ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ПРАКТИЧНИХ ПСИХОЛОГІВ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, мету та завдання дослідження, розкрито теоретико-методологічні засади та методи дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, наведено дані про їх апробацію та впровадження, публікації та структуру роботи.

У першому розділі «Теоретико-методологічний аналіз проблеми формування соціальної компетентності особистості» розкрито поняття «соціальна компетентність особистості», розглянуті професійно важливі якості психолога та роль соціальної компетентності у його становленні, особистісно-компетентнісний підхід як методологічна основа формування та розвитку соціальної компетентності майбутніх практичних психологів.

Установлено, що дослідження соціальної компетентності особистості переважно здійснюється з позицій когнітивного (Дж. Вайнманн, Н. Хомський та ін.), феноменологічного (К. Багатоциренова, Є. Бондаревська, М. Холодна та ін.), інформаційного (А. Бандура, І. Семенов), поведінкового (К. Аргіріс, А. Бохнер, К. Келлі та ін.), гуманістичного (Д. Фрейберг, К. Роджерс та ін.), генетичного (Е. Еріксон, Л. Петровська, Л. Столяренко та ін.), соціокуль­турного (Е. Гусінський, Р. Мартенс, Е. Фромм та ін.), процесуально-діяльнісного (А. Бєлоусова, Є. Павлютенков), функціонально-рівневого (Б. Гершунський, В. Кричевський, Н. Матяш та ін.), синергетичного (Л. Абдулова, В. Андрєєв, О. Солодова та ін.), акмеологічного (К. Абульха­нова-Славська, О. Бодальов, О. Деркач та ін.), проблемно-орієнтованого (Д. Богоявленська, Дж. Вос, Дж. Равен, О. Савченко та ін.), системного (В. Афанасьєв, Н. Блауберг, В. Третьяченко та ін.), аксіологічного (В. Ворон­цова, Б. Гершунський, А. Полякова та ін.) підходів. Роботи зарубіжних фахівців орієнтовані більшою мірою на дослідження ролі компетентності в управлінні соціально-організаційними системами, де акценти ставилися на розгляді здібностей, установок, ролі та диспозиції суб'єктів активної жит­тєдіяльності. У вітчизняній психології переважно розглядаються компоненти, критерії, ознаки, функції компетентності та її зв’язок з психологічними характеристиками особистості.

З’ясовано, що соціальна компетентність особистості – це складний синтез когнітивного, предметно-практичного та особистісного досвіду соціальної взаємодії в різних соціокультурних контекстах, а також мотивація та функціональна здатність досягнення особистісних і соціально-значущих цілей з гнучким використанням різноманітних оптимальних засобів для вирішення актуальних завдань особистісного розвитку.

Визначено, що соціальна компетентність психолога – це інтегральна професійно-особистісна характеристика, яка включає в себе теоретичну та практичну готовність до виконання професійних функцій, а також суб’єктні властивості людини, які забезпечують ефективність професійної діяльності, що передбачає роботу з людьми.

Зазначено, що в якості методологічного підходу до формування соціальної компетентності майбутніх психологів у професійній діяльності доцільно використовувати особистісно-компетентнісний підхід (І. Бех, М. Боришевський, А. Вербицький, І. Зімня, І. Зязюн, О. Киричук, О. Ларіоно­ва, С. Максименко, І. Маноха, В. Моляко, В. Рибалка та ін.), який передбачає формування соціальної компетентності в процесі професійної підготовки та вимагає від студента роботи над розвитком власної особистості та конструю­вання й здійснення життя як індивідуально-особистісного життєвого проекту.

Аналіз поняття «соціальна компетентність особистості», особливостей професійної діяльності практичного психолога та використання теоретико-методологічних положень особистісно-компетентнісного підходу дозволив розробити та обґрунтувати структурну модель соціальної компетентності майбутнього психолога-практика та виокремити такі її компоненти, як: мотиваційний (цінності, мотиви, цілі, стимули творчих проявів особистості); емоційно-вольовий (емоційна зрілість, здатність людини до самоконтролю та домінування, уміння застосовувати додаткові зусилля для зменшення імовірності невдач, а також мобілізації енергії, наполегливість, активність та вміння витримувати навантаження, завзяття при виконанні складних завдань, цілеспрямованість особистості); функціональний (обізнаність, знання, досвід, тобто система набутих знань з урахуванням їх глибини, об’єму, стилю мислення, норм етики, соціально-перцептивних функцій); комунікативний (вміння ясно та чітко висловлювати свої думки, переконувати, аргументувати, доводити, передавати раціональну та емоційну інформацію, встановлювати міжособистісні зв’язки, узгоджувати свої дії із діями колег, обирати оптимальний стиль спілкування в різних ситуаціях) і рефлексивний (вміння свідомо контролювати результати своєї діяльності та рівень власного розвитку, особистих досягнень, сформованість таких якостей як толерантність, спрямованість на співробітництво та співпрацю, самоприйняття, здатність до самоаналізу, передбачення, творча уява, наявність життєвої філософії, відповідальність).

У другому розділі «Емпіричне дослідження сформованості основних компонентів соціальної компетентності майбутніх психологів-практиків» викладено процедуру організації та проведення емпіричного дослідження, обґрунтовано вибір його методичного інструментарію, інтерпретовані результати порівняльного та кореляційного аналізу компонентів соціальної компетентності випробуваних.