ДЕПЕНАЛІЗАЦІЯ ЯК ЕЛЕМЕНТ ПЕНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Прямування України до демократичної, правової та соціальної держави неможливе без проведення чітко визначеної та науково обґрунтованої державної політики. Важливе місце у розв’язанні цих питань посідає правова політика, яка на основі глибокого вивчення соціальних і правових закономірностей повинна сприяти створенню та формуванню дієвого механізму правового регулювання відносин у різних сферах суспільного життя, в тому числі й у сфері протидії злочинності.

Під час розробки положень правової політики держави у сфері протидії злочинності особлива увага має звертатись на теоретичні та практичні питання формування та вдосконалення кримінально-правових інститутів. Беззаперечно, що за умов реформування законодавства кримінально-правового циклу покарання як фундаментальний інститут кримінального права потребує комплексного політико-правового дослідження.

Необхідність зазначеного дослідження інституту покарання обумовлює розроблення окремого політико-правового підходу в рамках правової політики держави у сфері протидії злочинності – пенальної політики держави.

Не дивлячись на недостатню наукову розробку, формування та розвиток національної пенальної політки, безумовно, є актуальним. На теперішній момент кримінально-правове та кримінально-виконавче законодавство, незважаючи на ухвалення Кримінального кодексу (далі – КК), Кримінально-виконавчого кодексу (далі – КВК) України та набрання ними чинності, перебуває на етапі становлення. Це обумовлює необхідність дослідження інституту покарання не тільки на етапі існування, а й у ракурсі майбутнього розвитку, з урахуванням намагань національного законодавця привести законодавство України у відповідність до світового, враховуючи пріоритети, тенденції та напрями державної політики у сфері протидії злочинності.

Реалізація пенальної політики незалежної України відображає позицію нашої держави щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Все більше уваги звертається на питання гуманного ставлення до ув’язнених, поваги до їхньої людської гідності, порядку виконання та відбування призначеного судом покарання тощо. За таких умов базовим принципом розвитку пенальної політики держави стає гуманізм, що визначає формування депеналізації, яка максимально має відповідати вимогам узгодження законодавства та практики його застосування з природою прав людини.

Дослідження теоретичних та практичних засад депеналізації як елемента пенальної політики України є необхідною умовою вдосконалення якості кримінально-правового забезпечення інституту покарання, передбачення напрямів його розвитку, логічного й послідовного реформування окремих кримінально-правових норм та правозастосовної практики.

Депеналізацію як елемент правової політики держави у сфері протидії злочинності під різними кутами зору та в різних аспектах досліджували як українські, так і зарубіжні вчені.

Безпосередньо дослідженню депеналізації як складника правової політики держави у сфері протидії злочинності присвятили свої роботи Л.В. Багрій-Шахматов, М.І. Бажанов, М.О. Бєляєв, Я. М. Брайнін, І.М. Гальперін, О.Я. Естрін, І.І. Карпець, О.І. Коробєєв, В.М. Куд­рявцев, Н.Ф. Кузнєцова, Т.О. Лєснієвські-Костарева, Ф. Ліст, В.В. Лунєєв, І.Б. Медицький, С.Ф. Мілюков, А.А. Митрофанов, Ю.А. Пономаренко, П.Л. Фріс та інші вчені. Теоретичні, праксеологічні та філософсько-правові проблеми депеналізації у своїх роботах порушували такі дослідники, як Ю.В. Баулін, В.А. Бачінін, Л.С. Бєлогриць-Котляревський, В.І. Борисов, Л.Д. Гаухман, В.О. Гацелюк, В.В. Голіна, Г.В. Гребеньков, В.К. Грищук, П.С. Дагель, Т.А. Денисова, О.Ф. Кістяківський, О.Г. Колб, О.М. Костенко, М.В. Костицький, О.М. Литвак, Ю.І. Ляпунов, Н.Ю. Мельничук, В.М. Махінчук, М.В. Палій, А.А. Піонтковський, Є.О.Письменський, В.М. Попович, М.П. Чубинський, П.М. Рабінович, О.Б. Сахаров, О.В. Старков, В.В. Сташис, В.Я. Тацій, В.П. Тихий, В.М. Трубніков, В.П. Філонов, І.Я. Фойницький, О.Г. Фролова, М.І. Хавронюк, Н.Б. Хлистова, М.Д. Шаргородський, О.М. Яковлєв, С.С. Яценко та інші.

Розвідки, які безпосередньо не торкаються розроблення питань депеналізації, однак стосуються її кримінологічного, кримінально-виконавчого забезпечення, пом’якшення кримінально-правової репресії за певну групу злочинів або окремий злочин проводили П.П. Андрушко, О.О. Дудоров, О.М. Джужа, А.П. Закалюк, О.Г. Кальман, В.В. Кондратішина, М.Й. Коржанський, П.С. Матишевський, В.О. Меркулова, М.І. Мельник, П.П. Михайленко, А.А. Музика, В.О. Навроцький, М.І. Панов, А.О. Пінаєв, А.В. Савченко, А.Х. Степанюк, Є.Л. Стрельцов, Є.В. Фесенко, П.В. Хряпінський, С.В. Черкасов, О.І. Шинальський, С.М. Школа, І.С. Яковець та інші дослідники.

Однак, незважаючи на значну кількість наукових праць і розробок, теоретичні та практичні питання розвитку депеналізації як елемента пенальної політики України ще не досліджувались. Викладені міркування й обумовили вибір теми та завдань дисертації, її теоретичну і практичну актуальність.