ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Права і свободи людини і їх гарантії визначають зміст та напрямок діяльності держави. Конституція України, проголосивши право громадян на судовий захист, істотно зміцнила і розширила як право підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, так і інших осіб, які втягуються в орбіту кримінального судочинства, на одержання кваліфікованої правової допомоги.
Демократичні перетворення, пов’язані з прийняттям Конституції України, удосконалення кримінально-процесуального законодавства істотно відбилися на процесуальному положенні адвоката в кримінальному судочинстві. Зазнали змін багато повноважень адвоката, що вважалися раніше традиційними. Нові цілі і завдання кримінального судочинства, визначені ст. 2 Кримінально-процесуального кодексу України (далі – КПК України), ставлять і нові цілі перед захисником, представником, надаючи для їх досягнення нові процесуальні можливості.
Важливість теоретичного вивчення проблем адвокатської діяльності у кримінальному судочинстві зумовлена потребами реформування національного законодавства, узгодження його зі світовими та європейськими стандартами. Укази Президента України «Про План заходів із виконання обов’язків та зобов’язань України, що випливають з її членства в Раді Європи» від 20.01.2006 р. № 39 та «Про Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів» від 10.05.2006 р. № 361/2006 спрямовані на забезпечення дії демократичних інститутів, становлення в Україні судівництва, що функціонує на засадах верховенства права і гарантує доступність судочинства та право особи на захист конституційних прав й свобод.
Законом України від 01.07.2010 р. до КПК України були внесені зміни, що стосуються права свідка на захисника та іншу правову допомогу (відповідними положеннями були доповнені статті 44, 48, 61, 691, 167, 303). Передумовою прийняття цього закону стало Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 р. № 23-рп/2009 у справі за конституційним зверненням громадянина Голованя Ігоря Володимировича щодо офіційного тлумачення положень ст. 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу).
Водночас, недостатня законодавча урегульованість участі адвоката в кримінальному судочинстві для надання правової допомоги свідку, зокрема, у питаннях порядку допуску адвоката до участі в кримінальній справі, його повноважень, обумовлюють необхідність подальших наукових досліджень у цьому напрямку з метою формулювання пропозицій і рекомендацій законотворчого та правозастосовного характеру.
Проблеми, що стосуються практичної діяльності адвоката, його ролі в здійсненні завдань кримінального судочинства, а також охорони прав і свобод у кримінальному процесі були предметом дослідження в працях С. А. Альперта, О.В. Бауліна, В.Д. Бринцева, Л.О. Богословської, О.Я. Баєва, А.М. Бірюкової, В.В. Боярова, Т.В. Варфоломеєвої, Ю.М. Грошевого, Т.С. Гавриш, В.І. Галагана, М.М. Гродзинського, М.О. Громова, В.С. Зеленецького, Я.П. Зейкана, А.Ф. Коні, В.О. Коновалової, О.В. Капліної, С.А. Курушина, Ю.В. Кореневського, О.М. Ларіна, Ю.П. Лубшева, Є.Д. Лук’янчикова, П.А. Лупинської, В.Т. Маляренка, В.І. Мариніва, М.М. Михеєнка, Г.М. Омельяненко, М.А. Погорецького, М.М. Полянського, Д.П. Письменного, В.О. Попелюшка, А.Л. Ривліна, О.П. Рижакова, С.М. Стахівського, Ю.І. Стецовського, М.С. Строговича, А.Р. Туманянц, І.Я. Фойницького, В.Д. Фінька, Д.В. Філіна, Ю.В. Хоматова, П.В. Цимбала, Л.Д. Удалової, В.Ю. Шепітька, О.Г. Шило, Ю.П. Яновича, О.Г. Яновської та інших.
Незважаючи на значну кількість опублікованих робіт, невирішеними залишаються проблеми, що стосуються нормативного змісту конституційного принципу забезпечення підозрюваному, обвинуваченому і підсудному права на захист та його забезпечення на різних етапах кримінального процесу; визначення процесуального статусу адвоката-захисника, адвоката-представника, адвоката при наданні правової допомоги свідку та особі, яка надає пояснення, і ступеня його процесуальної самостійності; надання безкоштовної правової допомоги малозабезпеченим громадянам, а також законодавчого закріплення права на правову допомогу, що надається іншим особам, не притягнутим до кримінальної відповідальності.
Наведені проблеми та необхідність їх дослідження з формулюванням науково-обгрунтованих пропозицій щодо ефективного їх вирішення й втілення в життя свідчать про актуальність теми дисертаційної роботи, що і обумовило її вибір.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до «Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004–2009 років» (затв. наказом МВС України від 05.07.2004 р. № 755).
Дисертаційне дослідження ґрунтується на основних положеннях Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів (затв. Указом Президента України від 10.05.2006 р. № 361/2006) та Концепції реформування кримінальної юстиції України (затв. Указом Президента України від 08.04.2008 р. № 311/2008), є складовою частиною наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України, включено до планів науково-дослідних робіт Національної академії внутрішніх справ і кафедри кримінального процесу цього закладу.
Тема роботи включена до планів науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ на 2009–2011 рр. та затверджена відділенням кримінально-правових наук АПрН України (п.1332, 2009р.).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є вдосконалення теорії кримінального процесу з питань, що розглядаються, вироблення на цій основі пропозицій щодо вдосконалення кримінально-процесуального законодавства, а також обґрунтування необхідності удосконалення форм надання адвокатами правової допомоги учасникам кримінального процесу.
Для досягнення зазначеної мети передбачається вирішення таких завдань:
– розкриття та узагальнення поняття «захист», «представництво», «право на правову допомогу»;
– визначення основних напрямків діяльності адвоката в кримінальному процесі;
– розкриття процесуального статусу фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, та інших осіб як захисників;
– з’ясування проблемних питань етичного характеру в процесуальній діяльності захисника;
– розкриття механізму представництва адвокатом інтересів потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача;
– розкриття механізму надання адвокатом правової допомоги свідку та особі, яка надає пояснення;
– співставлення національного та іноземного кримінально-процесуального законодавства в частині розглядуваних питань;
– розроблення пропозицій щодо вдосконалення кримінально-процесуального закону в частині розглядуваних питань.
Об’єкт дослідження – кримінально-процесуальні відносини у сфері діяльності адвоката в кримінальному судочинстві.
Предмет дослідження – діяльність адвоката в кримінальному процесі.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять положення діалектики про співвідношення загального, окремого та особливого, про взаємозв’язок і взаємообумовленість соціальних процесів.
Для досягнення поставленої мети, з урахуванням об’єкта та предмета дослідження, у роботі були використані загальнонаукові і спеціальні методи. Діалектичний метод як загальний метод наукового пізнання та історичний метод дозволили розглянути усі питання теми в динаміці, виявити їх взаємозв’язок і взаємообумовленість, дослідити поняття, сутність і значення захисту, представництва, надання правової допомоги в кримінальному судочинстві (п.п. 1.1, 2.1, розділ 3). Метод системного аналізу, а також системно-структурний та формально-логічний методи дали можливість з’ясувати основні напрямки діяльності адвоката в кримінальному процесі; розкрити процесуальний статус фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, та інших осіб як захисників при провадженні досудового розслідування, механізм представництва адвокатом інтересів потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача, надання адвокатом правової допомоги свідку та особі, яка дає пояснення, а також дослідити наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених щодо розглядуваних питань (п.п. 1.2, розділ 2, 3). За допомогою формально-юридичного методу досліджувалися правові норми Конституції України, чинного КПК України та його проектів, інших законів України, з’ясовувалися зміст і значення використаних у них понять і термінів, обґрунтовувалися висновки і пропозиції щодо їх зміни та доповнення (розділ 1–3). Метод порівняльного правознавства було покладено в основу аналізу та співставлення національного та іноземного кримінально-процесуального законодавства в частині розглядуваних питань (п.п. 2.1). За допомогою соціологічного методу (анкетування) було з’ясовано позиції і думки юристів практиків щодо сучасного стану правового регулювання і проблемних питань правозастосування у сфері діяльності адвоката в кримінальному судочинстві, а статистичний метод дозволив їх узагальнити поряд з результатами вивчення матеріалів кримінальних справ.
Обґрунтованість і достовірність сформульованих у дисертації наукових положень, висновків і рекомендацій визначається і забезпечується емпіричною базою дослідження, яку становлять дані, отримані в результаті вивчення 105 кримінальних справ, порушених протягом 2007–2010 рр.; аналітичні і статистичні матеріали Верховного Суду України за 2008–2010 рр.; дані опитування 93 практичних працівників.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що ця робота є одним із перших в Україні комплексних досліджень теоретичних і практичних аспектів усіх форм діяльності адвоката в кримінальному процесі.
У дослідженні сформульовано ряд нових положень і висновків, які мають істотне значення для теорії кримінального процесу та юридичної практики.
До найбільш суттєвих із них слід віднести такі:
вперше:
– з’ясовано співвідношення поняття захисту як функції кримінального процесу і поняття захисту прав і свобод людини в кримінально-процесуальній діяльності як завдання кримінального процесу. Наведено розгорнуту аргументацію поняття функції захисту як одного з видів реалізації права на правову допомогу;
– запропоновано створення певних умов допуску до участі у справі інших фахівців у галузі права, а також пропозиція про внесення до КПК України доповнень, пов’язаних із допуском і участю у справі в якості захисників, адвокатів, які не є членами адвокатських об’єднань України, одержали статус адвоката відповідно до законодавства інших держав і склали іспит на знання вітчизняного законодавства;
– визначено, що адвокат, запрошений свідком на підставі п. 41 ч. 1 ст. 691 КПК України, не є ні захисником, ні представником, ні спеціалістом. Його слід вважати самостійним суб’єктом кримінального процесу;
удосконалено:
– механізм процесуального порядку допуску захисника до участі в справі;
– висновок про те, що етичні норми є основою діяльності захисника. При цьому досліджується питання про можливість для захисника розголосити конфіденційну інформацію у зв’язку з клопотанням про це підзахисного та представлена аргументація, що у цьому випадку захисник виступатиме як свідок, заздалегідь заявивши відмову від участі у справі в якості захисника;
дістало подальшого розвитку:
– наукова позиція, що у ст. 59 Конституції України, яка має загальний характер, і стосується усіх видів судочинства, термін «захисник» вживається не у значенні найменування суб’єкта процесу, а для позначення тієї функції і ролі, яку покликана виконувати особа, що надає правову допомогу;
– обґрунтування необхідності у разі волевиявлення потерпілого, позивача або відповідача здійснювати захист своїх прав та законних інтересів за допомогою адвоката, але не маючи можливості платити за його послуги в зв’язку з малозабезпеченістю, органами досудового розслідування та судом призначення їм адвоката-представника за рахунок держави.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані і аргументовані у дисертації теоретичні положення, висновки і пропозиції використані:
у законотворчій діяльності – при внесенні змін і доповнень до чинного КПК України, Закону України «Про адвокатуру», а також при доопрацюванні проекту нового КПК України, при прийнятті відомчих нормативних актів з відповідних процесуальних питань (лист до Комітету ВРУ з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності №50ВР від 10.12.2010р.);
у практичній діяльності – при розслідуванні злочинів (акт Головного слідчого управління МВС України № 1311/1570 від 10.12.2010 р.);
у навчальному процесі – при написанні окремих розділів (глав) підручників і навчальних посібників з курсу «Кримінальний процес», «Адвокатура в Україні», при підготовці лекцій і проведенні занять за відповідними темами (акт впровадження НАВС від 15.12.2010 р.; акт впровадження Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка від 28.12.2010 р.; акт впровадження Поліцейської фінансово-правової академії від 14.12.2010 р.).
Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації доповідалися автором і були обговорені на науково-практичних конференціях «Імперативи розвитку юридичної та безпекової науки» (м. Київ, 15 квітня та 24 серпня 2010 р.) та круглому столі «Проблеми реформування кримінально-процесуального законодавства України на сучасному етапі» (м. Київ, 25 травня 2011р.).
Публікації. За матеріалами дисертаційного дослідження опубліковано шість статей, у тому числі три наукові статті у фахових юридичних виданнях України а також три – тези доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації визначається її метою, завданнями та предметом дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, що містять шість підрозділів, висновків, чотирьох додатків та списку використаних джерел (284 найменування). Повний обсяг дисертації становить 205 сторінок, з них загальний обсяг тексту – 162 сторінки.
|