| Краткое содержание: | У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, окреслено міру її опрацювання в науково-критичній літературі, визначено об’єкт і предмет роботи, мету, завдання, аргументовано методи й теоретико-методологічну основу дослідження, сформульовано наукову новизну, теоретичне та практичне значення дисертації, подано відомості про апробацію роботи та публікації результатів дослідження, його структуру.
Розділ І «Творча спадщина Катерини Грушевської в контексті ідей європейської фольклористики», який складається з трьох підрозділів, присвячений теоретичному та історичному аналізові проблеми, відображає історико-фольклористичні, теоретичні і методологічні підстави вивчення наукової спадщини Катерини Грушевської та має на меті виявити чинники її зацікавлення первісною культурою у зв’язку з українським фольклором і етнологією.
Історіографія фольклористики є напрямом наукових досліджень, присвячених вивченню розвитку знань про фольклор в динаміці теоретичного осмислення авторських концепцій та аналізу ґенези фольклористичної думки загалом.
Наукова діяльність у галузі фольклористики та етнології здійснюється в системі трьох головних координат – когнітивної, соціальної і особистісної, тобто як цілісна система має три аспекти: 1) логіку розвитку фольклористичної науки; 2) особливості наукового спілкування в певні періоди розвитку фольклористики; 3) особистісні спрямувань дослідників-фольклористів, їхні уподобання та інтереси.
Головні завдання історії фольклористики як особливої галузі знання полягають у:
1) виявленні послідовності в зміні основних «формацій» наукового мислення (його стилів і структур): кожна «формація» визначає типову для певної епохи картину буття фольклору. Закономірності такої зміни (перетворення одних категорій і понять на інших) вивчає лише історія фольклористики;
2) розкритті взаємозв’язку фольклористики з іншими науками, від яких залежать її досягнення (зокрема, з історією, соціологією, етнологією, лінгвістикою);
3) з’ясуванні залежності зародження та сприйняття фольклористичних знань від соціокультурного контексту, від ідеологічних впливів на наукову творчість, тобто від запитів суспільства (бо фольклористика ніколи не була ізольованою системою і покликана тим чи іншим чином відповідати на ці запити);
4) вивченні ролі особистості, її індивідуального шляху в становленні самої науки.
Особливе становище вітчизняної фольклористики, що розвивалася під впливом наукових засад позитивізму, спричинив той великий ентузіазм у нагромадженні фольклорного матеріалу та інтенсивне різнобічне дослідження його багатьма діячами вітчизняної культури, зокрема ученими, письменниками, що значно активізувало досягнення дослідників у інших гуманітарних сферах. До таких діячів слід відносити й Катерину Михайлівну Грушевську, яка увійшла в українську науку водночас як етнограф, етнолог, культуролог, фольклорист та соціолог. Проте, незважаючи на масштаб її наукового таланту та організаційного хисту, її ім’я лише тепер повертається із забуття. Це є закономірним з огляду на довготривале панування в Україні тоталітарної системи, яка унеможливлювала об’єктивне вивчення доробку вченої вітчизняними фольклористами та суворого регламентувала доступ до архівних матеріалів життя та творчості родини Грушевських, стояла на заваді повноцінного дослідження спадщини українських пасіонаріїв зарубіжними вченими. Таким чином, особистість К.М.Грушевської цікава фольклористам, етнологам, культурологам та має становити невід’ємну складову знань з історії фольклористики.
Катерина Грушевська стала репрезентантом двох культурологічних напрямів в українській етнології та фольклористиці одночасно. З одного боку, це українська традиція, підтримувана такими метрами, як М.Драгоманов, І.Франко, М.Грушевський, Ф.Колесса. З іншого, – це традиція західноєвропейська, із якою К.Грушевська мала змогу прискіпливо ознайомитися під час еміграції та закордонних відряджень, представлена іменами О.Конта, Е.Дюркгайма, Л.Леві-Брюля, почасти З.Фройда. Її концепція природно вималювалася вже у ранній науковій праці «З примітивної культури: Розвідки та доповіді» (1924), якій притаманна теологічна спрямованість, розвинута у подальших наукових розвідках дослідниці, – аналіз та реконструкція прадавньої історії через релікти первісної культури: релігійні, народнопоетичні, правові. Причому методологічна рефлексія Катерини Грушевської над західноєвропейськими соціологічними концепціями існування фольклору не була прямим наслідуванням, не пристосуванням принципів Дюркгайма або Леві-Брюля до українського фольклорно-етнографічного матеріалу, а лише щаблем для вироблення власної концепції, яка перевершувала західноєвропейські зразки. К.Грушевська звернулася до антропологічної школи з дуже поважних причин. Йдеться про конкретний стан розвитку в Україні фольклористичної теорії, зокрема її компаративної складової. В той час, коли контактні зв’язки вивчалися досить широко і прискіпливо (М.Драгоманова, І.Франка, М.Сумцова та ін.), саме генетичні дослідження залишалися занедбаною ділянкою української фольклористики. Екскурси до цієї сфери обмежувалися генеалогічними гіпотезами стосовно жанрів: П.Житецького щодо дум, І.Франка – прислів’їв. Можна припустити, що К.Грушевська планувала розгорнути генетичні дослідження, спираючись на антропологічну теорію українського фольклору. Однією з причин цього є її робота в створеному М.Грушевським Українському соціологічному інституті в період еміграції (1919 – 1924) рр. Імовірно, саме батько спрямував її наукові інтереси як фольклориста, зацікавив студіюванням первісної культури, що дало можливість з’ясувати природу українських пережитків та висвітлити соціальну праісторію. Вочевидь, коло наукових зацікавлень ученої зумовлене і політичними та суспільними обставинами, зокрема можливістю безпосередньо вивчати науковий доробок учених-репрезентантів західних етнологічних шкіл. К.Грушевська, котра належить до тієї категорії вчених, теоретико-методологічні принципи яких ґрунтуються на видатних досягненнях світової філософії, історії, лінгвістики, антропології, віднайшла власний шлях та посіла належне місце в науці.
На формування світогляду Катерини Грушевської мала вплив матір, Марія Сильвестрівна Вояківська, – відома перекладачка, обдарований педагог (опанувала польську, німецьку, англійську, французьку, російську мови, мала хист до малювання, цікавилася історією, літературою). Початкову освіту Катерина Грушевська отримала вдома, водночас родинне виховання доповнювалося інтелектуальною атмосферою, насиченою зустрічами з відомими людьми, їх бесідами-дискусіями на теми літератури і мистецтва, суспільно-громадського життя в Україні та світі. Значну роль відігравала й приватна лектура.
К.Грушевська навчалася в Київському (правничо-економічний та природничий факультети), Женевському університетах, студіюючи там право і соціальну економію. Початок її наукової діяльності припадає на 1917 – 1918 рр. Саме тоді вона стає членом товариства «Просвіта» й починає друкуватися у періодиці Української Центральної Ради (тематика переважно політична).
Життя в еміграції позначене для К.Грушевської участю у роботі Українського соціологічного інституту (Женева – Прага – Відень) у 1919 – 1923 роках. Тут вона відвідує Семінар примітивної культури, бере активну участь у науковій роботі батька (переклади, редагування, підготовка текстів до друку), опановує нові іноземні мови, веде громадську роботу в «Комітеті помочі голодним України» у Відні. До цього часу належить і перша самостійна наукова праця Катерини Грушевської «Примітивні оповідання, казки та байки Африки та Америки» (1923). Крім того, зацікавлення К.Грушевської первісною культурою відобразилося в збірці розвідок та доповідей, які вона підготувала для Семінару примітивної культури (1924).
Повернення Грушевських в Україну відзначене створенням Асоціації культурно-історичного досвіду України, під егідою якої Катерина Грушевська розпочала активні дослідження первісної культури та плідну науково-організаційну роботу. Вона фактично стала головним редактором часопису «Первісне громадянство та його пережитки на Україні», а в межах Асоціації керувала аспірантурою та складала практичні експедиційні програми тощо. Паралельно з Асоціацією існував Етнографічний гурток Київського ІНО, через який поставала можливість налагодження та укріплення міжнародних контактів. Саме тут виникла ідея видання «Корпусу українських народних дум», роботі над яким не завадив навіть примусовий переїзд до Москви (1931) та подальше заслання до Харкова під нагляд НКВС, яке закінчилося арештом (1938) і загибеллю Катерини Грушевської у Темлазі (1943). Через Етнографічний гурток та часопис «Первісне громадянство» К.Грушевська мала змогу не лише знайомитися зі зразками новітніх західноєвропейських соціологічних досліджень, зорієнтованих на фольклор, а й знайомити провідних учених Європи з досягненнями української соціологічної школи в фольклористиці та етнології і навпаки.
У розділі ІІ ««Корпус українських дум» Катерини Грушевської як її найвизначніша праця» проаналізовано думознавчу концепцію Катерини Грушевської.
Проблема класифікації дум стала ключовою у науковій праці К.Грушевської «Українські народні думи». Дослідниця свідомо відмовилася при впорядкуванні дум від репертуарної системи, використовуваної російськими збирачами билин. Нераціональним їй видавався й географічний принцип – за кобзарськими школами, що мають не «завше виразну фізіономію». К.Грушевська обрала тематичний принцип класифікації та видання українських народних дум з наголосом саме на релятивність, а не на дефінітивність такої класифікації. Водночас, в праці «Українські народні думи» вчена подає не одну, а дві класифікації. Не обмежуючись тематичним принципом поділу, дослідниця зібрала достатній матеріал і для розподілу дум за частотністю.
Основні типи дум, виділені Катериною Грушевською, такі (класифікація «за темами ... у шістьох розділах»):
1. Думи невільницькі, плачі («Невільники», «Плач невільника», «Богуславці: Іван Богуславець, Маруся Богуславка», «Сокіл»).
2. Думи про море («Самійло Кішка», «Олексій Попович», «Буря на морі», «Розмова Дніпра з Дунаєм»).
3. Думи про степ («Утеча трьох братів з Азова», «Три брати Самарські», «Смерть козака на долині Кодимі», «Плач зозулі»).
4. Думи про лицарство («Герць козака з Татарином», «Іван Коновченко», «Хведір Безрідний», «Сірчиха і Сірченки», «Отаман Матіяш», «Веремій Волошин», «Хвесько Андибер»).
5. Думи про Хмельниччину («Хмельницький та Барабаш», «Битва під Корсунем», «Оренди», «Молдавський похід Хмельницького», «Білоцерківщина», «Про Івана Богуна», «Смерть Богдана Хмельницького»).
6. Думи побутові («Про козацьке життя», «Прощання козака з родиною», «Поворот сина з чужини», «Дума про сон», «Удова», «Про сестру та брата»).
Оскільки будь-який науковий твір лише тоді проходить апробацію, коли його так чи інакше оцінено сучасниками, то спроба Катерини Грушевської по-новому класифікувати українські думи викликала жваве зацікавлення з боку наукової спільноти.
Так, В.Перетц ґрунтовно проаналізував перший том нового дослідження з думознавства, лише вступ до якого обіймав 220 сторінок великого формату, докладно звернувся до деяких пунктів книги, зробив кілька дрібних зауважень і бібліографічних доповнень, а також навів декілька текстів дум, що зосталися поза увагою укладачки «Корпусу». Не погодившись із тим, що авторкою не було подано порівняльно-типологічного коментаря до едиційованих текстів (до речі, це не входило до низки завдань видання), академік зауважив про перспективність саме такого підходу до українських дум, пояснюючи це можливістю теоретичних узагальнень. У власному потрактуванні терміна «дума» В.Перетц посилається на старопольські джерела та на його давнє застосування до всіх нерівноскладово віршованих жанрів козацького епосу, виконуваного бандуристами, лірниками, кобзарями. Загалом рецензент дав схвальну оцінку фундаментальній праці К.Грушевської і, вказавши на незначні недоліки, окреслив перспективу дослідження цієї галузі фольклористики. Видання «Корпусу» було вагомим етапом поступу компаративного вивчення світового героїчного епосу.
Рецензія Ф.Колесси на «Корпус українських дум» К.Грушевської значно ширша та ґрунтовніша. Зазначаючи значні ускладнення у справі вивчення українських народних дум, спричинені першочергово відсутністю їх корпусного видання, Ф.Колесса радо привітав нове видання, яке вигідно вирізняється від низки попередніх, оскільки, на думку рецензента, «одні з них (видання Церетелєва, Максимовича, Лукашевича, Куліша, Метлинського) вже застаріли та стали унікатами, інші (Антоновича–Драгоманова, Возняка, Житецького) – неповні, а ще частина думових тем розпорошена у періодиці». Поліпшити такий стан в українському думознавстві й покликане було видання, здійснене Катериною Грушевською. 33 думові теми в 274 варіантах, представлені у виданні, – це найбільший за складом реєстр українських народних дум. Аналізуючи ситуацію, що склалася в першій половині XX ст. на фольклористичній ниві, Ф.Колесса у своїй рецензії на «Корпус дум» зазначив, що саме через «недостачу повного видання, що збирало разом не тільки всі думові теми, але й усі їх варіанти», у науковців виникають великі проблеми. Зібрати весь цей розпорошений матеріал було складним завданням, що вимагало виснажливої, скрупульозної праці, на котру піднялася К.Грушевська.
Відзначаючи системний підхід в опрацюванні фольклорного матеріалу К.Грушевською, Ф.Колесса наголошує, що укладачка подає цінні зауваження («помічення») і вказівки, які слугуватимуть підґрунтям для подальших монографічних досліджень. Водночас це було й відповіддю на критичні зауваги рецензента першого тому – опонента Грушевської В. Перетца. Рецензент слушно відповів на закид В.Перетца щодо відсутності в збірнику Грушевської порівняльно-історичних студій над думами: «... Зовсім зрозуміло, що в цьому коментарі К.Г. не може вдаватися в порівняльні досліди над окремими думовими темами, ані спинюватися над питаннями, наскільки думи в’яжуться мотивами з іншими творами української народної поезії та наскільки оригінальне оброблення одержують деякі мандрівні сюжети в рамках думового епосу. Це вже завдання спеціальних студій».
Наукова ретельність К.Грушевської виявляється у прагненні подати повний відомий реєстр варіантів дум з усіма відомостями про їхнє походження та їхні взаємини, територіальне побутування, райони поширення, ступінь автентичності та оригінальність записів тощо. Загальна оцінка Колессою праці К.Грушевської більш ніж схвальна: «Призбирання величенної маси фактичного матеріалу і його критичне освітлення – це великий, вперше написаний розділ з історії української етнографії, у якому схарактеризовано методологічні напрямки в збирацьких і дослідчих працях над думами від перших десятиліть ХІХ в. до 1927 р.».
Інноваційний потенціал «Корпусу дум» Катерини Грушевської, таким чином, полягає у масштабному поєднанні філологічних та музикознавчих аспектів дослідження, на що звернули увагу В.Перетц та Ф.Колесса. Між тим, поза їхньою увагою залишилися теоретико-методологічні питання, які виходять за межі вузького дослідження українських народних дум. У роботі Грушевської вперше в українській фольклористиці було сформульовано й апробовано три моделі дослідження фольклорного тексту та три підходи до його атрибуції.
К.Грушевська виокремлює три аспекти моделювання фольклористичного аналізу, які незалежно від своїх теоретико-методологічних уподобань має враховувати дослідник:
1) модель історії досліджуваного жанру;
2) модель сюжетно-тематичної класифікації та її співвіднесення з історичною правдою (якщо це жанр історичний);
3) модель вивчення корпоративної традиції через залучення інструментарію соціологічного методу та з акцентом на географічний чинник.
Отже, дослідниця цілковито не відкидає можливості позасюжетної класифікації дум, а лише зауважує, що, зважаючи на стан розвитку тогочасної фольклористичної науки, такі класифікації передчасні. Водночас К.Грушевська пропонує три підходи (скоріше етапи) до атрибуції дум, які й сьогодні залишаються методологічно бездоганними:
1) реконструкція повного тексту на основі наявних варіантів;
2) виокремлення варіантів уже під час співвіднесення їх з реконструйованим текстом;
3) всебічна інтерпретація текстів через історичний, філологічний, соціологічний, музичний аспекти їх існування (побутування).
Розділ ІІІ «Катерина Грушевська як науковий редактор та співавтор часопису «Первісне громадянство та його пережитки на Україні»» присвячений аналізові зазначеного періодичного видання як наукового та культурного явища в українському суспільстві, яке могло б дати поштовх європеїзації вітчизняної фольклористики та етнології.
У 1926 році побачив світ перший випуск наукового щорічника «Первісне громадянство та його пережитки на Україні (Примітивна культура та її пережитки на Україні, соціальна преісторія, народна творчість в соціологічному освітленні)». Нове культурологічне видання було засноване як друкований орган Асоціації культурно-історичного досліду України. Редактором щорічника стала Катерина Грушевська. Підзаголовок досить точно визначав мету, завдання й тематику часопису, а саме: висвітлення основних наукових здобутків Кабінету примітивної культури, предметом дослідження якого була первісна культура та її пережитки в побуті і творчості українського народу. Головним завданням журналу, на відміну від усіх попередніх видань такого штибу, була не публікація етнографічного матеріалу, а його дослідження. Вже перші «числа» часопису засвідчили його оригінальність і наукову перспективність, привернувши увагу фахівців.
Поряд з темами, важливими для фахівця-етнолога, на шпальтах «Первісного громадянства» під гаслом «Пізнаваймо себе, свій народ, його психологію, його минувшину!» обговорювалися питання, цікаві для пересічного читача: про реальні підстави виникнення релігії взагалі, зокрема в Україні; про пережитки і релікти первісного мислення в народних віруваннях українців та інших народів; про зміст і символіку української обрядовості тощо. Зміст журналу первинно складали два розділи: 1) розвідки й замітки; 2) критика й бібліографія. До першого входили ґрунтовні наукові дослідження, до другого – огляди нових праць, що з’явилися українською та іноземними мовами. Видання давало змогу ознайомитися з проблематикою досліджень європейських наукових установ і окремих учених та матеріалами, опублікованими закордонними етнологічними журналами. Крім того, у кожному «числі» подавалися протоколи засідань Кабінету примітивної культури при Науково-дослідній кафедрі історії України спільно з Культурно-історичною комісією та Комісією історичної пісенності ВУАН. Всього було видрукувано протоколи 69-ти засідань (з 21 листопада 1925 року до 9 грудня 1929 року). За час існування (1926 – 1929) вийшло 8 «чисел» часопису: 1926 р. – вип. 1/2 та вип. 3; 1927 р. – вип. 1/3, 1928 р. – вип. 1 та вип. 2/3; 1929 р. – вип. 1, 2, 3.
Робота Катерини Грушевської над часописом була як редакційно-організаційною, так і суто науковою. Детальніше зупинившись на останній, зазначимо, що за жанровою приналежністю всі публікації дослідниці в «Первісному громадянстві» можна поділити на декілька груп : 1) власні наукові розробки; 2) реферативні виклади; 3) реферативні виклади з власною оцінкою; 4) «роздуми з приводу»; 5) рецензії; 6) короткі огляди та інформативні матеріали; 7) видання текстів; 8) матеріали редакційного характеру. Тематичний спектр робіт К.Грушевської, вміщених у часописові «Первісне громадянство», також досить широкий; якщо не враховувати «формальні» редакційні статті та інформативні матеріали про засідання установ та проведення семінарів, то дослідницю цікавили питання: 1) діяльності етнографічних установ на Заході; 2) термінологічні дискусії щодо розрізнення позначень «етнологія» та «народознавство» як загального і конкретного, теоретичного та прикладного, ідеального і реального; 3) історіографічні проблеми етнології в контексті здобутків Французької соціологічної школи; 4) жанрова система українського фольклору (дума, казка); 5) питання збереження та спадковості фольклорної традиції та інститут кобзарства; 6) обрядові дії та примітивна магія; 7) дослідження статевих громад.
Редакція часопису загалом орієнтувалася на розробку та популяризацію соціологічного підходу в етнології та фольклористиці, що було заявлено вже в першому огляді К.Грушевської – про роботу С.Сантіва, присвячену творчості Шарля Перро. Саме такій орієнтації української фольклористики другої половини 20-х років надавала перевагу дослідниця і у власних статтях. Так, у роботі «З примітивного господарства. Кілька зауважень про засоби жіночої господарчої магії у зв’язку з найстарішими формами жіночого господарства» вона висуває методологічно важливу тезу про застосування соціологічного методу в дослідженнях матріархату. Надалі, у рецензії на розвідки Е.С.Гартленда, К.Грушевська розгортає цю тезу, наголошуючи на тісному зв’язку між родинними відносинами та загальними правовими поняттями первісного суспільства.
Але центральною темою зацікавлень Катерини Грушевської була саме історія фольклористики й етнології у тісному контакті з історією первісного суспільства, соціологією та психологією. Це пояснювалося її впевненістю в тому, що на часі потреба критичної перевірки етнографічних джерел, систематизованих критично-бібліографічних оглядів попередньої роботи, нарешті – поновлених видань кращих етнографічних праць-раритетів. У межах цього завдання вона:
ü проаналізувала сучасні етнографічні часописи (зокрема, чеський краєзнавчий часопис «Karpathenland»), у тому числі й публікації в них українських матеріалів (відгук на італійську статтю Є.Оницького про українські звичаї та повір’я, пов’язані зі смертю);
ü подала огляди робіт та описи діяльності зарубіжних етнологів та фольклористів (Е.Гартленда, А.Грдлічки, Ф.Шульце-Майцієра, А.Шахзабеля, Е.Касаса, М.Мосса, Е.Кроулі, Е.Герамба, С.Зелігмана, Н.Райценштайна), причому в полі зору дослідниці – такі різнопорядкові категорії та явища, як культура острова Пасхи, культурні звичаї тубільних племен Західної Африки, походження тотемізму, стилістичні аспекти примітивної літератури, історія релігій найпримітивніших народів Африки, Індії, Індокитаю та роль місіонерів у їхній акультурації, містика та містицизм, гендерний аналіз первісних громад, система рахування південноафриканського народу бегрдама;
ü детально простудіювала праці вчених-сучасників – Ф.Боаса («Стилістичні аспекти примітивної літератури», 1925) та Л.Леві-Брюля («Первісне мислення», 1927).
Аналізуючи працю Ф.Боаса, К.Грушевська розмірковує про причини виникнення поезії, про ритмічність пісні, про природу творчої еволюції на різних континентах. З-поміж інших вона виділяє тезу автора про «окремішність американської еволюції», адже «Америка не знає прислів’їв та загадок – таких характерних для Азійсько-Африканського світу літературних форм», звертає увагу на принципову різницю між європейськими казками і оповіданнями «примітивних» народів: тим часом як для європейської казки характерний пережиток як конфлікт між сучасним світоглядом і побутом, що в ній описується, «примітивне» оповідання «пережитків» не знає.
Об’єктом дослідження К.Грушевської стала також праця Л.Леві-Брюля про первісні уявлення індивіда. Дещо неточним, на думку К.Грушевської, є заголовок книги, адже мета роботи – не аналіз душі «дикуна», не доведення того, вірить він у душу чи ні, а з’ясування проблеми відношення соціального та індивідуального в первісному суспільстві. Проте авторка рецензії наголосила, що праця Леві-Брюля є блискучою збіркою величезної сили прикладів переваги колективного над індивідуальним в примітивному житті. Це питання індивідуальності й спільноти, життя і смерті, здоров’я і хвороби з наголосом на певну ієрархічність будови всіх перерахованих категорій. Тобто, при дослідженні первісного світогляду межі між ними стираються так само, як і межі між індивідуальним і колективним існуванням. Загалом відгук К.Грушевської на наукове дослідження Л.Леві-Брюля є схвальним. Вона зазначає, що констатування впливу соціальних факторів на індивіда є найціннішим висновком рецензованої праці.
Два останні випуски часопису, що вийшли друком на початку 1930 р., датовані 1929 роком, містили рубрику «До питань систематики й термінології в народознавстві». У цих випусках було започатковано новий напрям у діяльності видання, а саме: з’ясування термінологічних дефініцій та окреслення предметного поля гуманітарних галузей (народознавства, антропології, етнології, етнографії, фольклористики). Помітними у цій рубриці стали публікації П.Ріве «Вивчення людини (антропологія)», К.Копержинського «Декілька уваг про сучасне розуміння термінів: антропологія, народознавство, етнографія і фольклор» та К.Грушевської «До взаємин між загальним і спеціальним народознавством».
Про вагоме значення роботи К.Грушевської як редактора етнографічного часопису свідчила його популярність. «Первісне громадянство» одразу привернуло увагу науковців в Україні та поза її межами. М.Азадовський справедливо назвав його першим «товстим» етнографічним дослідницьким журналом. Харківський «Червоний шлях» час від часу вміщував рецензії К.Танатана, у яких підкреслювалася перспективність обраного редколегією напряму діяльності. «Етнографічний вісник» відзначив вихід першого випуску часопису позитивним відгуком А.Лободи. «Дуже цінним виданням» вважав журнал академік Ю. Карський. Високу оцінку часописові дав В.Кравченко.
Архівні матеріали дають підстави стверджувати, що редакційний «портфель» «Первісного громадянства» міг забезпечити ще кілька випусків. Зокрема, готувалися до друку статті М.Петровського, В.Проппа, Є.Смолинської, Ф.Колесси, К.Грушевської та ін. Проте подальші плани залишилися нездійсненими. На початку 1930-х років були ліквідовані гуманітарні установи ВУАН, припинено видавництво українознавчих часописів. Разом з іншими журналами було знищене й «Первісне громадянство» – українське періодичне видання європейського рівня.
У Висновках синтезовано результати дослідження. Аналіз фольклористичного доробку К.Грушевської дав можливість зробити певні узагальнення щодо розвитку культурного, наукового та політичного життя в Україні; акцентувати на проблемах розвитку міждисциплінарних зв’язків (наприклад, соціології та фольклористики, етнології). Науковий доробок Катерини Грушевської, безперечно, є самобутнім сплавом українського характеру та європейського світогляду.
К.Грушевська була вихована в дусі історичної школи свого батька, але намагалася, й доволі успішно, обрати свій власний шлях у науці. Вона змогла опрацювати і систематизувати матеріали і напрацювання багатьох дослідників не тільки на ниві етнографії та фольклору, а й соціологічні та філологічні здобутки найвідоміших науковців. Через свої фундаментальні знання вчена здійснила глибокі дослідження фольклорних та етнографічних фактів, застосовувавши концепції і методи багатьох європейських шкіл. Тому основними методологічними принципами, чітко усвідомлюваними Катериною Грушевською та постійно використовуваними нею в науковій та науково-організаційній роботі, слід вважати:
1. Ґрунтовне студіювання джерел та сучасних робіт в галузі дослідження пережитків примітивної культури на широкому індоєвропейському (порівняльно-генетичний підхід) тлі.
2. Студії соціальних та ментальних складників культури сучасних «примітивних народів» (зіставно-типологічний підхід).
3. Фіксація та аналіз текстів фольклору та народного побуту (зокрема, українського) з увагою до їх регіональних особливостей.
4. Прагнення до інтерпретації фольклорних та етнографічних фактів з метою реконструкції первісної культури як реконструкції архаїчного світогляду та соціальних відносин.
5. Наголос на необхідності постійного оновлення методологічних засад реконструктивного дослідження.
Масштабність її мислення, методика дослідження були спроектовані на український етнологічний матеріал, результатом чого стали праці, аналогів яким не маємо і досі, – це видання «Корпусу українських дум» та періодичний часопис «Первісне громадянство». Наукова спадщина К.М.Грушевської (унікальні роботи «Примітивні оповідання, казки і байки Африки і Америки», «3 примітивної культури: Розвідки й доповіді», два томи «Українських народних дум», ґрунтовні статті, рецензії, публікації першоджерел, розроблені етнографічні польові програми) свідчить про необхідність широкого використання її методологічних набутків у сучасній фольклористичній науці. Основна філософська та культурна парадигма К.Грушевської – це утвердження та маніфестація української етнологічної думки за допомогою використання міждисциплінарних методик і залучення здобутків європейських наукових шкіл для дослідження українського фольклору та ознайомлення з ним Європи.
Наприкінці дослідження наведено список використаної літератури, що нараховує 352 позиції.
Основні положення дисертації відображені в таких публікаціях автора, вміщених у виданнях, рекомендованих ВАК України:
Основні:
1. Церковняк О.Г. К.М. Грушевська – науковець-фольклорист / Церковняк О.Г. // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. праць. – Вип. 22. – Ч.2 / Ред. кол.: А.В. Козлов (відп. ред.). – К.: Акцент, 2005. – С. 501–507.
2. Церковняк О.Г. К.М. Грушевська: культуролог, соціолог, етнограф, фольклорист, перекладач / Церковняк О.Г. // Наукові записки. – Випуск 61. – Серія «Філологічні науки (літературознавство)».– Кіровоград : РВВНДПУ ім. Винниченка, 2004. – С. 324–335.
4. Церковняк О.Г. Символ вогню в українському фольклорі та обрядовості (на матеріалі запитальника К.М. Грушевської) / Церковняк О.Г. // Вісник Черкаського університету: Зб. наук. праць. Серія «Філологічні науки», 2006. – № 95. – С. 135–139.
5. Церковняк О.Г. До історії видання «Корпусу дум» / Церковняк О.Г. // Вісник Черкаського університету: Зб. наук. праць. Серія «Філологічні науки». – 2007. – Вип. 108. – С. 145–151.
6. Церковняк О.Г. Фольклористична діяльність К.Грушевської): традиції та новаторство/ Церковняк О.Г. // Література. Фольклор. Проблеми поетики / Упорядник Л.Т. Шурко. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2007. – Вип.29. – С.149–153.
7. Церковняк О.Г. Катерина Грушевська як продовжувач традицій П.Чубинського / Церковняк О.Г. // Літературознавчі студії. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2006. – Вип. 17. – С. 151–157.
8. Церковняк О.Г. Фольклористична концепція І. Франка та К.Грушевської // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка: Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика. – 2006. – № 17. – С. 52–53.
9. Церковняк О.Г. Внесок Л. Українки у становлення української фольклористики XX ст. (на матеріалі «Корпусу дум» К.Грушевської) / Церковняк О.Г. // Збірник наукових праць Всеукраїнської науково-практичної конференції до 135-річчя від дня народження Л. Українки 24-25лютого 2006р., с. Колодяжне. – Луцьк, 2006.– С.59–61.
10. Церковняк О.Г. Часопис «Первісне громадянство та його пережитки на Україні» як чинник формування історіографічного підходу у фольклористиці другої половини XIX – XX ст. / Церковняк О.Г. Літературознавчі студії. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2007. – Вип. 18. – С. 259–265.
11. Церковняк-Городецька О.Г. Соціологічна школа в контексті розвитку світової фольклористики. Теоретична концепція Еміля Дюркгайма / Церковняк-Городецька О.Г. // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка: Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика. – 2007. – Вип. 18. – С.54–56.
12. Церковняк-Городецька О.Г. Роль першого наукового щорічника «Первісне громадянство та його пережитки на Україні» у розвитку української фольклористики / Церковняк-Городецька О.Г. // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка: Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика. – 2006. – Вип. 17. – С.52–54.
13. Церковняк-Городецька О.Г. Стаття К.Грушевської «З примітивного господарства. Кілька завважень про засоби жіночої господарчої магії у зв’язку з найстарішими формами жіночого господарства» / Церковняк-Городецька О.Г. // Література. Фольклор. Проблеми поетики / Упорядник Л.Т. Шурко. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2008. – Вип. 30. – С.425–433.
14. Церковняк-Городецька О.Г. «Корпус дум» К.Грушевської у прочитанні В. Перетца/ Церковняк-Городецька О.Г. // Література. Фольклор. Проблеми поетики / Упорядник Л.Т. Шурко. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2009. – Вип. 31. – С.425–433.
Електронні публікації:
1. Церковняк-Городецька О.Г., Малинська Н.А. Катерина Грушевська – редактор часопису «Первісне громадянство». – К.: MysleneDrevo.com.ua, 2008. (Компакт-диск, у співавторстві).
Перетц В.Н. Українські думи в новому виданні К.М.Грушевської / Владимир Николаевич Перетц // Етнографічний вісник. — кн. 1 (окремий віддрук) — С. 60. Родина Колессів у духовному та культурному житті України кінця XIX-початку XX ст. Збірник наукових праць та матеріалів. – Львів: Львівський університет, 2005. – С.542. Боас Ф. Методы этнологии / Боас Франц // Антология исследований культуры, Том 1: [переводы текстов Л. Уайта., Ф.Боаса, Р.Бенедикт, Дж. Мердока, В. Малиновского, А. Кребера] Интерпретации культуры. - СПб: «Университетская книга», 1997. – С.20. |
