ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ АРХІВНОЇ СПРАВИ І ДІЛОВОДСТВА

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження, його наукову новизну, практичну значущість отриманих результатів, наведено дані щодо їх апробації, публікацій за темою дисертації, а також її структури та обсягу.

У першому розділі – “Теоретико-методологічні засади дослідження державної політики у сфері архівної справи і діловодства” – проведено аналіз теоретико-методологічних засад дослідження державної політики у сфері архівної справи і діловодства, обґрунтовано механізми державного управління та окремий напрям державно-управлінської діяльності у зазначеній сфері.

Формування концептуальних, наукових і методичних принципів, систематизованих і об’єднаних у єдину концепцію державної політики у сфері архівної справи і діловодства, вимагає системного підходу й дасть змогу виявити компоненти досягнення цілей і вирішення завдань державної політики у цій сфері. Незважаючи на актуальність проблеми формування концепції й реалізації державної політики України у сфері архівної справи і діловодства як фактора оптимізації державного управління, на цей час в Україні ще не прийнята концепція державної політики у зазначеній сфері.

Всебічний аналіз стану наукової розробленості проблеми показав, що останнім часом предметом наукових розробок вітчизняних учених стають питання захисту національних інтересів у сфері архівної справи; реформування управління архівною справою; розвитку архівного законодавства, категорійно-понятійного апарату; інформатизації архівної галузі; пошуку сучасної моделі повноцінної професійної освіти архівістів та документознавців. Із прийняттям законів України “Про електронний документ і електронний документообіг” та “Про електронний цифровий підпис” електронні документи і електронне діловодство в цілому утворили нові парадигми в діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, установ, підприємств та організацій, об’єднань громадян і державних архівних установ України й привели до появи досліджень нової проблематики. Зокрема, вченими та практиками констатується відчутне відставання українських архівів від провідної світової практики у сфері управління електронними архівами; передчасність на сьогодні прийняття рішень щодо суцільного чи переважного застосування електронних документів у системах діловодства; ризик негативного впливу від застосування електронних технологій у діловодстві та архівній справі; необхідність законодавчого фіксування норми про неможливість створення лише в електронній формі службових документів постійного і тривалого (понад
10 років) строків зберігання і таких, що містять відомості про особу, забезпечують права громадян або звільняють їх від обов’язків.

Досліджено також документи як предмети злочинів у сфері господарської діяльності та підстави кримінальної відповідальності за підроблення, викрадення, привласнення, вимагання документів, їх збут і використання. Об’єктом цих досліджень є суспільні відносини у сфері встановленого порядку поводження з офіційними документами та приватними документами, що перебувають в офіційному обігу, а також кримінальна відповідальність за злочинні посягання на відносини з інформаційного забезпечення порядку управлінської діяльності, авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування й об’єднань громадян. Як випливає із результатів досліджень, полярність позицій науковців і практиків щодо розуміння ознак кожного із цих предметів є не стільки вадою кримінально-правового регулювання, скільки недоліком більш широкого масштабу. Зокрема, мається на увазі відсутність на державному рівні закону, який би визначав основні напрями державної політики у сфері діловодства.

Незважаючи на наявність наукових досліджень з питань розвитку архівної справи і діловодства в Україні, бракує робіт щодо механізмів державного управління у сфері архівної справи і діловодства. Питання механізмів формування та реалізації державної політики у сфері архівної справи і діловодства, хоча й відіграють виключно важливу роль у державній політиці, не були предметом окремого наукового дослідження.

Обґрунтовано взаємозв’язок та взаємообумовленість архівної справи і діловодства, їх специфічних рис та особливостей, які виділяють сферу архівної справи і діловодства з-поміж інших соціально-правових інститутів; неприпустимість їх розподілу між різними сферами управління, приєднання до сфери культури, юстиції або будь-якої іншої, необхідність визначення особливого місця сфери архівної справи і діловодства, які певною мірою впливають на загальний розвиток науки, культури, освіти, сприяють забезпеченню національної безпеки України, соціальних прав громадян, серед сфер людської життєдіяльності.

У другому розділі – “Механізми формування та реалізації державної політики у сфері архівної справи і діловодства” – проаналізовано правовий, організаційно-структурний, організаційно-функціональний, фінансовий, кадровий та інформаційний механізми державного управління у сфері архівної справи і діловодства.

Теоретично обґрунтовано механізми державного управління у сфері архівної справи і діловодства та з урахуванням особливого характеру державно-управлінських відносин у сфері архівної справи і діловодства встановлено, що найбільш важливими є правовий, організаційно-структурний, організаційно-функціональний, фінансовий, кадровий та інформаційний механізми державного управління у сфері архівної справи і діловодства.

Розкрито сутність правового механізму державного управління у сфері архівної справи і діловодства. Нормативно-правову базу цієї сфери побудовано на принципах інформаційної відкритості та свободи, гарантованості інформаційної безпеки особистості, суспільства, держави згідно з Конституцією України. Законодавство регулює суперечності між потребами особи, суспільства та держави в розширенні вільного обміну інформацією й окремими обмеженнями на її поширення.

Основні засади державної політики України у сфері архівної справи і діловодства містять: Конституція України, закони України “Про Національний архівний фонд та архівні установи”, “Про інформацію”, “Про культуру”, “Про електронні документи та електронний документообіг”, “Про електронний цифровий підпис” та низка дотичних до архівної справи і діловодства законів. Важливу роль у формуванні та реалізації державної політики України у сфері архівної справи і діловодства відіграють підзаконні акти глави держави та органів виконавчої влади.

Усе національне архівне законодавство базується на низці норм Конституції України, що безпосередньо стосуються інформації про історико-культурну спадщину, ретроспективної документної інформації, а отже, і діяльності архівів. Ці норми розглядаються в різних аспектах: як права і свободи людини (ст. 32, 34, 50), як обов’язок держави (ст. 11, 17, 54), як результат інтелектуальної, творчої діяльності людини і об’єкт права власності (ст. 41). Відносини, пов’язані з інформацією, інформаційно-комунікаційними технологіями, національним законодавством, віднесені до пріоритетних. Зокрема, Конституцією України захист інформаційної безпеки України визначено як одну із найважливіших функцій держави, справу всього Українського народу (ст. 17). Угодою між Україною і Європейським Союзом про наукове і технологічне співробітництво від 4 липня 2002 р. технології інформатизації суспільства ввійшли до 11 напрямів співробітництва. Законом України “Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки” п’ятим пріоритетом серед семи визначено нові комп’ютерні засоби і технології інформатизації суспільства.

Важливим заходом щодо інформатизації суспільства в цілому та сфери архівної справи і діловодства зокрема стало ухвалення законів України “Про електронні документи та електронний документообіг” та “Про електронний цифровий підпис”, які визначили основні організаційно-правові засади електронного документообігу, використання електронних документів, правовий статус електронного цифрового підпису і врегулювали загальні відносини у сфері електронного документообігу та відносини, що виникають під час використання електронного цифрового підпису. Ці закони надали електронним документам юридичної сили, аналогічної паперовим, а електронний цифровий підпис став інструментом, що дає змогу створити правові основи для електронного документообігу.

Базовим нормативно-правовим актом у сфері архівної справи і діловодства є Закон України “Про Національний архівний фонд та архівні установи”, який визначає, що держава гарантує умови для зберігання, примноження та використання Національного архівного фонду, сприяє досягненню світового рівня в розвитку архівної справи і організації діловодства. Загалом зазначений закон регулює широке коло питань: визначення предмета й об’єкта законодавчого регулювання, реґламентацію взаємовідносин власності, принципових процедур формування архівних фондів, збереження архівних документів і використання архівної інформації, управління архівною справою тощо.

Водночас існуюча широка палітра нормативно-правових актів, які регулюють суспільні відносини у сфері архівної справи і діловодства, не здатна достатньою мірою задовольнити сучасні вимоги щодо правового регулювання. Українське законодавство у сфері архівної справи і діловодства досі далеке від досконалості і поки що являє собою незбалансовану систему. В умовах актуалізації й зростання ролі діловодства в Україні відсутній базовий закон “Про діловодство”, який покликаний на загальнодержавному рівні регламентувати діловодну діяльність, діловодні процеси та встановити відповідальність за їх порушення.

Об’єктом державної політики України у сфері архівної справи і діловодства виступають суспільні відносини у зазначеній сфері, суб’єктом – органи влади та інші уповноважені особи, які наділені певним колом прав та обов’язків щодо здійснення законодавчої та виконавчо-розпорядчої діяльності у цій сфері, яких умовно можна поділити на групи: суб’єкти державного управління у сфері архівної справи і діловодства, до яких належать: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Міністерство юстиції України, Державна архівна служба України, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, державні архівні установи та архівні відділи міських рад; власники архівних документів: держава, громада, фізична чи юридична особа; користувачі архівної інформації: громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи.

Доведено необхідність подальшої децентралізації державного управління у сфері архівної справи і діловодства, зокрема надання архівним відділам районних державних адміністрацій повноваження щодо постійного зберігання документів Національного архівного фонду, що мають місцеве значення. Система архівних установ – доволі складний механізм. Розгалужена мережа архівних установ, різноманітність родо-видового складу їх фондів, особливості минулого і сучасного формування документальних фондів та колекцій відображають історичну долю України впродовж багатьох століть. Ефективність функціонування такої системи залежить від двох визначальних чинників: по-перше, від чіткого архівного законодавства, по-друге, від організації управління нею.