ФОРМУВАННЯ КООПЕРАТИВНОЇ СИСТЕМИ ТЕХНІКО-ТЕХНОЛОГІЧНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ СІЛЬСЬКОГОСПО-ДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі – «Теоретико-методичні засади становлення та розвитку кооперативних формувань в аграрному секторі» – досліджено та розкрито роль і місце сільськогосподарської кооперації у ринковій економічній системі, обґрунтовано соціально-економічну сутність кооперації, виділено загальні для всіх кооперативів принципи організації діяльності, досліджено організаційно-правові засади розвитку кооперації.

Академічна аграрна економічна наука пропонує чимало визначень понять, пов’язаних із кооперацією, проте, як правило, вони досить однорідні, тому, узагальнивши їх, можна прийти до наступного висновку. Сільськогосподарська кооперація – це система кооперативних організацій в аграрному секторі економіки, створених з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб своїх членів. Сільськогосподарський кооператив – це об’єднання фізичних і юридичних осіб, створене на підставі вільного волевиявлення шляхом утворення нової юридичної особи з метою провадження сільськогосподарської діяльності та обслуговування переважно своїх членів.

В умовах ринкової економіки сільськогосподарська кооперація є складним соціально-економічним механізмом, діяльність якого охоплює не тільки одержання сільськогосподарської продукції, але і її збереження, переробку, реалізацію, а також матеріально-технічне забезпечення, кредитне і сервісне обслуговування.

Кооперація – це демократична форма організації господарської діяльності. Принципи, які покладено в її основу, дозволяють досягати унікального симбіозу – ринку та громадянського суспільства, який до того ж дає високі результати по обох напрямах. Проте, незважаючи на таку універсальність, кооперацію сприймають, як правило, переважно з економічної точки зору. Загалом концепція кооперативного утворення в аграрному секторі побудована на особливих вимогах організаційного характеру – фундаментальних принципах кооперації, що мають міжнародне визнання, оскільки вони випробувані роками та збагачені досвідом кооператорів усього світу. До міжнародних принципів кооперації віднесено: добровільне і відкрите членство, демократичне управління, економічна участь членів, незалежність і самостійність, освіта, кооперація серед кооперативів, піклування про суспільство.

Традиційно сільськогосподарські кооперативи створювалися за такими основними напрямами: виробнича кооперація – колективний обробіток землі; кооперативи у сфері економічних зв’язків сільськогосподарського виробництва із суміжними галузями економіки, тобто постачальницько-збутові кооперативи; кооперативи, зайняті транспортуванням, збутом і переробкою продукції; кооперативи по кредитуванню (створення селянських банків, кредитних спілок, кас взаємодопомоги); кооперативи, які надають консультації, а також сервісні кооперативи, включаючи виконання соціальних функцій.

Таким чином, стосовно видового різноманіття кооперації, то вищенаведені напрями створення кооперативів дозволяють сформувати класифікаційний критерій, який поділятиме кооперативи за цілями і завданнями та характером діяльності. Згідно з ним у структурі сільськогосподарських кооперативів виділяють дві основні групи – виробничі та обслуговуючі кооперативи.

Сільськогосподарський виробничий кооператив – це підприємство, створене для спільного виробництва продукції сільського господарства, з обов’язковою трудовою участю в його діяльності. Виробничі кооперативи проводять господарську діяльність, як правило виробничого характеру, на засадах підприємництва з метою отримання прибутку.

Сільськогосподарський обслуговуючий кооператив – це юридична особа, утворена фізичними та (або) юридичними особами, що є сільськогосподарськими товаровиробниками, на засадах добровільного членства й об’єднання майнових пайових внесків для спільної діяльності. Обслуговуючі кооперативи, здійснюючи обслуговування членів кооперативу, не ставлять за мету отримання прибутку. Метою їхньої діяльності є надання послуг сільськогосподарським товаровироб-никам, які є членами кооперативу, сприяння їх прибутковому господарюванню.

У випадку поєднання кількох видів діяльності утворюються багатофункціо-нальні кооперативи. Кооперативи можуть на добровільних засадах утворювати об’єднання, які в свою чергу утворюватимуть об’єднання вищого рівня за галузевими або територіальними ознаками. Об’єднання (асоціація, спілка) сільськогосподарських кооперативів – це формування, засноване кооперативами на засадах членства і добровільності для спільного здійснення будь-якої, не забороненої законодавством діяльності, пов’язаної із сільськогосподарським виробництвом і захистом економічних інтересів кооперативів, наданням їм інформаційної, консультаційно-методичної та іншої допомоги.

Щодо техніко-технологічного обслуговування на кооперативних засадах, то його основою в аграрному секторі є об’єктивна можливість відокремлення певних техніко-технологічних процесів від конкретних господарств для одержання максимального синергетичного ефекту від функціонування кооперативного формування.

На рівні сільського населеного пункту пропонується створювати кооперативи, які матимуть вигляд груп сільгоспвиробників, що вирішили спільно використовувати сільськогосподарську техніку, яку індивідуально не могли б використовувати на повну потужність чи придбати окремо за власні кошти. Іншим варіантом є машинно-технологічний кооператив, що може займатися постачанням запасних частин своїм членам, у тому числі для індивідуального ремонту техніки членам кооперативу. Однією з новітніх форм технічного забезпечення кооперативів фермерів стали лізингові кооперативи. Вони є інтегрованими об’єднаннями, що займаються здачею в оренду, лізингом сільськогосподарської техніки, включаючи обов’язкове її обслуговування. Їх мета полягає в забезпеченні фермерів сучасною дорогою технікою за відносно невисокою ціною – вартістю оренди. На початкових етапах формування кооперації необхідно організовувати на кооперативних засадах машинно-технологічні та машинно-тракторні станції, механізовані загони та прокатні пункти.

У другому розділі – «Аналіз необхідності формування системи техніко-технологічного обслуговування аграрного сектору на кооперативних засадах» - проаналізовано нинішній стан забезпечення аграрного сектору технічними засобами, постачання техніки в сільськогосподарське виробництво, організаційні форми її використання, зокрема шляхом кооперації, формування основних методологічних положень оновлення та розвитку технічних засобів.

Складна ситуація, в якій опинилося сільське господарство України, значною мірою зумовлюється погіршенням матеріально-технічного оснащення аграрного виробництва, скороченням кількісного складу та зниженням техніко-технологічної готовності машинно-тракторного парку до використання. Аналіз свідчить, що нині щорічна зношеність техніки, яка експлуатуються в агропромисловій сфері, майже в десять разів перевищує її відновлення. За даними Міністерства аграрної політики та продовольства України, за останні три роки тракторний парк щорічно зменшувався на 20-30 тис. одиниць, зернозбиральних комбайнів – на 4-5 тис., кормозбиральних комбайнів – на 3,5-4,5 тис., плугів, сівалок, культиваторів – на 30-40 тис. Наявний машинно-тракторний парк на 85 % вичерпав технічний ресурс, що удвічі збільшує витрати коштів на його ремонт та обслуговування. Для забезпечення технологічних потреб сільського господарства при застосовуваних технологіях не вистачає 44 % тракторів і 52 % зернозбиральних комбайнів. При цьому доведено, що затримка початку основних технологічних операцій лише на добу призводить до втрат врожаю, наприклад, озимої пшениці до 6 %. Тому оцінки тих науковців-аграріїв, які стверджують, що Україна щороку втрачає близько третини сільськогосподарської продукції, є цілком обґрунтованими.

Оскільки більш детальні дослідження даної проблематики проведено нами на прикладі Львівської області, тому логічно висвітлити стан техніко-технологічного забезпечення і в цьому регіоні. Проведений аналіз свідчить, що вартість основних засобів за період з 2000 по 2010 р. скоротилась на 43 %. Із 2000 р. кількість тракторів і зернозбиральних комбайнів зменшилася більш як удвічі, кукурудзозбиральних – утричі, картоплезбиральних – у 2,7 раза, льонозбиральних комбайнів – у 3,4 і установок та агрегатів для доїння корів – у 4,0 рази. Високим залишається ступінь зносу основних засобів виробництва – близько 40 %. Основною проблемою традиційно є нестача коштів у виробників. Щодо альтернативних шляхів оновлення основних засобів, то графічно інформацію про обсяги фінансової підтримки закупівлі сільськогосподарської техніки та суми, на які була закуплена така техніка з використанням механізму часткової компенсації у Львівській області, містять на рис. 1 і 2. Наведена інформація чітко вказує на неспроможність вирішення проблеми через названі механізми.

Стосовно інших напрямів поліпшення ситуації, то у 2006-2007 рр. були розроблені та затверджені “Державна цільова програма реалізації технічної політики в агропромисловому комплексі на період до 2011 року” та “Державна цільова програма розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу на період до 2010 року”, однак вони не виконані. Не поліпшить ситуацію в найближчій перспективі і лізинг, оскільки більшість учасників ринку лізингу неохоче співпрацюють з аграрним сектором, а ті, хто налагоджує співпрацю, пропонують непривабливі умови, як це декларується.