ФОРМУВАННЯ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ В УМОВАХ ЛЕГІТИМАЦІЇ ПОЛІТИЧНОЇ ВЛАДИ (масовокомунікативний вимір)

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У «Вступі» обґрунтовано актуальність теми, розкрито стан розробки проблеми, зв’язок роботи з науковими програмами, її мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, методологічну основу, наукову новизну, теоретичне та практичне значення результатів, дані про апробацію та структуру дисертації.

У першому розділі «Громадська думка у масовокомунікативному та політологічному вимірах» з’ясовується специфіка і зміст сучасних досліджень громадської думки в соціології, політології, соціальній психології, теорії комунікацій, психології впливу та інших міждисциплінарних розробках. Особливу увагу приділено аналізові теоретичних підходів, що концентруються навколо встановлення: а) сутності політико-психологічних та соціально-психологічних конструктів, які уможливлюють генерування громадської думки; б) кола об’єктивно інституційних факторів, які сприяють (або не сприяють) позиціонуванню певних тем як значущих з точки зору артикуляції; в) інструментів артикуляції, завдяки яким певна сукупність оціночних суджень перетворюється на громадську думку.

Якщо спеціальні наукові дисципліни обмежуються дослідженням якогось одного масовокомунікативного процесу, то специфіка політологічного аналізу зумовлюється у даному разі тим, що в його рамках уможливлюється розгляд проблеми як певної цілісності. В цьому сенсі на базі зазначених трьох підходів з множини їх складових як основні в розділі виокремлено такі:

— лише деяка частина суб’єктів здатна на безпосереднє генерування громадської думки, інша ж частина змушена використовувати політичних медіаторів-репрезентантів в особі політичних партій, громадських асоціацій, засобів масової інформації тощо;

— в умовах демократичного суспільства створюється опозиція владно-публічним інститутам у вигляді самоорганізованих груп — громадянського суспільства, яке, виступаючи представником спільної волі, покликане підтримувати автономний інформаційний простір, неконтрольований владними структурами держави, що виступає індикатором легітимності та інструментом психологічного тиску на управлінський апарат держави. Громадська думка стає, таким чином, технологією впливу на формування виборних органів державної законодавчої та виконавчої влади, їх легітимації.

Якщо в центрі уваги перебувають інструменти артикуляції, ми маємо дві лінії дослідження: біхевіорально-репрезентативну та інструментально-маніпулятивну. Перша дає можливість зробити висновок, що громадська думка формується як продукт узгодження волі та альтернативних точок зору. Інструментально-маніпулятивну лінію можна звести до таких тез: громадська думка не є думкою громадськості як автономного суб’єкта, а розглядається як готовий продукт ЗМІ, створений на замовлення правлячої меншості. Засоби масової інформації, уповільнюючи або прискорюючи просування певних блоків, фреймів, тем, сприяють стереотипізації свідомості та громадської думки.

У практиці ЗМІ доводиться рахуватися з тим, що громадська думка має набір змінних та постійних (константних) параметрів, або ж ситуативну та диспозитивну складові. Ситуативна складова визначається контекстом, і тому в арсеналі засобів впливу є досить велика кількість технологій варіювання думкою більшості шляхом моделювання контексту.

У розділі підкреслено, що комунікативні технології функціонують у таких режимах взаємодії ЗМІ з громадською думкою:

1) імперативно-індоктринальний, в якому працює пропаганда;

2) маніпулятивний, що передбачає латентний вплив на поведінку суб’єкта в бажаному для маніпулятора напрямкові;

3) діалогічний, який гарантує збереження  ресурсів соціуму за рахунок уникнення витрат на забезпечення реагування на поточні проблеми. Спокуса легкого ціледосягнення в результаті маніпуляції іноді переважає мотивацію конструктивної діалогічної взаємодії. Водночас ми враховуємо специфіку диспозитивних складових громадської думки, які будуть орієнтовані більшою мірою на маніпулятивно-резонансну технологію взаємодії.

Стереотипи, на наш погляд, виступають інструментами переведення так званої «точкової» інформації в розряд узагальненої, а установка — це сукупність порівняно тривалих диспозицій до оцінки певного предмета й емоційного реагування на нього. Отже, і вплив громадської думки на прийняття політичних рішень може здійснюватися шляхом реалізації експресивної, консультативної та управлінської функцій і саме громадська думка є одним з найважливіших інструментів громадянського суспільства, за допомогою яких народ може оперативно виражати свою довіру чи недовіру владі й тим самим встановлювати щоразу міру її легітимності.

У розділі особливу увагу приділено проблемі визначення самого поняття «легітимація», яка є не чим іншим, як процесом підтримання зворотного зв’язку між політичною системою та громадянським суспільством в особі різноманітних асоціацій, громадських груп у вигляді перманентного моніторингу, який, до речі, може залишитись без результату, а отже, й політична система залишиться алегітимною. Сучасні медіуми концентрують в собі величезний потенціал легітимації, який може реалізовуватись у трьох комунікаційних континуумах легітимації: модель нульового континууму легітимації (єдиний централізований контроль, моноідеологічна пропаганда, основне джерело альтернативної інформації — чутки); модель плюралістичного континууму легітимації (велика кількість суб’єктів інформаційного впливу, джерело альтернативної інформації —приватні агенти mass-media (на противагу державним ЗМІ); модель перехідного континууму легітимації (становлення нових соціальних інституцій відстає від масовокомунікативної легітимації, тобто ЗМІ легітимують віртуальну соціальну реальність).

Інколи легітимація політичного рішення випереджає його легалізацію, тобто правові форми відстають від процесу легітимації. В цьому випадку між державною владою та громадськістю може виникнути конфлікт. Отже, важливою умовою є синхронізація процесів легалізації та легітимації в часі.

У цьому сенс і зміст взаємодії громадськості, ЗМК і влади в перехідні періоди цивілізаційного розвитку (модернізації) суспільства, а також - актуальність вирішення цієї проблеми для України.

Другий розділ «Засоби масової комунікації і громадська думка: динаміка і кореляція» присвячений широкому колу теорій ЗМК, що мають міждисциплінарне застосування: це аналітичний огляд концепцій соціальної комунікації у вітчизняній та зарубіжній літературі; найважливіші функції і диференційні особливості ЗМК як інституту, що здійснює оперативне інформування та структуризацію інфопростору влади; спрямованість впливу ЗМІ на аудиторію, який задається обранням одного з двох типів програм: маніпулятивної або гуманістичної.

Аналіз існуючих концепцій західних теоретиків дав підстави для висновків, що у практиці вітчизняних ЗМК вони використовуються досить активно, але без відповідного осмислення, без урахування національних особливостей споживачів інформації в Україні. Це стосується, перш за все, представників біхевіоризму, концепції технологічного детермінізму, теорії гегемонії масової комунікації.

Водночас у кожному із теоретичних підходів, навіть у таких, що вкрай песимістично оцінюють комунікативні можливості ЗМК, засуджуючи їх за маніпулювання громадською думкою, свідомістю аудиторії (теорія нонкомунікації), є раціональне зерно, яке варто використати у вітчизняній теорії і практиці. І саме на базі цих теоретичних напрямків в Україні, і зокрема в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, створено  наукову школу досліджень масових інформаційних процесів.

Диференційними особливостями ЗМК є публічність, тобто необмежене та інтерперсональне коло споживачів; наявність спеціальних технічних приладів, апаратури; непряма, розподілена у просторі та часі взаємодія комунікаційних партнерів; односпрямованість взаємодії від комуніканта до комуніката, неможливість зміни їх ролей; несталий, дисперсивний характер аудиторії, яка утворюється епізодично від випадку до випадку при наявності спільної уваги до тієї чи іншої телепередачі або статті. Серед функцій ЗМК найпоширенішими вважаються інформаційна, освітньо-соціалізуюча, контрольна, артикуляційно-інтегративна, мобілізаційна. Зміст цих функцій докладно розкрито в роботі і доведено, що спрямованість впливу ЗМІ на аудиторію задається обранням одного з двох типів програм: маніпулятивної або гуманістичної.

Маніпулятивна програма ґрунтується на парадигмі ефектів мас-медіа типу «всемогутні медіа — пасивна аудиторія». Суть цієї стратегії полягає в бомбардуванні комуніката цілеспрямованою клішованою інформацією, наданні конкретних аксіологічних настанов, включенні особистостей у діяльність, зміст якої, мета і завдання ними раціонально не усвідомлюються, мобілізації комуніката на виконання дій, необхідних комунікантові. Теоретичним підґрунтям такої стратегії є концепція біхевіоризму, яку коротко можна подати у вигляді формули: «Чим сильніший стимул — тим вірогідніша реакція».

На відміну від маніпулятивної стратегії, методологічною передумовою стратегії гуманістичної є твердження: функція ЗМІ щодо громадської думки полягає не в звичайній трансляції стимулів, які модифікують свідомість і поведінку аудиторії, а в постачанні їй інформаційного та емоційного «будівельного матеріалу», «сировини» для творення власних уявлень про зміст і сенс соціальних проблем.

У третьому розділі «Комунікативні технології і громадська думка в інфопросторі політичної влади» розглядаються комунікативні режими взаємодії ЗМК і громадської думки, притаманні суспільствам з різним політичним устроєм, який дає можливість встановити принципи інформаційної взаємодії політичної влади в особі різних представницьких і адміністративних установ з асоціаціями, неформальними групами громадянського суспільства.

Засадничим тут є висновок про доцільність застосування триланкової типології режимів комунікативної взаємодії, тобто їх поділу на імперативно-індоктринальний, маніпулятивний та діалогічний, кожен з яких застосовується не сам по собі, а в рамках певної комунікативної технології — сукупності засобів трансформації громадської думки через радикальну зміну переконань та настанов, тобто — повну реновацію когнітивної сфери психічної реальності; щеплення гетерокоду — випадкової субпрограми, яка зумовлює прийняття ситуативних рішень; через рівноправну комунікативну взаємодію в діалогічному обміні на взаємовигідних для комуніканта та комуніката засадах. Інформація, хоч би в якому вигляді вона виступала, на переконання дисертанта, перебуває у взаємодії із, щонайменше, трьома сферами психічної реальності групи або індивіда: з когнітивною сферою — ціннісними орієнтаціями, спрямованістю, поняттями, репрезентативними образами уявлення, пам’яті, уяви; зі спонукально-енергетичною сферою — потребами, схильностями, переконаннями, ідеалами, емоціями, почуттями; з регулятивною сферою — установками, стереотипами, архетипами.

Фахівці розробили різноманітні психотехнології впливу на побудову образів дійсності, зокрема — оптимізація фіксації уваги та обсягу інформації; обсягу інформації та швидкості її подання; оптимізація фіксації слідів впливу, оперативне інформування на випередження громадської думки; закріплення оціночних стереотипів; апеляція до думки більшості та моніторингів; апеляція до прецедентів; підміна стереотипів; використання ефекту ореола; фрагментарне інформування; фіксація уваги на невідповідності декларацій та заяв учинкам; використання неформальних каналів інформування тощо. Прийоми впливу на джерела активності також мають власну специфіку, оскільки належать вже не до побудови інформаційних моделей, а до енергетичної мобілізації та рівня активації масової свідомості.

Вплив ЗМК на регулятори прояву активності полягає у спрямованості комунікативних потоків на певні «чутливі місця» масової свідомості та громадської думки, під якими розуміються передусім установки, стереотипи, Я-образи спільноти.

У розділі здійснено розробку теоретико-методологічної моделі впливу пропаганди на генеруючу селекцію ідеологічних символів в інформаційному просторі владовідносин. Автор доводить, що пропаганда може розглядатися, на відміну від реклами, як монологічна комунікативна технологія, метою якої є досягнення уодностайнення масової свідомості на користь окремого погляду, точніше, єдиної категорично правильної точки зору.

Актуальним, з точки зору пропаганди, дослідник вважає не стільки насадження нових поглядів, ідей, думок, скільки інформаційний асонанс з уже існуючими уявленнями громадськості. Більше того, пропаганда вважається ефективною за умови того, що вона не стільки підіграє на користь певних ідеологічних позицій, скільки уподібнюється рекламі, граючи на «значеннях значень» цільової аудиторії, а не на її раціональних переконаннях. У дисертації виокремлюються кілька аспектів впливу пропаганди на громадську думку.

По-перше, шляхом поширення нової інформації пропаганда в тих чи інших ситуаціях підкріплює, доповнює, підсилює вже сформовану громадську думку;

по-друге, змінює тим чи іншим способом сформовану громадську думку у випадках, коли виникає нова інформація, з’ясовується неадекватність функціонуючої громадської думки тим чи іншим реальним соціальним процесам;

по-третє, пропагандистські повідомлення стимулюють виникнення громадської думки з нових проблем, точніше сказати, з тих, що до певного часу не виступали як об'єкти інтересу громадської думки.

Докладно вивчаються різні аспекти впливу реклами на громадську думку, використання таких досить популярних технологічних елементів, як техніки використання трюїзмів, невизначених дієслів, причиново-наслідкового зв’язку, прихованих команд і запитань, риторичних запитань, розсіяних повідомлень, іронії, розпливчастих виразів, «читання думок», використання метафор та цитування тощо.

У додатку до дисертації подаються емпіричні дані, ґрунтовані на авторських соціологічних дослідженнях.