ЕКОНОМІЧНЕ РЕГУЛЮВАННЯ АГРАРНОГО ВИРОБНИЦТВА В УМОВАХ РИНКОВОГО РОЗВИТКУ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі – “Теоретичні основи економічного регулювання аграрного виробництва” – розглядаються теоретичні аспекти регулювання аграрного виробництва в умовах ринкового розвитку, визначено роль держави в  економічному регулюванні аграрного виробництва, вивчено основні напрями та механізми регулювання аграрного виробництва в зарубіжних країнах.

Україна має значний аграрний потенціал, який використовується не більше, як на третину.  Однією з причин цього є певна незавершеність ринкових перетворень, внаслідок чого аграрний сектор й досі залишається в кризовому стані. На нашу думку, основними стратегічними завданнями державної аграрної політики в Україні є подолання кризових явищ та усунення деструктивних економічних, політичних, соціальних, екологічних процесів в діяльності аграрного сектору економіки. Це дасть змогу аграрним підприємствам нарощувати обсяги виробництва конкурентоспроможної сільськогосподарської продукції та поширювати новітні технології, без чого не можна зайняти гідне місце в ринкових економічних відносинах.

В сільському господарстві порівняно з іншими галузями значно ускладнюється процес регулювання виробництва. Це зумовлено необхідністю розвивати в аграрних підприємствах декілька товарних галузей, які істотно відрізняються технологією та організацією виробництва; роззосередженістю працівників по великій території, що ускладнює процес прийняття оперативних рішень відповідно до зміни поточної виробничої ситуації; потребою залучення сезонної робочої сили і труднощами управління нею в складі тимчасових організаційних підрозділів, які  посилюються через низьку кваліфікацію таких працівників.

Ці причини та негативні наслідки трансформації аграрних відносин, а також захист національних інтересів на світовому ринку обумовлюють необхідність втручання держави на розвиток аграрної сфери.

Аналіз літературних джерел свідчить, що роль державного регулювання в умовах ринкового розвитку зростає. Оптимальне поєднання державного регулювання економіки з ринковими регуляторами може забезпечити прискорений вихід аграрного сектора з кризи, а також дасть можливість досягти високої ефективності аграрного виробництва та стабільного економічного розвитку сільського господарства, а також конкурентоспроможності вітчизняної сільськогосподарської продукції на світовому ринку. На нашу думку, таке поєднання на практиці визначається ступенем розвитку ринкових відносин, ринкової інфраструктури і менеджменту підприємств, взаємозв’язками між  суб’єктами економіки, загальною структурою економіки країни.

Економічне регулювання розвитку агропромислового комплексу здійснюється в межах аграрної політики держави шляхом застосування цінового, кредитного і податкового механізмів з метою формування виробництва сільськогосподарської продукції.

Подальший розвиток аграрного сектора економіки може бути забезпечений лише на основі удосконалення виробництва в сільськогосподарських підприємствах різних організаційно-правових форм.

Ситуація, що склалася сьогодні в аграрному секторі економіки України, свідчить про необхідність формування дієвого механізму макроекономічного регулювання. Проте застосування системи засобів та методів державної підтримки агропромислового комплексу повинно відповідати об’єктивним умовам функціонування аграрних підприємств, виявлення яких забезпечується використанням моніторингу існуючої ситуації.

Зважаючи на значну розбіжність у трактуванні поняття “економічне регулювання”, в роботі наведено його авторське визначення, під яким запропоновано розуміти сукупність методів і механізмів, спрямованих на взаємоузгодження діяльності суб’єктів господарювання шляхом надання або позбавлення їх  матеріального ресурсу.

Розвиток аграрного виробництва в сучасних умовах потребує значних фінансових вкладень, основним джерелом яких є залучення інвестиційних коштів. Удосконалення законодавчої бази, створення дієвої системи захисту та державних гарантій інвесторам, формування ефективного механізму кредитування аграрного сектора забезпечить сприятливий клімат для вітчизняних та іноземних інвесторів.

Визначення особливостей регулювання аграрного виробництва в зарубіжних країнах, дозволило нам виділити основні з них:

-            посилення ролі економічних методів в регулятивній політиці держави щодо аграрного сектора;

-            послаблення прив’язки бюджетної підтримки товаровиробників до обсягів виробництва;

-            збільшення питомої ваги витрат на створення умов для ведення господарської діяльності у порівнянні з витратами на підтримку доходності виробників;

-            розширення програм фінансування розвитку сільських територій;

-            проведення політики протекціонізму щодо національного товаровиробника.

Із вступом України до СОТ основним пріоритетом у формуванні ефективного ринкового середовища функціонування аграрних підприємств є використання заходів “зеленої скриньки”, що направлені на створення державних резервів для забезпечення продовольчої безпеки, науково-дослідні роботи, підготовку і підвищення кваліфікації спеціалістів для села, забезпечення програм регіонального розвитку.

Проведені дослідження засвідчили, що і в Україні, і в зарубіжних країнах основними напрямами регулювання аграрного сектора економіки є: фінансово-кредитна, податкова, цінова, інвестиційно-інноваційна, зовнішньоекономічна політика та регулювання земельних відносин.

У другому розділі – “Cучасний стан та результати економічного регулювання аграрного виробництва державних підприємств” – проаналізовано сучасний стан економічного рівня аграрного виробництва, досліджено рівень діяльності державних аграрних підприємств Полтавської області, здійснено оцінку ефективності розвитку державних та приватних сільськогосподарських підприємств.

Полтавська область є потужним аграрно-промисловим регіоном, в сільськогосподарському виробництві якого використовується майже
2,0 млн. га землі, з них 1,5 млн. га ріллі. Протягом останніх років сільське господарство області характеризується стійкими темпами зростання валової продукції. В області закріпилась тенденція до інтенсифікації та покращання технологій виробництва сільськогосподарської продукції. Так, у 2009 році Полтавська область серед інших регіонів України, включаючи Автономну республіку Крим, за рівнем урожайності цукрових буряків та соняшнику зайняла друге місце, зернових культур – четверте  місце; за середнім річним надоєм молока на одну корову –  друге місце. Результати проведених досліджень свідчать про те, що помітне місце у формуванні пропозиції сільськогосподарської продукції посідають державні підприємства.

На початок 90-х років ХХ століття в Україні функціонувало 49 державних науково-виробничих об’єднань, діяльність яких забезпечувала поєднання агропромислового виробництва з науковими досягненнями для сприяння підвищенню ефективності аграрного виробництва на основі планомірного впровадження наукових досягнень у практику, що в свою чергу забезпечить вирішення питання продовольчої безпеки на основі підвищення продуктивності праці та ефективності використання земельних угідь та виробничих ресурсів. Проте сьогодні, науково-дослідні державні аграрні підприємства не мають такого впливу на розвиток аграрної галузі. 

В процесі здійснення глибоких соціально-економічних перетворень в сільському господарстві, спрямованих на перехід аграрного виробництва до ринкових відносин, в області, як і в цілому по Україні, на базі колгоспів і радгоспів створені нові колективні сільськогосподарські підприємства, які протягом останніх років трансформувались у приватні організаційно-правові структури аграрного типу. За даними Державного комітету статистики, у 2009 році в Україні державні аграрні підприємства склали 1 % у загальній структурі сільськогосподарських підприємств. Проте, повна ліквідація державних аграрних підприємств є на сьогодні неприпустимою, адже існують такі сфери господарювання, де потреби держави можуть забезпечити лише державні аграрні підприємства. Світовий досвід свідчить, що саме завдяки науковим розробкам, здійсненим на базі державних аграрних підприємств, та їх впровадженню у практику, сільське господарство досягло значних успіхів.

Протягом тривалого часу державна бюджетна підтримка агропромислового комплексу залишається важливим фінансовим ресурсом галузі. Так, у 2009 році, порівняно з 2003 роком, загальна сума видатків на підтримку Міністерства аграрної політики зросла у 2,1 рази. Такі обсяги зростання державної фінансової підтримки галузі супроводжувались збільшенням виробництва валової продукції сільського господарства лише  в 1,3 рази, що є свідченням низької ефективності державної фінансової підтримки аграрного виробництва та нецільового використання бюджетних коштів.

Для розв’язання основних економічних завдань, визначених в сучасних комплексних програмах розвитку агропромислового комплексу важливого значення набуває удосконалення системи державного управління за рахунок ефективного поєднання загальнодержавної та регіональної політики.

Однією з причин складного фінансового стану сільськогосподарських підприємств є те, що на початку реформ в аграрному виробництві не були враховані можливі ризики реформування та їх вплив на результати діяльності сільськогосподарських підприємств. Тому, на нашу думку, в сучасних умовах ринкового розвитку аграрного сектора виникає особлива необхідність застосування різних інструментів та механізмів регулювання аграрних ризиків, основними з яких є: диверсифікація виробничої діяльності; складські свідоцтва на зерно; фінансово-кредитне забезпечення; ринкова інфраструктура; лізинг; страхування; державні програми підтримки сільськогосподарського виробництва.

Підвищення ефективності аграрного виробництва належить до вирішальних умов поліпшення матеріального добробуту населення країни. Особливого значення набуває забезпеченість аграрних підприємств висококваліфікованим персоналом. Проаналізувавши загальні показники продуктивності та оплати праці працівників, зайнятих в аграрному виробництві, нами було виявлено  що:

по-перше, рівень продуктивності праці в державних аграрних підприємствах Полтавської області у 2009 році нижчий на 45,3 %, порівняно з даними по Полтавській області та нижчий на 44,2 %, порівняно з даними по Україні;

по-друге, середньорічна оплата праці одного працівника в державних аграрних підприємствах Полтавської області у 2009 році нижча на 9,3 %, порівняно з даними по Полтавській області та нижча на 4,1 %, порівняно з даними по Україні.

Це свідчить про існування загальної макроекономічної проблеми в сфері економічного регулювання трудовими ресурсами, результатом вирішення якої має бути оптимальне збільшення оплати праці працівників, зайнятих в аграрному виробництві, з урахуванням системи мотивації праці, що сприятиме підвищенню рівня продуктивності праці та ефективності виробництва сільськогосподарської продукції в цілому.

Встановлено, що в сучасних умовах ринкового розвитку аграрні підприємства державної форми власності мають досить вагомий вплив на розвиток галузі Полтавського регіону, про що свідчать результати проведеного групування сільськогосподарських підприємств різної організаційно-правової форми за рівнем виробництва валової продукції. Основними позитивними зрушеннями у виробничій діяльності державних аграрних підприємств Полтавської області є зростання урожайності основних сільськогосподарських культур та продуктивності тварин. Так, в останні роки рівень рентабельності сільськогосподарської діяльності має в більшій мірі тенденцію до зростання як в загальному, так і в розрізі окремих видів сільськогосподарської продукції