ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, завдання, об’єкт і предмет, методологічну базу й методи дослідження; сформульовано наукову новизну та практичне значення одержаних автором результатів.

У розділі 1 «Теоретико-методичні основи міжнародного портфельного інвестування» досліджено сутність категорії «інвестиційний портфель» і обґрунтовано оптимальність інвестиційного портфеля в розрізі основних теорій інвестування, здійснено критичний аналіз класичних теорій формування оптимального інвестиційного портфеля й узагальнено методи управління інвестиційним капіталом.

Дослідження категорії «інвестиційний портфель» дозволило визначити такі поняття: «інвестиційних портфель», під яким пропонується розуміти сукупність активів різного ступеня дохідності й імовірності отримання прибутку, спрямовану на прирощення вкладених фінансових коштів, які придбаються банком під час активних операцій із вкладення капіталу; «міжнародний інвестиційний процес», під яким пропонується розуміти процес вибору інвестором інвестиційної політики й об’єкта інвестицій на світовому фондовому ринку, який здійснюється з метою формування портфеля фінансових активів та отримання керованого інвестиційного доходу.

Дослідження основних теорій формування інвестиційного портфеля надає можливість стверджувати, що класична портфельна теорія пройшла три етапи свого розвитку. Перший етап (1920-1950 рр.) – первинна розробка математичних основ для портфельної теорії, який характеризує вироблення гіпотези про повну визначеність умов, у яких здійснюється процес прийняття фінансових рішень. Другий етап (1950-1970 рр.) – створення теорії ринкового портфеля у працях Г. Марковіца, Дж. Тобіна, У. Шарпа. Теоретико-імовірнісна формалізація поняття прибутковості й ризику запропонована Г. Марковіцем дозволила математично обґрунтувати задачу вибору оптимальної інвестиційної стратегії. У. Шарпом запропоновано однофакторну модель ринку капіталів, яка дозволила спростити метод вибору оптимального інвестиційного портфеля звівши задачу квадратної оптимізації до лінійної. Третій етап (1970-1990 рр.) – формування на основі теорії ринкового портфеля теорії оптимального портфеля у працях Ф. Блека, М. Шоулса, які запропонували модель опціонів, що базується на можливості здійснення безризикової угоди з одночасним використанням акції та виписаним на неї опціоном.

Критичний аналіз класичних теорій портфельного інвестування дозволив визначити недоліки, які потребують подальшого дослідження, зокрема:

модель Марковіца раціонально використовувати при стабільному стані фондового ринку, коли бажано сформувати портфель із цінних паперів різного характеру, що належать різним галузям. Основний недолік моделі − очікувана прибутковість цінних паперів приймається рівною середній прибутковості за статистичними даними минулих періодів;

індексна модель Шарпа використовується в основному при розгляді значної кількості цінних паперів, що описують значну частину фондового ринку. Недоліками моделі є такі: у моделі враховується тільки один чинник, що визначає ризик за окремо взятою акцією; використання в розрахунках індексного портфеля ускладнює або робить практично неможливим експериментальні перевірки висновків моделі; не враховує повною мірою корельованість активів, що знижує ефект диверсифікації;

модель «Квазі-Шарп» раціонально застосовувати під час розгляду порівняно невеликої кількості цінних паперів, що належать до однієї або декількох галузей. Основний недолік моделі полягає в тому, що в ній розглядається окремий сегмент фондового ринку без урахування глобальних тенденцій.

Критичний аналіз основних теорій портфельного інвестування дозволив визначити недоліки й обмеження моделей, застосування методу імітаційного моделювання дозволяє їх урахувати та запропонувати модель формування оптимального інвестиційного портфеля, яка базується на застосуванні методів багатокритеріальної оптимізації та системної динаміки, що дозволяє врахувати вплив схильності інвестора до ризику на структуру інвестиційного портфеля за умов багатокритеріального вибору