ДІЯЛЬНІСТЬ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ІЗ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ ВИЩОЇ ОСВІТИ В КОНТЕКСТІ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження; визначено мету, завдання, об’єкт, предмет; вказано методи, територіальні і хронологічні межі дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення отриманих результатів; визначено зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; наведено інформацію про апробацію, впровадження результатів дослідження, публікації за темою дисертації.

У першому розділі – «Теоретичні засади та етапи розвитку процесу забезпечення якості вищої освіти у європейському регіоні» – на основі вивчення вітчизняних і зарубіжних джерел схарактеризовано понятійно-термінологічний апарат дослідження; уточнено хронологічні межі та змістові характеристики етапів розвитку європейської політики у сфері вищої освіти у доболонський та болонський етапи її розвитку; визначено етапи розвитку процесу ЗЯВО у європейському регіоні у контексті Болонського процесу.

Систематизація підходів до трактування поняття «якість вищої освіти», що мають місце в документах міжнародних організацій  (ЮНЕСКО, ОЕСР, ЄС, РЄ, ЄАУ та ін.), у державних документах України, у наукових розвідках  вітчизняних та зарубіжних науковців у сфері теорії вищої освіти дозволяє трактувати вихідне поняття дослідження ­ якість вищої освіти як збалансовану відповідність ресурсної бази системи вищої освіти, її процесуальних характеристик, результату та зовнішнього контексту функціонування системи вищої освіти цілям, потребам і соціальним очікуванням основних споживачів освітніх послуг.

З метою цілісної характеристики поняття «забезпечення якості вищої освіти» з’ясовано сутність низки пов’язаних з ним понять: управління якістю освіти, ліцензування, атестація, акредитація, оцінка якості, аудит, моніторинг, рейтинг та поняття, що стосуються міжнародного виміру забезпечення якості вищої освіти: інтернаціоналізація, глобалізація, європеїзація, регіоналізація, інтеграція, бенчмаркінг, конвергенція.

Застосування методу історико-хронологічного аналізу надало можливість уточнити часові межі та змістові характеристики етапів розвитку європейської політики у сфері вищої освіти в цілому та у сфері ЗЯВО зокрема. У контексті теми дослідження перший етап розвитку європейської освітньої політики (1957 – 1971 рр.) визначено як установчий, оскільки в цей час було створено перші регіональні організації, до завдань діяльності яких входила політична підтримка розвитку освіти (Римський клуб (1957), Європейське економічне співтовариство (1957)). Установлено, що перспективи розвитку освіти визначалися в політичних документах цього періоду в контексті її внеску в національну економіку. Ідея кооперації у сфері освіти носила декларативний характер. Першою з міжнародних організацій академічної співпраці стала створена у 1959 р. Асоціація європейських університетів.

На другому етапі (1971 – 1982 рр.) – початку європейського академічного співробітництва було запроваджено перші об’єднані програми професійного навчання, покликані стимулювати співробітництво й мобільність у галузі вищої освіти. З’ясовано, що з 1971 р. почалися регулярні зустрічі міністрів освіти західноєвропейських країн з проблем розвитку вищої освіти. Виявлено, що інтереси академічної громади в освітній політиці регіону стали представляти створені на цьому етапі міжнародні організації академічного співробітництва, зокрема Європейський центр вищої освіти – UNESCO-CEPES (1972) та Західноєвропейське студентське інформаційне бюро (1982).

Третій етап (1983–1992 рр.) – формування європейського виміру змісту вищої освіти, в рамках якого було створено ряд міжнародних академічних програм студентської мобільності (Commet, Erasmus, Lingua, Tempus та ін.). Аналіз документальних джерел засвідчив розширення спектра організацій, що представляли інтереси академічної співпраці ВНЗ регіону: Центр вивчення політики вищої освіти – CHEPS (1984) та Європейська асоціація вищих
навчальних закладів – EURASHЕ (1990), діяльність яких мала не лише інформаційний, але й аналітичний характер.

Четвертий етап (1992–1999 рр.) визначався інтенсифікацією цілеспрямованих інтеграційних процесів у європейській вищій освіті. Роль головних суб’єктів освітньої політики регіону міцно затвердилася за Європейським Союзом (1992 р. засн.) та Радою Європи, що мала на той час тривалі традиції впливу на розвиток вищої освіти в регіоні. Виявлено, що до представництва професійних інтересів академічної громади долучилася створена на цьому етапі Європейська конфедерація конференцій ректорів Європейського Союзу (1996).

П’ятий етап (1999–2010) – утворення Європейського простору вищої освіти, в межах якого здійснювалася багатоаспектна та багаторівнева взаємодія широкої сукупності організацій, що беруть участь у забезпеченні якості вищої освіти на національному та наднаціональному (субрегіональному та регіональному) рівнях: передусім пан-європейські суб’єкти освітньої політики ЄС та РЄ, а також наднаціональні та національні суб’єкти Болонського процесу.

У рамках історико-хронологічного аналізу європейської політики у сфері вищої освіти було виокремлено вісім етапів розвитку процесу забезпечення якості вищої освіти: 1) підготовчий (80–90-ті рр. ХХ ст. – до підписання Болонської декларації) – розробка теоретичних та організаційних засад процесу ЗЯВО, здійснюваного на національному та європейському рівнях, та проведення масштабних пілотних експериментів розвитку процесів забезпечення якості на національному рівні; 2) інтеграції політичних зусиль суб’єктів Болонського процесу навколо ЗЯВО (1999–2001 рр.) – залучення до вирішення питань забезпечення якості всіх зацікавлених сторін: урядів, міжнародних організацій, ВНЗ, студентських спілок, бізнесових структур. Документально було підтверджено пряму залежність успішності процесу інтернаціоналізації вищої освіти від її якості; 3) структурно-організаційні зміни процедур забезпечення якості вищої освіти (2001–2003 рр.) – упровадження Європейської кредитно-трансферної та накопичувальної системи (ECTS); розробка механізмів розвитку мобільності студентів, викладачів, дослідників та адміністраторів; розробка стратегій навчання впродовж життя; 4) розвиток культури якості вищої освіти (2003 – 2005 рр.) – залучення ВНЗ до вирішення проблем ЗЯВО на інституційному рівні; 5) перетворення завдань ЗЯВО на пріоритет європейської освітньої політики (2005–2007) – співпраця Групи Є-4, до якої увійшли провідні європейські організації, що представляють інтереси всіх зацікавлених сторін у вирішення проблем ЗЯВО на регіональному просторі вищої освіти; розробка Європейських стандартів і рекомендацій щодо ЗЯВО; 6) запровадження перших європейських стандартів ЗЯВО (2007–2009 рр.) – здійснювалися зусилля щодо запровадження європейських стандартів ЗЯВО на Європейському просторі вищої освіти та моніторинг тенденцій досліджуваного процесу; 7) продовження розробки та запровадження європейських стандартів та підведення попередніх підсумків (2009–2010 рр.) – поступове долучення до розроблених стандартів країн-учасниць Болонського процесу, оцінка здобутих результатів та визначення перспектив діяльності на майбутнє; 8) подальшого розвитку Європейського простору вищої освіти (з 2010 р.) та процесу ЗЯВО на інституційному, національному та наднаціональному рівнях. Доведено, що новостворений ЄПВО став прикладом багаторівневої транскордонної співпраці у сфері забезпечення якості вищої освіти.

Таким чином було доведено, що проблема ЗЯВО посідала важливе місце у європейській освітній політиці як у доболонський, так і в болонський етапи розвитку європейської освітньої політики. У рамках Болонського процесу було розроблено та запроваджено європейські стандарти та рекомендацій щодо ЗЯВО на інституційному, національному та наднаціональному рівнях. До процесу ЗЯВО було залучено європейські організації, що представляли інтереси всіх зацікавлених сторін .

У другому розділі – «Організаційні та змістові засади діяльності європейських організацій із забезпечення якості вищої освіти» – окреслено засади діяльності європейських суб’єктів процесу забезпечення якості вищої освіти: Європейської асоціації із забезпечення якості вищої освіти, Європейської асоціації університетів, Європейської асоціації вищих навчальних закладів, Європейського студентського союзу.

З’ясовано, що Болонський процес об’єднав незалежних наднаціональних суб’єктів, зацікавлених у забезпеченні якості вищої освіти, у Групу Є-4, яку було створено після зустрічі міністрів освіти у Празі (2001 р.).

Встановлено, що інтереси національних держав – членів Болонського клубу та політичних суб’єктів пан-європейського рівня (ЄС, РЄ) у Групі Є-4 представляла Європейська асоціація з забезпечення якості вищої освіти (ЄМЗЯ), яку було засновано у 2000 році з метою активізації регіональної співпраці з забезпечення якості вищої освіти. Показано, що ідея створення ЄМЗЯ пов’язана з проведенням Європейського пілотного проекту з оцінювання якості вищої освіти (1994–1995), який продемонстрував цінність обміну досвідом у галузі забезпечення якості вищої освіти. Вивчення документів організації дозволяє констатувати, що з дискусійного форуму кількох агенцій-ентузіастів Асоціація перетворилася на одного з найбільш потужних суб’єктів процесу ЗЯВО на Європейському просторі вищої освіти: на сьогодні до складу ЄМЗЯ входить 41 агенція й організація з 21 країни. Структурно-логічний аналіз змістових засад діяльності Асоціації дозволяє стверджувати, що впродовж розвитку Болонського процесу ЄМЗЯ здійснювала консультативну, аналітичну, моніторингову та законотворчу діяльність, спрямовану на стандартизацію процесів ЗЯВО на Європейському просторі вищої освіти

Вивчення процесуальних засад діяльності Асоціації свідчить про її активну багатосторонню співпрацю з організаціями-членами (передусім з Мережею з забезпечення якості вищої освіти Центральної та Східної Європи, Скандинавською мережею з забезпечення якості вищої освіти, Європейським консорціумом з акредитації, Європейською організацією з забезпечення якості дистанційного навчання та ін.), що слугувало розвитку процесу ЗЯВО як на інституційному, так і на національному й наднаціональному рівнях.

Підкреслено, що головним результатом діяльності ЄМЗЯ стало

запровадження Європейських стандартів та рекомендацій щодо забезпечення якості освіти на ЄПВО (2005 р.) та Європейського реєстру з забезпечення якості вищої освіти (2007 р.).

Доведено, що метою діяльності Європейської асоціації університетів (ЄАУ) як основного представника академічних інтересів провайдерів вищої освіти на ЄПВО стала підтримка університетських цінностей, розширення університетської автономії, підвищення відповідальності університетів за якість наданих освітніх послуг, вплив на освітню політику  в регіоні на національному та європейському рівнях.

Аналіз діяльності ЄАУ дозволив дійти висновку щодо провідної ролі Асоціації у здійсненні наукового супроводу процесу ЗЯВО на європейському рівні: з 2001 р ЄАУ регулярно ініціює й реалізує міжнародні проекти, що передбачають залучення широкого кола університетських учених та експертів міжнародних організацій-партнерів до розробки та апробації механізмів ЗЯВО на інституційному, національному та міжнародному рівнях, до розробки організаційних засад внутрішньої культури якості діяльності ВНЗ.

Підкреслено, що основним інструментом моніторингу результатів освітніх реформ, здійснених державами-членами Болонського клубу, став проект «Тенденції Європейської вищої освіти», у рамках якого приділялася пріоритетна увага проблемам демократизації доступу до вищої освіти, взаємозв’язку рейтингів і якості освіти; динаміці розвитку та гармонізації механізмів зовнішнього та внутрішнього забезпечення якості, підготовці студентів як експертів для зовнішнього забезпечення якості вищої освіти.

З’ясування організаційних засад діяльності ЄАУ показало, що починаючи з 2006 року Асоціація проводить щорічні Європейські Форуми з забезпечення якості, що є полілогом експертів національних агенцій із ЗЯВО, науковців, університетської адміністрації та студентів. Форуми утворили унікальну платформу для обміну досвідом між основними суб’єктами, зацікавленими у процесі ЗЯВО. Згідно зі стратегією Асоціації, подальше формування ЄПВО не повинно обмежуватися формальними структурними змінами, має брати до уваги конкретні потреби всіх дисциплінарних сфер та всіх категорій споживачів освітніх послуг.

Установлено, що Європейська асоціація вищих навчальних закладів (ЄАВНЗ) представляє в рамках болонських реформ інтереси як закладів вищої професійної освіти, так і громадян, зацікавлених у навчанні впродовж життя. Аналіз змістових засад співпраці ЄАВНЗ з організаціями-партнерами свідчить про активну діяльну позицію Асоціації не лише в європейському регіоні, а й поза його межами. ЄАВНЗ задіяна в освітньо-політичній діяльності, співпраці з бізнес-структурами, університетами, профспілками; ініціює процеси інтернаціоналізації, автономізації, міжнародної акредитації закладів вищої освіти, підвищення рівня соціальної справедливості в освіті та фінансового забезпечення вищої освіти в регіоні.

Доведено, що основними результатами діяльності ЄАВНЗ є розробка та практичне втілення стратегій «навчання впродовж життя», що виступають вагомим інструментом забезпечення гнучкості у працевлаштуванні та готовності особистості до суспільних та професійних змін.

Аналіз змістових та процесуальних аспектів діяльності Європейського студентського союзу (ЄСС) дає підстави для висновку, що основною місією організації є представлення та підтримка освітніх, соціальних, економічних та культурних інтересів студентів на європейському рівні. ЄСС виборов статус рівноправного партнера у групі супроводу Болонського процесу. Свідченням змістового різноманіття діяльності ЄСС у процесі забезпечення якості вищої освіти є тематика реалізованих проектів: «Участь студентів у створенні Європейського простору вищої освіти» (2001), «Забезпечення якості та акредитація» (2003), «Фінансування вищої освіти» (2005) та ін.

У дослідженні схарактеризовано значення серії матеріалів аналітичних розвідок експертів ЄСС «Болонський процес очима студентів» (2003, 2005, 2007, 2009) для оцінки як здобутків, так і недоліків Болонських реформ вищої освіти. Політична діяльність ЄАУ відображалась у підписанні конвенцій, які підтвердили міцну позицію Союзу як представника студентських інтересів на Європейському просторі вищої освіти.

Таким чином, кожна з організацій-членів Групи Є-4 виступала представником певної наднаціональної спільноти – політичної, академічної, професійної, наукової, студентської тощо, зацікавленої в розвиткові процесу забезпечення якості вищої освіти в ЄПВО. Виявлено, що організації здійснювали взаємодію в  розробці та реалізації найважливіших програм ЗЯВО.

У третьому розділі – «Становлення процесу забезпечення якості вищої освіти в Україні в контексті Болонського процесу» визначено особливості розвитку процесу ЗЯВО в Україні у контексті Болонського процесу, сформульовано рекомендації щодо використання прогресивного європейського досвіду у розвитку цього процесу у вітчизняній системі вищої освіти.

З’ясовано, що основними здобутками нашої країни у сфері ЗЯВО після приєднання до Болонського процесу у 2005 р. стали: створення Національної групи промоутерів БП в Україні (2006 р.), запровадження у 2006/07 навчальному році в усіх ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації Європейської кредитно-трансферної системи; приєднання нашої країни до Європейського реєстру забезпечення якості (2008 р.), участь у проекті Tempus «TRUST» (2011 р.). У рамках проекту визначено пріоритетні напрями розвитку процесу забезпечення якості української вищої освіти, зокрема: розробка нової стратегії ЗЯВО; створення уніфікованої системи забезпечення якості освіти; надання організаційної, інформаційної та технічної підтримки системі ЗЯВО; підготовка персоналу ВНЗ до впровадження нової системи забезпечення якості освіти; формування культури якості тощо.

Здійснено порівняльну характеристику болонської та української структурно-функціональних моделей вищої освіти. Передусім з’ясовано, що болонська модель орієнтована на потреби особистості, в той час як українська – на потреби суспільства. Визначено відмінності в підходах до фінансового забезпечення вищих навчальних закладів, найбільш вагомою з яких є

обґрунтована принципом соціальної справедливості підтримка окремих осіб у рамках болонської моделі на відміну від української, що націлена на підтримку інституцій. Показано, що Болонська модель передбачає автономію університетів та гнучкі механізми адміністрування на противагу централізованій моделі управління вітчизняною вищою освітою.

Здійснення компаративного аналізу європейського та українського досвіду забезпечення якості вищої освіти та застосування методу наукової екстраполяції дозволили визначити можливості використання прогресивного європейського досвіду ЗЯВО в системі вищої освіти України на національному, регіональному та інституційному рівнях. Запропоновані рекомендації передбачають здійснення системи заходів політичного, адміністративного, науково-педагогічного, організаційного характеру.

На національному рівні доцільним бачиться завершення законодавчого регулювання широкої сукупності структурних та якісних змін, що відбулися в системі вищої освіти України в рамках Болонського процесу; приведення рівня державного фінансування сфери вищої освіти у відповідність до європейського рівня; організація та проведення щорічних національних наукових форумів із проблем ЗЯВО; заохочення українських ВНЗ до вступу в міжнародні мережі та асоціації з забезпечення якості вищої освіти; сприяння підвищенню рівня інтернаціоналізації діяльності ВНЗ України; створення незалежних національних агенцій із забезпечення якості вищої освіти; створення українського реєстру агенцій з ЗЯВО; розробка та запровадження стратегій входження кращих українських ВНЗ до світових рейтингів університетів; подальший розвиток національних рейтингів українських вищих навчальних закладів, методологія яких враховує як європейський та світовий досвід, так і національні реалії тощо.

На регіональному рівні вважаємо необхідним утворення регіональних мереж та асоціацій з ЗЯВО; сприяння проведенню регіональних науково-практичних форумів, майстер-класів, конференцій, круглих столів щодо ЗЯВО для адміністрації та  професорсько-викладацького складу вищих навчальних закладів у відповідності до чинних вимог до якості підготовки спеціалістів; організація регіональних семінарів для подальшої розробки спільних напрямів роботи щодо ЗЯВО; активне залучення засобів масової інформації до висвітлення кращого досвіду ВНЗ щодо забезпечення якості вищої освіти; заохочення та сприяння регіональним «ярмаркам професій»; створення регіональних робочих груп щодо питань якості вищої освіти, які охоплюють представників усіх зацікавлених сторін тощо.

На інституційному рівні важливим є формування політики університету та визначення процедур підвищення культури якості ВНЗ; стратегічне планування діяльності ВНЗ щонайменше на 10-15 років; визначення університетом пріоритетних напрямів навчальної й наукової діяльності, що відповідають потребам регіону та інституційного розвитку; залучення студентської молоді до процесу ЗЯВО; здійснення моніторингу та періодичне оновлення змісту навчальних програм, запровадження методів студентоорієнтованого навчання;

встановлення інституційних критеріїв для прийому на навчання студентів; збільшення привабливості кар’єрного росту дослідників-початківців для забезпечення високої якості наукових досліджень; посилення відповідальності професорсько-викладацького складу та адміністрації ВНЗ на розв’язання проблем забезпечення якості підготовки спеціалістів.