ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ СТУДЕНТІВ ДО ІННОВАЦІЙНОЇ ВИХОВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ З МОЛОДШИМИ ШКОЛЯРАМИ У ПРОЦЕСІ ПЕДАГОГІЧНОЇ ПРАКТИКИ

Краткое содержание

1.                ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, ступінь розробленості проблеми, її зв’язок із науковими програмами, планами, темами, визначено мету та задачі, об’єкт, предмет, методи дослідження; розкрито наукову новизну й практичне значення одержаних результатів; подано відомості про апробацію і впровадження результатів дослідження, публікації автора, структуру й обсяг дисертації.

У першому розділі – „Теоретичні основи дослідження готовності студентів до інноваційної виховної діяльності з учнями молодшого шкільного віку у процесі педагогічної практики” – розкрито зміст інноваційної виховної діяльності з молодшими школярами в сучасній школі та обґрунтовано теоретичні засади формування готовності студентів до інноваційної виховної діяльності в умовах педагогічної практики.

У сучасному психолого-педагогічному науковому дискурсі склалися різні підходи до визначення змісту поняття „інноваційна діяльність”. Зокрема,
її тлумачать як: процес створення, розповсюдження і застосування продуктів
й технологій, що задовольняють нові суспільні потреби (Г. Ільяхінська); вид діяльності, який пов’язаний із трансформацією ідей у новий або вдосконалений продукт, поширений у виробничій діяльності (Л. Ващенко); оновлення педагогічного процесу, впровадження новоутворень у традиційну систему, що передбачає досягнення найвищого ступеня педагогічної творчості (Ю. Завалевський). Враховуючи зазначене, інноваційну діяльність доцільно розглядати як впровадження у навчально-виховний процес нововведень, новітніх розробок, педагогічних ініціатив, сучасних технологій, які забезпечують ефективність педагогічної практики.

На основі положень Л. Байбородової, С. Гарячої, Є. Бондаревської, Л. Маленкової, М. Рожкова та інших можна констатувати, що сьогодні у вихованні школяра необхідно застосовувати якісно нові методи, які мають ґрунтуватися не тільки на механізмах зовнішнього підкріплення, а й на внутрішніх спонуках самої особистості. Тобто, слід широко впроваджувати особистісно орієнтовані технології (виховання успішної особистості, педагогічна підтримка, технологія життєтворчості, рефлексивне самовиховання, ігрові та проектно-моделювальні технології).

Виховна дієвість особистісно орієнтованих технологій залежить від тієї методологічної основи, яка безпосередньо визначає характер їх практичного розгортання і конкретизується сукупністю взаємоузгоджених способів. До цих способів належать: цілеспрямоване створення емоційно збагачених виховних ситуацій, особистісно розвивальне спілкування, співпереживання як психологічний механізм у вихованні особистості, систематичний аналіз вихованцем власних
і чужих учинків.

Інноваційна виховна діяльність інтерпретована нами як діяльність, що забезпечує взаємодію дитини з об’єктами довкілля та формує соціально ціннісне ставлення до нього, здатність бути суб’єктом власної діяльності.

Для нашого дослідження найбільш релевантними є праці сучасних науковців (Є. Бондаревська, Т. Гуменникова, Г. Гунда, О. Дубасенюк, Н. Кузьміна, А. Наін, В. Сагарда, О. Пєхота та інші), які розглядають готовність як складне соціально-педагогічне явище, що містить у собі комплекс індивідуально-психологічних якостей особистості й систему компетенцій, які забезпечують успішність реалізації освітньо-виховних функцій, а також як умову ефективної діяльності педагога, максимальної реалізації його можливостей, розкриття творчого потенціалу та показника здатності нетрадиційно розв’язувати актуальні для особистісно орієнтованої освіти проблеми.

Готовність студента до інноваційної виховної діяльності ми розуміємо як особистісно-професійну якість, що характеризується усвідомленням значущості та інтересом студента до виховання учнів на інноваційних засадах; наявністю мотивації з одночасним набуттям спеціальних знань, умінь, які втілюються в організацію виховної роботи; потребами творчої самоактуалізації й самореалізації.

Структуру готовності студентів до інноваційної виховної діяльності становлять такі компоненти: мотиваційний – інтерес до нововведень, усвідомлення важливості та доцільності впровадження інновацій у виховний процес початкової школи; когнітивний – знання та розуміння сутності, специфіки інноваційної виховної діяльності з учнями молодшого шкільного віку, саморозуміння
й розуміння іншого, оцінювання й самооцінювання; креативний – здатність до творчості та перетворень, оригінальність, гнучкість, критичність мислення; спонукально-праксичний – дієвість, уміння здійснювати інноваційну виховну діяльність, бажання і прагнення творчо реалізувати набутий досвід у педагогічній практиці.

У підготовці студентів до інноваційної виховної діяльності з молодшими школярами виокремлено основні методологічні підходи, а саме: особистісно орієнтований, діяльнісний, компетентнісний.

Відповідно до зазначених підходів характерними особливостями формування готовності студентів до інноваційної діяльності є: орієнтація на формування творчої особистості, здатної до постійного оновлення власного досвіду; наявність особистісної морально-психологічної позиції щодо використання інноваційних технологій; активне культивування своєї індивідуальності, інноваційної діяльності та професійної майстерності.

Важливе місце в забезпеченні готовності студентів до інноваційної виховної діяльності з учнями початкової школи посідає педагогічна практика, яка визначається науковцями як засіб ознайомлення з особливостями навчально-виховного процесу на основі безпосередньої участі в ньому практикантів (С. Гончаренко); сполучна ланка між теоретичним навчанням студента і його самостійною практичною педагогічною діяльністю в школі (В. Розов, Д. Ягофарова); складова психолого-педагогічної підготовки студентів (О. Абдулліна, І. Харламов); засіб розвитку пізнавальної і творчої активності студентів (Л. Нечипоренко).

Науковою основою організації педагогічної практики є сукупність принципів: інтеграція теоретичної та практичної підготовки, поступове ускладнення завдань практики, інноваційність у виховній діяльності з молодшими школярами. Як результат проходження педагогічної практики у студентів трансформуються уявлення про себе, вони краще пізнають себе, свої можливості, оцінюють свою готовність як важливу якість у подальшій педагогічній діяльності.

Теоретичне вивчення психолого-педагогічних джерел дало змогу визначити цілі, завдання та напрями емпіричної частини дослідження.

У другому розділі – „Стан готовності студентів до інноваційної виховної діяльності у початковій школі” – представлено методику та результати констатувального етапу експерименту: розроблено критерії і показники, які становлять основу змістових характеристик рівнів сформованості готовності студентів до інноваційної виховної діяльності з молодшими школярами.

Критеріями готовності студентів до інноваційної виховної діяльності з молодшими школярами визначено: усвідомлене прагнення студентів бути готовими до інноваційної виховної діяльності з молодшими школярами; знання і розуміння важливості інновацій у виховному процесі початкової школи; здатність до творчості; дієвість, уміння здійснювати інноваційну виховну діяльність та потреба у творчій реалізації умінь. Показниками є: усвідомлення потреби та прагнення до впровадження інновацій у педагогічну практику, емоційна чутливість до нововведень, зорієнтованість на створення власних творчих завдань, методик, налаштованість на експериментальну діяльність, пізнавальний інтерес до інноваційних технологій виховання; поінформованість студентів про
інноваційні виховні технології, самооцінка студентом себе як суб’єкта інноваційної діяльності, розуміння й оцінювання іншого; гнучкість, критичність мислення, творча уява, здібність до створення нового, оригінальність розв’язання
виховних завдань, відкритість до педагогічних інновацій; використання інноваційних методів, прийомів, уміння класифікувати та впроваджувати інноваційні технології, долати труднощі, пов’язані зі змістом та організацією інноваційної діяльності.

Визначені критерії і показники склали основу змістових характеристик рівнів сформованості готовності студентів до інноваційної виховної діяльності
з молодшими школярами – високого, достатнього, середнього, низького.

Для виявлення зазначених рівнів було використано такі діагностичні методики: вивчення мотивації інноваційної виховної діяльності (І. Ільїн), особливостей прояву інноваційного потенціалу особистості (Ю. Власенко), самооцінки готовності майбутнього вчителя до інноваційної виховної діяльності (Є. Рогов), опитувальник креативності (Рензуллі); модифіковані опитувальники: „Ціннісне ставлення студентів до педагогічних інновацій та інноваційної виховної діяльності з молодшими школярами”, „Креативність та її значення”, анкети „Уявлення студента про особливості підготовки до інноваційної виховної діяльності”, „Ставлення вчителя початкової школи до виховних інновацій”.

Аналіз отриманих результатів показав, що студенти мають низьку мотивацію щодо набуття професійно важливих якостей особистості як суб’єкта інноваційної виховної діяльності (мотиваційний компонент – 48,5 %), мало обізнані зі змістом, структурою цього феномену (когнітивний – 66,0 %), способами впровадження її в роботу з молодшим школярами (спонукально-праксичний – 57,0 %). Домінують показники достатнього (44,7 %) та високого (15,1 %) рівнів сформованості креативного компонента, що свідчить про наявність потенціалу у студентів до інноваційної виховної роботи.

Студентів із високим рівнем сформованості готовності до інноваційної виховної діяльності (9,2 %) характеризують цілісність особистісно-інноваційного спрямування як організаторів виховної роботи, високий ступінь усвідомлення ними потреби впровадження інноваційної виховної діяльності з молодшими школярами, емоційна чутливість й інтерес до нововведень, обізнаність з проблем використання інновацій у виховному процесі початкової школи, адекватна самооцінка студентом себе як суб’єкта інноваційної діяльності, розуміння і оцінювання інших, гнучкість, критичність мислення, творча уява, оригінальність у розв’язанні виховних завдань, уміння класифікувати та впроваджувати інноваційні технології, методи, прийоми виховання, долати труднощі, пов’язані зі змістом та організацією інноваційної діяльності.

Для респондентів із достатнім рівнем сформованості готовності до інноваційної виховної діяльності (19,4 %) переважно характерні особистісно-інноваційне спрямування в організації виховної роботи, усвідомлення ними потреби до впровадження інноваційної виховної діяльності з молодшими школярами, прояв зовнішньої мотивації в окремих випадках, нестійкість інтересу до нововведень, поінформованість про інноваційні технології виховання з частковим усвідомленням специфіки їх використання у початковій школі, адекватна самооцінка студентом себе як суб’єкта інноваційної діяльності, прояв творчості в окремих видах виховної роботи та у розв’язанні завдань, уміння впроваджувати інноваційні технології, методи, прийоми виховання, невпевненість у подоланні труднощів, пов’язаних зі змістом та організацією інноваційної діяльності.

Студентів із середнім рівнем сформованості готовності до інноваційної виховної діяльності (25,8 %) характеризують часткове особистісно-інноваційне спрямування на організацію виховної роботи з домінуванням зовнішньої мотивації та нестійкість інтересу до нововведень, небажання брати участь в експериментальній діяльності, недостатні знання і розуміння сутності та особливостей інноваційної виховної діяльності з молодшими школярами, фрагментарність у творчій активності, гнучкості, відкритості щодо педагогічних інновацій, епізодичне використання окремих інноваційних методів, прийомів, недостатні уміння впровадження інноваційних виховних технологій.

Для респондентів із низьким рівнем сформованості готовності до інноваційної виховної діяльності (45,6 %) характерні відсутність особистісно-інноваційного спрямування на організацію виховної роботи, байдужість до впровадження нововведень, слабкі знання про інноваційні технології, методи, прийоми виховання та спотворене уявлення про їх використання, труднощі в оцінюванні результатів своєї діяльності та діяльності інших, обмеженість у творчості, гнучкості мислення, невміння організації виховної роботи з молодшими школярами.

На наступному етапі дослідження нами визначено контрольні (65 студентів Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (1 академгрупа), Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка, Кам’янець-Подільського державного університету імені Івана Огієнка) та експериментальні (64 студенти Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (2 академгрупи), Державного вищого навчального закладу „Запорізький національний університет”, Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського та Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка) групи для проведення формувального етапу експерименту.

У третьому розділі – „Експериментальна робота з формування готовності студентів до інноваційної виховної діяльності з молодшими школярами у процесі педагогічної практики” – представлено зміст, етапи експериментальної роботи, домінантою якої стало визначення педагогічних умов формування готовності студентів до інноваційної виховної діяльності з молодшими школярами у процесі педагогічної практики та розроблення програми оптимізації інноваційної виховної діяльності студентів у процесі педагогічної практики; презентовано основні результати дослідження.

З метою оптимізації інноваційної виховної діяльності студентів із молодшими школярами у процесі педагогічної практики визначено ряд педагогічних умов: набуття студентами особистісного сенсу інноваційної виховної діяльності через усвідомлення ними цілей та значущості такої діяльності, бажання її впровадження, почуття успіху від одержаних результатів; опосередкування змісту практичної підготовки до виховної роботи – орієнтацією студентів на інноваційну діяльність, ознайомлення із передовим досвідом використання у практичній діяльності інноваційних технологій, методів, прийомів виховання; формування умінь подолання труднощів, що супроводжують реалізацію інновацій у педагогічну практику, – створення та розв’язання педагогічних ситуацій, підтримка студентів в процесі адаптації до інноваційного виховного середовища, налагодження взаємодії із суб’єктами педагогічного процесу; забезпечення особистісно орієнтованого підходу у практичній підготовці шляхом визнання індивідуальної цінності та пріоритету особистості студента, надання йому можливості вибору індивідуальної траєкторії у підготовці та проведенні виховних заходів, прояву особистісного потенціалу через індивідуалізацію та диференціацію завдань педагогічної
практики).

Упровадження зазначених умов здійснювалося під час апробації розробленої автором програми оптимізації інноваційної виховної діяльності студентів у процесі педагогічної практики.

Мета експериментальної програми полягала у наданні студентам знань щодо змісту інноваційної виховної діяльності та особливостей її здійснення з молодшими школярами, формуванні бажання, умінь реалізації такого виду діяльності, здатності долати стереотипи, бар’єри та труднощі.

Реалізація змісту та завдань програми ґрунтувалася на вихідних теоретичних засадах – принципах (інтеграція теоретичної та практичної підготовки, поступове ускладнення завдань практики, інноваційність у виховній діяльності з молодшими школярами) та дотриманні головних методологічних підходів до організації інноваційного виховного середовища у початковій школі, провідним серед яких став особистісно орієнтований – орієнтація вчителя на особистість вихованця як мету, суб’єкт, результат і показник ефективності виховання, суб’єкт-суб’єктної взаємодії вчителя і учня, що стимулює розвиток взаємин „учитель – учень” та сприяє взаєморозумінню, гуманізації спілкування. Моделювання експериментальної роботи за такими науковими орієнтирами забезпечило атмосферу психологічного комфорту, ситуації успіху, розвиток активності та ініціативності школярів.

Програма реалізовувалася поетапно відповідно до періодів навчання студентів: інформаційно-діяльнісний, навчально-моделювальний (з елементами використання інноваційних методів та прийомів виховання) та професійно-діяльнісний (з упровадженням визначеної інноваційної технології виховання), кожному з яких відповідав певний зміст, форми і методи, різні види інноваційної виховної роботи з учнями початкової школи, спрямовані загалом на формування мотиваційного, когнітивного, креативного та спонукально-праксичного компонентів готовності студентів до інноваційної виховної діяльності з молодшими школярами.

Поетапний процес давав змогу вносити корективи у практику для досягнення очікуваних результатів, сприяв опосередкуванню змісту практичної підготовки до інноваційної виховної діяльності, забезпечив цілісність, системність, наступність
і послідовність експериментальних дій.

На першому етапі дослідницької роботи цілеспрямовано формувався інтерес до інноваційної педагогічної діяльності. З цією метою широко застосовувалися активні методи та форми навчання – ознайомлення з навчальними закладами інноваційного типу, вивчення передового досвіду учителів щодо інноваційної виховної діяльності, спостереження інноваційних виховних занять, опрацювання психолого-педагогічної літератури та періодичних видань для створення
власної навчально-методичної скарбнички „Портфоліо інновацій у виховній діяльності з молодшими школярами”, що сприяло набуттю особистісного
сенсу інноваційної виховної роботи як складової внутрішнього досвіду
студентів.

Завдання практики виконувалися у тісній співпраці тріади: викладач – студент – учитель-практик. Зокрема, студенти одержували рекомендації щодо методики спостереження за роботою вчителя на предмет визначення відповідних проявів інноваційної виховної діяльності, виявлення інтересів учнів та їхнього ставлення до проведених заходів.

У системі тренінгово-методичних занять для закріплення теоретичних знань та формування позитивної мотивації до інновацій проводилися методичні семінари, прес-конференції за участі учителів-практиків на тему „Виховні інновації
у початковій школі”, дискусії про переваги, складність, багатоаспектність інноваційної виховної діяльності у школі І ступеня, тренінги на розвиток особистісної мотивації до виховної діяльності, креативності, круглі столи
„У задзеркаллі себе”.

На другому етапі відповідно до програми педагогічної практики здійснювалися перші кроки професійної діяльності студентів – виховної роботи з учнями початкової школи в рамках плану роботи вчителя-класовода, спрямовані на формування умінь інноваційної діяльності, подолання труднощів, що супроводжують нововведення. До одного із запланованих виховних занять студентами добиралися й використовувалися інноваційні методи, прийоми, що сприяло прояву їхньої креативності та можливості входження в інноваційний освітньо-виховний простір. Особлива увага студентів зосереджувалася на застосуванні інноваційних форм та методів роботи зі школярами, зокрема: вправ „Весела хвилинка”, „Мотивація” під час заняття на тему „Ставлення людини до самої себе” (2 клас); інтерактивних методів – „Асоціативний кущ”, „Мікрофон”, творчих завдань „Добрий вчинок”, „Допоможи Каєві”, пізнавальних ігор „Розсипанка”, „Атоми”, „Рецепти доброти”, вправи „Психоформула”, „Хвилинка настрою”, автотренінгу, самодіагностики „Хто я?” на заняттях „Мої добрі справи”
(3 клас) та „Про працелюбних і лінивих” (4 клас); тренінгах самопізнання та творчого саморозвитку особистості тощо.

З метою підвищення ефективності формувальних впливів значна увага приділялася психолого-педагогічному супроводу студентів з боку викладачів-методистів вищих навчальних закладів. Зокрема, проводилися спільні методичні об’єднання, ділові ігри, „телеміст”, круглий стіл, соціально-психологічний тренінг для подолання конфліктності, тренінг розвитку креативності; організовувалися дискусії з учителями базових шкіл щодо доцільності та особливостей організації виховної роботи на інноваційних засадах; здійснювалася діагностика мотивації студентів, виявлялися та долалися бар’єри, труднощі й стереотипи у вихованні школярів тощо.

Для зміцнення конструктивної взаємодії „студент – викладач – учитель-практик” використовувалися прийоми мотивування спільної діяльності („Один розум добре, а два – краще”), звернення за допомогою і її надання („Хто не знає, нехай людей спитає”).

Важливим аспектом другого етапу було впровадження практикуму „Інноваційна виховна діяльність учителя з молодшими школярами”, спрямованого на поглиблення та розширення знань із проблеми дослідження, забезпечення єдності теорії з практикою.

На третьому етапі студенти під час неперервної практики працювали в межах однієї технології, критерієм відбору якої слугували: особисте бажання студента, рекомендації психолога на основі попередньої співбесіди та тестувань, набутий досвід із попередніх видів педагогічної практики, поради викладачів та вчителів. Зокрема, впроваджувалися такі інноваційні технології виховання: педагогіка співробітництва, виховання успішної особистості, рефлексивного самовиховання, педагогічного умовляння, казкотерапія, „Педагогічна підтримка”, „Школа життя”, тренінгові заняття, ігрові, проектно-моделювальні технології.

З’ясовано, що під час педагогічної практики студенти найчастіше використовували методи ситуацій морального змісту „На добраніч”, „Займи чи зміни позицію”, метод ПРЕС, методики „Серце класу”, „Незакінчене речення”, „Що я найбільше ціную у собі?”, проективну методику „Намалюй свій гнів”, ігри-драматизації „Весела хвилинка”, словесне малювання „Портрет справжнього друга”, тренувальні вправи різного змісту тощо.

Ефективність упровадження програми оптимізації інноваційної виховної діяльності студентів у процесі педагогічної практики оцінювалася шляхом аналізу змін, які відбулися в установці студентів на значущість і важливість інноваційних технологій у сучасному виховному процесі, їхньому прагненні до активного вивчення виховних інновацій, бажанні творчо й неординарно проектувати виховну діяльність (мотиваційний компонент), інтеграції психологічних, педагогічних і технологічних знань та операційних умінь, набутих студентами під час педагогічної практики (когнітивний компонент), прояві творчої активності студентів у пошуковій діяльності, оригінальності у розв’язанні виховних завдань (креативний компонент); сформованості вмінь оцінювати, порівнювати та обирати найоптимальніші інноваційні технології, методи, прийоми виховання (спонукально-праксичний компонент).

Динаміку змін рівнів сформованості компонентів готовності студентів до інноваційної виховної діяльності з молодшими школярами в експериментальних групах за результатами дослідження підтвердили статистичні дані.

Так, найсуттєвіші зміни виявлено у показниках низького рівня мотиваційного та креативного компонентів, які зменшилися відповідно на 16,7 та 29,5 %. Показники спонукально-праксичного компоненту на достатньому рівні дорівнювали відповідно 8,2 до і 21,6 % після експерименту.

Суттєві зміни, які відбулися у студентів експериментальних груп після формувального етапу експерименту, підтверджують середньоарифметичні показники готовності (рис. 1).

За результатами експерименту виявлено зменшення показника низького рівня на 23,0 % в експериментальних групах, тоді як у контрольних – лише на 4,4 %.