ФОРМУВАННЯ ДОБРОДІЙНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У ПРОЦЕСІ ПОЗАКЛАСНОЇ ВИХОВНОЇ РОБОТИ

Краткое содержание

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність вибору теми дослідження, її зв’язок з науковими програмами й темами, визначено мету, задачі, об’єкт, предмет наукового пошуку; сформульовано гіпотезу, методи дослідження; розкрито наукову новизну й практичне значення одержаних результатів; наведено дані про впровадження та апробацію результатів дослідження; представлено перелік публікацій, структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі – «Теоретичні основи проблеми дослідження» – здійснено дефінітивну характеристику поняття «добродійність» у контексті філософського аналізу; проаналізовано ґенезу становлення проблеми добродіяння в гуманістичній педагогіці; визначено психологічні механізми добродійності дитини молодшого шкільного віку; вивчено стан сформованості добродійності учнів сучасної початкової школи (за результатами констатувального експерименту).

В результаті аналізу праць з філософії, гуманістичної педагогіки та психології
в контексті проблеми дослідження встановлено, що добродійність тісно пов’язана
з калокагатією – тотожність добра й краси, естетичного й морального – як єдиним людським ідеалом, основу якого становить доброчесність, зреалізована в доброчесних вчинках. Аналіз досліджень про добро, щиру доброту і псевдодоброту, благодійність і милосердя засвідчив, що добродійність може виявлятися у формі благодійництва, якщо воно діється під впливом морального мотиву й моральними засобами.

В роботі уточнено тлумачення поняття «добродійність» – складне інтегративне структурно-особистісне утворення, яке передбачає наявність позитивних духовно-моральних якостей особистості; стійкого діяльнісного альтруїстично-ціннісного ставлення до себе, до інших людей, до навколишнього світу та забезпечує свідоме, вільне, особистісно вмотивоване, не детерміноване зовнішніми силовими чинниками самовизначення власної світоглядної позиції через здійснення морально виправданими засобами добродійних вчинків, які відповідають власним інтересам, потребам суб’єкта і водночас спрямовані на досягнення моральної мети – спільного блага для себе і для іншого, добра та вільного цілісного розвитку особистості, супроводжуються емоційним станом задоволення від результатів учиненого, зумовлюють позитивну ціннісну динаміку у свідомості особистості, стають способом її особистісного існування у світі, тобто стилем життєдіяльності.

У досліджені встановлено, що добродіяння як педагогічна проблема виникла з ідеї добродійності (благодійності), гуманізму й виокремилась із становленням гуманістичної педагогіки. Важливим у контексті дослідження стали традиції гуманізму, аналіз практики організації гуманістичного виховання. Зокрема, визнання молодшого шкільного віку найбільш сприятливим для виховної роботи в цьому напрямі та провідної ролі виховання (поряд із спадковістю і середовищем) в активізації здатності особистості до самостійного розвитку моральних якостей, використання гуманних засобів та методів морального виховання (переконання, особистий приклад, наслідування, вправляння, гуманна система заохочень і покарань, повага до природи дитини, моральна та фізична свобода у вчинках тощо).

Ґрунтовний аналіз психологічних механізмів добродійності дитини молодшого шкільного віку засвідчив провідну роль рефлексії, інтроспекції, емпатії, ідентифікації, децентрації та вчинкової діяльності у становленні її моральної культури й дав можливість витлумачити поняття «добродійність молодшого школяра» як складне інтегративне структурно-особистісне утворення, що зумовлює стійке прагнення дитини молодшого шкільного віку, яке набуло ознаки поведінкової звички, до добровільного, самостійного, особистісно вмотивованого та гуманістично спрямованого вчинку з метою безкорисливої допомоги тим, хто її потребує. В структурі добродійності молодшого школяра виокремлюємо такі компоненти: емоційно-емпатійний, когнітивно-аксіологічний, потребово-мотиваційний, практично-діяльнісний.

З метою визначення рівнів сформованості добродійності молодших школярів було проведено констатувальний етап експерименту, що передбачав виконання таких завдань: виокремити критерії та показники сформованої добродійності школярів; на основі виконання комплексних діагностичних завдань виявити рівні сформованості добродійності учнів початкової школи; з’ясувати, які проблеми виникають у вчителів школи І-го ступеня у процесі організації позакласної виховної роботи, мета якої формування добродійності учнів.

У процесі дослідження визначено такі критерії та показники сформованості добродійності молодших школярів: емоційна чутливість (адекватність зовнішніх проявів емоційних реакцій на добро і зло; вміння помічати і розпізнавати емоційні стани іншого та в думках переносити себе в його почуття; здатність до щирого, емпатiйного співпереживання, співрадіння); активний особистісно-ціннісний морально-духовний поняттєвий запас (розуміння базових понять: добро, доброта, добродійність, толерантність, милосердя, любов, тощо; уміння диференціювати прояви вчинків добра і зла, альтруїзму й егоїзму у взаєминах «людина–людина», «людина–природа» на вербальному рівні; переконаність у позитивній значущості добрих вчинків; уявлення про духовно-моральні якості, що характеризують добродійну людину та їх особистісна цінність); вираженість альтруїстично-гуманістичної мотивації (зацікавленість у власному добробуті та в добробуті іншого, прагнення надати безкорисливу допомогу; особистісна потреба в добротворенні; ставлення до себе, до інших людей, до навколишнього світу як до самоцінності; адекватність самооцінки своїх духовно-моральних якостей у поєднанні з прагненням до самовдосконалення); реалізація світоглядної позиції в добродійній вчинковій діяльності (уміння зайняти альтруїстично-моральну діяльнісну позицію стосовно іншого, узгодити власні інтереси з його інтересами; спрямованість вчинків на досягнення моральної мети морально обумовленими засобами; уміння передбачати наслідки своїх дій і нести за них відповідальність, здатність пробачати і вибачатися; ступінь вияву добровільності, ініціативності, самостійності, незалежності у вчинковій активності та ступінь задоволеності власною діяльністю, її результатами). На підставі критеріїв та показників виділено рівні сформованості добродійності молодших школярів: альтруїстично-ціннісний (високий), рефлексивно-ситуативний (достатній), пасивно-виконавський (середній) та егоїстично-безвідповідальний (низький).

Результати діагностичного дослідження сформованоcті добродійності молодших школярів засвідчили домінування егоїстично-безвідповідального (49,9 %) та пасивно-виконавського (24,4 %) рівнів (відсутність або ситуативність емпатійних виявів до незнайомих людей, природи; споживацьке розуміння добродійності та базових моральних понять; відсутність особистісної потреби в добротворенні, схильність до помсти; неадекватність самооцінки; невміння узгодити власні інтереси з інтересами інших; аморальні способи досягнення мети; несформовані вміння передбачати наслідки своїх дій і нести за них відповідальність; відсутність добровільності, ініціативної самостійності й незалежності у вчинковій діяльності).

Основними причинами таких результатів вважаємо нерозробленість цілісної методики формування добродійності молодших школярів; ігнорування вчителями необхідності створення творчого виховного середовища, шаблонність виховних форм; домінування епізодичних «виховних заходів», що лише декларують найкращі людські якості; недостатнє використання виховного потенціалу вчинкової діяльності дитини, стилю поведінки вчителя; ігнорування емоційно-мотиваційних аспектів корекції поведінки учнів.

У другому розділі – «Методика формування добродійності молодших школярів у процесі позакласної виховної роботи» – розкрито особливості моделювання процесу становлення добродійності молодших школярів: комплексний підхід як концептуальну засаду в організації добродійно зорієнтованого виховного процесу, модель комплексної виховної системи школи І-го ступеня «Добродій» (рис.1), трирівневу поетапну «step-методику» формування добродійності молодших школярів; обґрунтовано педагогічні умови ефективності методики формування добродійності учнів початкової школи; методичний інструментарій виховання добродійності молодших школярів на різних етапах; проаналізовано та узагальнено результати дослідно-експериментальної роботи.

Комплексна виховна система школи І-го ступеня «Добродій» передбачає інтеграцію виховних впливів навколо етичної ціннісно-смислової домінанти «Виховання добродійності молодших школярів», бере свій початок в позакласному середовищі й органічно вплітається в навчально-виховний процес школи І-го ступеня. Експериментально доведено, що така система є інтегратором виховної взаємодії усіх виховних впливів, спрямованих на дитину в цілісному педагогічному процесі і є системою взаємопов’язаних компонентів, що розвиваються в часі й просторі. Структура комплексної виховної системи – це сукупність таких компонентів, як: орієнтаційно-цільовий, організаційно-педагогічний, суб’єкт-суб’єктний, діагностико-результативний, особистісно-акмеологічний, гносеологічно-аксіологічний, емоційно-комунікативний, практично-діяльнісний, системно-синергетичний, факторно-проективний компоненти.