Дроздова Н.В. Договір про надання фінансових послуг у цивільному праві України

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ  ЗМІСТ  ДИСЕРТАЦІЙНОЇ   РОБОТИ

У Вступі розкривається сутність і стан проблеми договору про надання фінансових послуг у цивільному праві, обгрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначається його мета та завдання, формулюється наукова новизна і викладаються основні положення, які виносяться на захист, висвітлюється практичне значення і апробація результатів дослідження, вказуються публікації за темою дослідження.

Розділі I “Загальнотеоретична характеристика договору про надання фінансових послуг” складається з двох підрозділів.

Підрозділ 1.1 “Поняття і місце договору про надання фінансових послуг в цивільному праві України” присвячений аналізу поняття договору про надання фінансових послуг, дослідженню правової природи зазначеного договірного зобов’язання.

У роботі обгрунтовується загальне визначення поняття договору про надання фінансових послуг як довірчого (фідуціарного) правочину, згідно з яким послугонадавач (фінансова установа або у випадках, встановлених законом, інший суб’єкт господарювання) надає за попереднім замовленням послугоотримувача (клієнта)  фінансову послугу на оплатних і професійних засадах. На професійних засадах вважається вчиненою послуга, що надається систематично або з наміром постійного її вчинення з  метою  отримання  прибутку  або  збереження  реальної  вартості  фінансових  активів.

Одноразова операція, пов’язана з прийняттям на себе послугонадавачем безумовного зобов’язання з фіксованою сумою фінансових активів перед послугоотримувачами (суб’єктами господарювання і фізичними особами), може бути визнана фінансовою послугою лише у випадку  і  в порядку, встановлених законом.

В дослідженні обгрунтовується доцільність встановлення мінімальних вартісних показників фінансових активів, інших чітких критеріїв, спрямованих обмежити існуючу у вітчизняному законодавстві практику безпідставного поширення на підзаконному рівні положень про фінансові послуги на одноразові операції (послуги) щодо фінансових активів на підставі  договорів поруки, позики,  купівлі-продажу цінних паперів  тощо.

Дисертаційним дослідженням виявлено наступні відзначальні ознаки договору про надання фінансових послуг, сукупність яких дає можливість відмежувати  їх від суміжних договірних конструкцій, а саме:

1) наявність визначеного законом суб’єктного складу вказаного зобов’язання - виконавця (послугонадавача) і замовника. В силу обмеженого законом кола виконавців надавати фінансові послуги можуть лише юридичні особи та фізичні особи-суб’єкти підприємницької діяльності, які зареєстровані у встановленому законом порядку як фінансові установи, або  які не відносяться до фінансових установ  відповідно до закону. Замовником може бути будь-який суб’єкт цивільного права - споживач таких послуг – суб’єкт господарювання чи  фізична  особа;

2)  право надання певної фінансової послуги повинно грунтуватись на нормах  закону, установчих документах виконавця послуги та у випадках, передбачених законом, на  підставі наданої уповноваженим  органом  виконавцю відповідної ліцензії;

3) наявність специфічного об’єкту - інструменту, з яким відбувається надання фінансової послуги (кошти, цінні папери та деякі інші види цінностей). Законодавець називає їх  фінансовими активами;

4) надання фінансової послуги здійснюється за попереднім замовленням споживача такої послуги. Тобто, поки споживач не доручить виконавцю здійснити відповідні дії (надати послугу), зобов’язання з надання фінансової послуги  не виникає;

5) фінансова послуга надається в процесі здійснення професійної діяльності послугонадавача. Основний зміст зазначеної професійної діяльності становлять два обов’язкові елементи: а) комерційна мета (наявність мети у вигляді отримання прибутку чи збереження реальної вартості фінансових активів і встановлення імперативно оплатного характеру зазначених правочинів); і б) банківський, страховий чи інвестиційний характер операцій, які забезпечують обіг фінансових активів, тобто неодноразове, а систематичне вчинення або з наміром їх постійного вчинення, що свідчить про професійний характер їх вчинення згідно з вимогами відповідного ринку фінансових послуг;

6) оплатність фінансової послуги, яка  проявляється в отриманні прибутку або збереженні реальної вартості фінансових активів;

7) притаманність довірчого (фідуціарного) характеру при вчиненні  вказаної послуги, який  проявляється у встановленні додаткових вимог до послугонадавача щодо піклування за інтересами замовника. Така спрямованість послуги передбачає дії її виконавця   виключно або переважно в чужих інтересах (зокрема, клієнта), надання послугонадавачем інформації, достатньої для своєчасного прийняття замовником рішень в ситуації конфлікту інтересів, виникнення загрози його інтересам  тощо.

Договір про надання фінансових послуг визнано нетиповим, що перебуває на стадії формування самостійного договірного зобов’язання змішаного типу щодо надання послуг у сфері підприємницької діяльності, який поєднує в собі риси кількох традиційних груп договорів внаслідок диференціації зобов’язань за галузями економічної (господарської) діяльності. Вказаний тип договору покликаний поєднувати в собі будь-які види зобов’язань з надання фінансових послуг і встановлювати загальні (універсальні) правила застосування для кожного з наведених зобов’язань.

В підрозділі 1.2 “Поняття фінансової послуги і класифікація договорів про їх надання” аналізується фінансова послуга як предмет договору про їх надання, досліджуються критерії класифікації та однорідні види зазначених зобов’язань.

В дисертації уточнено поняття послуги як дії, вираженої в конкретному корисному результаті, що створено працею особи (юридичної або фізичної), нематеріального (неречового) за формою, який  невідокремлений від діяльності його виконавця і становить об’єктивно досяжні зміни в зовнішньому світі або стані суб’єкта (духовному, фізіологічному чи психологічному).

Визначено характерні ознаки  фінансової послуги, які  відрізняють  її  від інших  різновидів  послуг, а  саме: по-перше, фінансова послуга - це різновид діяльності  визначеного законом суб’єкта господарювання, що надає послугу; по-друге, фінансова  послуга належить до нематеріальних  послуг; в-третіх, фінансова послуга супроводжується відповідним рухом  фінансових активів (грошових  коштів, цінних  паперів, боргових зобов’язань та прав вимоги  боргу, що  не  має  статусу  цінних  паперів, включаючи  будь-які  види  лотерейних  та  інших  подібних  білетів, що  передбачають  видачу  грошового  або  майнового  виграшу); в-четвертих,  зазначений  рух  фінансових  активів  передбачає здійснення учасниками таких послуг відповідної фінансової  операції (наприклад, торгівля  фінансовими активами, залучення  їх  в  депозит);  в-п’ятих, наявність професійного складу суб’єктів фінансових послуг, які надають таку послугу і здійснюють функцію фінансового посередництва.

Наведене виступило підгрунтям для висновку про поняття фінансової послуги, під якою необхідно розуміти різновид діяльності визначених законом суб’єктів  господарювання, що здійснюють фінансові операції, пов’язані з емісією та обігом фінансових активів, з  метою  одержання відповідного прибутку або збереження  реальної  вартості  фінансових активів, на оплатних засадах, якщо інше не випливає із закону або сутності зобов’язання з надання відповідної фінансової послуги.

Предметом договору про надання фінансових послуг має визнаватися здійснення відповідних фінансових операцій, а об’єктом - фінансові активи, з якими особи  здійснюють фінансові операції  (грошові кошти, цінні папери тощо).

Обгрунтовано класифікацію договорів про надання фінансових, інших послуг в цілому за характером послуг і  юридичними наслідками діяльності. Залежно від характеру  послуг система договорів про надання фінансових послуг складається з чотирьох наступних груп: 1) зобов’язання з надання юридичних послуг (факторинг, банківська гарантія, комісія щодо фінансових активів тощо); 2) зобов’язання з надання фактичних послуг (зберігання фінансових активів); 3) зобов’язання з надання юридичних і фактичних послуг (довірче управління фінансовими активами, агентські послуги щодо фінансових активів тощо); 4) зобов’язання з надання фінансових та інших грошово-кредитних послуг. За юридичними наслідками діяльності договори про надання фінансових послуг виділяються в наступні три групи:1) договори про надання основних (базових) банківських послуг; 2) договори про надання фондових та інших інвестиційних послуг; 3) договори про надання страхових послуг.

Обгрунтовано доцільність відмежування  поруки-виду звичайного забезпечення  від  поруки-виду фінансової послуги. Сформульовано правило, згідно з яким порука має визнаватися фінансовою  послугою лише у випадках, якщо  вона  надається будь-яким суб’єктом господарювання на  оплатних засадах  відповідно до ст. 558 ЦК України.  

Розділ II. “Договори про надання банківських послуг” складається з двох підрозділів, в яких розглядається поняття договору про надання банківських послуг, досліджуються елементи та особливості окремих підвидів зазначеного виду договорів про надання фінансових послуг.

У підрозділі 2.1 “Поняття і класифікація банківських послуг як предмету договорів про їх надання” визначається поняття і правова природа банківських послуг, досліджуються критерії класифікації зазначених послуг.

В дослідженні виявлено специфіку договору про надання банківських послуг, що обумовлена особливим предметом і суб’єктним складом зазначеного правочину, як спрямованих на надання банківських послуг на професійних засадах комерційними банками або іншими  небанківськими  установами.

Обґрунтовано висновок про те, що в контексті суб’єктного, об’єктного і функціонального підходів банківськими операціями визнаються дії банку чи іншої небанківської установи, передбачені Законом України „Про банки і банківську діяльність”, які здійснюються з фінансовими інструментами (грошовими коштами, цінними паперами і валютними цінностями як засобами платежу чи товару) на підставі наданої ліцензії (дозволу). Встановлено наявність трьох правових режимів здійснення банківських операцій у вигляді: 1) операцій, що можуть здійснюватися виключно банками на підставі банківської ліцензії (базових або виключних банківських операцій); 2) операцій, що можуть здійснюватися юридичними особами на підставі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій (базових та/чи небазових (додаткових) банківських операцій);          3) операцій, що можуть здійснюватися у порядку, визначеному законами (інших, допоміжних банківських операцій).

Обґрунтовано, що окремі банківські послуги мають право надавати також суб’єкти публічного права (зокрема, органи Державного казначейства України, Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву), які не відносяться до числа кредитно-фінансових установ, оскільки не підлягають внесенню до Державного  реєстру  фінансових  установ та  надання ними зазначених послуг не є виключним видом їхньої діяльності. Правовий режим надання таких послуг вказаними суб’єктами господарювання може носити особливий характер, визначений окремими законодавчими актами щодо них, а також  ґрунтуватись певною мірою за правилами аналогії закону (ст.8 ЦК України) на актах цивільного законодавства відносно  надання  таких  різновидів  банківських  послуг.

Уточнено поняття банківської діяльності як сукупності базових (виключних) та/або окремо взятих небазових (додаткових, допоміжних тощо) банківських операцій і правочинів, які спрямовані на отримання прибутку і здійснюються банками та іншими кредитно-фінансовими установами, і які становлять виключні правоздатність та вид діяльності вказаних суб’єктів господарювання, з приводу грошей, цінних паперів, валютних цінностей та інших фінансових інструментів як засобів платежу, заощадження і товару. 

Визначено сутність дуалістичного характеру правового статусу НБУ, як одного із суб’єктів ринку фінансових послуг, який поєднує функції державного органу і господарського керівництва та полягає в автономному існуванні його публічно- і приватно-правової компетенції, як державного органу з питань банківського регулювання і нагляду, і як юридичної особи публічного права, що виступає учасником господарської діяльності (цивільного обороту) на засадах юридичної рівності з іншими суб’єктами цивільного права.

Підрозділ 2.2 “Договір банківського рахунку як правочин про надання однієї із основних  “базових” банківських послуг”  присвячений аналізу поняття, правової природи та  елементів договору банківського рахунку.

Уточнюються критерії визнання договору банківського рахунку самостійним видом цивільно-правового договору в силу притаманних йому особливої предметної визначеності (грошові кошти), суб’єктного складу (обов’язкова участь банку або у передбачених законодавчими актами випадках-іншої небанківської установи в якості послугонадавача), визначеного цим кола обов’язків банку чи іншої небанківської установи (приймати і зараховувати грошові кошти на рахунок, відкритий клієнту; виконувати розпорядження клієнта про перерахування визначеної ним суми коштів на конкретні рахунки і здійснювати видаткові операції в готівковій  формі з його рахунку, проводити інші операції  по рахунку).

Обгрунтовується висновок про те, що виділення договору банківського рахунку в самостійний вид договору є виправданим цивільно-правовим процесом, що відповідає сучасному стану економічних і правових відносин, обумовлений завершенням формування відносного відмежування договорів депозиту (банківського вкладу) від договорів банківського рахунку. Зміст такого  відмежування  полягає в збереженні функцій загальних положень депозитного договору щодо договору банківського рахунку, при одночасному формуванні відокремлених правил про договори банківського рахунку і депозитного вкладу в правозастосовчій практиці, банківських положеннях  і нормах права.

Уточнюються уявлення щодо еволюції і поняття договору банківського рахунку як  двосторонньо-зобов’язуючого, консенсуального, оплатного договору про надання фінансових послуг з відкриття і ведення банківського рахунку, що сформувався в результаті перетворення договору змішаного типу, який поєднував елементи позики, доручення і комісії.

Розділ III. “Договори про надання інвестиційних послуг” складається з двох підрозділів, у яких проведено порівняльний аналіз інвестиційних послуг за вітчизняним законодавством  і  правом країн-членів Європейського Союзу, проведено характеристику інвестиційного договору на  будівництво житла, виявлено відзначальні ознаки  цього договору  від суміжних правових конструкцій.

В підрозділі 3.1 “Порівняльна характеристика інвестиційних послуг за вітчизняним законодавством і правом країн-членів Європейського Союзу” досліджуються поняття та особливості інвестиційних послуг, їх система, суб’єкти, правочини на ринку інвестиційних послуг.  

В дослідженні виявляються поняття інвестиційних послуг і тенденції їх розширювального  тлумачення. Останнім часом у вітчизняному цивільному праві поряд із розумінням інвестиційних послуг як різновиду фінансових послуг з приводу фінансових інструментів спостерігається тенденція до розширювального тлумачення поняття інвестиційних послуг за рахунок поширення положень про інститут спільного інвестування і режиму фінансової послуги на окремі види придбання основних фондів (масове будівництво і використання житла, іншої комерційної нерухомості тощо). Зміст інвестиційних фінансових послуг становлять дії зі створення (емісії), придбання, управління, зберігання фінансових інструментів.

Встановлено, що інвестиційними правочинами на ринку фінансових послуг  визнаються лише договори відносно вкладення або вилучення коштів з фінансових активів (цінних паперів, похідних фінансових інструментів).

Визначено систему інвестиційних послуг, що складається із п’яти груп фінансових послуг, до яких, зокрема, відносяться: 1) послуги з прийняття та розміщення замовлень на рахунок, від імені інвесторів, розпоряджень щодо одного або більше фінансових інструментів, а також виконання таких розпоряджень інакше, ніж за власний рахунок; 2)ділинг з такими інструментами за власний рахунок; 3) управління інвестиційним портфелем відповідно до повноважень, наданих інвесторами на індивідуальній, міжклієнтській (client-by-client) основі, якщо такі портфелі включають в себе один або декілька інвестиційних інструментів; 4) андеррайтинг щодо випуску будь-яких інвестиційних інструментів та/або розміщення таких випусків; 5) прирівнені до інвестиційних послуги на товарних ринках (залучення коштів на ринку масового будівництва житла тощо).

В підрозділі 3.2 “Інвестиційний договір на будівництво житла” досліджуються поняття та правова природа інвестиційного договору на будівництво житла,  аналізуються критерії його відмежування від суміжних договірних конструкцій.

Обгрунтовується висновок про те, що правовідносини, пов’язані з інвестуванням в житлове будівництво, становлять декілька самостійних видів зобов’язань, які необхідно кваліфікувати залежно від суб’єктного складу та їх направленості на досягненя результату.

Формулюється висновок про те, що правова презумпція підрядного типу зобов’язання може бути заперечена кваліфікацією окремих пов’язаних з ними правовідносин в якості довірчого управління майном (довірчої власності) в силу прямої вказівки закону або на підставі однойменного договору. У випадку неврегульованості конкретних відносин положеннями цивільного законодавства про довірче управління майном  мають застосовуватися за аналогією закону норми  ЦК України  про  підряд.

Обгрунтовується висновок про відсутність самостійності інвестиційного договору на будівництво житла, оскільки зазначений правочин не має самостійного предмету, відмінного від традиційних при регулюванні подібних правовідносин договорів (підряду, купівлі-продажу, спільної діяльності та управління майном - грошовими коштами чи коштами інвестування).

Встановлено, що відносини із залучення грошових коштів на фінансування масового будівництва житла можуть бути кваліфіковані в якості договорів управління грошовими коштами (у разі акумулювання коштів багатьох інвесторів з наступним їх направленням безпосередньому підряднику), або інвестиційних договорів (якщо житло, збудоване за рахунок залучених коштів, не передається замовнику, а використовується в інтересах останнього для отримання прибутку передачею житла в оренду, продаж тощо), чи договору купівлі-продажу або підряду, ускладнених зобов’язаннями з надання послуг щодо акумулювання коштів замовника (інвестора) та їх використання на будівництво житла.

З метою створення механізму захисту інтересів інвесторів в дослідженні обгрунтовується доцільність введення відповідної реєстрації прав дольщиків (інвесторів) і внесення змін і доповнень до законодавства про реєстрацію прав на нерухомість.

У Висновках за результатами дослідження викладені найбільш важливі наукові та практичні результати, сформульовані конкретні пропозиції з удосконалення регулювання договорів про надання фінансових послуг у цивільному праві та внесення змін до  відповідного законодавства України. Наводиться теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що полягає у визначенні поняття фінансової послуги та договорів про їх надання, проведенні класифікації зазначених договорів, визначенні їх місця у системі цивільних зобов’язань з метою забезпечення інтересів учасників зазначених зобов’язань, що, в свою чергу, сприятиме удосконаленню відносин майнового обігу.