ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТОК ІДЕЇ ГУМАНІЗМУ В ПРАВІ: ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВИЙ ВИМІР

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, з’ясовано стан дослідження проблеми, на розв’язання якої спрямовується науковий пошук, зазначено зв’язок роботи з науковими планами, визначено мету, задачі, об’єкт та предмет дослідження, його наукову новизну та положення, винесені на захист.

Розділ 1 «Стан філософсько-правового дослідження формування та розвитку ідеї гуманізму в праві» присвячено огляду вітчизняної та зарубіжної наукової літератури, в якій порушені питання формування та розвитку ідеї гуманізму в праві. Виявлено ступінь філософсько-правового дослідження проблеми гуманізму у праві, сформовано теоретичне підґрунтя та окреслено джерельну базу дослідження. За результатами аналізу виявлено дослідницькі ділянки, які потребують наукового опрацювання. Огляд наукової літератури засвідчив, що, незважаючи на високий рівень філософсько-правового дослідження гуманізму, чимало питань, які стосуються розуміння змісту гуманізму у праві, продовжують залишатися дискусійними або недостатньо дослідженими. Зокрема, не існує єдиного філософсько-правового розуміння гуманізму у праві. Крім того, виявлена відсутність філософсько-правового дослідження ґенези гуманізму у праві. Відсутнє також філософсько-правове дослідження етапів формування та розвитку гуманізму у праві. У зв’язку з цим виникла потреба філософсько-правового дослідження формування і розвитку гуманізму у праві з урахуванням особливостей розвитку філософсько-правової думки та розуміння гуманізму на різних етапах розвитку суспільства.

Розділ 2 «Антропологічні та соціальні засади зародження ідеї гуманізму в праві» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Цінність людини як детермінанта гуманізму у філософії Стародавнього світу» розглянуто антропологічні та соціальні засади зародження ідеї гуманізму в праві. Досліджено цінність людини як детермінанту гуманізму у філософії Стародавнього світу, коли гуманізм трактувався як любов до людини і розглядався з погляду моральних відносин між людьми. Так, уже у філософії Стародавнього Китаю достатньо широко представлені гуманістичні ідеї крізь призму людинолюбства, спрямовані на пошук підвалин гармонійного облаштування життя людини.

Для Античності людина була продуктом культури, людяність розглядалась як пошана і висока оцінка носіїв лише еллінської культури. В цей час поняття «гуманізм» уживалось як синонім вищої освіти, а в працях Цицерона гуманізм ототожнений з ідеалом освіти. З часом це поняття залучається для визначення певного способу мислення та способу життя. Ідеї стоїків спричинили те, що гуманізм набуває значення розумної людської поведінки щодо інших людей, незалежно від їхнього статусу та освіченості.

У підрозділі 2.2 «Гуманістичні особливості філософії права Середньовіччя та їх розуміння крізь призму віри і розуму людини» доведено, що Середньовіччя стало епохою, в якій релігія посідає місце основної форми суспільної свідомості, а теологія стає найважливішою галуззю знання. Якщо для античного мислення віра і авторитет були засобом і початком, а філософія і розум – метою, для Середньовіччя навпаки – засобом були розум і філософія, а метою – віра і авторитет Біблії. Християнське тлумачення людяності стало базовою, фундаментальною підставою для європейського гуманізму. Ідеологи християнського гуманізму стверджували, що вчення Христа сповнене найвищого гуманізму, оскільки воно визнавало незалежну від соціальних умов духовну цінність людини, яка створена за образом і подобою Бога. Крім того, було проголошено моральні норми і чесноти, які пройняті вищою людяністю: милосердям, любов’ю до ближнього, співчуттям, усепрощенням. Також стверджувалось, що соціальне, моральне та культурне вдосконалення суспільства повинно спиратися на християнські принципи.

У підрозділі 2.3 «Природа людини як підґрунтя гуманізму у філософії права епохи Відродження» виявлено, що поняття гуманізму своєю появою зобов’язане епосі Відродження, котра започаткувала нову світську культуру, що була значною мірою протилежною культурі Середньовіччя з її пануванням релігії в духовних і світських справах. На зміну християнському теоцентризму приходить гуманістичний антропоцентризм, унаслідок чого земні проблеми людини виходять на перший план інтелектуальної рефлексії. Різноманітні аспекти гуманістичного антропоцентризму знаходили своє найбільш загальне вираження в інтеграції естетичних і моральних ідей, запозичених із античного спадку. Гуманізм того часу запропонував альтернативну антропоцентричну модель світового порядку, згідно з якою людина вважалась єдиною абсолютною цінністю.

Розділ 3 «Формування ідеї гуманізму в праві» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Звернення до культурної та релігійної традицій як основи для ідеї гуманізму у філософії права епохи Реформації» зазначено, що центральним питанням Реформації було питання про людину, що у теоцентристському ракурсі поставало як питання про її спасіння. Антропоцентризм, який протестантська релігія згодом відкинула, пронизував почуття пантеїстів та містиків, а гуманістична концепція піднесення людини виконала вагому роль у філософії ХVІ ст. Гуманістичний дух значно скріпив політичні, інтелектуальні та релігійні сили з наближенням Реформації. Світоглядна проблематика, яку гуманізм наклав на всі сфери суспільного життя, проникла й у поле офіційного церковного впливу. Так творилося підґрунтя до інтенсивної та глибокої роботи над переосмисленням догматичної, культової та організаційної сторін християнства і ставлення до людини.

У підрозділі 3.2 «Обґрунтування суверенності людини та утвердження її прав і свобод у формуванні ідеї гуманізму епохи Нового часу» виявлено, що в епоху Нового часу людину починають трактувати як вільну істоту, котра здатна творити сама себе тієї природи, якої забажає, як суб’єкт пізнання і діяльності. В цьому полягало основне відкриття гуманізму, яке отримало реалізацію у раціоналізмі цієї доби. Філософія Нового часу стверджувала визначну роль розуму людини як у пізнанні світу, так і у створенні суспільно-політичних форм співжиття людей, в тому числі права. Ця традиція найбільше вплинула на розвиток філософсько-правової думки, оскільки гуманістичний ідеал людини як вільної індивідуальності, здатної до самотворення, породив ідеал громадянського суспільства, в якому ця здатність буде повністю реалізована, та правової держави, що зможе сприяти здійсненню, охороні та захисту основних прав людини.

У підрозділі 3.3 «Цінність людини, мораль та свобода як основні гуманістичні правові ідеї у Німецькій класичній філософії» доведено, що у Німецькій класичній філософії постала проблема збереження порядку та стабільності за республіканської форми правління. У цей час відбувається перше розчарування у практичній ефективності природного права, оскільки суперечності між державою, суспільством і особою призводять до повстань та революцій, які відбулися в інших країнах Європи. Назагал, філософія права цієї доби становила єдине духовне утворення, яке, з одного боку, увібрало досягнення сучасної з нею культури та цивілізації, а з іншого – було покликане здійснити критичний перегляд права. Представникам цієї філософії вдалося задовольнити вимоги свого часу, при цьому зберігши ідею гуманістичної місії філософії і права.

Розділ 4 «Сучасне філософсько-правове розуміння гуманізму в праві» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 4.1 «Інтеграція гуманістичних ідей у філософії права ХІХ–ХХ ст.ст.» зазначено, що передісторію сучасного гуманізму як суспільної ідейної течії умовно можна позначити періодом із сер. XIX ст. – до сер. ХХ ст. Спочатку її суб’єктами були широкі рухи європейських вільнодумців, ліберальні релігійно-етичні організації, демократичні діячі культури і науки, теоретики франкфуртської соціологічної школи та представники екзистенціалізму. Важливе місце у цьому процесі посідали також етичні спільноти, які паралельно до формування світських суспільств із середини XIX ст. розпочали оформлятися в етичні рухи, що на даному етапі виконують важливу роль у суспільних рухах. З XIX ст. термін «гуманізм» набув поширення у філософсько-правових концепціях і використовувався для характеристики морально-соціальних якостей людини і людства.

У підрозділі 4.2 «Гуманізм у сучасній філософії права та прогнозовані шляхи його розвитку» доведено, що перехід ліберальних держав до постіндустріального, інформаційного суспільства актуалізував проблему оптимізації функціонування суспільства, людини та зв’язаність цих проблем правом. Гуманізм набув праксеологічного, антропологічного та аксеологічного характеру, що пов’язало його з загальнокультурними соціальними нормами цієї епохи та виявилося в ідеї загальнолюдських цінностей, людської гідності. Сучасний гуманізм пропонує позитивну реалізацію людини на основі реалістичної системи цінностей. Це пояснюється тим, що гуманістичний світогляд спирається на наукову картину світу, він є раціонально обґрунтований, базується на моральних нормах та засадах демократії, доброї волі та прав людини.