Дараганова Н.В. Адміністративно-правовий статус екіпажу повітряного судна України

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначається її зв’язок з науковими програмами, планами, темами, мета і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення отриманих результатів, вказуються форми апробації та впровадження здобутих результатів.

Перший розділ «Формування адміністративно-правового статусу екіпажу повітряного судна України» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Історико-правові передумови формування адміністративно-правового статусу екіпажу повітряного судна України» проаналізовано передумови формування адміністративно-правового статусу екіпажу повітряного судна України від зародження авіації до визнання незалежності України.

До першого етапу формування адміністративно-правового статусу екіпажу повітряного судна віднесено період з 1910 по 1932 рр., коли було закладено фундамент, першооснову правової регламентації діяльності галузі цивільної авіації та екіпажу повітряного судна. Цей період характеризується: 1) виданням законодавчих (Декрет про повітряні пересування, Повітряний кодекс СРСР) та підзаконних актів, які регулювали діяльність цивільної авіації, загалом, та екіпажу повітряного судна, зокрема; 2) створенням системи управління повітряним транспортом; 3) виданням перших наукових праць з питань повітряного пересування вченими-юристами, такими як І.С. Перетерський, В.Л. Лахтін, П.І. Люблінський та ін.; 4) формуванням основних виробничих ланок цивільної авіації.

Зі створенням у 1932 р. Головного управління цивільного повітряного флоту «Аерофлот» розпочався другий період (1932-1945 рр.) становлення адміністративно-правового статусу екіпажу повітряного судна СРСР. Характерними рисами цього періоду стали: 1) значні напрацювання нормативно-правової бази в галузі цивільної авіації, загалом, та стосовно екіпажу повітряного судна, зокрема; 2) централізація діяльності та суворий контроль за функціонуванням усієї системи цивільної авіації; 3) встановлення суворих та жорстких санкцій за будь-які правопорушення, серед інших і за порушення трудової дисципліни; 4) підпорядкування цивільної авіації в часи Великої Вітчизняної війни командуванню Військово-Повітряних Сил фронтів.

Період з 1945 по 1991 рр. визначено як третій етап формування адміністративно-правового статусу екіпажу повітряного судна СРСР. Він характеризується: 1) відновленням довоєнної системи управління цивільною авіацією; 2) вдосконаленням, з певними урахуваннями стандартів та рекомендованої практики ІКАО, діяльності працівників цивільної авіації, у тім числі, і діяльності екіпажу повітряного судна.

У підрозділі 1.2. «Організаційно-правові аспекти формування адміністративно-правового статусу екіпажу повітряного судна в умовах розбудови незалежної України» проаналізовано новий етап формування адміністративно-правового статусу екіпажу повітряного судна від часу здобуття незалежності України до наших днів та організаційно-правові аспекти, пов’язані з цим процесом. Виокремлено дві стадії цього етапу.

Перша стадія охоплює період з 1991 по 1996 рр. і визначена як стадія становлення системи державного управління та формування засад авіаційного законодавства незалежної України. Незважаючи на кризові (політичні, соціально-економічні) явища цього періоду, його характерними особливостями були: 1) становлення основ системи державного управління у галузі цивільної авіації України; 2) розробка та прийняття нових актів авіаційного законодавства, серед інших і тих, що стосувались засад діяльності екіпажу повітряного судна України (Повітряний кодекс України, Правила нормування робочого часу та часу відпочинку екіпажів повітряних суден цивільної авіації України, Правила і порядок медичної сертифікації авіаційного персоналу цивільної авіації України і осіб, які не належать до авіаційного персоналу, Концепція розвитку цивільної авіації України тощо).

З прийняттям вищезазначеної Концепції (28 грудня 1996 р.) розпочалась друга стадія формування адміністративно-правового статусу екіпажу повітряного судна, що охоплює період з 1996 року по наш час. Вона визначена як стадія подальшого реформування системи державного управління в авіаційній галузі та формування удосконаленої, уніфікованої і гармонізованої з міжнародно-правовими нормами законодавчої бази цивільної авіації України і характеризується: 1) реформуванням та удосконаленням системи державного управління цивільною авіацією; 2) створенням нового, адаптованого та уніфікова­ного з  відповідними міжнародно-правовими нормами, авіаційного законодавства, значна частина якого стосується безпосередньо діяльності екіпажу повітряного судна України та впливає на формування адміністративно-правового статусу цих осіб (Правила медичного забезпечення і контролю польотів цивільної авіації України; Правила видачі свідоцтв авіаційному персоналу в Україні; Правила визначення робочого часу та часу відпочинку екіпажів повітряних суден цивільної авіації України тощо).

У підрозділі 1.3. «Поняття та склад екіпажу повітряного судна України» визначено поняття екіпажу повітряного судна України, його сутність та склад.

Оскільки екіпаж повітряного судна перебуває у системному зв’язку з авіаційним персоналом і є його складовою частиною, дослідження поняття екіпажу потребувало визначення питання щодо поняття та складу авіаційного персоналу.

З’ясовано, що термін «авіаційний персонал» набув широкого розповсюдження і використовується як в законодавстві України, так і в законодавствах інших країн та в міжнародно-правових актах. Під ним розуміють особовий склад авіаційної установи, підприємства, або частину цього складу, що становить групу авіаційних спеціалістів, утворену за фаховими ознаками. Установлено, що нині відсутній єдиний, усталений поділ авіаційного персоналу. Так, в основі поділу авіаційного персоналу на осіб, які виконують свої основні обов’язки під час польоту та на «наземний авіаційний персонал» (спеціалісти, які регулюють використання повітряного простору і обслуговування повітряного руху; спеціалісти, які здійснюють нагляд і контроль за безпекою польотів тощо), є критерій виконання авіаційним персоналом своїх службових обов’язків під час польоту чи на землі. За критерієм віднесення авіаційного персоналу до того чи іншого виду авіації, авіаційний персонал поділяється на три групи: авіаційний персонал цивільної авіації, авіаційний персонал державної авіації, авіаційний персонал експериментальної авіації. За національним же законодавством авіаційний персонал поділяється на членів екіпажу повітряного судна, осіб командно-керівного, командно-льотного, інспекторського та інструкторського складу тощо, отже, в основі даної класифікації лежить критерій поділу авіаційного персоналу залежно від характеру його професійної діяльності.

В ході дослідження питань, пов’язаних з визначенням і розкриттям суті та правових ознак поняття екіпаж повітряного судна України з’ясовано, що екіпаж повітряного судна – це особи авіаційного персоналу, на яких у встановленому порядку покладено виконання функціональних обов’язків з керування і/або з обслуговування повітряного судна протягом польотного часу. Розглянуто склад екіпажу повітряного судна та поняття: «командир повітряного судна», «льотний екіпаж», «обслуговуючий персонал». Обґрунтовано, що терміни «льотний екіпаж»/«особи льотного екіпажу», «льотний склад»/«особи льотного складу», «льотні спеціалісти», «льотно-підйомний склад» є синонімами і означають осіб екіпажу повітряного судна, які мають відповідні свідоцтва та на яких покладені функціональні обов’язки, пов’язані з керуванням і/або з технічним обслуговуванням повітряного судна. Сформульовано пропозиції щодо внесення змін до Повітряного кодексу України.

Другий розділ «Поняття та зміст адміністративно-правового статусу екіпажу повітряного судна України» складається з трьох підрозділів, в яких проаналізовано зміст та сутність поняття адміністративно-правового статусу екіпажу повітряного судна України, особливості адміністративно-правового статусу командира повітряного судна та розглянуто питання щодо підстав допуску членів екіпажу повітряного судна України до здійснення професійної діяльності.

У підрозділі 2.1. «Зміст поняття «адміністративно-правовий статус екіпажу повітряного судна України» визначено поняття та сутність адміністративно-правового статусу екіпажу повітряного судна України. Установлено, що екіпаж повітряного судна України належить до категорії колективних суб’єктів, які не мають ознак юридичної особи, але тією чи іншою мірою наділені нормами адміністративного права певними правами та обов’язками. Цю категорію суб’єктів визначено як «колективні суб’єкти – неюридичні особи».

Доведено, що адміністративно-правовий статус екіпажу повітряного судна України є окремим різновидом адміністративно-правового статусу і обумовлений специфікою діяльності в цивільній авіації. Враховуючи те, що родовим поняттям адміністративно-правового статусу є правовий статус, поняття «адміністративно-правовий статус екіпажу повітряного судна України» пропонується визначити як цілісну правову категорію, що характеризує комплекс прав, обов’язків та допусків членів екіпажу повітряного судна України до здійснення професійної діяльності, а також їх відповідальності у сфері цивільної авіації, закріплений нормами адміністративного права та гарантований державою.

Встановлено, що права та обов’язки екіпажу повітряного судна України є похідними від основних прав, свобод і обов’язків громадян та пов’язані з особливістю діяльності в цивільній авіації. Конкретний їх обсяг регулюється багатьма нормативними актами адміністративно-правового характеру, у тім числі, законами, авіаційними правилами, статутами, положеннями, кваліфікаційними характеристиками тощо. При цьому адміністративно-правовий статус екіпажу повітряного судна України є достатньо динамічним і йому притаманний постійний розвиток, пов’язаний з розвитком галузі цивільної авіації України і, відповідно, з розвитком та удосконаленням її нормативно-правової бази.

Обґрунтовано, що з метою забезпечення належного рівня безпеки на авіаційному транспорті України є достатні підстави для внесення змін до Повітряного кодексу України щодо встановлення вимоги про громадянство України як однієї з підстав зайняття особою посади члена льотного екіпажу повітряного судна України. Винятком з цього правила можуть бути окремі, чітко визначені у законодавстві випадки за спеціально встановленою процедурою.

У підрозділі 2.2. «Особливості адміністративно-правового статусу командира повітряного судна України» визначено особливості адміністративно-правового статусу командира повітряного судна України.

Встановлено, що командир повітряного судна має статус головної керівної особи на повітряному судні – це пілот, відповідальний за керування повітряним судном та його безпеку протягом польотного часу. До нього висуваються як загальні вимоги, яким повинні задовольняти всі пілоти, так і додаткові вимоги та обмеження, притаманні тільки для кандидатів на отримання права виконувати функції командира повітряного судна.

Доведено, що командир повітряного судна у певних випадках виступає як посадова особа. Командир повітряного судна наділений спеціальними владними повноваженнями щодо всіх осіб, які перебувають на борту даного повітряного судна, як щодо інших членів екіпажу, так і щодо пасажирів. Щодо осіб, які не підкоряються його розпорядженням, командир повітряного судна має право вжити всіх заходів, які є необхідними для забезпечення безпеки польоту, включаючи застосування заходів адміністративного примусу. У випадку вимушеної посадки на командира повітряного судна покладено обов’язок керувати діями всіх осіб, які знаходяться/знаходились на борту повітряного судна не лише протягом польотного часу, а до моменту передачі своїх повноважень компетентним органам. В екстремальній ситуації, яка загрожує загибеллю людей, для врятування їхнього життя командир повітряного судна має право відступати від встановлених правил і вимог окремих нормативних документів. При цьому командир повітряного судна несе встановлену чинним законодавством відповідальність за безпеку польоту незалежно від того, чи пілотує він повітряне судно особисто, чи передав керування повітряним судном іншій особі.

У підрозділі 2.3. «Підстави допуску членів екіпажу повітряного судна України до здійснення професійної діяльності» встановлено, що необхідність забезпечити безпеку польотів на належно високому рівні вимагає, щоб керування повітряними суднами та їх експлуатація були довірені лише тим особам, які відповідають установленим державою вимогам, що має бути підтверджено відповідними документами – офіційними дозволами (сертифіка­тами, свідоцтвами) органу державного регулювання діяльності авіації.

Зазначені вимоги визначені як «підстави допуску членів екіпажу повітряного судна до здійснення професійної діяльності», які, у свою чергу, класифіковані на дві групи: «загальні підстави допуску членів екіпажу повітряного судна до здійснення професійної діяльності», тобто ті, які є загальними для отримання всіма кандидатами права виконувати функції члена екіпажу повітряного судна (наявність у кандидатів відповідного віку; професійної підготовки; досвіду, зокрема, й експлуатаційного; стану здоров’я тощо) та «спеціальні підстави допуску членів екіпажу повітряного судна до здійснення професійної діяльності», тобто ті, які встановлені щодо членів екіпажу повітряного судна при виконанні ними певних специфічних видів діяльності у цивільній авіації (наявність додаткових вимог щодо допуску на право виконанням авіаційно-хімічних робіт у сільському та лісовому господарстві, наявність спеціального дозволу на право користуватися фотографічною апаратурою на борту повітряних суден, інші підстави). Запропоновано дефініцію «свідоцтво члена екіпажу повітряного судна».

Третій розділ «Адміністративно-правові засоби забезпечення безпечної діяльності екіпажу повітряного судна України» складається з трьох підрозділів і присвячений розгляду питань щодо визначення адміністративно-правових засобів, спрямованих на забезпечення безпечної діяльності екіпажу повітряного судна України.

Підрозділ 3.1. «Поняття безпечної діяльності екіпажу повітряного судна України» присвячений визначенню та характеристиці поняття «безпечна діяльність екіпажу повітряного судна».

Встановлено, що серед багатьох завдань, що постають перед цивільною авіацією, найважливішим є завдання забезпечення безпеки польотів, що має за мету попередження авіаційних подій. За національним законодавством авіаційною подією є подія, пов’язана з використанням повітряного судна, яка мала місце з моменту підняття будь-якої особи на борт з наміром здійснити політ до моменту, коли всі особи, що перебували на борту, покинули повітряне судно, в ході якої: будь-яка особа отримала тілесні ушкодження зі смертельним наслідком або серйозні тілесні ушкодження, або повітряне судно одержало серйозні пошкодження конструкції, або виникла інша загроза безпеці польотів.

Проаналізовано терміни «безпека», «безпека польотів», «авіаційна безпека», «безпека авіації», їх співвідношення та зроблено висновок, що термін «безпека авіації» означає такий стан захищеності авіації, за якого прояв небезпек, пов’язаний з травмуванням або загибеллю людей, заподіянням збитків навколишньому середовищу тощо зведений до прийнятного рівня, тобто такого рівня ризику, який суспільство може прийняти (дозволити), враховуючи техніко-економічні та соціальні можливості на даному етапі свого розвитку, що поєднує технічні, економічні, соціальні та політичні аспекти і є певним компромісом між рівнем безпеки й можливостями її досягнення. 

Розкрито та сформульовано поняття «безпечна діяльність екіпажу повітряного судна України» – це активні дії всіх суб’єктів авіатранспортної системи, спрямовані на забезпечення виконання екіпажем повітряного судна польотів без загрози для життя і здоров’я людей, внаслідок яких ризик шкоди щодо травмування або загибелі людей, заподіяння збитків, у тім числі і навколишньому середовищу тощо, був би обмежений до прийнятного рівня.

У підрозділі 3.2. «Класифікація організаційно-правових засобів забезпечення безпечної діяльності екіпажу повітряного судна України» проаналізовано та класифіковано організаційно-правові засоби, спрямовані на забезпечення безпечної діяльності екіпажу повітряного судна.

Встановлено, що зазначені засоби доцільно класифікувати на дві категорії залежно від ступеню їх впливу на безпеку діяльності екіпажу повітряного судна.

До першої категорії віднесено «основні організаційно-правові засоби забезпе­чення безпечної діяльності екіпажу повітряного судна», тобто ті, що мають найвищий ступінь впливу на безпеку діяльності екіпажу повітряного судна: створення відповідної нормативно-правової бази у сфері цивільної авіації; сертифікація та допуски осіб екіпажу повітряного судна до здійснення професійної діяльності; державний контроль та нагляд у сфері діяльності цивільної авіації; організація проведення службового розслідування авіаційних подій та інцидентів з цивільними повітряними суднами; притягнення до юридичної відповідальності тощо.

До другої – «додаткові організаційно-правові засоби забезпечення безпечної діяльності екіпажу повітряного судна» віднесено: організацію підготовки та забезпечення польоту на належному рівні; забезпечення нормального психофі­зіологічного клімату осіб екіпажу повітряного судна; забезпечення достатнього і стабільного фінансового становища осіб екіпажу повітряного судна, організація соціально-правового захисту членів екіпажу повітряного судна України  (державного пенсійного забезпечення, їх оздоровлення тощо).

У підрозділі 3.3. «Адміністративна відповідальність екіпажу повітряного судна як один із організаційно-правових засобів забезпечення безпечної діяльності екіпажу повітряного судна України» досліджено сутність адміністративної відповідальності екіпажу повітряного судна України.

Під «адміністративною відповідальністю екіпажу повітряного судна України» запропоновано розуміти вид юридичної відповідальності, що є сукупністю адміністративних правовідносин, які виникають через вчинення адміністративних правопорушень членами екіпажу повітряного судна під час виконання ними службових обов’язків та застосуванням до них уповноваженими органами (посадовими особами) передбачених законом адміністративних стягнень.