Федоренко, Марина Вікторівна. Психодіагностика та психокорекція синдрому гіперактивності у дітей дошкільного віку з розумовою відсталістю

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет дослідження, розкрито методологічну основу і методи; представлено наукову новизну і практичне значення роботи; наведено дані про апробацію результатів дослідження, публікації, структуру та обсяг дисертації.
У першому розділі – «Теоретичний аналіз проблеми синдрому гіперактивності у дітей» – здійснений аналіз проблеми розуміння синдрому гіперактивності та причин його виникнення, висвітлений стан дослідження означеної проблеми з позицій медичного, психологічного, педагогічного напрямків.
Аналіз загальної та спеціальної науково-практичної літератури дозволив виділити наступні концепції, що лежать в основі сучасних досліджень причин та механізмів розвитку синдрому гіперактивності: нейромедіаторна (T. Roman, L.Rohde, M.Hutz), нейрофізіологічна (H. Заваденко, А. Сорокін, Н. Григорьєва, О. Баранов, F. Castellanos, R. Tannock), генетична (Л. Переслені, Л. Рожкова, J. Heininger, S. Weiss), медико-біологічна (І. Брязгунов, Є. Касатікова, Л. Ясюкова), нейропсихологічна (R. Barkley), дизонтогенетична (В. Ковальов, Г. Сухарєва), макро-соціального впливу (Х. Лукерт), соціально-психологічна (Н. Заваденко, J. Biederman, J. Vida).
Установлено, що синдром гіперактивності фіксується в дітей, які мають стійкі та невідповідні їх віку симптоми неуважності, гіперактивності та імпульсивності.
Визначено, що проблема порушень поведінки розумово відсталих дітей має міждисциплінарний характер і досліджувалася в психологічній, медичній, педагогічній, соціологічній науках. Порушення поведінки розумово відсталих дітей досліджували З. Абушева, Е. Альбрехт, Ю. Бистрова, Л. Виготський, О. Гаврилов, С. Єросова, В. Ковальов, А. Лічко, С. Мнухін, А. Обухівська, М. Певзнер, Л. Руденко, В. Синьов, Г. Сухарєва, Л. Шипіцина тощо.
В останні роки вітчизняними науковцями були проведені ґрунтовні дослідження щодо впливу нейропсихологічної патології на поведінку, становлення моральної свідомості, психологію конфліктної поведінки, правового виховання розумово відсталих дітей (переважно підліткового віку) Ю. Бистровою, О. Вержиховською, І. Григорьєвою, О. Ляшенко, В. Ерніязовою. Проте як у
6
зарубіжній, так і у вітчизняній олігофренопсихології спеціальних експериментальних досліджень в означеному напрямі стосовно дошкільного віку проведено недостатньо.
Аналіз спеціальних психолого-педагогічних досліджень дозволив констатувати, що у розумово відсталих дітей порушення поведінки є результатом первинного дефекту – органічного ураження ЦНС, яке зумовлює інтелектуальну неповноцінність, – та визначаються особливостями їх особистісної сфери. Вони мають різну клініко-психологічну структуру (Г. Бреслав, Л. Виготський, В. Кащенко, М.-В. Малінаускене, Г. Мурашев, Ж. Намазбаєва, П. Омарова, В. Синьов). Порушення поведінки у розумово відсталих дітей часто зумовлені неадекватним ставленням до них вихователів, вчителів та оточуючих. Це призводить до конфліктних ситуацій та негативних емоційних переживань у дітей означеної категорії (Ю. Бистрова, В. Кузьміна, Л. Руденко, В. Синьов). На думку К. Лебединської, Г. Запрягаєва, основною причиною розладу поведінки учнів з порушенням інтелекту є болісне переживання почуття власної неповноцінності, що часто ускладнюється інфантилізмом, несприятливим впливом середовища та іншими обставинами.
Теоретичний аналіз засвідчив, що гіперактивність, агресивність, конфліктність, тривожність, опозиційні реакції найчастіше зустрічаються серед поведінкових порушень у розумово відсталих дітей. Проте не кожне з перерахованих, зокрема гіперактивність, було предметом поглибленого вивчення у спеціальній психології, що зумовлює необхідність подальших досліджень у даному напрямку.
У другому розділі  «Психологічна діагностика синдрому гіперактивності у розумово відсталих дітей дошкільного віку»  обґрунтовано комплекс діагностичних процедур для психологічного вивчення синдрому гіперактивності у розумово відсталих дітей дошкільного віку, визначені його прояви у дітей означеної категорії, надано кількісний і якісний аналіз даних за результатами проведеного констатувального експерименту. Констатувальний експеримент було спрямовано на дослідження синдрому гіперактивності у розумово відсталих дітей дошкільного віку, першим етапом якого було визначення особливостей його проявів у дітей зазначеної нозології.
Встановлено, що синдром гіперактивності характеризується певними особливостями рухового розвитку, пізнавальної діяльності та поведінки, насамперед у її емоційно-вольовому компоненті. До них відносять: домінування негативного фону настрою, сенсорну гіперчутливість, знижену адаптацію до змін, непослух, опозиційність поведінки, істерики, проблеми у відносинах з ровесниками та дорослими, виражені проблеми з концентрацією уваги. Водночас, рухи розумово відсталих дошкільників характеризуються незграбністю, поганою координацією, надмірною сповільненістю або імпульсивністю. Цим дітям з синдромом гіперактивності притаманний тремор в кінцівках, підвищений м'язовий тонус.
Діагностичні критерії синдрому гіперактивності, визначені Американською психіатричною асоціацією (DSMIV), стосуються окремо дефіциту уваги та
7
імпульсивності, гіперактивності. Для розумово відсталих дітей є недоречним повне застосування цих критеріїв, оскільки вони не враховують провідний дефект, а також вік.
Зважаючи на особливості поведінкових та емоційних порушень у розумово відсталих дітей, спираючись на критерії МКХ10 та DSMIV, було обмежено кількість діагностико значущих ознак, узагальнено і скориговано їх з метою відповідності проявам поведінкових порушень, а саме  синдрому гіперактивності у розумово відсталих дітей дошкільного віку. У результаті були виділені такі прояви синдрому гіперактивності у розумово відсталої дитини:
- виникнення перших симптомів у віці до 7 років (до вступу в школу);
- недостатня адаптація в різноманітних ситуаціях та навколишньому середовищі (дім, дитячий садок, школа);
- сталість симптомів упродовж 6 місяців та більше; - гіперактивність, імпульсивність (встає зі свого місця, коли це недоречно; виявляє безцільну рухову активність у різних ситуаціях; нездатна тихо, спокійно грати, виконувати іншу діяльність; відповідає на питання, не вислухавши його до кінця; з труднощами чекає своєї черги в різноманітних ситуаціях; заважає іншим; надмірно балакуча, без адекватної реакції на соціальні обмеження); порушення уваги (труднощі у процесі виконання цікавих завдань та ігор, сприймання зверненого мовлення, дотримання інструкцій та правил, завершення завдань, організації самостійної діяльності; губить речі; проявляє забудькуватість) – як провідні симптоми порушення;
- наявність 3-х або більше симптомів неуважності, 3-х або більше симптомів гіперактивності/імпульсивності.
З метою виявлення синдрому гіперактивності у розумово відсталих дітей дошкільного віку, визначення його типів і форм було розроблено та застосовано комплекс діагностичних процедур, який передбачав: збір анамнестичних даних; спостереження за дитиною; психодіагностику дітей, у яких виявлено синдром гіперактивності; опитування батьків, вихователів та психологів.
У дослідженні взяли участь 143 дитини дошкільного віку з легкою розумовою відсталістю 5-7 років, 149 батьків, 23 вихователя та їх помічників, 6 психологів.
Збір анамнестичних даних дитини та бесіди з батьками було здійснено з метою виявлення особливостей розвитку дитини від народження до моменту обстеження (протікання пологів, соматичні захворювання тощо). Збір інформації щодо протікання вагітності зумовлений тим, що провідними факторами в появі синдрому гіперактивності вважають раннє органічне ураження ЦНС у відповідь на патологічні впливи під час вагітності та пологів.
Спостереження передбачало вивчення декількох сфер діяльності дітей (прогулянка на вулиці, заняття з вихователем, прийом їжі тощо). За його результатами були зроблені припущення стосовно наявності порушень поведінки у досліджуваних дітей з розумовою відсталістю, а також відмежовані розумово відсталі діти з синдромом гіперактивності від дошкільників цієї нозології з іншими розладами поведінки.
8
Поміж інших методів дослідження синдрому гіперактивності у розумово відсталих дошкільників було застосовано опитувальники для батьків, вихователів та психологів, що базувалися на критеріях DSM-IV, шкали Т. Ахенбаха та діагностичний опитувальник Вандербільт, які характеризували нетипові прояви поведінки та емоційно-вольової сфери та дозволили виявити не лише синдром гіперактивності, а й коморбідні розлади (тривожність, агресивність, опозиційна поведінка тощо) у цих дітей. Їх модифікація полягала у зменшенні кількості запитань, зміні формулювань для розуміння розумово відсталими дітьми дошкільного віку. Також до батьків було застосовано тест-опитувальник батьківського ставлення А. Варги та В. Століна.
Спираючись на критерії постановки діагнозу «синдром гіперактивності», а також за результатами діагностики батьків, вихователів, психологів нами було встановлено:
1. 25,9 % дітей з початку дослідження не мали проявів гіперактивності, імпульсивності та інших емоційних та поведінкових порушень, проте, з метою підтвердження чи спростування наших припущень, було проведено спостереження та опитування батьків, вихователів, психологів.
2. Щодо 36,4 % розумово відсталих дітей гіпотеза про наявність синдрому гіперактивності була підтверджена. Такі діти упродовж більше ніж 6 місяців характеризувалися підвищеною імпульсивністю, гіперактивністю, тяжкими порушеннями уваги. У них виявлено недостатню адаптацію в різноманітних ситуаціях та навколишньому середовищі.
3. 16,8 % дітей характеризувалися наявністю зазначених вище негативних поведінкових проявів зумовлених впливом несприятливих внутрішньосімейних факторів. Проте ці симптоми були ситуативними, фіксувалися менше 6 місяців.
4. У 14,6 % розумово відсталих дітей порушення в поведінці та афективній сфері були викликані соматичними захворюваннями, такими як: нейродерміт, метеопатичний синдром Пирогова, бронхіальна астма, хвороби органів травлення та серцево-судинної системи тощо.
5. За результатами проведеного дослідження синдром гіперактивності не було підтверджено у 6,3 % розумово відсталих дітей. Проте етіологію поведінкових та емоційних проявів цих дітей встановити не вдалося.
З метою подальшого визначення психологічних особливостей розумово відсталих дітей з синдромом гіперактивності було застосовано такі психодіагностичні методики: тест «Коректурна проба» (Б. Бурдон; дитячий варіант), проективну графічну методику «Кактус» (М. Панфілова), кольоровий тест М. Люшера. Всі методики були адаптовані, що полягало в корекції змісту завдання, доборі стимульного матеріалу з урахуванням особливостей інтелектуального розвитку дітей та віку, їх життєвого досвіду, стану розуміння інструкції тощо.
За результатами «Графічної методики «Кактус» у розумово відсталих дітей було виявлено агресивні прояви, тривожність, страхи, демонстративність поведінки, а найголовніше – імпульсивність та тенденцію до вивільнення рухової активності.
9
Кольоровий тест М. Люшера дозволив охарактеризувати дітей як імпульсивних, нездатних стримати свої нагальні реакції та потяги, обміркувати дії до вчинків. Поведінка таких дітей не відповідала соціальним нормам та правилам.
Експериментальне дослідження стійкості та концентрації уваги за допомогою «Коректурної проби» дозволило виділити такі особливості розумово відсталих дітей з синдромом гіперактивності: 32,7 %  виконували завдання при повторному повідомленні інструкції, з обов’язковою допомогою, у них спостерігалася велика кількість помилок, поступове зниження темпу роботи на початку та підвищення до кінця виконання завдання. 21,2 % дітей завдання виконували після повторення інструкції та демонстрування зразку виконання; ці діти характеризувалися меншою кількістю помилок у порівнянні з першою групою, проте їх відрізняв знижений темп роботи. 42,3 % дошкільників із розумовою відсталістю характеризувалися підвищеним відволіканням навіть на етапі подачі інструкції, був потрібен значний час, щоб включити таких дітей у роботу; необхідною умовою була корекція оточення, в якому проходила психодіагностика; інструкцію цим дітям повторювали 2-3 рази; обов’язковими були демонстрування виконання завдання та допомога психолога; діти характеризувалися значним підвищенням працездатності на початковому етапі роботи та її зниженням до кінця. 3,8 %  не виконали завдання, не зрозуміли зміст інструкції, навіть при демонструванні зразка завдання не виконали.
Аналіз і узагальнення експериментальних даних за результатами застосування комплексу описаних вище діагностичних процедур дозволив виділити три типи синдрому гіперактивності у розумово відсталих дітей дошкільного віку:
1. Емоційно нестійкий тип. У таких розумово відсталих дітей спостерігаються розлади емоційно-вольової сфери. Вони проявляються у підвищеній емоційній збудливості, невмотивованих коливаннях емоцій, спалахах роздратованості. Дітям цієї групи властиві порушення настрою, емоційного контакту з оточуючими (34,6 %).
2. Імпульсивний тип. Ці діти характеризуються вираженим неспокоєм з хаотичною руховою розгальмованістю, непосидючістю, балакучістю, імпульсивністю, низькою здатністю до психічних навантажень, дисфоричним емоційним фоном, надмірною силою переживань, що зумовлені несуттєвими причинами (42,3 %).
3. Астенічний тип характеризується вираженими порушеннями уваги, підвищеною втомлюваністю, повільністю, надмірною виснажливістю у процесі виконання, навіть, цікавих завдань. Такі діти недостатньо раціонально використовують словниковий запас, відчувають труднощі в засвоєнні трудових навичок та навчанні. Вони адаптуються до нових умов гірше, ніж діти інших типів (23,1 %).