Державна політика протидії торгівлі жінками

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначається стан її наукового опрацювання, розкривається зв’язок дослідження з науковими проектами, темами і планами, формулюється мета, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, розкривається наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, наводяться відомості про їхні апробацію та публікації.

У першому розділі – "Державна протидія організованій злочинності в Україні" – висвітлюється ступінь наукового опрацювання теми, наводяться результати дослідження, основні наукові підходи до з’ясування сутності феномена торгівлі жінками і визначення поняття, причин та передумов його поширення, а також ситуації, що склалася з торгівлею жінками в сучасній Україні, розкриваються особливості боротьби з організованою злочинністю, розглядаються державні засоби, способи, методи, механізми протидії цьому явищу та обґрунтовується діяльність відповідних структур щодо запобігання торгівлі жінками.

Опрацювання юридичної та історичної літератури дозволило простежити розвиток явища торгівлі жінками в історичному аспекті, виявити його спільні риси з такими антисоціальними явищами, як рабство та кріпацтво, а також визначити їхню відмінність від стану вільної людини, простежити динаміку змін правового розуміння поняття "торгівля жінками" і довести його зв'язок з нелегальною міграцією, організованою злочинністю, контрабандою.

На підставі проведеного порівняльного аналізу кримінального використання жертв торгівлі людьми за статевою ознакою доведено, що жінки найбільшою мірою піддаються кримінальній експлуатації тому найчастіше стають жертвами злочинних дій. Для більш повного уявлення про сукупність цих явищ у дослідженні розглянуто процес торгівлі людьми, з якого виокремлено процес торгівлі жінками та включено до нього додаткові стадії такі, як: "формування готовності" жінки стати жертвою і "передача жінки". Дається авторська трактування поняття "торгівля жінками", правове визначення якого знаходиться в динаміці, постійно розвивається та удосконалюється.

Вивчення й узагальнення основних наукових положень щодо протидії антисоціальним явищам дозволило суттєво збагатити їх характеристику за рахунок використання історичного, гендерного та демографічного підходів до оцінки ситуації і її прогнозування.

Державні органи, громадські організації, міжнародні неурядові організації, які діють у зазначеному правовому полі, подають різні, суперечливі дані щодо масштабів та чисельності жертв експлуатації жінок: від 400 тис. до 7 млн щорічно. За даними Міністерства внутрішніх справ України кількість зареєстрованих злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми, з 1999 р. по 2006 р. зросла більш ніж у 100 разів. Підпільний характер цього організованого міжнародного бізнесу унеможливлює ведення достовірного обліку, тому визначення масштабів такої злочинної діяльності як в Україні, так і на міжнародному рівні є надто проблематичним і потребує відповідного опрацювання.

Потреба у вивченні причин поширення експлуатації жінок в Україні та поза її межами продиктована, насамперед, практичною метою – необхідністю викоренити її з практики суспільних відносин. Нейтралізація причин та умов, які породжують це явище, є одним із напрямків боротьби з такою формою злочинності та важливим завданням державної соціальної політики.

Дослідження основних підходів до з’ясування сутності та змісту державного управління і його впливу, методів та функцій дозволило визначити запобігання торгівлі жінками як об’єкт державного управління.

Запобігання торгівлі жінками в роботі розглядається, з одного боку, як мета державної діяльності, а з іншого, – як комплекс заходів, у тому числі й управлінських, щодо її досягнення. Останнє тлумачення за змістом охоплює певну сферу державного управління, особливості якого залежать від очікуваних результатів. Тому удосконалення механізмів державного управління процесами протидії торгівлі жінками неможливе без визначення чіткої мети та завдань, які необхідно розв’язати. Досягнення мети передбачає реалізацію проміжних завдань, що утворюють окремі напрямки діяльності державних органів, а саме виявлення й усунення причин та умов поширення торгівлі жінками як явища; протидія реальним випадкам торгівлі жінками; вивільнення з рабства з наступною соціально-психологічною реабілітацією, покарання винних у здійснених злочинах.

У другому розділі – "Сучасний стан захищеності прав жінок в Україні" – досліджуються основні напрямки протидії торгівлі жінками, механізми та методи управлінського впливу на цей процес та дотримання прав громадян.

Поширення торгівлі жінками зумовило необхідність відпрацювання певного механізму протидії їй. В Україні зроблено лише перші кроки в цьому напрямі, що пояснює певну фрагментарність дій науковців і практиків щодо комплексного розв’язання питань утиснення прав громадян жіночої статі. Нагальним постає завдання критичного осмислення стану справ, вибору ефективних форм і засобів запобігання торгівлі жінками, удосконалення механізмів державного управління процесами нейтралізації зловживань законом. Проведений аналіз цих питань дозволяє сформулювати такі узагальнення:

– державні органи виконавчої влади та неурядові організації під патронатом Міжвідомчої координаційної ради з питань протидії торгівлі людьми створили певний арсенал засобів боротьби з утисненням прав жінок – координаційних, консультативних, нормативних, аналітичних, інформаційних та міжнародного співробітництва. Але відсутність у них чітко визначених організаційних та контрольних функцій, зворотного зв’язку, недосконалість нормативно-правової бази, невизначеність відповідних джерел фінансування негативно позначається на діяльності суб’єктів протидії та гальмує розвиток державного впливу на процеси запобігання організованій злочинності;

– діюча в Україні система державного управління протидії торгівлі жінками є недосконалою і несталою, про що свідчить, зокрема, відсутність законодавчо врегульованих механізмів співробітництва суб’єктів управління та суб’єктів їх матеріально-технічного забезпечення;

– формування системи державного управління в досліджуваній сфері відбувалося в екстремальних умовах, без урахування цивілізованого захисту свідків, законодавчо закріплених механізмів співробітництва правоохоронних, адміністративних органів та неурядових організацій, їхнього матеріально-технічного забезпечення, відповідних правових норм тощо.

Вивчення та узагальнення напрацювань науковців і практиків щодо з’ясування сутності понять "механізм", "механізм управління", "механізм державного управління", "інституційний механізм" дозволило визначити складові елементи механізму державного управління процесом запобігання торгівлі жінками, а саме: систему органів державної виконавчої влади, що виконують завдання державного управління відповідно до їхнього правового статусу; міжнародні неурядові організації, науково-дослідні інститути; правові норми, які регламентують організаційні засади і процес реалізації суб’єктами діяльності свого функціонального призначення; управлінські принципи, підходи, засоби та методи вирішення нагальних проблем.

Цілі, принципи, методи

Доведено, що характеристики склвих мханізму державного управління процесом запобігання торгівлі жінками визначаються обсягом і змістом завдань, що вирішуються за його допомогою. Цей механізм передбачає не просто самостійне існування інституційних структур, але й визначеність напрямків їх взаємодії та співпраці, яка не обмежується відносинами підпорядкування.

Досвід, набутий нашою країною, і напрацювання інших країн дозволили авторові запропонувати схему взаємодії суб’єктів протидії торгівлі жінками з розподілом обов’язків відповідно до основних цілей. По-перше, цей орган доцільно створити замість Міжвідомчої координаційної ради, яка працювала недостатньо ефективно. По-друге, назву Міжвідомчої координаційної ради необхідно змінити на Державну раду з тих міркувань, що координація дій, пов’язаних із протидією торгівлі, здійснюється на міждержавному, національному та місцевому рівнях, а не тільки на рівні державних структур. Державну раду повинен представляти державний радник зі статусом високого державного посадовця, що забезпечує йому політичну, адміністративну підтримку та безпосередній доступ до урядових структур.