ДОГОВІРНІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ З ВИКОНАННЯ РОБІТ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено його зв’язок із науковими програмами, планами, темами, сформульовано мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, охарактеризовано використані методи наукового пізнання, визначено наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача, апробацію результатів дисертації, а також відомості про публікації автора за темою дисертації.

Розділ 1 «Загальна характеристика механізму правового регулювання договірних підрядних відносин у цивільному праві» складається з 2 підрозділів і присвячений аналізу механізму та джерел правового регулювання договірних відносин у сфері виконання робіт.

У підрозділі 1.1. «Поняття та структура механізму правового регулювання підрядних договірних відносин» на основі напрацювань у науці цивільного права щодо механізму правового регулювання договірних відносин та аналізу його структурних елементів встановлено, що підрядні правовідносини регулюються як у нормативному, так і в індивідуальному порядках. При  цьому констатується зміна акцентів із законодавчого регулювання цих правовідносин у сторону їх договірного регулювання. Підкреслюється важливість збереження імперативного підходу до правового регулювання підрядних відносин, оскільки сфера виконання робіт пов’язана з ймовірним настанням небезпечних і шкідливих наслідків.

Проаналізовано структурні елементи механізму правового регулювання підрядних правовідносин, та обґрунтовано існування подібних до юридичних фактів, однак відмінних від останніх за своєю сутністю і правовою природою, юридичних умов.

Виявляючи значення цивільно-правового договору при регулюванні підрядних відносин, доведено, що на підрядний договір як на акт саморегулювання покладається подвійна функція. З одного боку, він є основою такого регулювання, а з іншого – має значення і юридичного факту, який породжує права та обов’язки учасників підрядних правовідносин.

Запропоновано систему державної реєстрації прав на об’єкти незавершеного будівництва розглядати як комплекс врегульованих правом суспільних відносин, одні з яких є цивільно-правовими відносинами (відносини з приводу виникнення, зміни та припинення прав на нерухомість), а інші – публічно-правовими, проте вони забезпечують цивільний оборот нерухомості та приватноправовий захист прав його суб’єктів.

У підрозділі 1.2. «Джерела правового регулювання підрядних договірних відносин» проаналізовано ґенезу правового регулювання підрядних відносин на теренах України. Виявлено чотири періоди розвитку законодавства про підряд: період зародження, період становлення, період трансформацій та період розвитку. В результаті дослідження правових джерел і практики нормативного регулювання підрядних відносин у різні часи встановлено основні ознаки, притаманні кожному із зазначених періодів. На підставі порівняльного аналізу сучасного стану правового регулювання відносин із виконання робіт з попередніми періодами визначені основні тенденції розвитку правового регулювання підрядних відносин.

Наголошується, що чинне законодавство України закріплює: а) права та обов’язки сторін підрядних договорів; б) перелік істотних умов таких договорів. В цілому погоджуючись із таким законодавчим підходом, автор  вважає недоцільним встановлення у законодавстві розширеного (надмірного) переліку істотних умов договору підряду.

Особлива увага приділена питанню співвідношення міжнародних і внутрішніх підходів до правового регулювання підрядних відносин, у зв’язку з цим встановлено пріоритет положень ратифікованих міжнародних договорів над актами цивільного законодавства України.

Доведена необхідність відходу від практики регулювання підрядних відносин типовими договорами, оскільки такі умови договору повинні мати лише рекомендаційний характер. Закріплені нормативно-правовими актами умови типових договорів, що мають імперативні приписи, на переконання автора, можуть поширюватися лише на публічні договори, адже інакше імперативні приписи суперечитимуть принципу свободи договору. Відповідно до цього сторони підрядних договорів мають право не лише змінювати за погодженням між собою окремі умови, передбачені типовими договорами, а й не враховувати такі умови, виходячи із положень ст. 6 ЦК України.

Спираючись на доктринальний аналіз положень цивільного законодавства в сфері договірного права, автор підтримує позицію, що підрядний договір, як і будь-який цивільно-правовий договір, слід розуміти як одну з форм реалізації норм права, оскільки індивідуалізація договору виявляється в цілому комплексі правових явищ: складі учасників, об’єктах, характері та змісті правовідносин, що виникають з договору тощо. З огляду на це, доведено, що особливості підрядних договорів як актів правореалізації мають формуватися під впливом приватноправових методів регулювання та спеціальних законодавчих положень, що визначають діяльність, пов’язану з виконанням робіт.

Розділ 2 «Система договорів із виконання робіт» складається з 2 підрозділів і присвячений дослідженню договірного типу з виконання робіт та видів договорів підряду.

                У підрозділі 2.1. «Договірні зобов’язання із виконання робіт як тип цивільно-правових зобов’язань», насамперед, приділяється увага з’ясуванню  категорії «тип» договірних зобов’язань із виконання робіт. Співвідносячи терміни «тип» і «група» договорів, встановлено їх синонімічність. Категорія «тип» договірних зобов’язань, що опосередковують виконання робіт, охоплює групу підрядних договорів, спрямованих на досягнення такого юридично значимого результату як виконання робіт та передання їх результату. Враховуючи це, тип цивільно-правових зобов’язань з виконання робіт запропоновано розуміти як  групу підрядних договорів, наділених сукупністю однорідних ознак, які виявляють найбільш загальні та істотні риси цього типу договірних зобов’язань.

Проаналізовано взаємозв’язок структурних елементів у підрядних договорах, на основі чого запропонована послідовна система взаємопов’язаних класифікаційних рівнів: тип, підтип, вид, підвид. Обґрунтовано, що складовими елементами договірного типу з виконання робіт виступають менші за обсягом класифікаційні утворення – підтипи, які визначаються за предметом договору.  В свою чергу, підтипи підрядних договорів за відповідними підставами поділяються на види та різновиди (підвиди).

У дослідженні звертається увага на складність розмежування договорів з виконання робіт та договорів з надання послуг, оскільки відмінності між ними є нечіткими. У зв’язку з цим автором, враховуючи можливість існування змішаного предмета договорів підряду (роботи та послуги), запропоновані загальні критерії розмежування договірних типів із виконання робіт та надання послуг.

Наголошується на необхідності розробки науково обґрунтованої концепції систематизації договірних моделей, що є регуляторами підрядних правовідносин, з метою недопущення помилок у нормативному регулюванні. При цьому звертається увага на зміст ст. 324 ГК України, в якій законодавець об’єднав договір підряду на проведення проектних та пошукових робіт та договір на проведення науково-дослідних, дослідно-конструкторських та технологічних робіт.           

Піддано критиці думку, яка існує в цивілістиці, що змішані договори, які не можна віднести до передбачених законодавцем договірних типів, слід розглядати як нові договори, що не отримали спеціальної регламентації та підпорядкуються загальним положенням зобов’язального права. У дисертаційному дослідженні доведено, що такий підхід не може застосовуватись до договорів підряду через неможливість його практичного втілення, оскільки більшість підрядних договорів містять у собі елементи різних договірних конструкцій.  При цьому комбінації поєднання таких елементів між собою можуть бути різноманітними, що, в свою чергу, визначатиме необхідність закріплення спеціальної правової норми для кожної з них і, тим самим, невиправдано ускладнить як цивільне законодавство, так і практику його застосування.

У підрозділі 2.2. «Види договорів, що опосередковують зобов’язання із виконання робіт» проведено аналіз основних договорів з виконання робіт. В дисертації вказується, що відповідно до чинного законодавства України презюмується фахове виконання підрядних робіт і відповідність їх результату встановленим законодавством вимогам чи звичайним вимогам, що висуваються. Також презюмується ризик підрядника при виконанні роботи і те, що створена за договором підряду річ до моменту прийняття результату виконаної роботи замовником належить підряднику.

Зважаючи на потребу систематизації договорів підряду, встановлені такі загальні ознаки підрядних договорів: а) опосередковують відносини з виконання робіт; б) предмет таких договорів становить певний результат, оскільки він виконується із матеріалів підрядника або замовника і набуває форми, придатної для оцінювання; в) сторонами в договорах підряду можуть виступати будь-які учасники цивільних відносин за умови дотримання ними необхідних вимог.

Обґрунтовано, що шляхом укладення непойменованих підрядних договорів учасники досліджуваних правовідносин мають можливість самостійно усувати «прогалини» в нормативному регулюванні підрядних відносин, оскільки в непойменованих договорах сторони на власний розсуд формують зміст підрядного зобов’язання.

У дисертації звертається увага на фактичне дублювання у ГК України положень ЦК України, що регулюють відносини у сфері будівництва. Зважаючи на складність реалізації та захисту приватних прав та інтересів суб’єктів правовідносин у сфері будівництва в зв’язку з існуючими суперечностями між ГК України та ЦК України, запропоновано  гармонізувати відповідні положення цих кодексів.

Розділ 3 «Поняття та елементи підрядних договорів» складається із 6 підрозділів, в яких досліджено правову природу підрядних договорів, їх суб’єктний склад, права та обов’язки сторін цих договорів та розподіл між ними ризиків.

У підрозділі 3.1. «Поняття та ознаки договорів підряду» увага приділяється поняттю договору підряду. Відзначено, що дефініція договору підряду в ЦК України 2003 р. не зазнала суттєвих змін порівняно з ЦК УРСР 1963 р. Обґрунтовано слушність позиції законодавця щодо відсутності у легальному визначенні договору підряду вказівки на те, що робота має виконуватись або з матеріалів підрядника, або з матеріалів замовника, оскільки основним завданням підрядних договорів є вчасне та кваліфіковане виконання роботи та передання її результатів замовнику.

У дисертації звертається увага на існування як правових колізій, так і спірних наукових підходів щодо предмета договору підряду. Так, предметом договору підряду за ч. 1 ст. 837 ЦК України є робота, а за ст. 855 ЦК України – її результат. Автор доводить, що предметом будь-якого договору підряду є досягнутий підрядником результат роботи, що складається, як правило, зі створення, перетворення, поновлення і навіть ліквідації об’єктів цивільних прав виробничого, споживчого та науково-культурного призначення.

Обґрунтовано, що ціна договору підряду є важливою, хоча неістотною його умовою, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 632 ЦК України ціна договору, яка не була встановлена в договорі і яка не може бути визначена, виходячи з його умов, визначається, виходячи із звичних цін на аналогічні роботи. При цьому наголошується на тому, що такий порядок визначення ціни договору підряду переважно матиме місце при розгляді судом відповідних спорів. З огляду на ч. 4 ст. 632 ЦК України, наголошується, що непогодження ціни робіт у договорі підряду не є підставою для визнання його неукладеним. Зважаючи на це, піддано критиці ч. 2 ст. 189 ГК України, за яким ціна визнається істотною умовою господарського договору. Відтак за буквальним тлумаченням зазначеної норми підрядний договір у сфері капітального будівництва слід визнавати неукладеними, якщо в ньому відсутня умова про ціну. У зв’язку з цим обґрунтовано позицію, що ціна у господарських договорах має визнаватися істотною лише в тих випадках, коли вона не може бути визначена в інший спосіб.

У підрозділі 3.2. «Суб’єктний склад підрядних договорів» акцентується увага на суб’єктах підрядних зобов’язань. Розглядається питання про необхідний обсяг дієздатності фізичної особи для її участі в підрядних правовідносинах. Наголошується, що фізичні особи, які мають часткову дієздатність, і фізичні особи, які визнані недієздатними, не мають необхідного обсягу цивільної дієздатності для того, щоб бути стороною у договорі підряду. Водночас неповнолітні особи та фізичні особи, дієздатність яких обмежена, можуть бути виконавцями окремих робіт за згоди їх батьків або піклувальників, а в окремих випадках, передбачених ст. 35 ЦК України, – й без такої згоди.

Враховуючи висловлені цивілістами думки з приводу правосуб’єктності юридичних осіб, автором виділені такі загальні особливості договірного регулювання підрядних правовідносин за участю юридичних осіб: а) здатність юридичних осіб вступати у підрядні договірні відносини має визначатись їх правовим статусом як суб’єктів цивільного права, оскільки саме за цим критерієм визначається і їхня цивільна правоздатність; б) здатність юридичних осіб бути учасниками підрядного зобов’язання має визначатися видом їх цивільної правоздатності; в) особливі способи реалізації дієздатності (в тому числі і правочиноздатності) юридичними особами.

Доведено, що підрядне правовідношення є складним, оскільки утворюється з різних правових зв’язків. При цьому підрядні правовідносини можуть мати різноманітний суб’єктний склад, який може змінюватись внаслідок заміни одних учасників іншими.

У підрозділі охарактеризовано правову природу договору субпідряду, і на основі цього доведена необхідність сприйняття субпідрядного договору як різновиду договору підряду, на який поширюється дія як загальних положень про договір (гл. 52 і 53 ЦК України), так і дія загальних положень про договір підряду  (§ 1 гл. 61 ЦК України).

У підрозділі 3.3. «Зміст договорів підряду» розглядаються права та кореспондуючі їм обов’язки у підрядному зобов’язанні. Доведено, що основний зміст договорів підряду полягає в обов’язку підрядника належним чином виконати роботу та передати її результат, якому кореспондує право замовника вимагати передання результату робіт, а також обов’язок замовника оплатити його.

Аналізуючи іноземний досвід визначення змісту договорів підряду, обґрунтовано можливість участі на стороні замовника посередницьких, управлінських, консультаційних організацій. Це має місце при укладенні договорів будівельного підряду, зокрема, у ФРН, де відповідні послуги надають численні інжинірингові та консалтингові фірми. Проте у договірній практиці України рекомендується чітко розмежовувати повноваження інвестора і замовника шляхом укладання між ними окремого договору, в якому інвестор, як правило, може залишати за собою право вирішення основних питань будівництва об’єкта.

У підрозділі 3.4. «Права та обов’язки підрядника за договорами підряду» з’ясовуються основні обов’язки й права підрядника. Аналізуючи право підрядника щодо розподілу винагороди між ним та субпідрядником за договорами субпідряду, обґрунтована можливість проведення безпосередніх розрахунків замовника із субпідрядником у разі, коли між ними за згодою генерального підрядника укладено окремий договір на виконання певних робіт або коли така умова передбачена в договорах генерального підряду та субпідряду.

Значну увагу приділено питанню про якість результатів виконаних робіт. На підставі аналізу обов’язку підрядника щодо якісного виконання робіт обґрунтовано, що у випадку, коли підрядник передає замовнику якісніший результат виконаних робіт, ніж це передбачено умовами договору, він не вправі вимагати за це доплату, оскільки це не передбачено договором чи законом.

Аналізуючи обов’язок підрядника правильно використовувати матеріали та устаткування, надані замовником, встановлено, що «правильність використання» є оціночним поняттям, яке тягне за собою обов’язок підрядника використовувати надані замовником матеріали та засоби за їх цільовим призначенням і для досягнення того результату виконуваних робіт, який передбачений договором. Звідси виникає обов’язок підрядника оглянути та визначити придатність наданих матеріалів для виконання роботи та своєчасно попередити замовника про їх недоброякісність або непридатність.

Враховуючи складність своєчасного попередження замовника про необхідність виконання додаткових робіт, автор пропонує «своєчасність», яка також є оціночною категорією, у кожному конкретному випадку визначати як проміжок часу між тим моментом, коли підрядник про це дізнався, та моментом надходження відповідного повідомлення замовнику.

У абз. 2 ч. 5 ст. 844 ЦК України закріплено право підрядника вимагати збільшення кошторису. Однак законодавець не конкретизував, якого саме кошторису (твердого чи приблизного) стосується ця норма. Доведено, що абз. 2 ч. 5 ст. 844 ЦК є спеціальною нормою щодо ч. 3 ст. 844 ЦК України, за якою підрядник вправі вимагати збільшення саме твердого кошторису у випадку істотного зростання після укладення договору вартості матеріалу, устаткування, які мали бути надані підрядником, а також вартості послуг, що надавалися йому іншими особами. Такий висновок грунтується на порівнянні ч. 4 та ч. 5 ст. 844 ЦК України, в першій з яких йдеться про перевищення приблизного кошторису, а у другій – твердого.

У підрозділі 3.5. «Права та обов’язки замовника за договорами підряду» автор досліджує права та обов’язки замовника як сторони договору підряду.

Встановлено, що основна складність визначення вартості виконаної частини робіт, яка має бути оплачена замовником у випадку відмови від договору, полягає в тому, що до неї включають заробітну плату працівників, сплату підрядником податків, загальнообов’язкових зборів тощо. У випадках самостійного визначення підрядником вартості виконаної частини робіт можуть виникати спори із замовниками з приводу її обґрунтованості. З огляду на це, в дисертації запропоновано учасникам підрядних відносин утворювати зі своїх представників погоджувальний орган («робочу групу») задля вирішення всіх питань, що виникають при відмові від договору, в т.ч. встановлення вартості виконаної частини робіт і розміру заподіяних збитків.

У дисертації доведена необхідність законодавчого закріплення права замовника на одержання необхідної інформації про результати робіт та їх використання. Таке право дозволило б запобігти порушенню інтересів замовника, пов’язаних з використанням результатів робіт, адже не отримавши від підрядника необхідну інформацію, замовник, який не володіє необхідними знаннями, фактично не зможе їх використовувати.

Наголошується на тому, що у ст. 853 ЦК України закріплено обов’язок замовника оглянути результат робіт без зазначення строку його виконання. Якщо такий строк не буде визначено сторонами у підрядному договорі, він має визначатись відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України. Те саме стосується і визначення строку приймання результату робіт.

У підрозділі 3.6. «Розподіл ризиків за договорами підряду» на підставі двоаспектної (суб’єктивно-об’єктивної) концепції аналізується категорія ризику у підрядних відносинах, який автором пропонується розглядати як можливість свідомого вибору учасниками підрядних відносин певного варіанта поведінки з урахуванням об’єктивної та невідворотної небезпеки, яка загрожує суб’єктивним правам та інтересам.

Чинне законодавство України не встановлює моменту переходу ризику випадкового пошкодження або випадкової загибелі майна, яке для виконання договору надає замовник. Тому у дисертації обґрунтовується, що з моменту надання майна і протягом усього процесу виконання робіт до досягнення результату вищевказаний ризик лежить на замовнику як на стороні, яка надала матеріали. З моменту досягнення результату виконаної роботи до його прийняття замовником такий ризик несе підрядник, а з прийманням результату виконаної роботи ризик знову переходить до замовника.

Розділ 4 «Укладення, виконання та забезпечення виконання договорів підряду» складається із 3 підрозділів.

          У підрозділі 4.1. «Укладення договорів підряду» розкривається процедура визначення та погодження умов майбутнього договору, порядок укладення підрядних договорів, особливості укладення окремих видів договорів цього типу договірних зобов’язань. Автором обґрунтовується неможливість застосування публічної оферти при укладенні договорів підряду.

У результаті аналізу ч. 2 ст. 6 ЦК України обґрунтовано, що, укладаючи пойменовані підрядні договори, сторони на власний розсуд врегульовують лише ті відносини, які не отримали правової регламентації в актах цивільного законодавства. Натомість, правове регулювання відносин, що виникають із непойменованих підрядних договорів, відбувається шляхом їх саморегулювання безпосередньо сторонами такого договору.

У дисертації розглядаються правові проблеми укладення попереднього договору і договору про наміри у підрядних зобов’язаннях. Наголошується, що основна різниця між ними полягає у тих правових наслідках, які настають у разі необґрунтованого ухилення будь-якої зі сторін від подальшого укладення договору підряду. При цьому інші їх відмінності слід вважати неістотними.

Автор доводить, що договори будівельного підряду та підряду на проектні та пошукові роботи, зважаючи на те, що вони  не можуть бути повністю виконані на момент їх вчинення, можуть укладатись лише в письмовій формі, оскільки усна форма укладення таких договорів суперечить ч. 1 ст. 206 ЦК України.

На основі аналізу положень Закону України «Про здійснення державних закупівель» доведено, що за результатами конкурсних торгів можуть укладатись лише ті договори підряду, види яких прямо чи опосередковано зазначені у законодавстві, тобто пойменовані договори.

У підрозділі 4.2. «Забезпечення виконання підрядних договорів» розглядається поняття забезпечення виконання підрядних договорів і його способів. Досліджуються як способи забезпечення виконання договорів підряду, що визначені у ЦК України, так і ті, що передбачені в інших нормативно-правових актах або можуть бути зазначені в договорі підряду. Запропоновано авторське визначення поняття способів забезпечення виконання підрядних зобов’язань, що відображає стимулюючий підхід до належного виконання зобов’язання шляхом передбачення можливості настання негативних наслідків для боржника.

Розглядаючи поруку в підрядних зобов’язаннях, автор наголошує на доцільності широкого розуміння відповідальності поручителя, оскільки порукою може забезпечуватись не лише виконання грошових зобов’язань, а й обов’язку підрядника виконати роботу. Отже, особливістю застосування поруки в підрядних зобов’язаннях є те, що замовник за домовленістю з поручителем отримує в особі останнього додаткового підрядника, від якого може вимагати виконання робіт, невиконаних основним підрядником.

При дослідженні інституту гарантії, автором встановлено, що припинення основного зобов’язання із виконання робіт або визнання договору недійсним не тягне за собою припинення гарантії навіть тоді, коли в ній міститься посилання на такий підрядний договір. Відмовитися від задоволення вимог кредитора гарант може тільки тоді, коли такі вимоги не відповідають умовам гарантії або сплив строк її дії.

Із врахуванням висловлених наукових позицій щодо завдатку як способу забезпечення виконання зобов’язань визначено, що завдаток може забезпечувати лише існуючий підрядний договір. При цьому умова про завдаток може міститися як в окремому договорі (договорі про завдаток ), так і договорі підряду.

У підрозділі 4.3. «Виконання підрядних договорів» увага зосереджена на особливостях виконання зобов’язань за договорами підряду. Наголошується на тому, що сторони підрядних договорів зацікавлені не в будь-якому виконанні зобов’язань за ними, а тільки в належному виконанні, яке виявляється за таких умов: а) виконання здійснили належні суб’єкти: підрядник та замовник; б) виконання відповідає умовам договору; в) виконання відбулось у встановлений строк; г) результат роботи був переданий у визначеному місці; д) роботи виконувались і передача їх результатів здійснювались у визначений договором чи законом спосіб.

Доведена необхідність визнання підрядника власником виготовленої ним речі, оскільки згідно із ч. 1 ст. 331 ЦК України  право власності на нову річ, яка виготовлена підрядником, набувається ним, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, підрядник, який виготовив (створив) річ зі своїх матеріалів на підставі будь-якого підрядного договору, є власником цієї речі.

Розділ 5 «Правові наслідки порушення зобов’язань за договорами підряду» складається з 3 підрозділів, в яких аналізуються поняття та ознаки правопорушень у сфері договірних підрядних відносин, цивільно-правова відповідальність сторін у підрядних зобов’язаннях, а також досліджуються відмінні від цивільно-правової відповідальності інші наслідки порушення підрядних договорів.

У підрозділі 5.1. «Правопорушення у сфері договірних підрядних відносин» досліджуються правопорушення у сфері підрядних відносин, та визначаються оптимальні шляхи їх запобігання. Під правопорушенням у сфері договірних підрядних відносин запропоновано розуміти невиконання чи неналежне виконання контрагентами укладеного між ними договору, а також недотримання своїми діями чи/або бездіяльністю норм чинного законодавства України, звичаїв ділового обороту, що призводить до застосування до правопорушника договірної відповідальності або ж інших правових наслідків. Обґрунтовано, що порушення підрядних договорів є родовою категорією, оскільки охоплює такі поняття, як невиконання та неналежне виконання такого зобов’язання. Запропоновано класифікацію правопорушень у підрядній сфері проводити за критерієм визначення переліку обов’язків сторін, невиконання чи неналежне виконання яких призводитиме до порушень умов договору підряду, які в свою чергу, слугуватимуть юридичною підставою для притягнення особи до цивільно-правової відповідальності.

Аналізуючи правопорушення у сфері договірних підрядних відносин, автор доводить неможливість включення суб’єкта та об’єкта в перелік елементів складу правопорушення, оскільки в такому випадку може з’явитися хибне уявлення про можливість їх віднесення до умов цивільно-правової відповідальності. Розглядаючи протиправність поведінки учасників підрядних відносин, автор запропонував за аналогією із німецьким цивільним законодавством використовувати замість терміна «протиправність поведінки» термін «порушення обов’язків».

Аналіз договірних зв’язків між генеральним підрядником та субпідрядником дозволив стверджувати, що субпідрядник, який залучається до виконання на оплатній основі окремих робіт, виходячи зі змісту ст. 618 та ч. 1 ст. 838 ЦК України, не замінює генерального підрядника та не стає додатковим боржником. Зважаючи на це, зобов’язаною особою перед замовником і надалі залишається генеральний підрядник, який відповідає перед ним за належне виконання всіх своїх обов’язків, в тому числі за їх невиконання або неналежне виконання залученою ним третьою особою (субпідрядником).

У підрозділі 5.2. «Цивільно-правова відповідальність сторін у підрядних зобов’язаннях» аналізуються основні ознаки цивільно-правової відповідальності сторін у підрядних зобов’язаннях.

Встановлено, що, керуючись принципом диспозитивності, потерпіла сторона самостійно приймає рішення про застосовування чи не застосовування заходів цивільної відповідальності до правопорушника. В дисертації обґрунтована недоцільність визнання добровільного виконання обов’язку після порушення умов договору юридичною відповідальністю, оскільки в такому разі випадку добровільна сплата замовником сум нарахованої пені за несвоєчасність виконання грошового обов’язку за договором підряду не буде визнаватись формою відповідальності.

Встановлення причинно-наслідкового зв’язку між протиправним діянням і заподіяною шкодою при настанні договірної відповідальності сторін підрядних договорів має значення лише для вирішення судом питання про зменшення неустойки у випадках, коли розмір такої неустойки є неспіврозмірним спричиненим збиткам.

Особлива увага в дисертації приділяється можливості відшкодування моральної шкоди в підрядних зобов’язаннях. Зазначаються існуючі суперечності щодо цього питання на законодавчому, науковому та правозастосовчому рівнях, а також обґрунтовується доцільність ширшого застосування цього способу цивільно-правового захисту у випадках невиконання чи неналежного виконання умов договорів підряду.

У підрозділі 5.3. «Інші правові наслідки порушення підрядних договірних зобов’язань» досліджуються відмінні від цивільно-правової відповідальності наслідки порушення підрядних договорів. Зазначено, що умови та порядок застосування таких правових наслідків мають свої особливості, які випливають з їх неоднорідної юридичної природи.

Перелік загальних правових наслідків порушення зобов’язань, закріплений у ст. 611 ЦК України, не є вичерпним, а, отже, такі правові наслідки встановлюються спеціальними нормами або можуть передбачатись сторонами у договорі.

Аналізуючи односторонню відмову від підрядного зобов’язання, автор встановив, що такий наслідок може застосовуватися незалежно від вини порушника, але лише у випадках, встановлених договором або законом. Тому правом на односторонню відмову від підрядного зобов’язання його сторона може скористатися незалежно від наявності його порушення.

Одностороння зміна договору підряду як наслідок порушення передбаченого ним зобов’язання може мати місце за умови систематичного та істотного порушення умов такого договору однією з його сторін. У разі зміни договору в судовому порядку, ініціатор внесення змін має довести, що ним були виконані всі дії, спрямовані на спонукання контрагента до виконання своїх зобов’язань, але ці дії не принесли бажаного результату.

Автором виявлено колізію між ч. 2 ст. 852 і ч. 3 ст. 858 ЦК України, яка полягає в тому, що маючи фактично одну і ту ж диспозицію, закріплені в них норми передбачають дещо різні правові наслідки: за ч. 2 ст. 852 ЦК України замовник наділений правом на розірвання договору, а за ч. 3 ст. 858 ЦК України – на відмову від договору. Водночас зазначено, що розірвати договір підряду у передбачених законом або договором випадках можна лише до завершення його належного виконання, оскільки належне виконання договору припиняє відповідні договірні зобов’язання.

Зважаючи на те, що чинним законодавством України не передбачено можливості наділення кредитора правом вимагати від боржника примусового виконання певної роботи, наголошується, що права та інтереси замовника у випадку невиконання підрядником роботи (повністю або частково) можуть бути захищені лише шляхом стягнення з підрядника заподіяних збитків. Розмір таких збитків може визначатись як вартість робіт, які були виконані самостійно замовником або залученою ним третьою особою.