| Краткое содержание: | У вступі обґрунтовано обрання теми дисертаційного дослідження, наукову актуальність і новизну, визначено мету і завдання, об’єкт і предмет дослідження, окреслено джерельну базу, методологічні засади та наслідки апробації результатів дисертації.
У першому розділі “Тема чудес в українському фольклорі і фольклористиці” розглянуті основні факти, які вказують на присутність теми чудес в українському фольклорі від давнини до сучасності і на вияв зацікавлення цією темою в українській науці. Уявлення про чудесне сягає витоків у давніх віруваннях і культах ще дохристиянських часів. Згадки про чудесні події наявні у літературних пам’ятках і різних жанрах поетичного та прозового фольклору: казках, колядках, щедрівках, інших жанрах календарно- та родинно-обрядової поезії, билинах, думах, історичних піснях та оповіданнях, легендах, переказах, духовних віршах і піснях, меморатах, бувальщинах тощо. Християнство внесло свою змістову наповненість у категорію чудесного і збагатило, зокрема, усну народнопоетичну творчість у змісті, сюжетах, образах, мотивах.
Маємо підставу ствердити, що у фольклорній трансформації тема чудесного зазнала певної еволюції, особливо під впливом християнського віровчення і його народного осмислення. Останнє в багатьох випадках зберегло ще язичницькі елементи, які в поєднанні з християнськими творили своєрідний синтез, виражений у сюжетах і образах творів усної народної словесності.
Тематика і сюжетика чудесного у фольклорі істотно збагачується під впливом християнської літератури і духовної поезії. Важливу роль відіграла тут й апокрифічна література, яка зазвичай представляла релігійні чуда у зближених до життєвих реалій формах.
Дослідження теми чудес в українському фольклорі виражене здебільшого лише невеликими розвідками про окремі твори, спорадичними заувагами, спостереженнями і судженнями. З цього погляду особливо цінними є дослідницькі розробки непоодиноких моментів даної теми в працях М. Костомарова, О. Потебні, О. Веселовського, І. Франка, О. Огоновського, М. Сумцова, В. Антоновича, М. Драгоманова, М. Петрова, М. Возняка та деяких інших дослідників. Винятково цінною з погляду широти охоплення досліджуваного матеріалу і глибини його наукового осмислення є друга книга четвертого тому “Історії української літератури” М. Грушевського, присвячена характеристиці “Творчості на теми релігійно-моральні”.
Трагічні події в Україні у двадцятому столітті викликали психологічну напругу в суспільстві, що призводило до розгортання релігійних рухів і пов’язаної з ними народної творчості. З цього погляду виокремлюється період початку двадцятих років в умовах більшовицької окупації, коли внаслідок особливо безбожницьких акцій влади широко розгорнулись народні релігійні рухи, великого розповсюдження набули оповідання і чутки про різні чуда і головно у цьому зв’язку активізувалось творення та побутування “фольклору чудес”.
Цінні відомості про релігійний рух в Україні у 20‑х рр. XX‑го ст. й текстовий матеріал пов’язаного з ним фольклору були зібрані в той же час завдяки організаційним зусиллям Етнографічної комісії Всеукраїнської академії наук і активній діяльності ряду народознавців і краєзнавців на місцях. Тоді ж у серійному збірнику “Етнографічний вісник” та деяких інших виданнях з’явилася низка дослідницьких статей і публікацій матеріалів, присвячених цій темі. Ці праці й збережені в архівах матеріали складають основний першоджерельний фонд для дослідження “фольклору чудес” зазначеного часу.
В умовах панування більшовицької влади ця тема не могла бути об’єктивно досліджена, зокрема з погляду фольклорно-етнографічного. Лише в умовах незалежної України з’явилися на місцях присвячені цій темі публікації і окремі дослідження. Останнім часом спостерігається помітне зацікавлення різними питаннями народної релігійності, в тому числі й специфікою трактування категорії чудесного в народній свідомості, у фольклорно-етнографічних та релігієзнавчих дослідженнях. У монографії В. Давидюка “Первісна міфологія українського фольклору” (Луцьк, 2005) досліджується категорія чудесного в давніх пластах українського фольклору: казках, творах календарно-обрядового циклу, замовляннях тощо. Змістовну історичну ретроспективу цієї проблеми представив і молодий історик Р. Голик у низці публікацій та в кандидатській дисертації “Уявлення про надприродне в українській культурі X‑XVIII ст.” (Львів, 2005).
У сучасній фольклорно-етнографічній науці до теми “фольклору чудес” початку двадцятих років у підрадянській Україні звертається проф. Р. Кирчів, акцентуючи на потребі її ґрунтовного дослідження.
Селекція, систематизація та осмислення сукупності цього матеріалу показує, що “фольклор чудес” двадцятих років у підрадянській Україні продовжує попередні традиції, демонструє їх неперервність, виступає складовою частиною традиції народної творчості на тему чудес. Водночас, і придає нові, особливі мотиви, сюжети, образи відповідно до нової, особливої суспільно-історичної ситуації того часу.
Другий розділ “Фольклор «Калинівського чуда»” має три підрозділи. У першому “Суспільно-політичні умови і духовна атмосфера” зупиняємося головно на осмисленні тих чинників, що мали вплив на стан суспільних настроїв: Перша світова війна, російсько-українська війна, зміна влад, голод 1921‑1923 рр., продподатки, червоний терор початку 20-х років, наступ войовничого атеїзму і т. ін.; характеризуємо духовну кризу українського села, формування апокаліптичних настроїв, передчуття неминучої близької Божої кари, наводимо відомості про поширення в Україні початку 1920‑х років оповідей і чуток про різні надзвичайні події, з’яви, чуда; про репресії влади проти релігійного руху тощо.
Одним з перших і найрезонансніших було т. зв. “Калинівське чудо”: паломництва до пам’ятного придорожнього хреста з Розп’яттям у с. Калинівці на Вінниччині і пов’язана з цим місцем і звершеним тут чудом народна творчість. До спалаху цього руху призвела типова для початкового періоду розгулу більшовицьких безбожницьких акцій подія блюзнірства над сакральною християнською символікою: влітку 1923 р. безбожник стріляв у Розп’яття, з прострілу почала сочитися червона рідина, яка в народному загалі була потрактована як кров. Відомості про цю подію зафіксовані у спогадах, листах, записках, творах відомих українських вчених, письменників (Ю. Липа, С. Єфремов, Ю. Горліс-Горський). Збереглися вони і в народній пам’яті. Подія в Калинівці відразу ж набула масового розголосу, поширення, трансформувалась у формах усної словесності. Про це свідчать розповіді про саму подію, фольклорні твори (чутки, оповідання, легенди, перекази, меморати, пісні тощо), які складалися та виконувалися в народному середовищі.
Прикметно і невипадково, що саме Калинівка – велике подільське село стало епіцентром народного релігійного руху поч. 20-х рр. і відповідно акумулювало, стимулювало процес фольклоротворення цієї тематики. Важливу роль тут, найімовірніше, відіграло те, що Східне Поділля – один з реґіонів окупованої більшовиками України, де на поч. 20‑х рр. ще активно проявлялися національно-визвольні рухи, зберігалась особлива напруга антисовєтських настроїв. Вони мали свої форми вираження, як і специфічними були самі передумови, тобто політична ситуація.
Український уряд і військо опинилися в еміграції, таборах “за дротами”, інтерновані, обеззброєні. На захопленій комуно-московським окупантом території України жорстоко придушувались заворушення, ліквідовувались повстанські загони, утверджувалась нова влада. Зокрема, до кінця 1922-го року було придушено один з найбільших у той час осередків антибільшовицького повстанського селянського руху на сусідній (стосовно Вінниччини) Черкащині – Холодний Яр. Переслідувались і винищувались інші національно-патріотичні прояви.
Все це спричинилось до розгортання у 1923-му році народного релігійного руху, найбільше зосередженого на Поділлі, а водночас і відтак – виникнення та поширення пов’язаного з ним “фольклору чудес”.
Другий підрозділ “Фольклорна поезія «Калинівського чуда»” підрозділяється на два параграфи. У першому “Тексти поетичного фольклору” показуємо особливість складання поетичного фольклору “Калинівського чуда”, його поширення і записування, характеризуємо текстовий матеріал та сферу його функціонування, виконавців, збирачів.
Основну текстову базу поетичного фольклору “Калинівського чуда”
складають записи, які знаходяться у фонді В. Кравченка (Відділу фондів ІМФЕ ім. М. Рильського), опубліковані тексти у 20-х рр., і польові матеріали дисертанта, зібрані в процесі обстеження ряду сіл і містечок терену найбільш активного релігійного руху, пов’язаного з чудами (Калинівського, Козятинського, Браїлівського і Шаргородського р-нів Вінницької обл.). Основними носіями, виконавцями цих пісень були і частково залишаються дотепер люди старшої вікової групи, члени церковного активу, церковних хорів тощо. До їх репертуару належали й інші пісні духовно-релігійного змісту, що за характером близькі до поетичного фольклору “Калинівського чуда”. За словами інформаторів, деякі з таких пісень духовно-релігійного змісту могли виконувати і прочани до калинівського хреста у 20-х рр. (особливо ті пісні, які з сюжетно-змістового погляду показують думки, настрої віруючих і учасників прощ до калинівського хреста у той час, а також – доволі добре “вписуються” у репертуар поетичного фольклору “Калинівського чуда”). Ці пісні переважно передавалися усно та в записах, під час хресних ходів чи інших форм групових прощ до “Святих місць”. Є підстави вважати, що до репертуару поетичного фольклору “Калинівського чуда” входили й інші, можливо, менш відомі та популярні твори, які стерлися з народної пам’яті внаслідок арештів і заборон совєтського режиму, його атеїстичної політики у наступні десятиліття, а також і трагічних подій, яких зазнав український народ після 20-х рр. (Великий голодомор 32-33 рр., сталінські репресії, Друга світова війна тощо).
Проте навіть і такий, зведений у хронологічному порядку своєрідний реєстр, огляд головних текстів і їх варіантів, досить добре показує особливості виникнення фольклорних творів, динаміку їх ширення у територіальному, географічному аспекті: Калинівка, інші села та міста Вінниччини, Житомирщини, Волині, Київщини, Одещини, Первомайщини (Кіровоградщини)… Прикметною рисою цього фольклору була тісна пов’язаність його функціонування з активним релігійним рухом, його носіями і творцями були учасники цього руху: селяни та міщани різних вікових категорій. У свій час цей фольклор привернув до себе значну увагу місцевих збирачів (учнів та викладачів шкіл, вузів), краєзнавців, дослідників – етнографів, фольклористів, а також письменників і журналістів.
Унаслідок заборон і переслідувань більшовицькою владою релігійного руху і пов’язаної з ним усної словесності простежується помітне згасання фольклору “Калинівського чуда”. Одначе деякі народнопоетичні твори продовжували побутувати в народному середовищі. Збереженість відгомону цієї традиції (хоча й доволі малу) засвідчують і сучасні польові матеріали.
У другому параграфі “Ідейно-змістові й структурно-художні особливості поетичного фольклору” аналізуємо тексти поетичного фольклору “Калинівського чуда”: оригінальні пісні на цю тему (зокрема, епічні народні новотвори “В чистім полі на горбочку”, “Щасливая тая путь, де поклонники ідуть”) і пісні, складені на основі традиційних фольклорних сюжетів, образів і мотивів, часто спільних у фольклорі українського та інших слов’янських народів. Ці останні твори переважно походять з давнішої традиції, однак приурочені до калинівських подій, тому у цьому контексті вони набувають специфічного вияву і звучання. Вони досить вдало вмонтовуються у сюжетику “Калинівського чуда”, становлять собою одну з основних ланок у цій тематичній групі.
Як показують наші польові дослідження у деяких місцевостях Східного Поділля, у народній пам’яті ці твори, відомі головно з публікацій 1920-х рр., майже не збереглись. На змістовому і формальному рівнях у них особливо помітний вплив літературної традиції, зокрема духовних, покаяльних релігійних творів.
Порівняльне зіставлення текстів поетичного фольклору “Калинівського чуда” дає підставу виокремити головну специфіку їх: динаміку фольклорного тексту у межах дуже короткого часового зрізу (1923 – середина 20-х рр. XX‑го ст.). Простежується змінність ідейно-змістових і мовно-поетичних елементів тексту, які рухаються та модифікуються переважно у рамках певного комплексу мотивів і дійових осіб (постріл безбожника у Розп’яття, паломництва до калинівського хреста, закриття та нищення владою церков, перебудова їх на “тіятри”, клуби, занепад християнської моралі внаслідок наступу атеїзму, ширення безбожництва, несправедливості, зла…), що пов’язані з певними подіями і конкретними місцевостями. Так, москаль у Калинівці “в чистім полі на горбочку” стріляє “на хрест Божий”, коли вистрілив – “зробив рану” у Розп’ятті “під рукою”, внаслідок чого “поллялася кров річкою”. Чутка поширилась і “пішов народ все толпою” дивитися на чудо і молитися. Коло хреста мати москаля “умовляє народ” пробачити “сину проклятому”, сама проклинає його: “Щоб ти, сину, ни родився”. У його відповіді мовиться про те, що люди “за Бога забували”, “до церкви не ходили”, “дітей не хрестили”, “церкви замикали”, “розрушали”, а на їх місці “театри встановляли”. У різних варіантах ці семантичні елементи нарощуються чи редукуються.
У третьому підрозділі “Фольклорна проза «Калинівського чуда»” розглядаємо прозові тексти на тему “Калинівського чуда”, які мають багато спільного з поетичними текстами цієї тематики і, водночас, своєрідно доповнюють ці останні.
Загалом у поетичних і прозових текстах фольклору “Калинівського чуда” присутні певні незмінні змістові й структурно-сюжетні компоненти: постріл у хрест москаля (солдата, більшовика); дерев’яний хрест; поява рани на місці прострілу і крові з неї, що краплинами (“ниткою”) витікає; мотив грішника, осквернителя, який кається (чи внаслідок Божої кари божевільний, хворий стоїть під хрестом). Сюжети фольклору “Калинівського чуда” можна згрупувати на основі головних, несучих змістових компонентів, які більш чи менш помітно видозмінюються у варіантах та версіях: чудо (кровотеча хреста) – паломництво – сподівання неминучої кари Божої. Складання і розгалуження на варіанти сюжетів про “Калинівське чудо” відбувалося переважно шляхом нарощення та розвитку чудесних мотивів у дусі народної християнської релігійності. Так, приміром, до мотиву кровотечі Розп’яття додавалося: “Прийшла Божа Мати, обмивала рану сльозами, обтирала своїм волоссям, а кров все точилася помалу. Стали люди ходити до того хреста і котрі щиро молилися, то над ними робилося чудо: сліпі ставали видющими, хворі видужували. А з тих сліз Божої Матері стала криниця”. Тут простежуємо складання народної прозової версії відомого мотиву Stabat Mater (Божа Мати при хресті), очевидно, під впливом уже відповідних поетичних текстів на тему “Калинівського чуда”.
Подібні сюжети про чуда, особливо на поч. 20-х рр., були поширені у найрізноманітніших варіантах та версіях. Складання і ширення цих розповідей у фольклорному просторі суттєво активізовували і масовий рух паломників до цього хреста. В архівних матеріалах, а також у сучасних польових записах, у тому числі і від очевидців тих подій, мовиться, що до калинівського хреста приходили паломники з Галичини, а то й навіть з “усенької Європи”. Активне творення оповідань на тему “Калинівського чуда” відбувалось і під впливом інших, зокрема місцевих подій.
Зібрані матеріали підтверджують думку, що репресивні заходи радянської влади, включно із зрізанням калинівського хреста, призупинили масовість паломницьких прощ (релігійного руху), але не зовсім їх припинили. Тим більше, не зупинили творення пов’язаного з цими подіями “фольклору чудес”. Так, у записах від січня 1924 р. знаходимо сюжети про різні чуда на місці зрізаного калинівського хреста та низку інших.
Ці сюжети і їх варіанти та версії показують інтенсивне фольклоротворення, пов’язане з “Калинівським чудом”, що відбувалося переважно від початку 1924-го до кінця 20-х рр. ХХ-го ст. Далі наступили репресії, що фактично обірвали цей процес.
Творцями і носіями фольклору “Калинівського чуда” були в основному паломники до калинівського хреста. У сюжетиці та змісті цього фольклору притаманна низка спільних мотивів: відображення колективного враження від чуда кровотечі калинівського Розп’яття, опис паломницького походу до нього, а також у цьому контексті – своєрідно розвинені мотиви “Мати і Син біля хреста”, пошуки Богородиці за Христом, очікування Страшного суду, мотив грішника та деякі інші моменти. Головними персонажами у цих творах виступають переважно Христос, Богородиця, святотатець москаль (солдат), “поклонники” (“люди усі”, “весь світ”), ангели та інші. Загалом у фольклорно-етнографічному матеріалі простежується головна спільна ознака: від певних дійсних подійних ситуацій у процесі їх усного передання витворювався сюжет поетичного чи прозового твору. Трактування цих подій та відповідно й тексти про них “обростали” чудесними елементами і вони, ці тексти, поступово набирали характеру вже фольклорних творів.
На основі результатів сучасних польових досліджень простежується доволі мала збереженість фольклору “Калинівського чуда” у народній пам’яті місцевих мешканців Вінниччини, де він найбільше поширювався у 20-х рр.
У третьому розділі “Фольклор про «Йосафатову долину» на Поділлі та інші чуда” з’ясовуєтья ґенеза символу-локусу “Йосафатова долина”. Найдавніша писемна згадка про нього є у Святому Письмі. Вона ґрунтується на давніх єврейських віруваннях та переказах про місце Останнього суду Господа (Яхве) над людьми, що знаходиться недалеко від Єрусалиму. У тому ж значенні подибуємо цей локус і серед фольклорних матеріалів, зокрема народних прислів’їв і приказок. Однак у “фольклорі чудес” 1920-х рр. цей символ-локус передислоковується на українську територію. До цього спричинилися чутки про чудо об’явлення Божої Матері в урочищі між селами Зведенівкою та Голинчинці Шаргородського району на Вінниччині і Її повідомлення місцевому пастухові Якову Мисику про наближення Страшного суду та потребу покаяння, в знак якого люди мають ставити хрести на цій долині. Шляхом усної передачі ці чутки швидко розповсюджувалися, доповнювалися різними деталями, набуваючи ознак народного оповідання з варіантами і версіями. Складанню та функціонуванню таких творів сприяло і посилення релігійного руху – прощ з великими хрестами, які прочани несли і везли на возах та встановлювали на цьому урочищі, яке в народі було назване “Йосафатовою долиною”.
Огляд текстового матеріалу дає підставу ствердити, що усна творчість, пов’язана з “Йосафатовою (Сафатовою) долиною”, – один з найзначніших тематичних циклів “фольклору чудес”, що поширився в підрадянській Україні у 20-х роках. Це група пісень – новостворених і приурочених до тематики “Йосафатової долини” деяких давніших духовних і баладних пісень, а також записи переважно з 20-х років прозових текстів – усних оповідань, чуток, меморатів.
Зі змістового, часового, ситуативного і територіального поглядів ця творчість була близько спорідненою з фольклором “Калинівського чуда”, перекликалася з ним у багатьох мотивах і, властиво, була його продовженням. Найбільшою мірою ця спільність виражена релігійним ідейно-змістовим характером цієї творчості і пов’язаністю з народним релігійним рухом на Східному Поділлі на початку 20-х рр.
Водночас фольклор “Йосафатової долини” вирізнявся певною специфікою. Передусім, прив’язкою його сюжетів до чуда об’явлення Божої Матері на цій долині і проголошення близького Страшного суду на ній. У цьому зв’язку прикметним у творах цього циклу є наголос на апокаліптичних мотивах та необхідності покаяння і спокути за тяжкі провини людей перед Богом. Одне з головних місць у сюжетах пісенних і прозових творів “Йосафатової долини” посідає мотив прощі і паломницького несення та встановлення на ній покаяльних хрестів. Вельми промовистим є і встановлення народною уявою самого біблійного локусу “Йосафатової долини” – місця Страшного суду – на українській землі.
У сюжетах, мотивах, образах, поетико-стилістичній фактурі фольклору “Йосафатової долини” простежується посилення тривожного настрою, зумовленого як об’явленням близького кінця світу й Страшного суду, так і переживаннями подій, що відбувалися в тогочасній підрадянській дійсності, – з масовими беззаконнями, свавіллям влади, войовничим наступом безбожництва, упадком моралі тощо. Виразний переклик з реаліями совєтської дійсності, недвозначне опозиційне ставлення до неї не тільки виповнюють підтекст цих творів, але й у непоодиноких випадках виходять на поверхню тексту згадками про переслідування паломників, про “комнезами”, “москалів”, “активістів” та ін.
Усна словесність “Йосафатової долини” дала епічний образ простого селянина-пастуха, який став свідком чудесного об’явлення Богоматері і речником Божої волі про потребу загального покаяння. Він був схоплений більшовиками і загинув у тюрмі. Це цікавий факт поетичної трансформації у новітньому фольклорі дійсно існуючої особи в образ, поєднання реального з чудесним, надзвичайним.
Згадані у цьому розділі інші сюжети, пов’язані з чудесними з’явами в різних місцевостях підрадянської України 20-х років (оновлення ікон, церковних куполів, чудесні оздоровлення та ін.), доповнюють загальну картину усної словесності цієї тематики, що набула поширення у той час. У багатьох своїх зразках ця словесність відзначається рисами фольклорності.
У висновках дисертації дається узагальнення результатів дослідження, констатується, що “фольклор чудес” у підрадянській Україні 1920-х років – одна з ланок в історичному процесі виразу в слові духовно-релігійної активності народу, його віри в Божественну сутність і силу чудес. Він виник і був задіяний у народному середовищі на хвилі потужного релігійного руху, що розгорнувся на всіх теренах окупованої більшовиками України і з особливою силою проявився в ряді місцевостей Східного Поділля. Прикметною рисою цього руху було виразне містичне забарвлення, оцей, за словами І. Франка, “якийсь загальний наклін до віри в чудеса і до бачення чудес, якась загальна потреба чудесного на кождім кроці”.
Вже сучасники назвали цей рух “епідемією чудес”. І хоча він, цей рух, мав загалом мирний характер, відбувався у формі богослужінь, багатолюдних паломницьких походів до місць чудесних об’явлень, різних позацерковних ритуальних дійств тощо, він викликав неабияку стурбованість, настороженість і рішучу репресивну реакцію більшовицької влади. В ньому небезпідставно вбачалися продовження опору проти більшовицького поневолення України та активна протидія офіційному курсові на боротьбу з релігією й церквою. Релігійний народний рух того часу та боротьба більшовицького режиму з ним ще чекають докладного дослідження істориків.
“Фольклор чудес” – це комплекс текстів, здебільшого зафіксованих і зібраних у свій час за гарячими слідами подій народного релігійного руху. Це своєрідний народнопоетичний супровід, інформатор і коментар цього руху. Його складають пісні, вірші, оповідання, чутки, меморати, які своїм змістом, сюжетами були ґенетично пов’язані з конкретними надзвичайними подіями, прославляли їх і розповідали про них. Більшість із них, зокрема прозових текстів, була новотворами, що виникали на конкретному подійному ґрунті, підхоплювалися загалом і в подальшому обігу, побутуванні набирали фольклорного характеру. Водночас значну частину репертуару “фольклору чудес” 20-х років складали твори, особливо пісні, давнішого походження, пристосовані до нової потреби.
Особливо великий вплив на фольклоротворення цієї тематики мали найбільш розголошені чуда на початку 20-х років, пов’язані з калинівським хрестом і т. зв. “Йосафатовою долиною”.
При розгляді та аналітичному осмисленні “фольклору чудес” 20-х років, звичайно, враховувалися й аналогії та інші спільні моменти, що мають місце в українській фольклорній традиції. В процесі опрацювання теми використано також думки і спостереження попередніх авторів, які досліджували духовно-релігійну творчість українського народу різного часу.
Власне тексти “фольклору чудес”, створені чи адаптовані у народному середовищі, ґрунтуються на традиції, відображають традиційні уявлення у своєрідному “тлумаченні” крізь призму подій 1920-х років. При поширенні цих текстів спостерігається динаміка розгалужень на варіанти та, в окремих випадках, на версії. Тексти цього фольклору не мали часу ще відповідним чином обтертися, відшліфуватися, а тому в багатьох місцях сирі, невиразні, а то й попсовані. Часовий проміжок життя фольклорного тексту – невеликий і середовища його побутування – різні.
Без сумніву, ця словесність є цікавим прикладом фольклорного новотворення, про природу якого і пов’язаність з насущними справами суспільного життя, що вражають увагу й уяву народного загалу, сказав І. Франко: “Щоб яке діло відкликалося в пісні народній, до сього треба: 1) щоб те діло було йому близьке, тикало часто його життя, вражувало ненастанно його увагу; 2) щоб воно тикало не певні вибрані одиниці, але цілу масу народу чи то в цілім краю, чи тільки в певній місцевості […] і 3) щоб діло те було для народу ясне і зрозуміле”. Події 1920‑х рр. у підрадянській Україні, особливо, пов’язані з безбожницьким політичним курсом влади (боротьба проти релігії, церкви, духовенства, простих віруючих) були справді близькими і особливо “тикаючими” життя народу, вражаючими ненастанно його уяву, ясними і зрозумілими у своїй безбожницькій суті для широкого загалу. Тому ці важливі для українського народу справи і “відкликались” у народній поезії та прозі про чуда (“фольклорі чудес”) в Україні початку 1920-х років.
Прикметно, що пізніше, особливо у час Великого голодомору та інших трагічних подій тридцятих і наступних років, коли знову і ще більше стала напруженою духовна атмосфера у суспільстві, цей “фольклор чудес” набув нового вияву, тобто – продовжився процес фольклорного новотворення, про яке писав І. Франко. Судимо так на підставі свідчень очевидців (В. Барка, А. Любченко та інші). Це підтверджують і записи фольклору з часу і від учасників Другої світової війни про пережиті події того часу і участь у них чудодійної Божественної сили. Отже, було б цікаво і на часі дослідити це, без сумніву, продовження релігійних рухів і пов’язаної з ними творчості українців в умовах більшовицької окупації, традиційні та новаційні елементи цього, ще майже не дослідженого фольклорно-етнографічного явища, специфіку його розвитку та основні причини у той час, особливості його природи, механізму функціонування.
В додатках подані опрацьовані записи текстів “фольклору чудес” (з друкованих і рукописних джерел), а також – ноти до деяких пісенних записів. Ці поетичні та прозові твори розглядаються, аналізуються, цитуються і згадуються в дисертаційному дослідженні.
|
