­нос­ци­ру­валь­но­го та де­таль­но­го об­сте­жен­ня і виз­на­чен­ня ка­те­го­рії са­ні­тар­но­го ста­ну кож­но­го де­ре­ва (Во­рон­цов, Мо­зо­лев­ская, Со­ко­ло­ва, 1991, За­щи­та ле­са…, 1988, Са­ні­тар­ні…, 1995). Ви­яв­лен­ня на­яв­нос­ті фі­то­па­то­ген­них гри­бів-збуд­ни­ків зах­во­рю­вань на­сін­ня про­во­ди­ли за стан­дар­тни­ми ме­то­ди­ка­ми (За­щи­та…, 1988, Лі­со­ве на­сін­ниц­тво, 1998).

Для об­роб­ки ре­зуль­та­тів дос­лі­джень ви­ко­рис­то­ву­ва­ли ме­то­ди ма­те­ма­тич­ної ста­тис­ти­ки (Дос­пе­хов, 1979, Ни­ки­тин, Шви­ден­ко, 1978) та комп'ютер­ні прог­ра­ми "Ex­cel" і "Sta­tis­ti­ca-6".

6

ЛІ­СІВ­НИ­ЧО-ТАК­СА­ЦІЙНА ХА­РАК­ТЕ­РИС­ТИ­КА ОБ'ЄКТІВ РА­ДЕ­ХІВСЬ­КО­ГО ЛІ­СО­НА­СІН­НО­ГО КОМ­ПЛЕК­СУ СОС­НИ ЗВИ­ЧАЙНОЇ

На­са­джен­ня сос­ни. Плю­со­ве на­са­джен­ня сос­ни зви­чайної у за­каз­ни­ку "Ло­па­тинсь­кий" за лі­сів­ни­чо-так­са­ційни­ми по­каз­ни­ка­ми є до­сить од­но­рід­ним (табл. 1). Вік де­рев сос­ни у 2002 ро­ці ста­но­вив 109-113 ро­ків. У скла­ді де­ре­вос­та­нів сос­на займає 85-91 %. Се­ред су­пут­ніх по­рід знач­но пред­став­ле­ний ли­ше граб зви­чайний (9-13 %) та у виг­ля­ді нез­нач­ної до­міш­ки – дуб зви­чайний, а в ок­ре­мих міс­цях в'яз го­лий, бук лі­со­вий, явір, бе­ре­за по­вис­ла. Гус­то­та де­рев сос­ни ко­ли­вається від 154 до 224 шт./га, гра­ба – від 109 до 354 шт./га, а ін­ші по­ро­ди пред­став­ле­ні по­оди­но­ки­ми ек­зем­пля­ра­ми (до 9 шт./га).