Дудаш Т.І. Праворозуміння: герменевтичне дослідження

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, формулюються мета й завдання, об’єкт і предмет дослідження, обґрунтовуються наукова новизна та практичне значення одержаних результатів.

Розділ 1 “Теоретико-методологічні засади герменевтичного дослідження праворозуміння” складається з двох підрозділів. У підрозділі 1.1. “Огляд літератури за темою дослідження” аналізуються погляди науковців стосовно поняття та типології праворозуміння, застосування герменевтики в юридичних дослідженнях та мовного вираження праворозуміння.

У підрозділі 1.2. “Методологія дослідження” викладається загальна методологія дослідження, характеризуються його основні методи й обґрунтовується доречність їх використання у роботі. Встановлюються ті положення та категорії герменевтики, які володіють значним евристичним потенціалом задля дослідження праворозуміння та офіційної інтерпретації юридичних норм. Аналізуються, зокрема, ті положення так званої герменевтики буття, які дозволяють схарактеризувати онтичний та гносеологічний аспекти праворозуміння. З-поміж різних понять, що їх розроблено у межах герменевтичних концепцій та в суміжних науках (зокрема, лінгвістиці та семіотиці) найбільш евристичними для дослідження праворозуміння видаються такі: “текст”, “автор”, “передрозуміння”, “інтерпретація”, “розуміння”, “смисл”, а також “мова”, “сигніфікат”, “денотат”, “предметна (денотативна) віднесеність”, “значення”, “полісемія”, “номінація”.

Розділ 2 “Правоназви як вербальні прояви історично первинного праворозуміння” складається з двох підрозділів. У підрозділі 2.1. “Явища, поняття про які першопочатково позначалися правоназвами (герменевтико-етимологічний аналіз)” через посередництво положень герменевтики та мовознавства виявляються ті правоявища, котрі первинно позначалися правоназвами у понад 50-ти мовах світу. Констатується, що кількість таких явищ є обмеженою. На основі відповідного аналізу етимології встановлюється, що такими явищами є справедливість, свобода, настанова на певну поведінку, спрямованість людської поведінки у бік справедливості, баланс (“зважування”) інтересів. Спираючись на положення герменевтики, робиться спроба сформулювати лінгвістичні та загальносоціальні закономірності називання тих чи інших явищ правоназвами.

У підрозділі 2.2. “Взаємозв’язок і співвідношення правоназивання і праворозуміння” аналізуються формально-змістовний, телеологічний та функціональний аспекти співвідношення правоназивання і праворозуміння. Простежується історично сформована взаємозалежність між розумінням того, яке явище відображається поняттям права, та тим терміном, який у певній мові виконує роль правоназви.

Розділ 3 “Герменевтична природа праворозуміння” складається з чотирьох підрозділів. У підрозділі 3.1. “Герменевтико-онтична сутність праворозуміння” встановлюються три можливі варіанти такої сутності, а саме: “занурення у світ автора (права як тексту)”, “занурення у текст (право як текст) сам по собі” і “розуміння автора (права як тексту) краще (“правильніше”), ніж він сам розумів себе”, та розкривається їхній зміст і співвідношення.

У підрозділі 3.2. “Герменевтико-гносеологічний аспект праворозуміння” виявляються три стадії спіралеподібного процесу праворозуміння, а саме: передправорозуміння, правоінтерпретація та праворозуміння як результат (який якраз і породжує, приписує праву смисл як значимість, цінність права для інтерпретуючого суб’єкта). Таке приписування може відбуватися через посередництво механізмів смисловідшукування (у результаті занурення у світ автора), смислотворення (у результаті занурення у текст сам по собі) чи поєднання цих механізмів (при розумінні автора краще, ніж він сам розумів себе). З’ясовано, що на кожну зі стадій праворозуміння як процесу впливають певні фактори суб’єктивного, об’єктивного та інтерсуб’єктивного характеру, які формують межі передправорозуміння, правоінтерпретації та праворозуміння як результату. Характеризуються можливі варіанти результату праворозуміння, зважаючи на той чи інший варіант його онтичної сутності. Формулюються закономірності праворозуміння, зокрема формальна, змістовна та функціональна.

У підрозділі 3.3. “Герменевтичний аналіз окремих типів праворозуміння” природні, позитивістські (легістські, соціологічні та психологічні) та інтегративні (інтегральні, комплексні) концепції праворозуміння аналізуються крізь призму герменевтичного механізму їх формування. Акцентується на тих явищах, які відображаються поняттям права у цих різновидах праворозуміння; прослідковуються передрозуміння та детермінанти інтерпретації права. Додатково аргументується залежність праворозуміння від соціо-культурного контексту, в якому перебував чи перебуває інтерпретуючий суб’єкт.

У підрозділі 3.4. “Герменевтичне праворозуміння: до питання про можливість формування” аналізуються концепції права, які сформовані через посередництво герменевтичних концепцій. Демонструється, що застосування положень герменевтики для відповіді на питання, яке явище вважати правом, може призводити як до природних, так і до позитивістських інтерпретацій останнього під впливом, зокрема, передрозуміння автора відповідної концепції та детермінант інтерпретації.

Розділ 4 “Герменевтичний механізм впливу праворозуміння органів конституційної юстиції на офіційне тлумачення юридичних норм” складається з чотирьох підрозділів. У підрозділі 4.1 “Герменевтичний механізм впливу праворозуміння на тлумачення юридичних норм у здійсненні конституційного судочинства в Україні” з’ясовується, що праворозуміння суддів Конституційного Суду Україні (далі – КСУ) конституюється – відкрито чи приховано – у герменевтичному акті розуміння. Воно виступає визначальною детермінантою інтерпретації, зокрема у разі, коли КСУ аргументує свою позицію принципом верховенства права. При прийнятті рішень судді КСУ не завжди виходять з однакового праворозуміння, чим насамперед і пояснюється наявність окремих думок деяких із них стосовно рішення КСУ. Істинним стає той смисл правової норми, який певною мірою твориться, “приписується” її тексту в результаті його розуміння КСУ через посередництво герменевтичного механізму. Проте це не виключає можливість переінтерпретації цієї норми у майбутньому, що якраз і свідчить про відсутність у неї єдиного “об’єктивного” смислу. Закономірним проявом цього положення є офіційне закріплення можливості переінтерпретації рішень КСУ хоча б у вигляді “уточнення” їх змісту. Сама ж інтерпретація юридичних норм, під час якої імпліцитно відбувається взаємодія горизонтів розуміння інтерпретаторів (суддів КСУ) та автора (скажімо, Верховної Ради України) забезпечується такими засобами, інструментами (що їх загальна теорія тлумачення права називає “способами тлумачення”) як тлумачення мовне (чи мовно-логічне) та системне. Історичне ж тлумачення поки що, вважаємо, не знайшло застосування у практиці КСУ. Можливо, це пов’язано з тим, що воно передбачає встановлення позиції законодавця на момент прийняття витлумачуваної норми, тоді як КСУ покликаний або дати її тлумачення, або ж встановити її відповідність Конституції. Інколи у рішеннях КСУ простежується спроба аргументувати свою позицію соціальними наслідками, до яких призведе застосування такого тлумачення. Видається, що цей варіант інтерпретації зумовлений впливом такого об’єктивного фактору як соціокультурний контекст інтерпретації.

У підрозділі 4.2 “Герменевтичний механізм впливу праворозуміння на тлумачення юридичних норм у здійсненні конституційного судочинства в Німеччині” встановлено, що загальне праворозуміння Федерального конституційного суду Німеччини (далі – ФКС) конституюється імпліцитно чи експліцитно у герменевтичному акті розуміння і, як правило, відповідає тому первинному праворозумінню, яке було покладено в основу німецькомовного правоназивання. Таке праворозуміння виступає визначальною детермінантою інтерпретації з огляду на те, що ФКС нерідко аргументує свою позицію через посилання на принцип справедливості. Відтак його праворозуміння не обмежується суто текстом закону, а нерідко може виходити за його буквальні, “формальні” межі (що прямо закріплено в одному з рішень ФКС). Хоча окремі думки суддів можуть виходити й з іншого різновиду праворозуміння, аніж той, який реалізовано більшістю суддів. Дослідження правоінтерпретаційної діяльності ФКС крізь призму її герменевтичного механізму дозволяє простежити вплив різних факторів на діяльність цього правоінтерпретатора й дійти висновку про те, що цей вплив є визначальним на усіх стадіях процесу розуміння і сприяє пристосуванню тексту правових норм до конкретно-історичних умов розвитку суспільства.

Інтерпретація юридичних норм ФКС забезпечується такими інструментами як мовно-логічний, системний, історичний способи тлумачення, які слугують для аргументації його певної позиції. Способи тлумачення забезпечуються певними засобами, роль яких виконують принципи, зокрема, принципи справедливості, рівності та правової певності. Особливу вагу у діяльності ФКС має також принцип пріоритету прав людини, який застосовується у багатьох його рішеннях. Застосування способів та засобів інтерпретації забезпечується шляхом аргументації певного варіанта розуміння.

У підрозділі 4.3 “Герменевтичний механізм впливу праворозуміння на тлумачення юридичних норм у здійсненні конституційного судочинства у США” продемонстровано, що у правоінтерпретаційній діяльності Верховного Суду США (далі – ВС) дуже рельєфно проявляється дія герменевтичного механізму, зокрема з огляду на мову Конституції США, яка є вельми абстрактною і впливає на формування інтерпретаційної гіпотези суддів ВС. Загальне праворозуміння ВС імпліцитно конституюється у герменевтичному акті розуміння. Воно виступає визначальною детермінантою інтерпретації з огляду на те, що ВС аргументує свою позицію через посередництво таких методів-принципів як матеріальна та процесуальна справедливість, рівний захист з боку закону. Відтак його праворозуміння ніколи не обмежується суто текстом закону, а зазвичай виходить за його буквальні межі. Інтерпретація ВС забезпечується певними засобами, інструментами, які розвиваються ВС та в американській доктрині. Розглядаються такі методи тлумачення ВС законодавчих актів як пряме тлумачення та встановлення справжніх намірів законодавця. Окремо виділяють і способи тлумачення ВС Конституції США, а саме: текстуальний, функціональний, структурний. Специфіка правоінтерпретаційної діяльності ВС простежується у тому, що зазначені методи тлумачення ВС Конституції забезпечуються певними засобами – принципом належної правової процедури, принципом рівного захисту з боку закону, принципом матеріальної справедливості.

У підрозділі 4.4 “Герменевтичний механізм впливу праворозуміння на тлумачення юридичних норм Європейським судом з прав людини” показано, як праворозуміння Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) конституюється у його правоінтерпретаційній діяльності. Право у розумінні Суду – це, зазвичай, всі ті явища, які забезпечують збалансованість інтересів учасників суспільного життя. Це свідчить про застосування соціологічно-позитивістського різновиду праворозуміння у практиці ЄСПЛ. Дослідження правоінтерпретаційної діяльності ЄСПЛ крізь призму її герменевтичного механізму дозволяє простежити вплив різних факторів на діяльність цього правоінтерпретатора й дійти висновку про те, що цей вплив є визначальним на усіх стадіях процесу розуміння та сприяє адаптації положень Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі – Конвенція) до специфіки різних правових систем. Аналізуються інструменти (способи та засоби) інтерпретації Конвенції. Їх застосування забезпечується шляхом аргументації певного варіанта розуміння положення Конвенції, на підставі чого ЄСПЛ доходить висновку щодо наявності чи відсутності його порушення. Сама ж аргументація, мотивація є зважуванням тих причин і підстав, які виправдовують надання певного смислу тому чи іншому положенню Конвенції у конкретному випадку.