ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Розділ 1 “Теоретико-методологічні основи фінансово-правового регулювання державних закупівель” складається з чотирьох підрозділів.
У підрозділі 1.1 “Поняття та види публічних фондів коштів як фінансової основи державних закупівель” на основі вивчення правової й економічної концепцій розуміння фінансової системи України викладено авторську позицію щодо елементів публічної складової цієї системи, виділено їх ознаки, сформульовано дефініції, класифіковано види.
Зокрема, під державними цільовими бюджетними фондами коштів пропонується розуміти утворені відповідно до вимог законодавства у складі Державного бюджету України фонди грошових коштів, формування яких здійснюється за рахунок доходів цільового призначення або у порядку цільових відрахувань від конкретних видів доходів та інших надходжень, а розподіл і використання коштів яких здійснюються за цільовим призначенням в обсягах, передбачених Державним бюджетом та кошторисами через мережу головних розпорядників бюджетних коштів. А державні цільові позабюджетні фонди коштів визначено як фонди коштів, що утворені державою відокремлено від державного бюджету для забезпечення загальнодержавних публічних економічних, соціальних та інших інтересів держави, мають власні джерела формування коштів та наділені контрольно-владними повноваженнями щодо повноти і своєчасності сплати зборів та інших обов’язкових платежів.
Грунтуючись на теоретичному “оновлені” системи публічних фондів коштів, систематизовано групи коштів, що складають джерело фінансування державних закупівель. Зокрема, запропоновано виділяти такі три групи: 1) кошти публічних фондів держави (кошти Державного бюджету України, у тому числі державних цільових бюджетних фондів та фондів державних бюджетних організацій; кошти державних цільових позабюджетних фондів; кошти Національного банку України; кошти фондів державних комерційних організацій; кошти, що складають державну частку фондів коштів організацій, заснованих на дольовій участі держави); 2) кошти публічних місцевих фондів (кошти місцевих бюджетів, у тому числі місцевих цільових бюджетних фондів, фондів комунальних бюджетних організацій; кошти фондів комунальних комерційних організацій; кошти, що складають комунальну частку фондів коштів організацій, заснованих на дольовій участі місцевого самоврядування); 3) кошти публічних суспільних цільових фондів (зокрема, кошти Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття; Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України; Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності).
У підрозділі 1.2 “Сутність державних закупівель як предмету правового регулювання” досліджено правову природу держзакупівель на основі міждисциплінарного (фінансового, адміністративного, цивільного права) аналізу правовідносин, що виникають у цій сфері.
Грунтуючись на положеннях концепції поділу права на публічне та приватне, виділено публічно-правові і приватно-правові відносини, що виникають у сфері держзакупівель. Відповідно наголошено, що предмет правового регулювання держзакупівель охоплює сфери як приватного, так і публічного права.
Узагальнення наукових поглядів новітнього та класичного розуміння предмету фінансового права дозволило дійти висновку, що відправними ознаками віднесення суспільних відносин у сфері держзакупівель до предмету фінансово-правового регулювання є такі характерні риси публічної фінансової діяльності, як публічний інтерес та публічні фонди коштів.
Виділено особливості прояву публічного інтересу в правовідносинах у сфері держзакупівель, що вказують на належність таких відносин до предмету фінансового права, а саме: 1) кошти учасників процедур закупівель у вигляді законодавчо визначених платежів з одного боку слугують джерелом наповнення доходної частини публічних фондів коштів (держави, адміністративно-територіальних утворень та ін.), з іншого – гарантією реалізації заявлених пропозицій у ході проведення процедур конкурсних торгів тощо; 2) розподіл коштів для здійснення державних закупівель відбувається на умовах раціональності на підставі бюджетного законодавства відповідно до затверджених річних фінансових планів, а також річних планів державних закупівель; 3) використання коштів замовниками державних закупівель здійснюється за рахунок публічних фондів коштів на умовах плановості, обґрунтованості обсягів видатків в межах установлених лімітів, цільового характеру використання, ефективності й економії із застосуванням програмно-цільового методу фінансування, кошторисно-бюджетного фінансування тощо; 4) діяльність, пов’язана з формуванням, розподілом і використанням публічних фондів коштів у сфері державних закупівель, здійснюється під постійним фінансовим контролем з метою виявлення результатів такої діяльності та забезпечення обґрунтованості й справедливості цих процесів.
З фінансово-правової точки зору державні закупівлі визначено як специфічний інструмент фінансово-правового регулювання правовідносин щодо формування, раціонального розподілу та ефективного використання публічних фондів коштів, що застосовується у процесі реалізації публічного інтересу при придбанні товарів, робіт і послуг за публічні кошти.
У підрозділі 1.3 “Зміст фінансово-правового регулювання державних закупівель, характеристика основних його елементів”, базуючись на положеннях загальної теорії права та фінансового права, визначено, що зміст фінансово-правового регулювання держзакупівель складають: об’єкт, предмет, метод, принципи, цілі, способи, механізм правового регулювання та процесуальні складові. Зокрема, під об’єктом фінансово-правового регулювання у сфері держзакупівель пропонується розуміти вольову поведінку уповноважених державою (муніципальними утвореннями) органів влади та розпорядників публічних коштів, що володіють фінансовою правосуб’єктністю та потенційно можуть бути учасниками фінансових правовідносин у сфері держзакупівель. Предмет складають суспільні відносини, що виникають з приводу розподілу і використання публічних коштів, призначених для здійснення закупівель товарів, робіт і послуг; при мобілізації коштів у публічні фонди за рахунок неподаткових надходжень у ході здійснення державних закупівель, а також під час здійснення фінансового контролю за цими процесами.
Ураховуючи міжгалузеву правову природу державних закупівель, визначено систему принципів фінансово-правового регулювання відповідних правовідносин, яку складають: 1) загальноправові принципи; 2) загальногалузеві принципи фінансового права; 3) спеціальні принципи окремих правових інститутів фінансового права.
Доведено, що для фінансово-правового регулювання держзакупівель превалюючим є дозвільно-зобов’язуючий тип правового регулювання.
У підрозділі 1.4 “Поняття та структура фінансово-правового механізму регулювання державних закупівель” внаслідок дослідження основних теоретичних підходів щодо розуміння механізму правового регулювання дисертантом розвинуто комбінований (системно-інструментальний) методологічний підхід, на ґрунті положень якого сформульовано авторське визначення поняття механізму фінансово-правового регулювання.
Виходячи з особливостей фінансово-правової природи держзакупівель та базуючись на авторському розумінні механізму правового регулювання, виділено ознаки, що характеризують фінансово-правовий механізм регулювання державних закупівель, та сформульовано його дефініцію. А саме: фінансово-правовий механізм регулювання державних закупівель – система фінансово-правових засобів, за допомогою яких забезпечується впорядкування, функціонування та розвиток фінансових правовідносин з приводу розподілу і використання публічних коштів, що призначені для здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг, при мобілізації коштів у публічні фонди за рахунок неподаткових надходжень у ході здійснення державних закупівель, а також під час контролю за цими процесами.
Структурними елементами цього механізму є фінансово-правові засоби, до яких належать: 1) фінансово-правові норми у сфері держзакупівель; 2) фінансові правовідносини у сфері держзакупівель; 3) інтерпретаційні акти (акти тлумачення) фінансово-правових норм у сфері держзакупівель; 4) акти правозастосування фінансово-правових норм у сфері державних закупівель.
Розділ 2 “Характеристика елементів фінансово-правового механізму регулювання державних закупівель” складається з чотирьох підрозділів, у яких розкриваються сутнісні характеристики основних та факультативних елементів досліджуваного механізму.
Підрозділ 2.1 “Сутність та види фінансово-правових норм у сфері державних закупівель” присвячено дослідженню нормативної основи фінансово-правового механізму регулювання держзакупівель – фінансово-правових норм у сфері державних закупівель.
Повному з’ясуванню сутності фінансово-правових норм у сфері держзакупівель слугувала класифікація цих норм за такими критеріями поділу: 1) за юридичною силою; 2) за змістом; 3) за обсягом регулювання; 4) за дією у просторі; 5) за терміном дії; 6) залежно від способу впливу на учасників правовідносин; 7) за стадіями публічної фінансової діяльності; 8) за функціональним призначенням у механізмі фінансово-правового регулювання державних закупівель; 9) за адресатом; 10) за галузевою належністю нормативно-правових актів, що містять фінансово-правові норми у сфері держзакупівель.
Сформульовано дефініцію та сутнісні ознаки фінансово-правової норми у сфері держзакупівель. До їх числа належать: 1) така норма є вольовим правилом; 2) визначає юридичні права та обов’язки, обставини, за яких виникають відповідні фінансові правовідносини; 3) передбачає відповідальність за невиконання приписів держави у особливій сфері суспільних відносин – фінансово-економічних відносинах з приводу мобілізації, розподілу і використання публічних грошових коштів на закупівельні цілі; 4) передбачає нерівномірність розподілу прав і обов’язків між суб’єктами відповідних фінансових правовідносин; 5) встановлюється чи санкціонується державою або органом місцевого самоврядування; 6) має імперативний (владний, обов’язковий) характер; 7) є формально визначеною з дотриманням розгорнутості, деталізованості і ретельного опису; 8) поширюється на три групи суб’єктів: а) органи державної влади та місцевого самоврядування; б) замовників закупівель; в) учасників конкурсних процедур; 9) гарантується державою та іншими суб’єктами, які є з одного боку власниками публічних коштів, з іншого – суб’єктами правотворчості, включаючи можливість застосування ними примусу; 10) за її допомогою замовник державних закупівель реалізує публічний матеріальний інтерес; 11) є юридично цілісною та логічно завершеною; 12) спрямована на регулювання (гармонізацію) суспільних відносин у сфері держзакупівель.
У підрозділі 2.2 “Особливості та класифікація фінансових правовідносин у сфері державних закупівель” на підставі дослідження публічних правовідносин у цій сфері робиться висновок, що їм характерні загальні ознаки фінансових правовідносин, а також виділяється низка особливих рис, обумовлених специфічним суб’єктним складом, об’єктом, терміном дії правовідносин, що досліджуються, та залежністю їх від матеріальної та правової основи. Зокрема, специфіка суб’єктного складу фінансових правовідносин у сфері держзакупівель полягає в участі у них з однієї сторони – завжди держави (або муніципального утворення) в особі органу державної влади (органу місцевого самоврядування), з іншої – замовника державних закупівель або (та) учасника процедур закупівель. При цьому замовником закупівель може бути виключно юридична особа, а учасником процедур закупівель – як фізична, так і юридична особа.
Доведено, що природа виникнення фінансових правовідносин у сфері держзакупівель зумовлена зв’язком закупівель, по-перше, з процесами формування, розподілу й використання публічних фондів коштів, по-друге – з публічними коштами, що мають цільове призначення для закупівлі товарів, робіт і послуг. У першому випадку такий зв’язок визначає об’єкт фінансових правовідносин у сфері держзакупівель, яким є публічні фонди коштів, у другому випадку предмет – публічні кошти.
Узагальнення загальноправових та фінансово-правових підходів щодо класифікації правовідносин уможливило виділити найбільш суттєві критерії поділу фінансових правовідносин у сфері держзакупівель на види та охарактеризувати їх. Такими підставами слугували: 1) функції права; 2) структура юридичного змісту; 3) критерій часу; 4) структура фінансової системи; 5) зміст публічної фінансової діяльності; 6) суб’єктний склад; 7) субординація в фінансово-правовому регулюванні; 8) види фінансово-правових інститутів.
У підрозділі 2.3 “Акти тлумачення фінансово-правових норм у сфері державних закупівель: види та їх характеристика” на підставі узагальнення ознак актів офіційного тлумачення, у контексті їх класифікації, охарактеризовано основні види інтерпретаційних актів з питань застосування фінансово-правових норм у сфері державних закупівель. При цьому особливу увагу приділено дослідженню актів тлумачення Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Міністерства фінансів України, Державної казначейської служби України та судових органів.
Інтерпретаційні акти фінансово-правових норм у сфері держзакупівель поділяються на види: 1) за статусом суб’єктів правоінтерпретаційної діяльності: а) акти тлумачення суб’єктів загальноправової компетенції; б) акти тлумачення суб’єктів загальної фінансово-правової компетенції; в) акти тлумачення суб’єктів спеціальної компетенції у сфері публічних фінансів; 2) за характером дії та методом впливу на суб’єктів права: а) акти нормативного тлумачення: загальнообов’язкові; рекомендаційні; б) акти казуального тлумачення: обов’язкові; рекомендаційні.
З метою удосконалення правового регулювання правоінтерпретаційної діяльності, у тому числі проаналізованих у роботі органів влади, запропоновано конкретні зміни й доповнення до низки законів та підзаконних нормативно-правових актів.
.4 “Поняття та ознаки актів правозастосування фінансово-правових норм у сфері державних закупівель” проаналізовано та узагальнено наукові підходи щодо розуміння поняття акту правозастосування, у результаті чого зроблено висновок, що акти правозастосування фінансово-правових норм у сфері державних закупівель є самостійною структурною частиною фінансово-правових актів, яким притаманні загальні риси правозастосовних актів.
Водночас вивчення законодавчої бази та правозастосовної практики (у тому числі судової) у сфері держзакупівель дозволило виділити низку специфічних ознак, що розкривають особливий характер цих актів та сприяють виокремленню їх з широкого загалу актів правозастосування. Такими ознаками є: а) суб’єктами прийняття фінансово-правових правозастосовних актів у сфері держзакупівель є виключно уповноважені органи державної влади й місцевого самоврядування, що здійснюють публічну фінансову діяльність, а також суди; б) об’єктом регулювання є конкретні майнові (грошові) фінансово-правові відносини у сфері держзакупівель; в) адресатом виступають конкретні суб’єкти фінансового права; г) формою виразу актів є виключно документальна письмова; ґ) прийняття актів охоплюється фінансово-правовим процесом (бюджетним, податковим, контрольним), регламентованим процесуальними нормами фінансового права; д) зумовлюють настання правових наслідків – виникнення, зміну або припинення конкретного грошового фінансового правовідношення у сфері держзакупівель; е) мають специфічну назву, що відображає майновий (грошовий) характер цих актів.
Зазначено, що акти правозастосування фінансово-правових норм у сфері держзакупівель необхідно відмежовувати від інших юридично значимих документів, що видаються у процесі публічної фінансової діяльності відповідними органами. | 
