| Краткое содержание: | Основний зміст роботи
У Вступі розкрито сутність і стан досліджуваної проблеми; обґрунтовано актуальність обраної теми; визначено мету і завдання дослідження, його об’єкт предмет і методи дослідження, сформульовано наукову новизну і практичне значення одержаних результатів; наведено дані про апробацію результатів дослідження та публікації; представлено структуру дисертації.
Розділ 1 «Фінансово-правове регулювання діяльності у сфері житлового будівництва: теоретичні аспекти» складається з двох підрозділів, в яких розкриваються теоретичні підходи до розуміння діяльності у сфері житлового будівництва в системі об’єктів фінансово-правового регулювання, а також досліджується механізм фінансово-правового регулювання сфери житлового будівництва в Україні.
У підрозділі 1.1. «Діяльність у сфері житлового будівництва в системі об’єктів фінансово-правового регулювання» доводиться, що право на житло є одним із базових соціально-економічних прав, закріплених Конституцією України, що знайшло свого відображення у ряді міжнародних актів. Реалізація гарантованого права на житло громадян має забезпечуватися державою за допомогою різних методів та механізмів, у тому числі й фінансово-правових. При цьому підкреслюється, що публічне фінансування видатків, що включає до свого складу державне фінансування, виступає одним із базових механізмів державної підтримки різноманітних галузей суспільного життя. Зазначений висновок є вірним і по відношенню до такої сфери як житлове будівництво. Також підкреслюється, що складний характер фінансово-правового регулювання сфери житлового будівництва має забезпечуватися не лише якісним нормативно-правовим інструментарієм, але й відповідним науковим фінансово-правовим апаратом. Останній у поєднанні із досягненнями інших наук, у тому числі юридичних, економічних, державного управління тощо, має сприяти досягненню максимального ефекту у запровадженій державою політиці підтримки забезпечення житлом різних верств населення.
Обґрунтовується, що фінансові інструменти, які обертаються через публічні фонди коштів, пронизують усі багатоманітні сфери суспільного життя, у тому числі й сферу житлового будівництва. Оскільки стосовно сфери житлового будівництва можуть застосовуватися норми різних галузей права, у тому числі житлового, соціального забезпечення, земельного, господарського, цивільного, адміністративного, фінансового права тощо, це дозволяє говорити про комплексний характер відносин, що існують у цій сфері. Тобто житлове будівництво підпадає і під дію фінансово-правових норм. У такому контексті діяльність у сфері житлового будівництва являє собою діяльність, безпосередньо пов’язану з публічними фінансами, та може виступати в якості об’єкту, на який впливає фінансово-правова матерія.
На прикладі дії фінансово-правових норм у сфері житлового будівництва досить легко визначитися із встановленням юридичних та соціальних цілей їх дії. У сфері житлового будівництва соціальні цілі фінансових норм закладаються, як правило, у сам нормативно-правовий акт, яким врегульовано здійснення тієї чи іншої діяльності у цій сфері. Прикладом можуть бути законодавчі акти, якими запроваджуються державні цільові програми у сфері житлового будівництва. Якщо брати опосередковану дію фінансово-правових норм, закріплених Бюджетним кодексом України, то у частині регулювання здійснення видатків із бюджетів відповідних рівнів ці норми визначатимуть загальні правила поведінки суб’єктів бюджетних відносин, які будуть реалізовуватися у конкретних правовідносинах, у тому числі – у процесі здійснення бюджетних видатків у сфері житлового будівництва. Яке має, у кінцевому рахунку, загальну соціальну мету – забезпечення якісним житлом громадян України. До сфери житлового будівництва може бути застосовано значну кількість фінансово-правових норм із різних інститутів фінансового права. При цьому доводиться, що діяльність у сфері житлового будівництва є об’єктом фінансово-правового регулювання і комплексним інститутом.
У підрозділі 1.2. «Механізм фінансово-правового регулювання сфери житлового будівництва: теоретичні підходи» проведений аналіз дозволяє запропонувати авторське визначення такого механізму. У ході дослідження наголошується, що механізм фінансово-правового регулювання сфери житлового будівництва має уособлювати у собі загальні риси та особливості фінансово-правового впливу. На цей механізм мають вплив як публічні фінанси у цілому, так і безпосередньо реалізація публічної фінансової діяльності, особливо у частині застосування такого її методу як фінансування та кредитування публічних видатків. Суб’єкти фінансових правовідносин, що вступають у видаткові відносини щодо фінансування або кредитування житлового будівництва, не можуть мати ані рівності, ані диспозитивності у визначенні своїх прав та обов’язків, міри відповідальності тощо. На них розповсюджуватимуся усі особливості, притаманні фінансовим правовідносинам, які носять публічний характер. Відтак, мова йде про категоричність приписів, відсутність автономної самостійності, про закріплення за кожним із суб’єктів суб’єктивних прав чи юридичних обов’язків, залежно від того, чиї інтереси представляє даний суб’єкт.
Досліджуються окремі моделі фінансування житлового будівництва, які дозволяють відпрацювати поняття механізму фінансово-правового регулювання житлового будівництва. Також аналізується діяльність Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» та Державної іпотечної установи, у тому числі у частині фінансування соціальних житлових державних програм.
Підкреслюється, що у рамках класичної двоступеневої моделі вирішення житлової проблеми здійснюється у досить короткі терміни способом, характерним для економічно розвинених країн. У даній схемі первинні кредитори є фінансовими посередниками між одержувачем кредиту та інвесторами. В результаті утворюються два іпотечних ринку: первинний – ринок житлових кредитів, де вони видаються, і вторинний, де обертаються іпотечні кредити або цінні папери, випущені на базі пулів іпотечних позик. У процесі реалізації даної моделі відбувається підвищення рівня і темпів надходження доходів до державних бюджетів усіх рівнів. Здійснюється розвиток будівельної галузі та суміжних із нею галузей матеріального виробництва, зміцнюються кредитно-грошова і банківська системи, а також ринкова інфраструктура.
Розділ 2 «Бюджетне фінансування та кредитування житлового будівництва» присвячений комплексному системному аналізу поняття та принципів бюджетного фінансування та кредитування житлового будівництва, а також використанню програмно-цільового методу фінансування житлових програм.
Так, у підрозділі 2.1. «Принципи бюджетного фінансування та кредитування житлового будівництва» зазначені принципи розкриваються із позицій порівняльно-правової характеристики принципів права та принципів публічних видатків, аналізу чинного законодавства та правозастосування, що дозволяє визначити особливості їх застосування у сфері житлового будівництва. Підкреслюється, що чинна редакція Бюджетного кодексу України порівняно із попередньою містить змінений понятійний апарат, який більш точно відображає сучасний стан суспільних відносин у галузі бюджетної системи та бюджетного процесу, а також відповідає поточній економічній ситуації. Закріплені Кодексом визначення «видатки бюджету», «витрати бюджету», «кредитування бюджету» відповідають по суті тим відносинам, які існують у сфері житлового будівництва.
У сфері бюджетного фінансування житлового будівництва дотримується принцип планування у процесі бюджетного фінансування. Оскільки будівництво здійснюється виключно на підставі затверджених фінансових планів, в якості яких виступають як індивідуальні плани, так і зведені. Прикладами фінансових планів можуть бути як загальнодержавні плани (державний бюджет), так і територіальні (місцеві бюджети) та галузеві плани (міністерств, відомств тощо, наприклад, Мінрегіонбуду України). При цьому виділення фінансових ресурсів із публічних фондів коштів відповідно до фактично виконаних робіт здійснюється у процесі впровадження принципу фінансування у міру виконання планів. Реалізація даного принципу чітко простежується під час фінансування капіталовкладень, що є характерним саме для сфери житлового будівництва. Водночас аналіз фінансування державних цільових програм свідчить про невідповідність запланованих видатків із державних бюджетів відповідних років фактичним витратам на фінансування таких програм. Оскільки бюджетне фінансування житлового будівництва не відноситься до захищених статей бюджету, видатки на нього постійно підпадають під секвестрування.
У процесі бюджетного фінансування житлового будівництва активно запроваджується також принцип оптимального поєднання власних, кредитних та бюджетних коштів. Цей принцип застосовується на стадії планування, розподілу та використання державних ресурсів при покритті поточних видатків та капіталовкладень. У сфері житлового будівництва він знаходить реалізації у зв’язку із залученням різноманітних механізмів та джерел фінансування, у тому числі шляхом іпотечного кредитування, наданням субвенцій із державного бюджету місцевим, тощо.
Для бюджетного фінансування житлового будівництва притаманними є принципи беззворотності та безоплатності. Оскільки отримання житла певними, визначеними законодавством верствами населення на засадах беззворотності фінансових коштів та безоплатності бюджетного фінансування відповідає засадам соціально-економічної політики, здійснюваної Україною як соціальною державою. Крім того житлове будівництво може здійснюватися на засадах бюджетного кредитування. Використання зазначеного методу передбачає повернення залучених ресурсів та їх оплатність із залученням бюджетних механізмів.
У свою чергу реалізація принципів ефективності та збалансованості фінансових планів у сфері житлового будівництва означає вдосконалення форм і методів оперативного управління даною сферою, розробку певних важелів і стимулів, спрямованих на скорочення матеріальних втрат і непродуктивних витрат у будівельній галузі, використання новітніх технологій тощо. Принцип додержання режиму економії застосовується на стадії здійснення видатків із бюджету відповідного рівня на фінансування конкретних програм та заходів у напряму житлового будівництва і проявляється через раціональне використання трудових і матеріальних ресурсів, новітніх ресурсозберігаючих та будівельних технологій.
Значна роль у сфері житлового будівництва відводиться всебічному фінансовому контролю та державному аудиту, що забезпечують додержання фінансової дисципліни усіма учасниками видаткових відносин, та супроводжують здійснення публічних видатків у зазначеній сфері.
Питання реалізації цільового використання коштів розкриваються безпосередньо у параграфі 2.2. «Застосування програмно-цільового методу як одного із базових методів фінансування житлового будівництва». Доводиться, що базовим принципом у процесі здійснення видаткової політики у сфері житлового будівництва має виступати принцип цільового спрямування фінансових ресурсів. Принцип цільового спрямування коштів у межах програмно-цільового фінансування полягає у тому, що при здійсненні видатків на фінансування житлового будівництва мають суворо дотримуватися цілі та здійснюватися ті заходи, фінансування яких передбачено конкретними державними цільовими програмами. У сфері житлового будівництва в Україні запроваджено ряд програм, у тому числі Державна цільова соціально-економічна програма будівництва (придбання) доступного житла на 2010 – 2017 роки; Державні програми забезпечення молоді житлом на 2002 – 2012 роки та на 2013 – 2017 роки, тощо. Зазначені програми мають високе соціальне значення та підкріплюються цільовим бюджетним фінансуванням.
Підкреслюється, що фінансове забезпечення виконання державних цільових програм у сфері житлового будівництва вимагає застосування різних методів фінансування, у тому числі поряд із програмно-цільовим методом фінансування (що включає як бюджетне фінансування, так і бюджетне кредитування), також використання власних ресурсів, кредитування (у першу чергу на умовах іпотеки), інвестування тощо. Адже розв’язання проблеми забезпечення громадян житлом має здійснюватися із застосуванням різних методів, у тому числі шляхом надання державної підтримки, яка поєднує у собі як програмне бюджетне фінансування, так і пільгове іпотечне житлове кредитування.
Більш як десятирічний досвід використання програмно-цільового методу фінансування в Україні дозволяє говорити про позитивні наслідки його запровадження, причому для багатьох галузей національної економіки (а не лише суспільно-гуманітарної сфери). Зазначене твердження є справедливим і по відношенню до сфери житлового будівництва. Наведеним вище програмам держава приділяла в останні роки найбільше уваги, враховуючи їх суспільне соціально-економічне значення та публічний характер спрямування фінансових ресурсів, що використовуються в процесі реалізації даних програм. Адже, наприклад, Державна програма забезпечення молоді житлом на 2002 – 2012 роки спрямована на створення додаткових умов для забезпечення житлом молоді, активізації інвестиційної діяльності у сфері житлового будівництва для молодих сімей та одиноких молодих громадян. У ході дослідження аналізується діяльність ПАТ ХК «Київміськбуд» у частині залучення до реалізації зазначених програм.
Розділ 3 «Особливості реалізації окремих методів фінансово-правового забезпечення житлового будівництва» складається із двох підрозділів, в яких розкриваються особливості реалізації таких методів фінансування житлового будівництва як іпотечне кредитування, та досліджується фінансова модель державно-приватного партнерства у сфері житлового будівництва.
У підрозділі 3.1. «Іпотечне кредитування як метод фінансування житлового будівництва» доводиться, що ситуація, яка склалася нині на ринку нерухомості, свідчить про необхідність пошуку різноманітних шляхів у формуванні джерел фінансування житлового будівництва, окрім бюджетних ресурсів. Оскільки одним із основних чинників, який гальмує будівництво житлових будинків, є дефіцит довгострокових інвестицій. Підкреслюється, що сучасна система фінансування склалася на комплексному використанні власних коштів юридичних і фізичних осіб, ресурсів державного та місцевих бюджетів, а також кредитних ресурсів. Водночас світова фінансова криза призвела до браку коштів у кожного із вищеназваних джерел.
В Україні однією із найбільш реальних схем фінансування житлового будівництва мала б виступати схема іпотеки. Однак нині іпотека в країні надається чи не під найвищі відсотки у Європі, що нівелює усі її позитивні характеристики. Не дивлячись на позитивні наслідки, які забезпечує іпотечне кредитування як один із методів фінансування житлового будівництва, тим не менше в Україні, як і в багатьох інших країнах СНД, лише незначна частка спеціалізованих фінансово-кредитних установ використовує довгострокове іпотечне кредитування під заставу житлової нерухомості як пріоритетний напрям своєї діяльності. Серед факторів, що не сприяють розповсюдженню іпотеки, є процентна політика, яку проводять нині кредитні установи, а також недовіра потенційних інвесторів та населення до інвестування коштів у програми іпотечного кредитування.
Водночас застосування в Україні іпотеки в якості одного із механізмів фінансування житла передбачається рядом актів. Зокрема, Державною цільовою соціально-економічною програмою будівництва (придбання) доступного житла на 2010 – 2017 роки. Однак статистичні дані свідчать, що використання іпотеки йде надто повільно. У роботі аналізуються фінансово-правові аспекти іпотека.
За результатами проведеного дослідження робиться висновок про доцільність прийняття Державної програми будівництва житла для людей, що потребують поліпшення житлових умов (на додаток до програми будівництва соціального житла), яка б надавала можливість таке житло придбавати. Певні витрати мають бути взяті державним бюджетом, за рахунок якого може бути покрита різниця у процентних ставках комерційних банків та обліковою ставкою НБУ. Із метою забезпечення здійснення даної програми доцільно один із державних банків наділити статусом спеціалізованого банку у сфері іпотечного кредитування. Доцільним є внесення змін до програми «Здешевлення вартості іпотечних кредитів для забезпечення доступним житлом громадян, які потребують поліпшення житлових умов» шляхом її розширення та врахування іноземного досвіду.
Аналізу доцільності запровадження механізму державно-приватного партнерства у сферу житлового будівництва присвячений підрозділ 3.2. «Фінансові механізми публічно-приватного партнерства у сфері житлового будівництва: світовий досвід та перспективи використання в Україні». У підрозділі підкреслюється, що удосконалення форм взаємодії держави із приватним сектором у сфері реалізації окремих інвестиційних проектів і в рамках розвитку певних пріоритетних інноваційних, будівельних та інших інвестиційних програм, що вимагають значних капіталовкладень, має колосальне значення. При цьому виходити слід із важливості розуміння ролі і вигоди кожного учасника подібних взаємовідносин, необхідності визначення чіткої нормативно-правової та договірної бази, проведення оперативного аналізу фінансової ефективності інвестиційного проекту на усіх етапах його реалізації.
До важливих етапів у розвиткові та успішному функціонуванні інвестиційної діяльності будівельної галузі відноситься оптимізація джерел фінансування. Відповідно, одним із дієвих механізмів зменшення впливу світової фінансової кризи на будівельну галузь може бути механізм публічно-приватного партнерства. Адже саме цей механізм, як одна із форм взаємодії держави та приватного сектору економіки, дає кращі можливості отримати бажаний рівень ефективності під час реалізації важливих для всієї країни масштабних проектів. Публічно-приватне партнерство реалізується шляхом використання приватного капіталу і досвіду приватних компаній для побудови та оперування об’єктами, які перебувають у державній чи комунальній власності, та фінансуються за рахунок бюджетних коштів або коштів позабюджетних публічних фондів. У роботі аналізується досвід запровадження державно-приватного партнерства у країнах Європи та СНД.
Доводиться доцільність запровадження механізмів державно-приватного партнерства у сфері житлового будівництва, щонайменше у частині будівництва соціального житла. |
