ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ПІДГОТОВКИ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, міру наукової розробки проблеми; показано зв’язок роботи з напрямками наукових досліджень НАДУ, визначено мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження; охарактеризовано використані методи дослідження, ступінь наукової новизни одержаних результатів, їх теоретичне і практичне значення, наведено дані щодо апробації та впровадження в практику результатів, кількості публікацій за темою дисертації, зазначено структуру дисертації та її обсяг.

У першому розділі – “Теоретичні основи формування та реалізації державної політики у сфері підготовки державних службовців” – проаналізовано й узагальнено напрацювання українських дослідників, наукові розвідки яких присвячені підготовці державних службовців та комплексу проблем, із нею пов’язаних. Здійснено аналіз понять та застосування механізмів формування і реалізації державної політики у сфері підготовки державних службовців. Узагальнено сучасні моделі та системи підготовки державних службовців у зарубіжних країнах (Польща, Німеччина, Франція, США, Канада) та запропоновано імплементацію їх досвіду в Україні.

У ході дослідження з’ясовано, що державна політика у сфері підготовки державних службовців є складником державної політики у сфері державної служби, яку визначає Верховна Рада України, а забезпечення її формування та реалізації покладено на Національне агентство України з питань державної служби (далі – Нацдержслужба).

На підставі аналізу напрацювань учених та їх підходів до трактування терміна “державна політика” в дисертації уточнено сутність дефініції “державна політика”, яку потрібно визначати як скоординовані системні заходи державних інституцій, які здійснюються ними безпосередньо чи опосередковано для ефективного вирішення суспільної проблеми або сукупності проблем у певній галузі.

Доведено, що термін “підготовка державних службовців”, визначений у нормативних документах, є таким, що не відповідає сучасним тенденціям розвитку галузі знань “Державне управління”. Зокрема виявлено, що до підготовки державних службовців підзаконні нормативні акти відносять здобуття наукового ступеня кандидата та доктора наук, при цьому підготовку бакалаврів за напрямом у галузі знань “Державне управління” до неї не відносять.

У ході дослідження з’ясовано, що на державній службі працюють менше ніж 0,7 % осіб, що мають науковий ступінь доктора чи кандидата наук. Порівнявши кількість осіб із науковими ступенями, що працюють на державній службі, із загальною кількістю докторів та кандидатів наук в економіці України, нами виявлено, що в середньому лише 1,60 % докторів наук та 1,94 % кандидатів наук є державними службовцями чи посадовими особами місцевого самоврядування.

У результаті наукового пошуку визначено, що підготовку державних службовців доцільно розглядати як здобуття кваліфікації бакалавра з напряму підготовки в галузі знань “Державне управління” та здобуття кваліфікації магістра за спеціальністю в галузі знань “Державне управління”.

Визначено, що формування та реалізація державної політики здійснюється за допомогою механізмів державного управління, які дають змогу реалізувати конкретний напрямок державної політики, відповідно до сфер суспільного життя. Обґрунтовано, що державна політика у сфері підготовки державних службовців формується та реалізується за допомогою двох основних механізмів державного управління – організаційного і правового.

У ході узагальнення зарубіжного досвіду підготовки державних службовців встановлено чинники, що мають визначальний вплив на систему підготовки державних службовців окремої країни. Встановлено, що в Україні система підготовки державних службовців має певний недолік, як і у французькій моделі, яка взята за основу при формуванні вітчизняної – підготовка зорієнтована на управлінців найвищої категорії, при цьому середня і нижча ланки не охоплені навчанням, оскільки частина їх не мають повної вищої освіти і не можуть здобувати освіту в галузі знань “Державне управління”.

Для виправлення цієї ситуації в Україні запропоновано запровадити підготовку державних службовців за освітньо-кваліфікаційним рівнем “бакалавр” у галузі знань “Державне управління”, використавши польський досвід, де така підготовка здійснюється більше 20 років. При цьому доцільно таку підготовку здійснювати як у регіональних інститутах НАДУ, так і в університетах. Досвід організації підготовки управлінців в університетах, коледжах і факультетах, що діють у їхньому складі, можна запозичити в США, де така підготовка є широко розповсюдженою.

У другому розділі – “Тенденції становлення і розвитку механізмів формування та реалізації державної політики у сфері підготовки державних службовців” – проведено комплексний аналіз сучасної державної політики у сфері підготовки державних службовців в Україні. Виявлено зв’язок між розвитком механізму правового регулювання підготовки державних службовців та інституційним розвитком державної політики у цій сфері.

У процесі дослідження встановлено, що державна політика у сфері підготовки державних службовців формується, реалізується й оцінюється крізь призму взаємодії трьох основних елементів системи підготовки державних службовців: органів влади, державних службовців та навчальних закладів, які здійснюють їх підготовку за державним замовленням. При цьому згадані елементи системи підготовки державних службовців взаємодіють як безпосередньо між собою, так і через зв’язок із державним замовником – Нацдержслужбою.

Запропоновано модель-підхід до дослідження державної політики у сфері підготовки управлінських кадрів, що передбачає аналіз чотирьох її етапів: аналіз потреб, формування, реалізація та оцінювання ефективності (рис. 1).