Дюкарєв В. П. Адміністративно-правовий статус Державного комітету фінансового моніторингу України

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено її зв’язок із науковими планами та програмами, мету і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, апробацію результатів дисертації та публікації.

Розділ 1 «Загальна характеристика адміністративно-правового статусу Державного комітету фінансового моніторингу України» присвячено визначенню місця та особливостей Державного комітету фінансового моніторингу України у системі органів виконавчої влади, з’ясуванню сутності та структури його адміністративно-правового статусу, уточненню правових засад його діяльності.

У підрозділі 1.1 «Місце та особливості Державного комітету фінансового моніторингу України у системі органів виконавчої влади» проаналізовано загальні підстави виокремлення Держфінмоніторингу як органу державної влади, визначено його місце та особливості у системі центральних органів виконавчої влади.

Удосконалено поняття Державного комітету фінансового моніторингу України, під яким пропонується розуміти центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, що здійснює контроль та нагляд, інформаційне забезпечення та координацію діяльності у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму.

Значну увагу в підрозділі приділено визначенню особливостей Держфінмоніторингу в системі органів фінансового моніторингу.

Виділено характерні ознаки діяльності Держфінмоніторингу, зокрема наголошено на тому, що він: 1) є державним органом, через що відокремлений від інших організаційних утворень; 2) є органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, у зв’язку з чим здійснює виконавчо-розпорядчу діяльність у сфері протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму; 3) посідає особливе місце серед органів виконавчої влади, здійснюючи як галузеву діяльність у сфері фінансового моніторингу, так і певну міжгалузеву діяльність, маючи для цього певні надвідомчі повноваження.

Науковий аналіз нормативного матеріалу, який регулює діяльність Держфінмоніторингу, а також практики його функціонування, дозволив дійти висновку, що йому притаманні загальні риси як державних комітетів, так і органів виконавчої влади зі спеціальним статусом. Це підкреслює наявність у нього характеристик (компетенції та порядку формування), притаманних державним комітетам та органам
зі спеціальним статусом: здійснення діяльності координаційно-регулювального характеру стосовно не підпорядкованих йому об’єктів та особливий характер його утворення та ліквідації.

У підрозділі 1.2 «Сутність та структура адміністративно-правового статусу Державного комітету фінансового моніторингу України» зазначено, що наукове визначення статусу Держфінмоніторингу як органу, що здійснює фінансовий моніторинг, неможливе без визначення загальних понять адміністративно-правового регулювання й адміністративно-правового статусу.

На підставі аналізу поглядів науковців щодо елементів адміністративно-правового статусу органу державної влади обґрунтовано, що такими є: юридично закріплені цілі, завдання та функції; компетенція; організаційно-структурний компонент (нормативне регулювання порядку утворення (обрання, призначення), легалізації, реорганізації, ліквідації, підпорядкованості, встановлення та зміни внутрішньоорганізаційної структури, право на організаційне самовизначення, процедури діяльності, офіційні символи тощо); відповідальність.

Сформульовано поняття адміністративно-правового статусу Державного комітету фінансового моніторингу.

Підкреслено, що адміністративно-правовий статус Держфінмоніторингу є складною правовою конструкцією, що містить: цілі, завдання, функції; компетенцію; організаційно-структурний блок елементів; відповідальність.

У підрозділі 1.3 «Правові засади діяльності Державного комітету фінансового моніторингу України» досліджено систему нормативно-правових актів, які становлять правову основу функціонування Держфінмоніторингу.

Зазначено, що створення правових основ у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом, здійснювалося не у зв’язку із закономірностями розвитку суспільства, а здебільшого було пов’язане з бажанням виключити Україну з «чорного» списку країн та територій, які не ведуть боротьбу з легалізацією (відмиванням) доходів, отриманих злочинним шляхом. Як наслідок, формальне перенесення європейської моделі механізму протидії легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом, на національне правове поле призвело до певних недоліків норм права, які містять неузгодженості та суперечності щодо діяльності відповідних суб’єктів, передбачають дублювання їх функцій та повноважень, не визначають чіткі правові засади взаємодії та координацію між ними.

У підрозділі наведено хронологічний порядок формування законодавчої бази, за допомогою якої здійснюється регулювання системи фінансового моніторингу в Україні. Проаналізовано нормативні акти, видані Державним комітетом фінансового моніторингу України з метою регулювання відносин у сфері фінансового моніторингу.

Визначено недоліки правового регулювання у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму, запропоновано шляхи його вдосконалення.

Розділ 2 «Елементи адміністративно-правового статусу Державного комітету фінансового моніторингу України» присвячено уточненню завдань та функцій Державного комітету фінансового моніторингу України; з’ясуванню його організаційної структури; уточненню його компетенції та повноважень у сфері фінансового контролю; з’ясуванню особливостей реалізації його адміністративно-правового статусу у взаємодії з іншими суб’єктами адміністративного права.

У підрозділі 2.1 «Завдання та функції Державного комітету фінансового моніторингу України» піддано ґрунтовній характеристиці завдання Держфінмоніторингу, які об’єднано у такі комплексні групи: 1) інформаційно-методичні; 2) забезпечувальні; 3) контрольно-наглядові, кожну з яких охарактеризовано окремо.

Дістала подальшого розвитку характеристика функцій Державного комітету фінансового моніторингу, що визначено як основні напрямки його діяльності в процесі вирішення поставлених перед ним завдань щодо забезпечення реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму.

На підставі дослідження загальних функцій Державного комітету фінансового моніторингу України, які закріпленні в чинному законодавстві України, дисертантом запропонована їх класифікація та шляхи удосконалення.

У підрозділі 2.2 «Організаційна структура Державного комітету фінансового моніторингу України» зазначено, що саме від чіткого визначення структури державного органу залежить спеціалізація і конкретизація управління, його комплексність, правильність розподілу навантаження між різними його частинами.

Наголошено на тому, що організаційна структура Державного комітету фінансового моніторингу України побудована за програмно-цільовим та територіальним принципами визначення і розподілу компетенції, реалізація яких дає змогу якісно виконувати покладені на них завдання із забезпечення запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму.

Запропоновано внести зміни та доповнення до Положення про Державний комітет фінансового моніторингу України щодо вдосконалення його організаційної структури.

У підрозділі 2.3 «Компетенція Державного комітету фінансового моніторингу України у сфері фінансового контролю» сформульовано поняття фінансового контролю, під яким пропонується розуміти діяльність уповноважених органів та їх посадових осіб щодо здійснення перевірки додержання вимог законодавства у фінансовій сфері та застосування в передбачених законом випадках відповідних засобів примусового впливу. Наведена класифікація фінансового контролю.

Зазначено, що Держфінмоніторинг як суб’єкт фінансового контролю належить до державних органів спеціалізованого фінансового контролю, оскільки здійснює фінансовий контроль в особливій формі, якою є фінансовий моніторинг.

Підкреслено, що компетенція Держфінмоніторингу України реалізується у таких формах: інформаційно-забезпечувальній; нормотворчій, контрольно-наглядовій; узгоджувальній.

Зроблено висновок, що Держфінмоніторинг України є координаційним органом в адміністративно-правовому механізмі, а також посередником в інформаційному ланцюзі між фінансовими установами (суб’єктами первинного фінансового моніторингу) і правоохоронними органами.

У підрозділі 2.4 «Повноваження Державного комітету фінансового моніторингу України та відповідальність за правопорушення в цій сфері» проаналізовано загальнотеоретичне поняття повноважень, визначено та охарактеризовано основні повноваження Держфінмоніторингу у сфері фінансового моніторингу.

Повноваження Державного комітету фінансового моніторингу України визначено як сукупність його прав та обов’язків, форм, методів та прийомів їх реалізації, спрямованих на виконання поставлених перед ним завдань та функцій щодо забезпечення реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму.

Удосконалено етапи реалізації повноважень Державного комітету фінансового моніторингу України щодо протидії легалізації доходів, здобутих злочинним шляхом.

Проаналізовано загальні питання відповідальності у сфері фінансового моніторингу, а також особливості відповідальності Державного комітету фінансового моніторингу України як суб’єкта реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму. Надано пропозиції та рекомендації з досліджуваних питань.

У підрозділі 2.5 «Особливості реалізації адміністративно-правового статусу Державного комітету фінансового моніторингу України у взаємодії з іншими суб’єктами адміністративного права» наголошено на тому, що саме при спільній координації та взаємодії між Державним комітетом фінансового моніторингу України, правоохоронними органами та міжнародними організаціями буде досягнуто ефективного результату у сфері протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансування тероризму.

Взаємодію Державного комітету фінансового моніторингу України визначено як спільну та узгоджену із суб’єктами первинного та державного фінансового моніторингу діяльність, спрямовану на досягнення конкретного результату, об’єднану засобами, методами, обставинами, що є необхідними для досягнення загальної мети – зменшення кількості правопорушень, пов’язаних із легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, а також фінансуванням тероризму.

Визначено групи перспективних форм взаємодії Державного комітету фінансового моніторингу України з іншими державними та недержавними суб’єктами, до яких віднесено: інформаційно-роз’яснювальну, нормотворчу, методичну та кадрову.