ЕКСТРАДИЦІЯ В ПРАВОВІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНИ: ОСНОВНІ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У сучасних умовах розвитку процесів глобальної інтернаціоналізації всіх сфер життєдіяльності увага міжнародної спільноти головним чином зосереджується на консолідації зусиль, спрямованих на боротьбу із злочинністю, що останнім часом зазнала якісно-кількісної трансформації. Розвиток засобів комунікації, поява Інтернету, спрощення паспортного контролю, існування "прозорих" кордонів між державами, що утворилися на теренах колишнього СРСР, недосконалість національних механізмів протидії злочинності - це далеко неповний перелік чинників, які сприяють уникненню особами, що допустили порушення кримінально-правової заборони тієї чи іншої держави, кримінальної відповідальності. За таких умов особливу роль відіграє міжнародне співробітництво держав у боротьбі зі злочинністю шляхом надання правової допомоги у кримінальних справах, однією з форм якої виступає видача осіб, або екстрадиція.

Для України, яка останнім часом активізує свої дії на шляху інтеграції у світове співтовариство, зокрема в Європейський Союз, актуальним є питання приведення національної правової системи у відповідність із виробленими міжнародною спільнотою правовими стандартами, у тому числі у сфері надання правової допомоги у кримінальних справах у формі екстрадиції. У цьому зв'язку існує об'єктивна потреба належної та достатньої правової регламентації відносин у сфері надання міжнародно-правової допомоги у кримінальних справах, зокрема тих, що виникають у зв'язку із видачею особи (екстрадицією), для забезпечення ефективного виконання українською стороною своїх договірних зобов'язань та недопущення можливості особи уникнути кримінальної відповідальності.

Маючи міжнародно-правову основу, екстрадиція реально функціонує як комплексний правовий інститут, який донедавна не був законодавчо закріплений у правовій системі України, тоді як договірна практика вирішення екстрадиційних питань налічує декілька десятиліть. Нинішній стан правового регулювання екстрадиції в Україні потребує не стільки вдосконалення, скільки ліквідації ще наявного у цій сфері правового вакууму, тому що самого включення до Кримінального кодексу України 2001 р. (далі - КК України) окремої статті, норми якої регламентують екстрадицію, недостатньо для належного забезпечення дієвості механізму правового регулювання екстрадиції. Не останню роль тут відіграє наукова розробка екстрадиційних питань та теоретичне обґрунтування відповідних нормативних приписів. Вітчизняна правова наука на сьогодні не має спеціальних ґрунтовних праць, присвячених інституту екстрадиції у правовій системі України, зокрема її кримінально-правовим елементам, хоча дослідженню цієї багатоаспектної проблеми приділяють певну увагу з відповідним її баченням фахівці різних галузей права. Загалом у юридичній літературі питання екстрадиції розглядалися через призму міжнародного, кримінально-процесуального, кримінально-виконавчого права і рідше - кримінального права, як правило, це мало місце при дослідженні питань дії кримінального закону у просторі. Останній підхід до вивчення екстрадиційної проблематики здебільшого характерний для досліджень, проведених вченими-криміналістами у другій половині ХІХ ст., зокрема, А.Ф. Бернером, В.В. Єсіповим, Л.С. Білогриць-Котляревським, О.Ф. Кістяківським, С.В. Познишевим, П.П. Пусторослєвим, М.Д. Сергієвським, М.С. Таганцевим. Треба зауважити, що проблеми екстрадиції були піддані грунтовному дослідженню саме у дореволюційний період, про що свідчить значна кількість спеціальних робіт, серед яких праці таких авторів, як В.П. Даневський, Л.О. Комаровський, Ф.Ф. Мартенс, Д.П. Нікольський, Е.К. Сімсон, А.В. Степанов, Е.Я. Шостак, А. Штігліц.

За радянських часів дослідження екстрадиційних питань було дещо сповільнено, хоча в цей період опубліковано низку робіт, предметом розгляду яких була і екстрадиційна проблематика. Це, зокрема, роботи О.І. Бастрикіна, М.І. Блум, Р.М. Валєєва, Л.Н. Галенської, Є.Г. Ляхова, І.Г. Павлової, С. Соколова, М.Д. Шаргородського, В.П. Шупілова. Із підвищенням інтересу держав до міжнародного співробітництва у сфері боротьби із злочинністю, що припадає на 90-ті роки минулого століття, зріс і науковий інтерес до екстрадиції як однієї із форм міжнародно-правової допомоги у кримінальних справах. Це знайшло свій вираз у працях: вітчизняних дослідників - О.І. Виноградової, С.М. Вихриста, В.М.  Гребенюка, Н.А. Дрьоміної, С.Ф. Кравчука, російських вчених - С.С. Бєляєва, О.І. Бойцова, Ю.Г. Васільєва, В.М. Волженкіної, М.І. Костенка, І.І. Лукашука, А.В. Наумова.

Із робіт інших зарубіжних вчених теоретичним та історичним підгрунтям наукової розробки екстрадиційної проблематики слугують праці Е. Ваттеля, А. Гефтера, К. Вінгерт, Г. Гроція, Дж. Дугарда, Ф. Ліста, Ч. Маклафліна, А.Ш. Махмуда, А.Х. Олакі, Л. Оппенгейма, А. Рівьє.

Не дивлячись на значний масив спеціальної літератури з питань екстрадиції, у вітчизняній правовій науці, зокрема, у науці кримінального права України залишаються не повністю дослідженими саме кримінально-правові елементи цього правового явища, його місце і роль як правового інституту у системі кримінального права України. Зазначені вище фактори й обумовили обрання теми дисертаційного дослідження, яке може бути проведено тільки з урахуванням та подальшим розвитком ідей, сформульованих вченими-правознавцями у ХІХ-ХХІ століттях.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснено в межах плану наукової роботи кафедри кримінального права та кримінології юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка на 2003 – 2005 роки: “Проблеми боротьби зі злочинністю: кримінально-правові, кримінологічні та кримінально-виконавчі аспекти”, що затверджений на засіданні кафедри кримінального права та кримінології юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 13 від 27 березня 2003 р.).