Формування організаційно-економічних умов розвитку корпорацій у промисловому комплексі

Краткое содержание

Перехід української економіки до стадії стійкого розвитку у вирішальному ступені залежить від формування та ефективної діяльності промислових корпорацій як основи структурно-інноваційних перетворень у промисловому комплексі. Особливо це стосується корпорацій машинобудування – галузі, що здійснює системоутворюючі функції серед взаємозалежних галузей національного господарства та обумовлює технологічний розвиток всіх інших секторів реальної економіки. Враховуючи світові тенденції економічного розвитку, саме машинобудівні корпорації повинні перебрати на себе роль авангардної ланки промислового комплексу. Водночас, в умовах значних змін, які відбуваються в організаційному устрої промисловості, а саме – концентрація ресурсів, вертикальна і горизонтальна інтеграція, збільшення капіталізації бізнесу, особливо актуально постають питання формування організаційно-економічних умов їх сталого розвитку.

Аналіз ефективності діяльності машинобудівних підприємств акціонерної форми власності свідчить про те, що їх організаційно-економічний та науково-технічний потенціал потребує оптимального структурування, формування замкнутих макротехнологічних галузеутворювальних комплексів, які б давали можливість ефективно конкурувати на світових ринках. Цю об’єктивну необхідність  підтверджує зміст багатьох державних програм розвитку, зокрема Державна програма розвитку  машинобудування на 2006-2011 роки, Державна програми розвитку компресорного та мембранного машинобудування на 2005-2014 роки, Державна програма розвитку промисловості на 2003-2011 роки [115;  116; 117]. Проте, слід констатувати, що з позиції сьогодення потенціал основних положень зазначених програм виявився значною мірою недостатнім, що обумовлює пошук нових концептуальних основ розвитку промислових корпорацій, зокрема машинобудівної галузі.

Незважаючи на позитивні економічні результати передових промислових акціонерних товариств Донецького регіону, є низка проблем, розв’язання яких має важливе значення для регулювання єдиного відтворювального процесу в промисловому комплексі. Одними з них є: структу­рно-галузеві диспропорції, відставання і некомплексність формування виробничої, соціальної і ринкової інфраструктури, неефективна організація науково-тех­нічної діяльності і підготовки кадрів, негативні екологіч­ні наслідки.