ДЕРЖАВНИЙ ЛАД І ПРАВО НА БУКОВИНІ В 1774–1918 РР.

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

 Актуальність теми. Сьогодення України відзначається посиленням інтересу до історії її державності та права. Інтерес цей проявляється як на загальнодержавному рівні, так і на рівні регіонів України. Особливе, навіть унікальне, місце серед них посідає Буковина, яка пережила довгу і складну історію належності до Київської Русі, Галицько-Волинської держави, Молдавського князівства, Туреччини, Австрії, Росії, Румунії.

 В історії розвитку державних інститутів і права на Буковині виділяється період її перебування у складі багатонаціональної держави Габсбургів (1774-1918 рр.). У різні часи ці 144 роки оцінювалися по-різному:  від восхвалення “цивілізаторської місії” Австрії – до огульного звинувачення її у жорстокому (відкритому чи замаскованому) колоніальному гніті. Хоча, так писалося не тільки про Буковину, а й про інші австрійські (звичайно, не німецькі) провінції. Реальні, зважені оцінки з’являються з часом. Сьогодні вони звучать так: “Він дійсно був, гніт. Але Австро-Угорщина не знала ніколи ні масових депортацій, ні етнічного геноциду, ні етнічних “чисток”... Жодна із держав, що успадкували повністю або частково її територію, не забезпечила національним меншинам той ступінь свободи розвитку.., яким користувалися пригноблені народи”.

 В період належності до Австрії Буковина вперше стала окремим, відносно автономним  політико-адміністративним утворенням і як така одиниця припинила своє існування разом із розпадом Австро-Угорщини. Розвиток державного ладу пройшов тут через етапи військової адміністрації, окружного управління у складі Галичини, крайового управління герцогства Буковини. В краї поступово утвердилися європейські форми адміністративного управління, місцевого самоврядування, судоустрою. Але серйозних спроб історико-правового дослідження цього процесу досі фактично не було, хоча необхідність у них очевидна як з точки зору пізнання історії державно-правових інститутів та джерел права на Буковині, так і з точки зору використання його результатів в процесах державотворення та правотворчості в Україні, викладання історико-правової науки в юридичних навчальних закладах. Саме ці міркування, які визначають актуальність теми, зумовили її вибір для дисертаційного дослідження.

 Ступінь наукової розробки теми. Австрійська історіографія проблеми найстаріша. Започаткував її рукопис першого австрійського військового адміністратора Буковини Г. фон Сплені – “Опис Буковини”. Його цінність полягала не тільки у відомостях історичного змісту, а й у тому, що це був своєрідний план адміністративно-правового реформування краю. Як не дивно, але після цього за 100 років не вийшло жодної помітної буковинознавчої праці, в якій би аналізувались питання державно-правового розвитку Буковини. Як виняток, можна назвати публікації Й.Вінівартера та Т.Бендели, в яких розглядалися деякі аспекти правового статусу Буковини у складі Галичини. До 100-річчя перебування Буковини у складі Австрії вийшла помітна аналітична праця Г.Бідермана та брошура А.Фікера.

 Тільки після відкриття у 1875 році університету в Чернівцях дослідження історії Буковини помітно активізувалося. Свої роботи, в яких розглядалися окремі аспекти цієї проблеми, опублікували Й.Полєк, Д.Веренка, Ф.Ціглауер. Важливим внеском у вивчення системи управління, самоврядування, судочинства на Буковині стали праці найвідомішого німецького буковинського історика Раймунда Фрідріха Кайндля. У щорічниках Буковинського крайового музею друкувалися огляди буковинознавчих праць. У 1893 році такий огляд написав Й.Полєк. У 1900 році опублікований підручник з краєзнавства, підготовлений К.Козаком та Е.Фішером. Варто згадати й публікацію з історії судочинства в Галичині та на Буковині, написану випускником правничого факультету у Чернівцях Ю.Гачеком.

 Окремі аспекти історії розвитку державного ладу на Буковині розглядалися в тодішніх колективних працях чернівецьких і віденських авторів. Серед них варто назвати том, присвячений Буковині, з видання “Австро-Угорська монархія у словах і картинках” і дослідження про регулювання земельного податку на Буковині.

 Питання історії адміністративного та правового розвитку Буковини розглядалися і в загальноавстрійських історичних та історико-правових  дослідженнях. Історія приєднання Буковини до Австрії  розкривається  в працях А.Арнета, А.Беера, А.Єгера, Г.Швікера, Й.Бойдтеля.

 Розвиток представництва на Буковині, еволюція виборчого права, відома сеймова “буковинська злагода” 1910 року аналізуються в працях Е.Бернатзіка, А.Бахмана, А.Губера, Г.Гумпловича, Г.Кольмера, Й.Ульбріха, Г.Стракоша-Гросмана.

 Дослідження історії окремих державних інститутів на Буковині  продовжувалося в Австрії і після 1918 року. Тут появився цілий ряд спеціальних досліджень, у т.ч. дисертаційних, присвячених, в основному,  правовому становищу різних етнічних груп Буковини. Авторами цих досліджень були, як правило, вихідці з Буковини. Центрами німецькомовного буковинознавства стали Інститут Східної та Південно-Східної Європи у Відні, Інститут Буковини в Аугсбурзі (Німеччина).

Важливе значення для вивчення розглядуваної проблеми мають сучасні австрійські дослідження історії австрійської держави і права. На особливу увагу заслуговує фундаментальне багатотомне видання “Габсбургська монархія 1848-1918 років”. Окремі його томи присвячені історії державного ладу і права, національних відносин, господарського та соціального розвитку (Bd. II. Verwaltung und Rechtswesen. – Wien, 1975; Bd. III. Die Völker des Reiches. – Wien, 1980).

Із заснування у 1848 році газети “Bucovina” бере свій початок румунська традиція в дослідженні історії Буковини. Її незмінним лейтмотивом була й залишається досі концепція про румунський характер Буковини. Саме з цієї точки зору румунськими дослідниками оцінювався і розвиток державно-правових інститутів у краї. Найвідоміші з них праці Н.Йорги, Д.Ончула, І.Ністора, А.Мораріу, Й.Томи. Із сучасних румунських досліджень відзначимо праці М.Якобеску, М.-Ш.Чаушу, К.Унгуряну. Науково-дослідний центр вивчення історії Буковини створений у Радівцях.

Ряд цікавих публікацій з історії Австрії та Буковини належить польським авторам. Найближче до розглядуваної проблеми знаходяться сучасні праці О.Бальцера та Е.Бедржицького. З більш ранніх досліджень можна назвати праці Я.Боронського (“Поляки на Буковині” – Краків, 1897) і А.Гальбана (“Польські справи на Буковині, їх значення для Галичини” – Краків, 1904).

Становлять науковий інтерес дослідження державно-правового розвитку Буковини російських істориків і правознавців. Ряд дореволюційних видань стосується питань історії приєднання Буковини до Австрії, еволюції австрійської держави і права. Звичайно, в них не могло не відобразитись протистояння інтересів Росії та Австрії, зокрема у Східному питанні. У радянський період найзначнішими публікаціями з історії Австрії були роботи О.І.Рубінштейн, І.П.Трайніна, С.Г.Кана, І.С.Галкіна, М.О.Полтавського. В новітніх російських дослідженнях (Т.М.Ісламова, Є.В.Петрова, П.Ю.Рахшмира, В.І.Фрейдзона, І.І.Чернікова, Я.Шимова та ін.) помітно простежується тенденція до більш об’єктивної оцінки політико-правових форм Австро-Угорщини, відхід від традиційного її зображення як “клаптикової монархії”, “тюрми народів”. На міжнародній конференції в листопаді 1996 року (“Історико-культурна ситуація в Середній Європі: інтеграційні процеси і національна специфіка, 1867-1918”), організованій центром з вивчення історії Австрії і Угорщини ІСБ РАН, В.І.Фрейдзон з цього приводу відзначав, що не треба вдаватися до пошуків “ні раю, чи золотого віку, ні пекла (“тюрми народів”). “Тюрми” не було, але й від благодаті було далеко. Не треба захоплюватися крайнощами”.

Українську традицію в дослідженні історії державного ладу і права на Буковині започаткував С.Смаль-Стоцький, опублікувавши у 1899 році роботу “Буковинська Русь. Культурно-історичний образок”. Перу С.Смаль-Стоцького належить також цілий ряд статей про діяльність буковинського сейму, австрійської державної ради, органів громадського самоврядування, опублікованих у різних періодичних виданнях. У 1913 році вийшла його брошура “Моя політика”. У 1904 році  опубліковане українське видання “Підручника для громадської управи у воєводстві Буковина, для вжитку членів ради громадської і громадських секретарів”, перекладена і впорядкована С.Смаль-Стоцьким (Чернівці, 1904. – 1572 с.).

Питання про зародження парламентаризму на Буковині, перші парламентські вибори та діяльність перших буковинських парламентарів, організацію судочинства в період окружного управління знайшли своє відображення в історичній праці І.Я.Франка “Лук’ян Кобилиця”, опублікованій у 49-му томі “Записок наукового товариства Т.Г.Шевченка” у 1902 році. Коротку характеристику основних етапів адміністративно-правового розвитку Буковини у складі Австрії містила робота М. Кордуби “Ілюстрована історія Буковини” (Чернівці, 1906).

У зв’язку з румунською окупацією краю в 20-30-х роках число україномовних досліджень значно зменшилось. Найпомітнішим із них стала опублікована 1928 року в Харкові монографія Г. Піддубного “Буковина, її минуле і сучасне”. У 1928 році в науковому збірнику “Україна” опубліковані праці О.Павлика (“Буковина до 1848 року”) та В.Костащука (“Громадське і культурне життя Буковини від 1848 до 1914 року”).

Новий період історіографії українського буковинознавства розпочався після возз’єднання Північної Буковини з Українською РСР і утворення Чернівецької області. Однак в радянський період аналіз розвитку форм адміністративного управління, організації правоохоронних органів, самоврядування, джерел права не входив до числа актуальних завдань. На першому плані знаходились питання історії революційного руху, економічної та соціальної історії краю. Навіть у таких фундаментальних колективних працях, як “Північна Буковина, її минуле і сучасне”, “Нариси з історії Північної Буковини” історико-правові аспекти представлені дуже стисло. Частково до цього спричинилося й закриття юридичного факультету у Чернівцях в 1940 році та переведення його до Львова.

У Львівському університеті історію державного ладу і права в Галичині протягом її перебування у складі Австрії тривалий час плідно досліджує В.С.Кульчицький. Цій проблемі  присвячені його кандидатська і докторська дисертації, монографія і серія статей у наукових збірниках. Значною мірою в них відображені і питання історії Буковини.

 У цілому ж стан історико-правових досліджень Буковини в радянський період не можна вважати задовільним. Їх значна активізація пов’язана з проголошенням незалежності України і становленням самостійної Української держави. За короткий час захищено цілий ряд дисертацій, які стосуються різних питань історії приєднання Буковини до Австрії, адміністративного устрою краю, політичного життя в ньому, судочинства, самоврядування (О.В.Добржанський, М.М.Сайко, О.М.Шиба, Л.В.Городницька). Вийшла з друку і нова узагальнююча праця – “Буковина: історичний нарис” (Чернівці, 1998). На жаль,  за традицією,   історії державних інститутів і права в ній приділено надто мало уваги.

В ході дослідження автором вивчені узагальнюючі праці з методології історико-правової науки, історії держави і права України та зарубіжних країн, історії політичних і правових вчень В.Д.Гончаренка, О.В.Зайчука, Я.О.Зайцева, О.Л.Копиленка, В.С.Макарчука, О.Д.Святоцького, О.Ф.Скакун, М.М.Страхова, Б.Й.Тищика, І.Б.Усенка, О.О.Шевченка, О.Н.Ярмиша. Певний внесок у дослідження державно-правових аспектів історії Буковини зробили автори з української діаспори – А.Жуковський, І.Новосівський.

Справі активізації історико-правових досліджень Буковини сприяло відновлення у 1991 році роботи юридичного факультету Чернівецького університету, створення у 1992 році університетського науково-дослідного центру буковинознавства. Цілий ряд статей було опубліковано в новозаснованих “Науковому віснику Чернівецького університету” (серія “Правознавство”), “Ерліхівському збірнику”.

Запропонована праця є першою спробою системного дослідження історії державного ладу і права на Буковині в період її належності до Австрії. Вперше окремо проаналізовані етапи історії австрійської адміністрації на Буковині; діяльність судових і правоохоронних органів; структура, функції та особливості крайового, міського і сільського самоврядування; еволюція парламентаризму на Буковині; джерела права, які діяли в краї протягом розглядуваного періоду, розвиток вищої юридичної освіти.

Джерельна база.

Основним предметом дослідження стали загальноавстрійські та крайові нормативно-правові акти 1774-1918 рр.

Виняткове значення для дослідження проблеми мали документи, які зберігаються у фондах державного архіву Чернівецької області. Вперше введено в науковий обіг документи фондів “Австрійська військова адміністрація” (ф.29), “Буковинська окружна управа” (ф.1), “Буковинська крайова управа” (ф.3), “Виконавчий комітет буковинського сейму” (ф.2), “Чернівецький магістрат” (ф.39), “Крайовий суд Буковини” (ф.115), “Чернівецька крайова прокуратура” (ф.131), “Крайова фінансова прокуратура” (ф.271), “Дирекція поліції” (ф.10) та ін.

Іншу групу джерел складають опубліковані документи. Найбільше значення серед них мають багатотомні стенографічні протоколи Буковинського сейму та австрійської державної ради. Значний інтерес представляють опубліковані джерела про діяльність Чернівецького магістрату. Окремі аспекти досліджуваної проблеми розкриваються в документах, поміщених у збірниках, що були опубліковані в радянський час.

Чимало цінної інформації для дослідження міститься в довідковій літературі. Це перш за все довідники про персональний склад основних органів крайового та повітового управління за 1897-1917 рр. та "Провінційні покажчики герцогства Буковини" за 1870-1914 рр. Близький до них за змістом "Покажчик Буковинського фінансового управління", опублікований у 1902 р. Цікаві дані містяться у довіднику про "Ранги та доходи чиновників Чернівців". Починаючи з 1855 р., в Австрії виходили щорічні покажчики адвокатів і нотарів, що містили інформацію про склад адвокатських та нотаріальних палат, їх керівні органи, кількість адвокатів у різних повітах Буковини.

Окремі відомості з історії державного ладу на Буковині можна почерпнути з мемуарів. Особливої уваги заслуговують збірники виступів депутата австрійського парламенту та буковинського сейму, одного з найвідоміших українських політичних діячів Буковини Миколи Василька. Важливі повідомлення містяться у спогадах С.Смаль-Стоцького, О.Поповича. До цього кола джерел можна віднести й книгу спогадів колишнього начальника буковинської жандарме­рії Е.Фішера.

Цінним джерелом для вивчення проблеми стали матеріали тогочасної різномовної преси. Особливе значення мають матері­али урядових газет "Gesetz – und Verordnungsblatt fur das Her­zogtum Bukowina", "Landesgesetz – und Regierungsblatt für das Herzogthum Bukowina", "Bukowina", "Cze
owitzer Zeitung". Важлива інформація стосовно розглядуваних питань міститься в українських газетах – "Буковині", "Новій Буковині", "Народному голосі", "Народній справі", "Буковинских ведомостях", "На­родной раде", в румунській газеті "Bucovina" та польській – "Gazeta polska".

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося в рамках наукової теми на 2001-2005 рр. кафедри теорії та історії держави і права Чернівецького державного університету ім. Ю.Федьковича "Теоретичні засади становлення правової держави в Україні" (номер державної реєстрації 0102U005306).