ДНЕВНИК А.В. ДРУЖИНИНА: ТИПОЛОГИЯ ЖАНРА, ПОЭТИКА, ИСТОРИКО-ЛИТЕРАТУРНЫЙ КОНТЕКСТ

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовано доцільність вибору теми дослідження, окреслено її актуальність, визначено мету й завдання роботи, об’єкт і предмет дослідження, його теоретико-методологічну основу, наукову новизну та практичну цінність. Наводяться дані про апробацію отриманих результатів та структуру дисертації.

Перший розділ “Актуальні питання розвитку та вивчення щоденникового жанру” присвячено розгляду взаємодії щоденника з близькими до нього художньо-документальними жанрами, дослідженню процесу зародження й еволюції щоденникового жанру в російській літературі, аналізу найбільш проблемних питань вивчення щоденникових форм, систематизації матеріалу, накопиченого науковцями, які зверталися до Щоденника О. Дружиніна.

За багатьма типологічними ознаками щоденник близький до автобіографії, мемуарів, сповіді та листів. Тому вивчення щоденникового жанру неможливе без порівняння його специфічних ознак із спорідненими художніми формами. У підрозділі 1.1. “Щоденник у колі художньо-документальних жанрів” виділяються ці основні ознаки.

З'ясувалося: незважаючи на спільний процес становлення двох жанрів – щоденника й автобіографії – котрий  припадає на рубіж ХVІІ – ХVІІІ ст. і координується поглибленням психологізму у відображенні особистості, між названими формами існує низка розбіжностей. На відміну від автобіографії, щоденник, зазвичай, не розрахований на широке коло читачів, його автор зосереджується на власному “еgо”, тому й образ цього автора є більш достовірним, правдивим і відкритим. До того ж, не турбуючись про “літературний імідж”, автор щоденника привертає увагу притаманним тільки йому стилем і суб’єктивною, знову ж таки властивою тільки йому, інтонацією.

Як і в щоденниках, у сповіді розмова ведеться від першої особи, причому оповідач, намагаючись розібратися у власному внутрішньому світі, дозволяє читачеві пізнати його потаємні глибини. Як і в щоденнику, так і в сповіді настанова на крайню відвертість є жанровою необхідністю. Однак сповідь на відміну від щоденника часто позбавляється розгорнутої хронологічної послідовності оповіді, її текст ретельно відбудовано, із усієї інформації відбирається найсуттєвіше. Оскільки щоденник укладається стихійно і позбавляється можливості ретроспекції, то автор лишається шансу впливати на текст у цілому. Саме тому щоденники наближаються до листів, (особливо до регулярного листування), де також повідомляється про повсякденне, матеріал не адсорбується, а тільки фіксується.

В обох, тільки що названих формах, ми зустрічаємося зі звертаннями й привітаннями, з роздумами на якусь інтимну хвилюючу тему. Але важливою розпізнавальною ознакою епістолярію вважається орієнтація на адресата (іноді уявного), тоді як абсолютна більшість щоденників безадресна, або задовольняється невизначеністю адресата (що у цьому випадку сприяє незавуальованості оповіді).

Відмінності щоденника від мемуарів простежуються на різних рівнях: тематичному, стилістичному, образному та композиційному. В роботі зіставляється щоденник і з жанрами літопису, записника та нарису, їхня близькість та відмінності теж визначаються.

У підрозділі 1.2. “Генезис й основні етапи розвитку щоденникового жанру в російській літературі” розглянуто еволюцію щоденникового жанру в історичній перспективі згідно із загальними закономірностями літературного процесу. Вилучено чотири періоди, перші два названо підготовчими – тобто тими, які стали свідками становлення жанру, і наступні два, які ілюструють його еволюцію.

І етап (ХV – ХVІ ст.). У літературу цього періоду, окрім клерикальних текстів, починають входити твори світського характеру, анонімність поступається місцем авторському слову. Щоденник заявляє про себе як синтетична форма оповіді, в якій можна вилучити елементи літопису і житійної літератури; подорожніх нотаток та невеличких нарисів.

ІІ етап (XVII ст.). У XVII ст. щоденник ще не виокремлюється в самостійний жанр, але широкого поширення набуває інформація про події,  щоденникового типу викладення. Чіткі межі всередині художньо-документальної літератури на цей час ще не було встановлено – це призвело до труднощів жанрової ідентифікації конкретних текстів.

ІІІ етап (XVIIІ ст.). Якщо І та ІІ періоди в історії щоденникового жанру, названі нами "підготовчими", можна назвати часами байдужного ставлення до художньо-публіцистичних форм, то XVIIІ ст. “подарувало” російському читачеві оригінальний щоденник, що мав літературну цінність. Саме у цей час щоденник вирізняється як окрема жанрова форма, в якій автор набуває права на активну діючу позицію. Переломними в розвитку щоденника стали 60 – 70 рр., приблизно в цей час автор заявляє про себе як про важливу дієву особу. Щоденник у сучасному його розумінні – як публіцистична форма, в якій авторське “я” виступає центром оповіді, утверджується в останній чверті XVIIІ ст. Саме тоді розширюється його тематика, він починає сприйматися як жанр “для себе і про все”.

IV етап (остання чверть XVIIІ – остання чверть ХІХ ст.). З кінця XVIIІ ст. щоденник завойовує право вважатися помітним явищем у літературі, у цей час з'являється досить велика кількість його експериментальних форм. В його змісті відбуваються відчутні зміни, щоденник поступово стає доступним жанром практично для всіх станів суспільства. У цьому ж-таки столітті з’являються і варіанти художнього переосмислення щоденника. “Журнал Печоріна” М.Лермонтова став засобом відтворення потаємних почуттів героя, дав можливість зрозуміти глибину трагедії “зайвої людини”. “Щоденник письменника” Ф.Достоєвського, окрім “фантастичного повсякдення”, вводить в потаємний обіг читача філософський діалог про смисл буття, провокуючи його на роздуми не тільки про соціальні проблеми сучасності, але й про спасіння душі. “Щоденники” Л.Толстого стають засобом передачі авторського морально-етичного досвіду, богоборчих та філософських роздумів письменника.

Подальший розвиток щоденника характеризуються активним пошуком нових художніх форм. Модернізм, який надавав перевагу суб’єктивному фактору відображення, посилив інтерес і до щоденника як індивідуальної форми авторського самовираження. Тому закономірно, що цей жанр переходить до наступної фази розвитку. Все більшу популярність починає завойовувати форма, яку визначаємо як літературно-художній щоденник, він існує паралельно з класичним – тим, що тяжів тільки до публіцистичного викладення подій. У ХХ ст. для багатьох письменників щоденник перестає бути чернеткою та збіркою заготовок для майбутніх книжок. Він переростає рамки інтимних “розмов про себе”, стаючи іноді “головною книжкою життя”.

У підрозділі 1.3. “Проблеми вивчення щоденникового жанру” виділено основні етапи наукового вивчення щоденника, здійснено комплексний аналіз найбільш актуальних досліджень щоденникового жанру останніх десятиліть, проведено огляд основних класифікацій щоденникових текстів, котрі було створено переважно за тематичним принципом. Установлено, що систематизація щоденників за принципом тематичної спорідненості виправдана тільки до тих пір, доки зміст жанру визначається однією домінантною ознакою – низка подій або емоційне переживання подій. Уже з ІІ половини ХVІІІ ст., коли щоденник став складнішим і різноманітнішим, такий підхід до форми вичерпав себе. Щоденники, видані ХІХ та ХХ ст. зумовлюють необхідність вироблення нової шкали оцінок.

Невизначеність з приводу жанротворчих ознак щоденника, що довгий час спостерігалася в літературознавстві, здебільшого була спричинена нерозумінням відмінностей щоденникової форми від щоденникового жанру. Щоденникова форма – це художньо-літературний спосіб відображення реальності, її головною особливістю виступає принцип хронологічного та періодичного відтворення подій. Використовуючи регулярне, часто щоденне відображення того, що відбувається (зовнішнього і внутрішнього життя героя), автор прагне до визначеності й завершеності оповіді.

Щоденник як літературний жанр на відміну від форми має специфічні особливості, а саме: а) оповідь від першої особи й цією ж особою; б) чітко виражений фактор індивідуально-авторської розповіді, що може виявити себе як способом фіксування подій і настроїв, так і стилем, мовними засобами і тропами, що характеризують тільки даного автора. Тому, якщо художній талант автора щоденника є швидше за все бажаною якістю, то здатність його виявити себе обдарованою особистістю – цілковитою необхідністю.

У підрозділі 1.4. “Щоденник О.Дружиніна: факти коментування і наукового осмислення” відзначаємо, що драматична історія видання Щоденника О.Дружиніна унеможливила його наукове вивчення аж до 1986 року. Час опублікування Щоденника збігся з ростом інтересу до творчості О.Дружиніна. Були видані збірки його критичних статей, дослідники звернули увагу на постать й спадок цього автора (див. праці Б.Єгорова, М.Зельдовича, В.Мещерякова, О.Осповата, Т.Рябцевої, М.Скатова, І.Ямпольського). Однак предметом аналізу літературознавців стає, як правило, тільки критична діяльність О.Дружиніна та його естетичні погляди. Звісна річ, творчість О.Дружиніна розглядалася у літературному контексті його часу, що стосується Щоденника, то він виглядав явищем другорядним. Якщо ж вести розмову про теоретичне осмислення цієї жанрової одиниці у контексті публіцистики, то ще й досі ця проблема не ставилася. Огляд сучасних літературознавчих довідників, підручників та посібників з теорії літератури дає змогу констатувати: ця жанрова форма не вивчена й теоретично не визначена. Що стосується конкретного Щоденника О.Дружиніна, то, оскільки він є формою художньо розвинутою, то має бути належно прокоментований та уведений в сучасних літературознавчий обіг.

У другому розділі дисертації “Типологічна і жанрова своєрідність щоденникової прози О.Дружиніна” розглянуто основні жанрові дефініції щоденника, можливі принципи систематизації щоденникових текстів, проаналізовано жанрову специфіку Щоденника О.Дружиніна.

У підрозділі 2.1. “Жанрові дефініції щоденника, принципи систематизації щоденникових текстів” розглянуто основні жанроутворювальні показники щоденника, виділено систематизуючі принципи такого тексту і представлено розроблену автором дисертації класифікацію творів щоденникового жанру.

З огляду на виділення й узагальнення жанрових дефініцій щоденника говоримо про цілий комплекс статичних, уже назавжди визначених показників цієї форми, а також про здатність її до розвитку і набуття нових ознак. До функціональних показників щоденника можна віднести датування та фактор авторської суб’єктивності.

На думку дисертанта, внутрішньожанрову природу щоденника найбільшою мірою може прояснити позиція автора. Фактично всі типи щоденників, відомі на сьогодні, можна розподілити на:

–                щоденник із слабко вираженим суб’єктивним авторським фактором (опосередкований та презентативний тип оповіді);

–                класичний щоденник (публіцистична оповідь з епізодичними виявами активного авторського “я”);

–                літературно-художній щоденник (що надає переваги активній белетризованій позиції автора).

Відмінність, наявну між названими щоденниками, можна визначити і на функціональному рівні. В опосередкованих і презентативних щоденниках переважає соціально-історичне мотивування зображуваного, у класичних – суб’єктивно-психологічне, а в літературно-художніх – естетичне.

У ХІХ ст. склався й користувався великою популярністю як щоденник, названий “класичним”, так і щоденник літературно-художній. Перший характеризується публіцистичністю й безпосередністю викладення фактографічного матеріалу. Другий з названих щоденників, що особливо поширився в ХХ ст., змагається з літературним твором і певною мірою  використовує комплекс художніх засобів. Основними особливостями цієї щоденникової форми можна вважати белетризацію авторського “я” та поєднання документальності з вимислом.

У підрозділі 2.2. “Жанрова специфіка Щоденника О.Дружиніна” ми розглядаємо названий твір автора як багаторівневу жанрову структуру. Найменшою одиницею оповіді в ній виступає щоденникова стаття. Літературно-художню цінність мають як окремі статті Щоденника О.Дружиніна, так і циклічні утворення в контексті цілого. Зміна жанрових параметрів щоденника простежується на всіх рівнях його структури, тому розглядаємо жанрову динаміку Щоденника на прикладі як окремої щоденникової статті, так і цілої її серії.

Зображувальний і виражальний аспекти оповіді присутні майже в кожному щоденнику, але яким чином вони поєднуються? Щоденник О.Дружиніна в цьому відношенні є показовим: він демонструє закономірності жанрової кореляції залежно від цілей і завдань оповіді.

У структурі щоденникових записів цього автора легко виокремлюються три основні підгрупи:

1.     Суб’єктивно-психологічний щоденник (1843 – 1853 р.).

2.     Суспільно-побутовий щоденник (1853 – 1858 рр.).

3.     Щоденник подорожей (присутній окремими блоками в середині першої і другої жанрових модифікацій).

У суб’єктивно-психологічному щоденнику О.Дружиніна гранична зосередже­ність, замкненість автора на власному внутрішньому світі призводять до послаблення формальних ознак традиційної щоденникової оповіді. У багатьох випадках у них практично відсутні просторові орієнтири і люди, які оточують автора. Датування перестає бути обов’язковим і не фіксує об’єктивну тривалість часу, а підпорядковується тільки авторській волі. Проте, ніби руйнуючи традиційний канон ведення щоденника, він пропонує нову форму письма. Тепер посилюється роль авторської свідомості як об’єднувального фактора – це створює і новий тип цілісності. Жанрове оповідне розмаїття щоденника О.Дружиніна зумовлено авторським творчим пошуком і прагненням виробити найбільш адекватну форму викладення матеріалу. Незважаючи на принципові жанрові відмінності, всі одиниці створеного письменником тексту поєднує загальна настанова на вираження його індивідуального світобачення.

Філософічність і аналітична природа тексту диктують автору певну форму письма. За своїми показниками щоденникові статті О.Дружиніна можуть бути віднесені до наступних жанрових форм: філософсько-психологічний, морально-етичний, соціально-історичний нарис, есе, психологічні нотатки, автобіографічна повість, автобіографія, мемуари, діалог, афоризм, притча, різні жанри лірики.

Поступово щоденникові записи стають для їх автора багаторічною звичкою. Щоденник органічно вписується в його життєво-побутовий ритм й набуває ознак констатуючого характеру. О.Дружинін усвідомлює себе цілком самостійною, сформованою людиною з певним соціальним статусом та родом занять, особистістю із усталеним світоглядом. Пошук і “нетерплячість серця” поступово зникають, настає час розміреного способу життя. Це відбиває й форма його щоденника: він означається певною "інерційністю". Вона виражається в тому, що навіть за відсутності важливих подій у житті автора щоденник ведеться ним заради щоденника. Як наслідок – поступово створюється чіткий шаблон оповіді, домінантне положення в таких записах посідає опис зовнішніх подій.

Щоденник О.Дружиніна періоду його творчої й вікової зрілості (суспільно-побутовий щоденник) можна назвати багатоаспектним і поліфункціональним. Жанр великих за обсягом психологічних записів, добре представлений у суб’єктивно-психологічному ранньому щоденнику, в щоденнику середини 50-х років майже не використовується. Теперішні записи О.Дружиніна тісно пов’язані з реальним життям, вони носять констатуючий характер, підвищена емоційність замінюється епічно спокійним тоном. Звичайно, будучи людиною тонкої психологічної організації, О.Дружинін часто використовує сповідальну інтонацію лірики, але про особливості синтезу цих жанрових одиниць варто говорити окремо.

Сповідальний характер записів притаманний молодості. Саме в цей період щоденник може стати схожим на сповідь в її канонізованих жанром ознаках. Щоденник О.Дружиніна середини 50-х років ХІХ ст. свідчить про те, що його автор вступив в період зрілості, якому не властива гіпертрофована увага щодо внутрішніх проблем. У зрілих щоденникових записах О.Дружиніна часом виникають і елементи жанру утопії. Автор звертається до нього в тих випадках, коли не бачить іншої можливості повноцінно виразити думки та почуття про майбутнє.

Коректування прийомів викладення подій і фактів, здійснене О.Дружиніним у зрілий період ведення щоденника, спонукає автора до повторного переосмислення можливостей мемуарів. Значна кількість його статей орієнтована на мемуаристику: очевидно, вирішивши, що він веде записи не інтимного змісту, а суспільно-побутовий щоденник, О.Дружинін більшу частину тексту віддає відтворенню зовнішньої сторони життя, використовуючи при цьому епічно спокійні інтонації.

Професійна діяльність О.Дружиніна обумовлює використання в щоденнику деяких можливостей жанру рецензії. У рецензіях критика відбивалися погляди на сучасну російську літературу (твори В.Гаєвського, М.Гоголя, А.Панаєвої, М.Некрасова, Л.Толстого, І.Тургенєва, А.Фета, О.Островського та ін.). Він не тільки міг визначити оригінальні риси літературних творів, а й розмірковував про магістральні шляхи розвитку всієї російської літератури.

Нотатки про подорожі в загальній структурі твору Дружиніна епізодичні, тому доцільно назвати їх не щоденником, а саме нотатками. Щоденник, який фіксує дорожні враження, традиційно не розрахований на публічність. Тому природним є факт, що, апелюючи тільки до власної особи, автор може собі дозволити підкреслену лаконічність письма та використання тільки йому відомих смислових кодів і натяків. За таких умов порушується послідовність викладення подій, щоденник набуває ознак фрагментарних нотаток, внаслідок чого, потрапляючи до рук читача, потребує дешифровки і ґрунтовних коментарів.

Третій розділ “Поетика Щоденника О.Дружиніна” присвячено аналізу таких категорій поетики, як індивідуальний творчий метод і стиль, сюжет, тематика, категорії часу й простору.

У підрозділі 3.1. “Індивідуальний творчий метод  і стиль”, не намагаючись уніфіковувати жанрові дефініції щоденника ХІХ ст., досліджуємо загальні ознаки методу, а також принципи авторського відбору матеріалу й принципи його художнього осмислення, з’ясовуємо стильові особливості Щоденника О.Дружиніна.

Принцип щоденникового оповідання першої половини ХІХ ст. в цілому характеризується орієнтацією на події зовнішнього й внутрішнього життя автора, відкритістю і відвертістю, прямотою і незавуальованістю суджень, потужною експресивністю й емоціональністю, широтою оцінок і порівнянь, використанням нетрадиційної лексики, відходом від загальноприйнятих літературних штампів і кліше. За таких умов щоденниковий метод мав значний потенціал і розвивався в аспекті публіцистики.

Щоденник О.Дружиніна демонструє не однозначно декларативне спрямування канону, обґрунтованого раз і назавжди, а живий процес формування метода відтворювання подій та фактів, а також адсорбування принципів викладу матеріалу. Автор відстоює ідею вторинності реального життєвого матеріалу, більшою мірою його турбує фактор його сприйняття й коментування.

О.Дружинін у своєму суб’єктивно-психологічному щоденнику відходить від наслідування “правил” і  прагне виробити нові принципи ведення щоденникових записів. Індивідуальний творчий підхід, що використовує О.Дружинін, характе­ризується такими ознаками: з великої кількості життєвих подій він передусім прагне вилучити тільки ті, котрі мають безпосередній вплив на свідомість автора й спонукають його до оцінювання. На думку О.Дружиніна, важливим є фіксування не самого явища, а його індивідуальна авторська інтерпретація. Автор уважає, що почуття належить подавати не тільки у вигляді потоку, а вже логічно усвідомленими та класифікованими. Відзначаємо, що О.Дружиніну так і не вдалося суворо слідувати даній  настанові, його авторський метод зазнає змін, котрі пов’язані з творенням нових засобів “консервування дійсності”. Так, під час ведення свого щоденника “психологічних спостережень” О.Дружинін уважав, що принцип збереження власних думок і вражень є найбільш плідним, оскільки за враженнями минулого часу і можна судити про себе в цьому часі.

У суспільно-побутовому щоденнику загальна картина викладу дещо змінюється. Автор виходить з того,  що самі почуття, якими б сильними вони не були, не можуть реанімувати пов’язані з ними минулі події. Автор уважає, що фактором, здатним впливати на його свідомість з найбільшою силою через призму років, є власне сама подія. Тому він часто повторює, що подія, яка зафіксована в щоденнику і  прочитана через багато років, спроможна не тільки відновити пам’ять про себе детально, але й здатна відтворити повністю спектр переживань, пов’язаних із нею.

Результати дослідження показують, що творчий метод О.Дружиніна формувався  залежно від вікових і еволюційних змін його характеру як природна потреба творчості, як особливість, притаманна письменнику.

Підводячи підсумки та характеризуючи принципи роботи О.Дружиніна над текстом Щоденника, упевнено констатуємо наступне:

-         його записи демонструють ознаки еволюційності й вже тому різнопланові, естетично неоднозначні;

-         індивідуальний творчий метод автора має свою стадіальність, у ньому простежується визначена послідовність: домінанта записів емоційного плану, надання переваги публіцистичному фіксуванню з епізодичним коментуванням подій, що відбуваються; пізній лаконізм повідомлення з використанням опорних слів та образів, різноманітність підходів до матеріалу, небажання наслідувати клішований стандарт щоденника ХІХ століття, постійний пошук нових форм.

Усе зазначене характеризує О.Дружиніна як особистість творчу, як автора, який використав досвід літературної праці в публіцистиці щоденникового жанру.

Багатоплановість щоденникового тексту, що об’єднує оповідь на побутові, суспільні, політичні, професійні та далекі від реальної дійсності теми, вимагає від автора використання слова з різною метою. Стилістика щоденника переважно залежить від того, яку функцію насамперед повинна виконувати оповідь: інформа­тивну чи естетичну. Щоденникові оповіді для О.Дружиніна це і те й інше. У резуль­таті спостерігаємо неоднорідність тексту. Стиль Щоденника О.Дружиніна змінний: він то наближається до літературно-художнього, то віддаляється в бік протоколу.

Своєрідною особливістю оповіді раннього щоденника О.Дружиніна є його діалогічність та  подвійність суджень, висловлювань та оцінок. Перед нами не схвильований монолог юнацької свідомості, а полемічний діалог автора із самим собою. В окремих випадках діалогічність набуває загостреного характеру і виражається в чіткому роздвоєнні авторської свідомості.

Іншою особливістю оповіді суб’єктивно-психологічного щоденника є поєднання особистих, індивідуальних вражень, суджень, переживань із комплексом загальнолюдських цінностей, універсальними філософськими, науковими теоріями та концепціями. Це призводить до динаміки оповідної інстанції. Оповідь від першої особи легко змінюється на оповідь від третьої особи, і навпаки, що створює картину своєрідного стилістичного багатоголосся, надає твору об’ємності, стереоскопіч­ності. Особисті враження значно ускладнюються, набуваючи ознак універсальності, узагальненості, що допомагає автору створювати неповторні образи та характери.

У суспільно-побутовому щоденнику стилістика, безперечно, залежить від експресивності події та відчуття, що описуються. Чим сильніше враження від події, тим більше місця, уваги йому приділяється в щоденнику. Якщо пережиті хвилювання надто сильні, то вони, ламаючи традиційний хронологічний порядок викладу, здатні затьмарити, а іноді й витіснити інші події.

Незважаючи на те, що автор більше зосереджений на фіксації явищ зовніш­нього світу, доволі часто він намагається поставити певні емоційно-психологічні мітки, які в структурі реалістично-подієвої оповіді сприймаються сторонніми еле­мен­тами, зрозумілими виключно автору.

Відзначені оповідальні особливості реалізуються в Щоденнику за допомогою наступних прийомів:

1.     Одивнення. Реалізація цього прийому в основному відбувається за двома головними напрямами: шляхом використання іноземної лексики та уживання слів у невластивому їм контексті.

2.     Ретардація. Автор свідомо уповільнює фабульну основу оповіді, розвиток подій для неопосередкованого та повного занурення читача в їх атмосферу. Елементами, що стримують фабульний розвиток оповіді, виступають статичні описи (пейзаж, інтер’єр), ліричні відступи, роздуми-відволікання, повтори.

3.     Перифраз. Доволі часто О.Дружинін ускладнює свою оповідь, описово виражаючи одне поняття за допомогою декількох,  використовуючи в такому випадку перифраз, а також його частковий вияв – евфемізм.

4.     Стилістичні фігури. Вони покликані позбавити читача від автоматизму сприйняття. Автор відходить від навмисної описовості, активно підключаючи уяву читача. 

5.     Алюзія. Зважаючи на те, що щоденник тісно пов'язаний з дійсністю, не дивно, що у ньому присутні натяки на реальні історичні, політичні, літературні факти. В Щоденнику спостерігаємо як наявні, так приховані алюзії. Однак, якщо в суб’єктивно-психологічному щоденнику переважають посилання на минулі історичні і літературні факти, то в суспільно-побутовому – на реальні політичні.   

6.     Цитування. Вживаючи цитування, автор, як правило, використовує сталі словесні утворення, які вже увійшли в розмовний, а деколи  і літературний обіг. Цитати використовуються в Щоденнику як мовою оригіналу, так і в перекладі, можуть бути прихованими і неточними.

7.     Іронія, каламбур. Сприйняття й відображення усіх життєвих процесів в Щоденнику Дружиніна відбувається крізь призму своєрідної авторської іронії. Вона може бути як дружньою, легкою, так і вельми агресивною. Використання каламбуру вносить в текст неповторний колорит, вписуючи іноді побутові описи в систему більш високих образів і сюжетів.

8.     Курсив, ремарки. В цілому, курсив виконує ту ж функцію, що й іншомовна лексика. В одних випадках – виділяє з ряду подій ту, яка вразила автора, в інших – посилює найбільш важливі авторські судження. Наявність ремарок вказує на той факт, що автор враховує фактор поведінки тексту в читацькому середовищі.

У підрозділі 3.2. “Сюжетно-тематичний спектр” зазначаємо, що незважаючи на те, що зміст щоденника формується стихійно і для автора не відомі подальші події його життя,  можна стверджувати про значущість усталених тематичних домінант в оповідальній структурі щоденника. Помітно, що автор обирає коло близьких саме йому тем і питань. Цей вибір може бути свідомим чи підсвідомим, але в будь-якому випадку він базується на системі власних цінностей. Спектр тем, котрі цікавлять автора, доволі різноманітний, але завжди пов’язаний з розумінням їх як таких, що не змінюються, та таких, що зникають з часом.

Для суб’єктивно-психологічного щоденника характерна увага до абстрактної, філософської, морально-етичної проблематики, котра представлена у вигляді дуалістичних пар (життя і смерть, добро і зло, матеріальне і духовне, служба і творчість, мистецтво і реальність тощо). Щоденникова оповідь   у ньому часто будується без урахування будь-яких зовнішніх, предметно-реалістичних подій. У тих випадках, коли реальна подія наявна в структурі щоденникової статті, вона, як правило, виконує функцію передумови, первинного поштовху для початку суб’єктивно-психологічної оповіді та відходу в бік абстрактно-філософської проблематики.

У суспільно-побутовому щоденнику вектор авторської уваги переміщується на зовнішній, предметно-реалістичний план. У системному порядку автора цікавлять питання літературно-критичної діяльності сучасників, стан і специфіка популярних літературних і суспільних салонів, зборів, товариств, нюанси політичного життя. Особливу увагу приділено проблеми театрального життя середини XIХ ст. Питання власної психології, віри і релігії стають другорядними.

Зацікавленість О.Дружиніна глобальною суспільною проблематикою спостерігається, як правило, в періоди великих соціальних потрясінь. Суттєвий емоційний відгук отримують у Щоденнику події російсько-турецької війни. Саме вони займають значний за обсягом оповідальний простір під час найбільш драматичних її етапів, підпадаючи під психологічний та морально-етичний аналіз.

У підрозділі 3.3. “Категорії часу та простору”, звертаємо увагу на те, що з активним упровадженням у щоденниковий жанр суб’єктивного авторського начала докорінно змінюються просторово-часові відношення в структурі щоденникового тексту. В основній масі щоденників з початком ХІХ ст. оповідний вектор змінює свій напрям із зовнішнього світу на внутрішній. Щоденник стає жанром, що переважно зосереджується на внутрішньому світі автора. В просторово-часовому континуумі щоденника найбільш важлива роль належить категорії часу.

Час у Щоденнику О.Дружиніна можна розглядати в двох значеннях: як елемент формальної організації оповіді та як філософсько-естетичну категорію. Причому, спостерігається пріоритет одного із значень у кожній жанровій модифікації. Так, у першої жанрової модифікації дуже послаблена роль часу у формальній організації тексту. Автор доволі вільно ставиться до датування, не визначає рік запису та прихід нового року, припускається невідповідності в даті та дні тижня, ставить дві дати, пише щоденникові статті взагалі без дати.

З перших сторінок зрілого щоденника авторське відчуття часу принципово змінюється. Датування стає чітким і більш детальним. Окрім місця та числа, фіксується і день тижня. Час тут організовано за лінійним принципом. З огляду на те, що ведення щоденника стає регулярним, обов’язковою умовою життя автора, часові межі щоденникової статті помітно звужуються. Тепер більшістю випадків вони охоплюють період від одного до трьох днів, рідше – до шести-семи. Темп оповіді стає більш рівномірним. У той же час автор активно використовує в структурі свого тексту циклічний час різного ступеня напруженості.

Досліджуючи просторові моделі Щоденника О.Дружиніна доходимо висновку, що в суб’єктивно-психологічному щоденнику художній простір повністю підпорядковується специфіці авторського настрою, стану його внутрішнього світу. Саме тому важливе місце в ньому займає пейзаж, який використовується в ролі художньої передумови, мотивації, з’ясування причин того, що відбувається.

На сторінках суспільно-побутового щоденника простору приділяється більше уваги, однак поодинокими є випадки, коли О.Дружинін намагається максимально конкретизувати просторові орієнтири. У структурі суспільно-побутового щоденника О.Дружиніна бачимо головним чином лінійно організований простір, що зумовлено специфікою його змісту, цілей і завдань. Як правило, фіксація просторових орієнтирів слугує показником переходу до наступної теми, блоку, частини оповіді. У тих випадках, коли день О.Дружиніна зайнятий постійними переміщеннями, короткі просторові орієнтири легко складаються в схему.

У Висновках підсумовуємо найважливіші результати дослідження.

Спорідненість щоденника з іншими художньо-документальними жанрами виявляється завдяки цілій низці ознак. Загальними для всіх художньо-документальних жанрів виступають: фактографічність, підвищена увага до точного датування, опис подробиць і деталей, а також сповідальний характер розповіді та прагнення до самопізнання. Межі між окремими творами художньо-документальних жанрів не завжди чітко визначаються, але кожна із форм має свої оригінальні ознаки. Що стосується щоденника, то він наділений унікальною можливістю – здатністю поєднувати фактографічність з інтонацією інтимного переживання моменту. Вивчення історії становлення та еволюції щоденникового жанру дозволяє констатувати:

а) первинно щоденник сприймався як позалітературне явище, але вже в цей час він містив у собі формальні елементи художньо-документальних жанрів (сповіді, мемуарів, автобіографії);

б) XVIII ст. було часом виділення щоденника в самостійну жанрову структуру, він ставав художньо-публіцистичною формою оповіді, здатною як фіксувати те, що відбувається, так і коментувати його;

в) щоденникова форма художньої оповіді широко використовуються як літературний прийом та спосіб відображення внутрішнього (найчастіше потаємного) світу людини, яка вимушена існувати в ситуації вкрай загострених соціальних протиріч.

Вивчивши можливі варіанти класифікації щоденників, доходимо висновку, що основоположним функціональним показником жанру доцільно вважати фактор суб’єктивної оповіді. З урахуванням цього тексти щоденників можна поділити на дві групи – щоденники із слабко вираженим суб’єктивним авторським "я" та щоденники, зорієнтовані на сповідь.

Варіанти реалізації авторської позиції в щоденниках дають змогу виокремити наступні їх жанрові форми: а) щоденник опосередкованого та презентативного характеру; б) щоденник класичний; в) літературно-художній щоденник.

Форма класичного щоденника, використана О.Дружиніним, має свої специфічні особливості. Будучи твором, що має літературно-художню цінність, цей щоденник принципово синтетичний і схильний до еволюційних процесів. Визначальним жанровим показником Щоденника О.Дружиніна є його філософсько-психологічний, історико-публіцистичний, морально-етичний контекст. Специфіч­ними особливостями ранніх щоденникових записів автора вважаємо: а) тяжіння до жанру історичного нарису та есе; б) підкреслений автобіографізм; в) активне використання поетично-мовленнєвих засобів. Показово, що щоденникові записи О.Дружиніна містять малі жанрові форми притчи, мемуарів й навіть автобіографічної повісті.

На відмінну від раннього Щоденник О.Дружиніна середини й другої половини 50-х років ХІХ ст. поступово втрачає націленість на творчій експеримент і тяжіє до сталості традиційного класичного щоденникового повідомлення. Йому притаманні публіцистичність, прагнення до систематизації фактичного матеріалу, у ньому з'являються риси ретроспекції. На автора цього періоду суттєво впливає жанр критичної статті. Одночасно ускладнюється й позиція оповідача: позиції інтерпретатора тепер протистоїть позиція особи, що тільки констатує факти й події. Особливо це виявилося в щоденникових статтях, присвячених подорожам.

У той же час “зріла публіцистичність” О.Дружиніна не заперечує можливість несподіваних експериментів. У щоденникових записах автора, зроблених пізніше, знаходимо як поетичні рядки, котрі демонструють його внутрішню емоційність, так і показові фрагменти текстів сповідального характеру.

Складниками художнього методу О.Дружиніна-автора Щоденника є логічна послідовність викладу, настанова на усвідомлення та відбір матеріалу, творчий підхід до побаченого, тяжіння до художнього відображення подій, емоційність.

Стилістична організація щоденникової оповіді О.Дружиніна має чітку настанову на емоційно забарвлене слово і це яскраво свідчить про бажання автора позбавитися простої констатації, показати все почуттєве сприйняття явища, людини, ситуації. До того ж, він прагне звернути увагу не на загальні властивості предмета, а представити його як індивідуально значущий образ. Однак якщо в суб’єктивно-психологічному щоденнику домінує рефлекторно-аналітичний метод відбору матеріалу, а стиль відображення дуже часто містить естетично й емоційно навантажене слово, то в його суспільно-побутовому варіанті переважає інформативно-оповідальний метод відображення та властивий йому стиль.

Оскільки зміст щоденника складається стихійно, то, як наслідок, автор відчуває дефіцит літературно визначених сюжетоутворюючих факторів. Тим не менше, можна вести розмову про заздалегідь встановлених тематичних домінантах, які ми зустрічаємо у щоденнику. Коло тем, що цікавлять автора, може бути великим, але визначені теми завжди набувають значення одвічності світу та швидкоплинності земного буття.

У просторово-часовому континуумі Щоденника найбільш важлива роль належить категорії часу. В Щоденнику О.Дружиніна стикаємося як з ретроспекцією, пригадуванням минулих подій і почуттів (своєрідна форма психічного аналізу), так і з невластивим щоденнику прийомом антиципації, своєрідним випередженням часу.

Суттєве розповсюдження в Щоденнику О.Дружиніна отримав циклічний час різного ступеня напруження. Виявляється він як у традиційному розумінні, так і на рівні специфіки авторської свідомості, що знайшло своє втілення в принципах організації щоденникових статей. О.Дружинін прагне структурувати реальний часовий потік на різні за величиною об’єкти: життєві етапи, роки, природні цикли, дні та етапи дня. На рівні організації окремої щоденникової статті циклічність виражається у процесі авторського мислення, що розвивається не лінійно, а за своєрідною спіраллю.

Простір у суспільно-побутовому щоденнику О.Дружиніна характеризується лінійністю й схематичністю, набуваючи специфічних ознак в окремих жанрових модифікаціях.  У суб’єктивно-психологічному щоденнику художній простір повністю підпорядковано специфіці авторського настрою, стану його внутрішнього світу. Саме тому О.Дружинін активно використовує у своєму тексті різноманітні види пейзажу, основна функція яких – відображення, об’єктивація суб’єктивних авторських настроїв, переживань й емоцій.

У суспільно-побутовому щоденнику спостерігається зміна вектора авторської уваги із внутрішнього світу на зовнішній, що виражається в переході до предметно-реалістичної оповіді та посиленій увазі до побутових деталей. Спостерігається активне використання автором у даній жанровій модифікації внутрішнього простору-інтер’єру, одна із основних функцій якого – слугувати додатковим засобом характеристики персонажів.

Проведене дослідження не претендує на вичерпність усіх аспектів поставленої проблеми й передбачає подальші наукові пошуки з метою поглибленого вивчення жанрово-типологічних особливостей і проблемно-тематичного змісту творів щоденникового жанру. Системний аналіз Щоденника О.Дружиніна, представлений у нашій роботі, відкриває нові перспективи для наступних досліджень. Так, заслуговують аналітичного вивчення питання композиції і системи образів у творі, взаємодії художніх і документальних принципів зображення тощо.