ФІЛОСОФІЯ ФОЛЬКЛОРНОГО ПРАВА

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, вказано на зв’язок  роботи з науковими програмами, планами провідної кафедри навчального закладу, визначено мету і завдання, об’єкт та предмет дослідження, його методологічну основу, розкрито наукову новизну отриманих результатів та їх практичне значення, наведено дані про структуру й обсяг роботи.

Розділ 1 «Феноменологія й аксіологія фольклору», що складається з двох підрозділів, присвячено обґрунтуванню соціокультурного феномена фольклору як одного з чинників правової реальності, з’ясуванню наукознавчих вимірів його ціннісних параметрів у концепціях провідних наукових шкіл, зокрема визначенню внеску у розвиток правової традиції, характеристиці онтологічних засад правових субстанцій фольклору.

У підрозділі 1.1 «Наукознавчі виміри фольклору як соціокультурного феномена»  підкреслено винятково велику увагу науковців (і вітчизняних, і зарубіжних) до вивчення сутнісних основ цього феномена. Цій проблематиці присвячено публікацї з різних галузей наукових знань, насамперед  гуманітарних, серед яких пріоритет – за лінгвістикою. З-поміж багатоманіття висунутих ученими положень їх розуміння зведено до того, що визначальною домінантою, за посередництвом якої усвідомлюється послідовність процесу розвитку вітчизняної правової системи, відповідних її трансформаційних удосконалень стає категорія національної правової традиції – багатовимірне і багатоаспектне поняття, що є необхідною якістю загальної системи понять, які дають підстави для цілісного сприйняття сформованої протягом віків правової реальності, певною мірою відображеної у фольклорних текстах, в єдності її феноменологічних та сутнісних, соціально-змістових і формально-структурних, духовних і матеріальних чинників. Саме тут виявляються придатними й необхідними (ця думка висловлена багатьма фахівцями) для феноменологічного опису українського права засобами етнографії (культурної антропології). Підкреслено, що без цих засобів збагнути й належно оцінити сучасний стан і передбачити реальні перспективи розвитку вітчизняної правової системи надто складно.

На піставі осмислення багатоваріантності трактування науковцями фольклору як соціально-культурного феномена з’ясовано, що його наукознавчі виміри окреслені у численних публікаціях вітчизняних і зарубіжних учених у різних ракурсах і сенсах. Важливим є насамперед те, що представники різних галузей гуманітаристики підходять до оцінки цього явища з позиції філософсько-правового розуміння його сутності.

У підрозділі 1.2 «Онтологічні засади правових субстанцій фольклору»  обґрунтовано одне з концептуальних положень, за яким досліджуваний соціально-культурний феномен, яким є фольклор у його жанровому розмаїтті, репрезентує у невичерпній багатовимірності єднання індивіда зі світом, що знайшло своє виразне декларування людини вищою соціальною цінністю в індивідуальній та суспільній правовій свідомості. Ця вища цінність субординовується з матеріальними, духовними, суспільно-політичними та ін. цінностями, які їй підпорядковуються, служать для задоволення її потреб та інтересів.

Визначаючи онтологічні засади правових субстанцій фольклору однією з матеріально-культурних цінностей, підкреслено, що їх чітка окресленість найвиразніше відображається у пареміографії, науковій галузі, що систематизує прислів’я і приказки, тим самим сприяючи їх глибокому й всебічному вивченню. На основі аналізу масиву юридичних прислів’їв і приказок стверджено, що чимала кількість з них містить аксіологічно-оцінну складову і відображає особливості правового менталітету українського та інших народів світу, формулює відношення їх анонімних творців як до правових, так і неправових дій. Отже, онтологічне буття права знаходить свій вираз у паремійних текстах, які певною мірою вербально фіксують або ж якусь норму звичаєвого права, або ж висловлюють ставлення до якогось правового звичаю чи факту. Йдеться про досить широкий спектр суджень з приводу найрізноманітніших життєвих ситуацій, справ і вчинків людини, її помислів і намірів і т.п., а також про врегульовувані правовими нормами соціальні відносини, які завжди були й залишаються першочерговими об’єктами народного осмислення.

Розглядом найважливіших субстаційних ознак відносно сталого, самостійно існуючого в сучасному паремійному виразі ставлення до правової реальності підтверджено тезу: суспільна свідомість, вся сукупність охоплених нею уявлень, ідей, теорій тощо виникає не сама по собі, а виробляється, буквально створюється носіями фольклорного мудрослів’я, які перебувають між собою у суспільних відносинах.

Розділ 2 «Філософсько-правові парадигми фольклору», який складається з трьох підрозділів, присвячено розгляду феномена фольклору як явища, похідного від світобудови і природи людини, в основі якого переважають універсальні норми правового характеру, а також мораль; з’ясуванню етнічних особливостей фольклору у його наближенні до природного порядку; визначенню можливостей фольклору як соціального феномена у процесах імплементації фольклорно-правових норм у загальну і правову культуру суспільства.

У підрозділі 2.1 «Морально-етичні та правові основи фольклору», застосовуючи історико-парадигмальний підхід до наукового осмислення жанрової специфіки фольклору, акцентуючи у цьому зв’язку на таких малих вербальних жанрах народної творчості, як прислів’я та приказки, на основі аналізу історико-культурного контексту, що послужив їх формуванню, а точніше – їхньому текстовому оформленню, їхній змістовній наповненості, зроблено спробу розкрити, наскільки і яким чином великий ідейно-пізнавальний потенціал цих фольклорних текстів прилучено до числа вагомих чинників творення моральності, а відтак і засобів регулювання людських відносин. Виділяючи суттєві ознаки моралі (моральності) як категорії, що свідчить про рівень свідомості, сформованої еволюцією цивілізаційного розвитку, з урахуванням життєвого досвіду, і визначаючи право як складну соціальну систему норм, відносин, діяльності, розкрито шляхом аналітичної інтерпретації загальновідомих теоретичних положень морально-етичні та правові витоки фольклорних норм.

Урахування «лінгвістичної поведінки» (термін Л. Вітгенштайна) анонімних творців прислів’їв і приказок, які «пішли у світ» у різний час, у різних історичних і суспільно-політичних умовах, що позначилося на їх змісті і формі, дозволило апріорно показати морально-етичну спрямованість цих фольклорних текстів, простежити сучасний вияв їхнього морального мислення, що відображене у довершених за формою і змістом оригінальних виразах (фразеологізмах), котрі набули поширення і певною мірою стали побутувати як моральні приписи, а значна частина їх цілком відповідає потребам соціального регулювання.

Констатуючи реальність взаємозв’язків моральних і правових інтенцій на численних прикладах фольклору, зроблено висновок, що саме моральні джерела юридичних прислів’їв і приказок є засадничими критеріями для природного, звичаєвого і навіть позитивного права.

У підрозділі 2.2 «Етноспецифіка фольклору як вияв норм природного права», розглядаючи фольклор як одну з важливих складових етнокультури народу, конкретної спільноти, відзначено, що «життєвий світ», який твориться колективно, охоплює (на додаток до природного оточення) спосіб поведінки, суспільні установи, спосіб виробництва, мову, етносимволіку, міфи, ритуали, художню творчість (у т.ч. фольклорну) тощо, а в цьому проявляється дещо найсуттєвіше, небхідно наявне в будь-якому етносі, тобто його етнічність. У цьому понятті закладено спільні переваги, преференції, інші споріднені ментальні феномени, що є відображенням (у тому числі й у фольклорі) колективного сприйняття членами етносу обставин їх життєдіяльності. У цій етнічній специфіці зафіксована ментальність етносу, що проявляється у характері мислення, способах дій у певних життєвих обставинах, у психологічних особливостях, світобаченні, поведінкових реакціях, культурі, віруваннях, традиціях, звичках людей, що відображене у паремійних фондах конкретних етносів. Численні зразки юридичних прислів’їв і приказок служать підставою для фольклорного осмислення причин і наслідків деформації культурно-правової парадигми буття людини. У цьому сенсі розглянуто саме природне право, для якого головним суб’єктом є людина, покликана жити за законами природи. Саме природним правом гарантовані основоположні права і свободи людини.

З-поміж багатоманіття проявів природного права у контексті гарантування прав людини акцентовано на таких його формах, як право на життя, право на свободу, право на особисте щастя і право на власність. Саме ці форми глибоко осмислено відображені у паремійних текстах, що дає можливість судити про національну (певною мірою етноспецифічну) логіку (логіко-поняттєву концептуалізацію) та національну (знову ж таки позиціоновану на етноособливістних виявах) світооцінку (емоційно-оцінну концептуалізацію дійсності в її морально-ціннісній іпостасі) конкретних етносів, фольклорну спадщину яких досліджено.

У підрозділі 2.3 «Імплементація фольклорно-правових норм у правову культуру суспільства» у філософсько-правовому парадигмальному сенсі  порушено питання про прагматичне застосування цих норм для реалізації актуальних проблем розвитку й вдосконалення правової системи, заснованої на принципах верховенства права. Насамперед йдеться про врахування новітніх підходів до формування правової культури як системи духовних і матеріальних цінностей у сфері функціонування права. Розкриваючи це положення, на підставі  аналізу фольклорних текстів стверджено, що найпридатнішими для імплементації фольклорно-правових норм у правову культуру суспільства є її пізнавально-просвітня та регулятивна функції.

Доведено, що здійснення імплементаційних процесів, потребує використання чітко визначених понять «імплементація», «норма права», «фольклорно-правова норма», «фольклорне право», «юридична мова» та ін. Їхнє обґрунтування і формулювання зроблено у процесі викладу гіпотетичних можливостей впровадження найважливіших ціннісних компонентів народної філософії, народно-правових уявлень, поглядів на правову реальність у систему правового виховання, у практику законопроектування тощо. Підкреслено неабияке значення широкого спектру фольклорно-філософсько-правових положень, які узагальнено в роботі, для розвитку правової ідеології як одного із важливих засобів правового впливу з огляду на використання його можливостей формування загальної нормативної культури, безпосередньої передумови законослухняності громадян.

У реалізації пізнавально-просвітньої функції імплементації фольклорно-правових норм особливе місце відведено системі правової освіти громадян. Наголошено на необхідності здійснення через цю систему правової пропаганди, спрямованої на формування правової культури, з якнайширшим використанням правових ідей, почерпнутих з паремійних текстів.

Для реалізації регулятивної функції імплементації фольклорно-правових норм рекомендовано якнайповніше залучати у законотворчості для підвищення якості законів мовний чинник (простоту, лаконічність, ясність, точність), який характеризує фольклорно-правові норми.

Розділ 3 «Філософські константи фольклорного права», який складається з трьох підрозділів, присвячено розгляду закономірностей функціонування фольклорного права як гіпотетично-динамічної цілісності його онтологічних, гносеологічних, феноменологічних та аксіологічних засад.

У підрозділі 3.1 «Гносеологічні аспекти фольклорного правопізнання» зроблено основний акцент на з’ясуванні пізнавального потенціалу фольклорного права, його гносеологічної природи, на виявленні специфічних особливостей розуміння і трактування правової істини у паремійних текстах. Враховуючи сенс постулату, за яким «право у різних формах свого виникнення, функціонування і розвитку неодмінно передбачає напружені інтелектуальні процеси пізнавального характеру», потрактовано фольклорне право не лише як юридичне явище, а й як форму народної самосвідомості, як продукт етнотворчості, як елемент фольклорної культури, оскільки воно базоване на частині фольклорної спадщини з чітко вираженим морально-правовими якостями, а також має всі ознаки фольклорного твору: вербальну і невербальну форму передачі, анонімність і колективність авторства, варіативність. З огляду на ці визначальні риси фольклорного права вирішуються три взаємопов’язані питання про предмет, механізм і мету правового пізнання, що обумовлені загальноправовими його принципами (демократизмом, гуманізмом, рівністю всіх перед законом, взаємною відповідальністю держави та особи, втіленням соціальної справедливості тощо). Уявляючи фольклорне право як багатогранний соціокультурний феномен, його презентовано як продукт історичного розвитку суспільства, пов’язаний передусім із людською (соціальною) природою і узалежнений від соціокультурних факторів. Його легітимність можна визнавати емпірично, бо його дія перевіряється життєвою практикою.

Механізм правового пізнання фольклорного права уявляється як один із способів визначення суттєвих підстав з’ясування об’єктивної істинності знання про усвідомлення справедливості правових реалій, до яких апелюють чи звернуті фольклорні норми, приписи. Гносеологічну мету фольклорного права розглянуто як елемент культури, тобто як продукт, створений людиною і призначений служити їй, і суспільству.

Підкреслено, що у фольклорному праві відображено основні прояви людської взаємодії – мова, ринок і право, під якими розуміється «концентрований вираз усталених правил: моделей поведінки», що підтверджено змістовними сенсами досліджуваних паремійних текстів.

У підрозділі 3.2 «Феноменологічний зміст функцій фольклорного права», враховуючи особливості феноменологічного підходу до права, наголошено на ідеальному бутті фольклорного права у формі правових сутностей, що гіпотетично передаються юридичним категоріям і нормам, при цьому зазначено, що ці сутності не належать до об’єктивного зовнішнього світу, а їх витоки мають глибокі суб’єктивні корені. Саме на цих засадах базується феноменологічний підхід до фольклорного права, що дає підстави розглядати його як духовну субстанцію, тісно пов’язану з субстанційною сутністю людини як особистості. Аналізуючи основні напрями впливу правового регулювання за допомогою фольклорного права на людину і суспільство (зокрема із застосуванням імплементаційних процесів), зроблено спробу розкрити суть призначення основних функцій фольклорного права (пізнавальну, інформаційну, виховно-освітню, ідеологічну, регулятивну, захисну, ціннісно-орієнтаційну та інших), що засвідчує вплив правового регулювання фольклорного права на людину і суспільство. Саме з допомогою пізнавальної функції досліджено і розкрито різні проблеми буття правової реальності; ціннісно-орієнтаційна функція сприяє поглибленню й розвитку правосвідомості; виховно-освітня функція найбільше наближена до прагматичного використання, адже саме з її допомогою і здійснюється імплементація фольклорних норм у правову культуру суспільства.

У підрозділі 3.3 «Основні ціннісні ознаки фольклорного права» певною мірою підсумовується філософсько-правове осмислення розуміння і пізнання фольклору як соціокультурного феномена і виплеканого в його середовищі фольклорного права як своєрідного юридичного явища, наділеного низкою ціннісних ознак. Обґрунтовуючи ціннісну природу фольклорного права, порушено низку питань, пов’язаних із визначенням гносеології понять множин відношення у фольклорному праві, співвідношенням понять «благо» і  «цінність», із характеристикою категорій «справедливість», «правда» і «неправда» та низки інших.

Стверджено, що загальносоціальна цінність фольклорного права характеризується передусім значенням його принципів і функцій для вдосконалення суспільних відносин, що закріплені та захищені вітчизняною правовою системою, до складу якої і належить це право. На особистісному рівні цінність фольклорного права полягає насамперед у функціональному забезпеченні процесів демократизації і гуманізації суспільних відносин, захисту прав і свобод людини. Комплекс ціннісних ознак фольклорного права визначено як важливу наукову складову правового виховання громадян, метою якого є формування шанобливого ставлення до права як високого, життєвонеобхідного надбання загальнолюдської культури і цивілізації.

У сфері екзистенціальної активності суб’єкта, творця паремійних текстів, цінності фольклорного права набувають значення загальнозначущих у процесі комунікації, що й підтверджено у процесі дослідження.