ЕПІЗООТОЛОГІЧНИЙ МОНІТОРИНГ ТА УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ БОРОТЬБИ З ТУБЕРКУЛЬОЗОМ ВЕЛИКОЇ РОГАТОЇ ХУДОБИ У ГОСПОДАРСТВАХ УКРАЇНИ

Краткое содержание

Робота виконувалась у 1985–2003 роках в лабораторії вивчення туберкульозу Інституту експериментальної і клінічної ветеринарної медицини УААН, Державних обласних лабораторіях ветеринарної медицини України та у господарствах Луганської, Київської, Харківської, Запорізької, Вінницької, Хмельницької, Сумської та Житомирської областей.

         Розповсюдження туберкульозу серед великої рогатої худоби в господарствах України у період з 1947–1966 та 1967–2003 роки вивчали на підставі аналізу і узагальнення звітних даних Державного департаменту ветеринарної медицини Міністерства АПК України. Відомості про виділення культур   мікобактерій  із  патологічного   матеріалу  від  хворої  на туберкульоз

великої рогатої худоби в господарствах України, одержані від Державної лабораторії ветеринарної медицини Міністерства агропромислового комплексу України. Крім цього, в роботі використовували звітні дані лабораторій ветеринарної медицини та обласних станцій по боротьбі з хворобами тварин.

         Власні результати досліджень отримані в спеціальних лабораторних, виробничих дослідах та в умовах господарств.

         Дослідження великої рогатої худоби на туберкульоз проводили у 24 господарствах на 26579 головах благополучної та на 3398 головах неблагополучної щодо захворювання на туберкульоз ВРХ.

         З метою визначення у ВРХ природи реакцій на туберкулін використовували комплекс діагностичних досліджень на туберкульоз, який включав епізоотологічний, алергічний, серологічний, патологоанатомічний і бактеріологічний методи досліджень.

         Алергічне дослідження ВРХ проводили згідно з «Настановами по використанню туберкулінів для алергічної діагностики туберкульозу у ссавців та птиці», затверджених ГУВ МСГ СРСР у 1978 та у 1996 році Державним департаментом ветеринарної медицини Міністерства АПК України та «Настановою по проведенню симультанної алергічної проби з використанням туберкуліну і комплексного алергену із атипових мікобактерій (КАМ) при діагностиці туберкульозу у тварин», затвердженою Головним управлінням ветеринарії Міністерства сільського господарства СРСР 4 липня 1980 року.

         Сироватку крові від реагуючих на туберкулін тварин досліджували в реакції зв'язування комплементу (РЗК) згідно з “Настановою по постановці і обліку реакції зв'язування комплементу (РЗК) при діагностиці туберкульозу у тварин”, затвердженою Головним управлінням ветеринарії Міністерства сільського господарства СРСР 15 серпня 1978 року.

         Бактеріологічне дослідження проб матеріалу, відібраного від реагуючої на туберкулін великої рогатої худоби, проводили згідно з “Методичними рекомендаціями по діагностиці туберкульозу тварин”, затвердженими Головним управлінням ветеринарії Міністерства сільського господарства СРСР 11 лютого 1976 року та “Настановою по діагностиці туберкульозу тварин та птиці”, затвердженою Державним департаментом ветеринарної медицини Міністерства АПК України 26 травня 1994 року.

         У 17 культур мікобактерій, виділених від реагуючих на туберкулін тварин, вивчали такі основні властивості:

-         швидкість і характер росту на середовищі Левенштейна-Йєнсена та середовищі для культивування мікобактерій при температурах 25°, 37°, 45°С;

-         характеристику колоній (розмір, форму, консистенцію, характер поверхні);

-         тінкторіальні властивості;

-         здатність утворювати пігмент на світлі та в темряві за методом Кивіса G.P. (1973);

-         стійкість до 5% хлористого натрію за методом Kestle D. et al. (1967);

-         каталазну активність за методом Middlebrook C. (1954);

-         реакцію редукції телуріту калію за методом Kilbu J. et al. (1969);

-         реакцію гідролізу твін-80 за методом Wayne L.G. (1962);

-         амідазну активність за методом Taequet et al. (1967) в модифікації Ільїної Т. Б. (1981).

Видову належність 17 культур мікобактерій, виділених із діагностичного матеріалу, визначали в лабораторії вивчення туберкульозу ІЕКВМ УААН згідно із розробленою нами схемою ідентифікації культур мікобактерій.

При вивченні культуральних, морфологічних, тінкторіальних і біохімічних властивостей у культур мікобактерій, виділених із діагностичного матеріалу та при їх ідентифікації, в якості контролю використовували референтні штами збудника туберкульозу бичачого виду штам М. Vallee, а також штами атипових мікобактерій, із колекції культур лабораторії вивчення туберкульозу ІЕКВМ УААН (M. scrofulaceum, M. intracellularae, M. avium, M. gordonae, M. smegmatis, M. phlei, M. fortuitum, M. vaccae, M. flavescens, M. die goferi).

Біологічні властивості виділених культур мікобактерій вивчали у дослідах на 52 морських свинках і 14 кролях.

Досліджувані культури мікобактерій вводили морським свинкам підшкірно, а кролям – внутрішньовенно в дозі 1 мг вологої бактерійної маси в 1 см³ стерильного фізіологічного розчину. Через 30-90 діб після зараження тварин досліджували алергічним методом на туберкульоз. Облік реакцій на туберкулін і КАМ проводили через 36 годин після введення алергенів.

Вивчення можливості оздоровлення ВРХ, ураженої збудником туберкульозу та одночасно сенсибілізованої до туберкуліну атиповими мікобактеріями, вивчали у двох господарствах Луганської та Київської областей на 4757 головах худоби шляхом застосування епізоотологічного, клінічного, алергічного, серологічного, патологоанатомічного та бактеріологічного методів досліджень на туберкульоз.

Отримані в експериментах дані піддавали статистичній обробці за методом Ст'юдента-Фішера, а також за допомогою методу критерію знаків Z (Ашмарін І. Г., Воробйов О. О., 1962, Лакін Г. Ф., 1990).

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ

Стан епізоотичної ситуації щодо туберкульозу ВРХ та заходи боротьби з ним в господарствах України. Аналіз документів та епізоотичної ситуації   показав,   що   система   боротьби  з  туберкульозом   ВРХ   в   Україні

ґрунтується на виконанні організаційно–господарських та спеціальних ветеринарно–санітарних  заходів, які спрямовані на забезпечення розриву ланок епізоотичного ланцюга у неблагополучному щодо туберкульозу стаді.

Існуючі нормативні документи щодо боротьби з туберкульозом тварин забезпечують здійснення профілактики в благополучних та ліквідацію захворювання у неблагополучних господарствах. Проте епізоотична ситуація з туберкульозу у післявоєнні роки була нестабільною. Вона залежала від епізоотологічних та економічних факторів.

В післявоєнні роки накопичення збудника туберкульозу відбулось в результаті неможливості повноцінної реалізації заходів профілактики хвороби та внаслідок завозу по репарації з Німеччини хворої туберкульозом худоби. Ці причини і призвели до того, що у 1951 році кількість неблагополучних по туберкульозу господарств досягла 3812. Складність перебігу в них епізоотичного процесу зумовлювалась тим, що майже в кожному господарстві утримувалось хворе поголів’я. Перепоною до здачі його на забій були економічні негаразди післявоєнних років, зумовлені дефіцитом продуктів харчування.

Єдиною можливістю припинити розповсюдження збудника хвороби була організація в таких господарствах туберкульозних ізоляторів, що і було здійснено у 1962 році. В подальші 24 роки їх існування були вжиті заходи щодо вилучення з них тварин з відкритою формою хвороби та знешкодження збудника у молоці і довкіллі.

Реалізовані заходи сприяли покращенню епізоотичної ситуації щодо туберкульозу ВРХ. Доказом тому було зменшення кількості неблагополучних господарств з 1840, що були через чотири роки після створення ізоляторів, до 724-х в останньому 1986 році їх існування.

Проте в подальшому відчутного зменшення кількості неблагополучних щодо туберкульозу господарств в країні не відбувалось. Причиною тому стала контамінація тварин атиповими мікобактеріями, які при надходженні в організм тварин зумовлювали сенсибілізацію його до туберкуліну, але не викликали захворювання в стаді, тобто не призводили до розвитку епізоотичного процесу. За цих обставин виникли ускладнення контролю благополуччя ВРХ щодо туберкульозу та труднощі встановлення діагнозу на захворювання.

Для вирішення цих проблем у 1966, 1974 та 1975 рр. видано ряд нормативних документів. Проте і ці заходи не сприяли покращенню епізоотичної ситуації. Так, кількість неблагополучних господарств, зареєстрованих в країні, у 1976 році зросла до 1883.

Поряд з цим треба було визначити причини повторного спалаху захворювання на туберкульоз ВРХ в оздоровлених господарствах.

Крім цього надзвичайно важливим було вивчити можливість оздоровлення  неблагополучних  стад,  в  яких тварини одночасно були уражені

збудником туберкульозу та сенсибілізовані до туберкуліну непатогенними мікобактеріями.

Вивчення причин повторного спалаху туберкульозу в оздоровлених стадах. І дотепер немає чіткого розмежування господарств, в яких повторне виникнення захворювання на туберкульоз може бути наслідком відновлення захворювання за рахунок анергічних до туберкуліну хворих туберкульозом тварин, які залишились в стаді, або результатом зараження тварин M. bovis, що зберігався у довкіллі або був повторно занесений у господарства з хворими тваринами, а також контамінованими відвійками, кормами, молоком та іншим шляхом. Від визначення цих епізоотологічних особливостей залежить спрямованість заходів боротьби з туберкульозом ВРХ при повторних його спалахах.