ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ҐРУНТОЗАХИСНОЇ СИСТЕМИ ЗЕМЛЕРОБСТВА В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У першому розділі «Теоретико-методичні основи ефективності ґрунтозахисної системи землеробства» розкрито сутність поняття «ґрунтозахисна система землеробства», проаналізовано соціально-економічний стан аграрного сектора, розглянуто концептуальні положення необхідності впровадження ґрунтозахисної системи землеробства та висвітлено методичні питання щодо визначення його ефективності.

Уточнено дефініцію «ґрунтозахисна система землеробства», що на відміну від існуючих передбачає комплекс технологічних процесів і технічних засобів, спрямованих на ефективне та екологічно збалансоване використання земель із розширеним відтворенням родючості ґрунту, створення сприятливих умов для отримання високих урожаїв сільськогосподарських культур.

Україна, володіючи потужним земельно-ресурсним потенціалом, має всі передумови для високоефективного розвитку аграрного сектора економіки як основи добробуту нації. Проте соціально-економічна ситуація в сільському господарстві продовжує загострюватися: скорочення реалізації продукції, поглиблення диспаритету цін, несвоєчасність розрахунків із сільськогосподарськими товаровиробниками за реалізовану продукцію, різке падіння їхньої платоспроможності, недостатність сезонного кредитування – усе це негативно впливає на виробництво, на інвестиційні процеси, порушує баланс співвідношення використання основних і оборотних засобів, прискорює руйнування матеріально-технічної бази сільського господарства, призводить до втрати пріоритету на внутрішньому і зовнішньому продовольчих ринках та до зменшення експортного потенціалу агропромислового комплексу.

У сучасних умовах одним із шляхів розв'язання соціально-економічних та екологічних проблем сільського господарства є, на думку автора, застосування науково обґрунтованого комплексу заходів з раціональної організації території господарств, раціональних сівозмін і систем обробки ґрунту, використання добрив, препаратів для боротьби з хворобами, бур'янами і шкідниками сільськогосподарських культур, підвищення рівня організації насінництва. За таких умов забезпечується збільшення валової і товарної продукції, зміцнюється матеріально-технічна база галузі.

Висока природна продуктивність сільськогосподарських угідь визначає провідну роль земельного фонду як одного з важливих видів ресурсів економічного розвитку України, її національного багатства, головного засобу виробництва і предмета праці в сільському господарстві, що перебуває під особливою охороною держави. Підвищення економічної ефективності та дотримання екологічної безпеки сільськогосподарського виробництва в країні має відбуватися через широке впровадження ґрунтозахисних систем землеробства, які базуються на безполицевому мінімальному обробітку ґрунту, збільшенні питомої ваги органічних добрив за рахунок застосування нетоварної частини врожаю і сидератів, зменшенні пестицидного навантаження.

Реалізація цих положень дозволить не тільки отримати перевагу у вигляді приросту врожаю культур, а й забезпечити підвищення родючості ґрунтів, захист ґрунтів від ерозії, економію пального та затрат праці, зменшити витрати добрив і пестицидів. Головна відмінність ґрунтозахисних систем землеробства від інтенсивних та екстенсивних систем полягає в тому, що вони узгоджені з природними законами ґрунтоутворення, у той час як інтенсивні системи діють всупереч цим законам. Систематичне застосування ґрунтозахисного земле­робства з оптимальними параметрами дає змогу максимально використовувати природні механізми ґрунтоутворення, підвищувати родючість ґрунтів та їх захист від деградації, нарощувати виробництво сільськогосподарської продукції; забезпечує якість продукції, економію енергоресурсів, найповніше використання виробничих засобів і трудових ресурсів, підвищення продуктивності праці, її нормативні умови та змістовність, екологічну стабільність навколишнього природного середовища; усуває негаразди, викликані інтенсивними та екстенсивними системами землеробства.

У другому розділі «Стан та ефективність використання земельних ресурсів у сільськогосподарських підприємствах та передумови застосування ґрунтозахисної системи землеробства» викладено результати оцінки земельно-ресурсного потенціалу сільського господарства, проаналізовано ефективність використання земельних ресурсів Харківської області, узагальнено та проаналізовано сучасний стан щодо економічної ефективності впровадження та використання високоефективних ґрунтозахисних систем землеробства.

У роботі відзначено, що Харківська область має високий земельно-ресурсний потенціал, основою якого є високопродуктивні сільськогосподарські угіддя, частка яких у складі земельного фонду сягає 77 %. Майже дві третини земельної площі і 80  % орних земель займають чорноземи. Середній бал бонітету земель області – 72 бали. Рівень землезабезпеченості населення високий: на одного мешканця припадає 1,07 га загальної земельної території, 0,82 га сільськогосподарських угідь та 0,65 га ріллі. Якість ґрунтів і природно-кліматичні умови сприяють вирощуванню широкого набору сільськогосподарських культур.

Визначаючи економічну оцінку складових земельно-ресурсного потенціалу регіону, ми виявили динаміку самого потенціалу та його віддачу, встановили відмінності за рівнем ресурсного потенціалу на одиницю площі земельних угідь, виявили тенденції зміни забезпеченості господарств області за окремими видами ресурсів та їх вплив на результативні показники господарювання. Запропонована система показників ефективності використання ресурсного потенціалу аграрного сектора, до складу якого були включені земельні, трудові та матеріальні ресурси, дала змогу розрахувати ресурсовіддачу на 1000 грн потенціалу та визначити рейтинг на рівні чотирьох природно-кліматичних підзон, 27-ми адміністративних районів Харківської області. Визначено сукупний ресурсний потенціал сільськогосподарських підприємств Харківської області, де найбільшу питому вагу займають саме земельні ресурси – 53,8 %. Найвищий рівень використання земельно-ресурсного потенціалу в південній степовій, а найменший – в північно-західній лісостеповій підзонах Харківської області.