ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ В ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, зазначено про її зв’язок із науковими програмами, планами, темами, висвітлено ступінь розробки та методи наукового аналізу, визначено мету та завдання дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, подано відомості щодо публікацій, вказуються форми апробації та впровадження здобутих результатів.

Розділ 1 «Філософсько-методологічні засади дослідження феномена соціальної відповідальності у діяльності органів внутрішніх справ» складається з п’яти підрозділів та висновків до розділу і присвячений філософсько-методологічним засадам дослідження феномена соціальної відповідальності у діяльності органів внутрішніх справ.

У підрозділі 1.1. «Ступінь наукової розробленості теми» проводиться аналіз наукової літератури, що відображає погляди українських і зарубіжних учених на досліджувану проблему. З’ясовуються основні питання щодо розуміння соціальної відповідальності.

Зазначається, що соціальна відповідальність є філософсько-правовою та державно-управлінською категорією, яка відображає ціннісно-правовий аспект суспільних відносин. Ці відносини ґрунтуються на зустрічних курсах відповідальності по осі «людина – суспільство – держава». Актуалізація ідеї соціальної держави переносить наголос і наукових досліджень, і політичної практики з соціальної відповідальності людини перед суспільством і державою- на соціальну відповідальність держави перед суспільством і людиною, зокрема й органів внутрішніх справ, що виступають складовою органів виконавчої влади.

Наголошується на тому, перші спроби наукового осмислення проблеми відповідальності були зроблені ще античними філософами. При цьому вивчалися джерела відповідальності та її історичні прояви, проблема співвідношення об’єктивного та суб’єктивного в цьому феномені. Категорія відповідальності нерозривно була пов’язана з проблемами моралі та права. Сучасні філософи зазначають, що у теоріях моралі існує принаймні три позиції: арістотелівська, кантівська, утилітаристська.

На основі аналізу підходів щодо розуміння соціальної відповідальності констатується, що соціальна відповідальність держави (органів державної влади, зокрема й органів внутрішніх справ) і людини як форма регуляції суспільної поведінки носить дихотомічний характер і означає сумлінне, відповідальне ставлення цих суб’єктів до своєї діяльності (поведінки), а у випадку порушення ними прав або законних інтересів іншої сторони, невиконання своїх обов’язків та своєї соціальної ролі стосовно іншої сторони- отримання цим суб’єктом певних негативних наслідків.

У підрозділі 1.2. «Філософсько-правові та теоретико-методологічні підходи щодо дослідження соціальної відповідальності як соціально-правової категорії» зауважується, що проблема відповідальності в суспільстві, незважаючи на значну кількість наукових публікацій з різних галузей знань, що тією чи іншою мірою стосуються означеного феномена, – не перестає привертати увагу дослідників, що свідчить про соціальні негаразди в усіх сферах суспільних відносинах, у яких відповідальність виступає важливим соціальним регулятором.

Акцентується увага на тому, що філософські дослідження відповідальності проводяться із загальних позицій категорій свободи та необхідності, відношення понять відповідальності і багатоаспектного поняття соціальної свободи, виконання обов’язків перед суспільством тощо.

Натомість, соціальна відповідальність належать до числа складних системних об’єктів дослідження. Її складність, багатоаспектність і соціальний характер передбачають необхідність комплексного, всебічного вивчення. Дослідницька стратегія, покладена в основу комплексного підходу, передусім, ґрунтується на таких методологічних принципах: формулювання загальної теоретичної концепції; розробка наскрізних понять і категорій, що забезпечують єдність підходу до об’єкта дослідження.

Зазначається, що соціальна відповідальність є категорія (політико-правова, філософська), що відображає соціально-історичні явища, які з необхідністю породжуються суспільними відносинами. Вихідним моментом теорії соціальної відповідальності є проблема взаємовідносин особи та суспільства.

У підрозділі 1.3. «Філософсько-правовий погляд на інститут соціальної відповідальності в системі цінностей демократичної держави» вказано, що оскільки основою відповідальності є динамічна система цінностей, притаманних індивіду, певній асоціативній організації та суспільству загалом, інституціям, які здійснюють публічну владу (насамперед, Президенту, органам державної влади, зокрема й органам внутрішніх справ, органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам), в контексті нашого дослідження доцільно розглянути інститут соціальної відповідальності в системі суспільних цінностей соціальної держави.

Водночас, ціннісна система суспільства формується з необхідності задоволення індивідуальних людських інстинктів-потреб завжди дефіцитними ресурсами життєдіяльності (благами). Задля запобігання «війни всіх проти всіх» відповідним механізмом раціонально-справедливого розподілу дефіцитних благ виступає інститут соціальної відповідальності влади.

Згідно з суспільними цінностями, відповідальність здійснюється як волевиявлення, коли та чи інша інституція, що здійснює певний вид публічної влади та відповідає за реалізацію потреб та інтересів суспільства (громадян), або самоусувається («відповідальність до» як здійснення самосанкції чи імасанкції), або усуває іншу від виконання тих чи інших функцій та повноважень («відповідальність від» як здійснення інтерсанкції). Індивід чи інституція загалом може висловлювати власну позицію щодо розвитку подій та актів, виражаючи своє ставлення до них і, насамперед, незгоду у формі «само санкції» (імасанкції), публічно заявивши про самоусунення від виконання своїх обов’язків та функцій, а не тільки вимагати цього від інших інституцій тощо. Навіть саме виникнення соціальної відповідальності пов’язується із суспільними цінностями, що детермінують діяльність та поведінку всіх учасників суспільних відносин.

Окрім того політична філософія найтіснішим чином пов’язує соціальну відповідальність зі свободою. А свобода є однією з найвизначніших цінностей демократичного суспільства та соціальної держави. Більше того, усталена система цінностей відповідного суспільства де-факто встановлює прийнятні рамки, межі як індивідуальної свободи, так і соціальної відповідальності. При цьому соціальна відповідальність виступає тим самим інститутом, котрий не дозволяє перетворення свободи на свавілля.

У підрозділі 1.4. «Відповідальність як соціальна якість людини та проблема подолання безвідповідальності в індивідуальному і суспільному житті» показано, що соціальна відповідальність розглядається як відображення об’єктивно існуючої потреби упорядкування дій всіх індивідів у процесі їх діяльності. Як соціальне явище відповідальність була історично першим і довгий час єдиним регулятором людської поведінки та діяльності. Будь-який вид відповідальності має своє глибоке соціальне коріння. Для того, щоб з’ясувати зміст та структуру соціально-психологічних засад відповідальності, необхідно розглянути її в системі відношення «індивід – група – колектив».

Відповідальність як внутрішня особливість індивіда – складне в структурному відношенні явище. Воно включає: а) усвідомлення необхідності діяти згідно з суспільними вимогами та нормами як соціальними цінностями;  б) усвідомлення своєї соціальної цінності і суспільної ролі; в) передбачення наслідків вибору рішення, дій; г) критичність і постійний контроль за своїми діями, нагляд за їх наслідками для інших; ґ) реалізацію в об’єктивному світі; д) самооцінку; е) готовність відповідати за свої вчинки; ж) соціально-відповідальну діяльність.

Колективна, групова відповідальність становить цілісну систему відносин, її соціально-психологічні засади – це сукупність взаємопов’язаних компонентів, серед яких можна виділити такі як загальна позиція, здатність до ідентифікації, взаємне прийняття ролей тощо.

Відповідальність як внутрішня якість особи – складне в структурному сенсі явище. Вона включає в себе: а) усвідомлення необхідності діяти у відповідності з суспільними вимогами і нормами як соціальними цінностями; б) передбачення наслідків вибору, рішень і дій; в) критичність і постійний контроль за своїми діями, урахування їх наслідків для інших людей; д) готовність відповідати за свої дії.

У підрозділі 1.5. «Філософсько-правова характеристика юридичної відповідальності працівників органів внутрішніх справ України» зазначається, що неухильне дотримання, зміцнення державної, службової дисципліни і законності під час виконання посадових обов’язків є одним із найважливіших завдань працівників органів внутрішніх справ. За невиконання або неналежне виконання цього завдання-обов’язку вони притягуються до юридичної, «правової відповідальності», різновидом якої виступає дисциплінарна відповідальність.

З урахуванням існуючих загальнотеоретичних положень стосовно юридичної відповідальності працівників органів внутрішніх справ вона визначається як такий особливий правовий стан, що виникає з моменту надходження на службу працівників органів внутрішніх справ, безпосередньо спрямований на забезпечення реалізації їх службово-трудових обов’язків, а також дотримання встановлених обмежень.

Акцентується на тому, що позитивна юридична відповідальність наступає тільки у випадку правомірної поведінки особи, тобто суспільно-корисної правової поведінки (дії або бездіяльності), що відповідає розпорядженням юридичних норм і охороняється державою. В основі правомірної поведінки лежить розуміння людьми справедливості і корисності нормативних розпоряджень, їх відповідальності перед суспільством і державою.

Розділ 2 «Філософсько-правовий аналіз специфіки реалізації соціальної відповідальності в діяльності органів внутрішніх справ» містить чотири підрозділи та висновки до розділу і присвячений розкриттю специфіки реалізації соціальної відповідальності в діяльності органів внутрішніх справ в сучасних умовах.

У підрозділі 2.1. «Морально-етичні цінності як основа соціальної відповідальності в діяльності органів внутрішніх справ» вказано, що моральна культура – це система нормативних відносин між людьми, що утворює особливу, історично і традиційно зумовлену сферу культурної практики. Мораль як форма суспільної свідомості є об’єктом дослідження такої філософської дисципліни, як етика, що й уможливлює ситуацію досить частої синонімізації понять «мораль» та «етика». Окрім моральної культури, функцію нормативного регулювання виконує також культура правова – система формалізованих загальнообов’язкових норм людської життєдіяльності (правових законів), що закріплюються й охороняються державою.

Водночас, наголошується на тому, що мораль і право є основними способами регуляції й нормування поведінки людини і взаємно доповнюють одне одного, що і дає підстави в певних межах говорити про них як про деяку єдність, тобто морально-правову культуру (наприклад, морально-правову культуру співробітника ОВС). Основна ж відмінність і розмежування між мораллю і правом полягають, насамперед, у тому, що моральна регуляція здійснюється виключно на основі різноманітних аспектів моральної свідомості, яка виступає, так би мовити, своїм власним гарантом, тоді як правова регуляція не зумовлюється виключно правосвідомістю, а має своїм джерелом і гарантом такий потужний соціальний інститут, як держава. Звідси випливає і певна різниця у стимулах, які задають і підкріплюють прагнення співробітника ОВС до дотримання моральних та правових норм. Якщо моральних норм він дотримується під впливом тільки таких у певному сенсі ідеальних, нематеріалізованих речей, як власне сумління та суспільна думка, то дотримання правових норм, крім того, підкріплюється і загрозою цілком реальної відповідальності.

У підрозділі 2.2. «Правові засоби формування соціальної відповідальності у діяльності органів внутрішніх справ» показано, що формування соціальної відповідальності здійснюється за допомогою різноманітних правових засобів, зокрема за допомогою юридичної відповідальності. Діяльність органів внутрішніх справ відрізняється своїм правовим характером і передбачає точне і неухильне дотримання законодавства. За його порушення неминуче повинна наставати відповідальність (адміністративна, кримінальна, матеріальна або дисциплінарна).

Зазначається, що дисциплінарна відповідальність осіб рядового та начальницького складу настає у випадку порушення ними правил службово-трудової поведінки, встановлених як загальними, так і спеціальними нормативно-правовими актами у сфері функціонування органів, служб та підрозділів внутрішніх справ, діяльності їх працівників щодо виконання своїх правоохоронних і правозабезпечувальних посадових обов’язків.

У підрозділі 2.3. «Зміцнення дисципліни та законності в діяльності органів внутрішніх справ як запорука подолання безвідповідальності в їх діяльності» вказується, що питання дисципліни і законності тісно пов’язане з проблемою справедливості. Соціальна справедливість є засобом інтеграції права, моралі та політики в єдиній площині дії та системі (іноді суперечливій) оцінки дій людей та певних явищ. Із свого ставлення до соціальної справедливості політика, право, мораль, економіка та інші суспільні явища одержують не лише певні цінності, критерії, але й загальні стимули, що спонукають їх до розвитку в зумовленому загальнолюдськими цінностями напрямі.

Реалізація справедливості відбувається шляхом формування відповідних соціальних норм, що регулюють певні сфери життя суспільства, соціально-економічну, політичну, правову тощо. У праві принцип справедливості повинен бути найважливішим критерієм правової норми, пронизувати правове регулювання на всіх етапах його реалізації, бути підставою законності та правопорядку.

Розглядаючи значення законності та дисципліни в діяльності органів внутрішніх справ, зазначається, що у діяльності органів внутрішніх справ України визначають дві сфери законності: 1) професійна діяльність (з профілактики правопорушень, охорони суспільного порядку, розкриття і розслідування злочинів тощо), спрямована на забезпечення суворого, обов'язкового дотримання, виконання громадянами, посадовими особами, організаціями й установами норм права, що охороняють суспільство від злочинних посягань, забезпечують порядок у громадських місцях тощо. Це зовнішня сфера законності, яка є основною ціллю функціонування; 2) внутрішня сфера законності (відповідність закону діяльності ОВС, їх підрозділів та працівників). Ця сфера є засобом досягнення основної мети діяльності ОВС. Проте значення внутрішньої законності для ОВС значно ширше.

У підрозділі 2.4. «Виховання почуття відповідальності у діяльності органів внутрішніх справ: філософсько-методологічні принципи та їх практична реалізація» зазначається, що нині вимоги суспільства до діяльності правоохоронних органів значною мірою пов’язані з перебудовою психології осіб, котрі там працюють, а також із підвищенням престижу служби в ОВС та рівнем майстерності особового складу, що покликаний запобігати злочинам, припиняти їх та розслідувати, забезпечувати законність, громадський порядок. Під час виконання службових обов’язків співробітники ОВС мають бути уважними, витриманими та неупередженими у своїх діях. Але ці важливі якості лише тоді набувають реального змісту, коли поєднуються з моральною зрілістю та належною культурою поведінки, що є запорукою підвищення рівня відповідальності. Тому не викликає сумніву необхідність виваженого підходу до науково обґрунтованого відбору фахового посадового призначення та професійно-психологічної підготовки працівників органів внутрішніх справ.

Водночас, звертається увага на те, що поняття «відповідальність співробітників ОВС» та «соціальна відповідальність ОВС» тісно пов’язані з поняттям «професійна діяльність співробітників ОВС». Розглядаючи професійну діяльність як різновид трудової діяльності, що передбачає наявність в особи відповідної професійної підготовки, тобто знань, умінь та навичок, які є джерелом її існування та взаємодії у будь-якому суспільстві, зазначається, що рівень такої діяльності значною мірою залежить від здатності особи «нести відповідальність» за її результати. Мабуть, ні в кого не викликає сумніву той факт, що представник тієї чи іншої професії саме своїми професійними знаннями, уміннями та навичками гарантує обсяг і якість виконаних ним робіт чи наданих послуг.

З огляду на це констатується, що складовою соціальної відповідальності в діяльності ОВС є професійна відповідальність співробітника ОВС, котра може бути визначеною як здатність звітувати перед собою та іншою особою, суспільством, державою загалом за результати своєї професійної діяльності та одержувати на підставі такої звітності від себе та від інших позитивні чи негативні оцінки (санкції) своєї професійної діяльності.