ФУНКЦІОНАЛЬНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ НЕКОДИФІКОВАНИХ ГРАФІЧНИХ УТВОРЕНЬ У СУЧАСНОМУ ФРАНЦУЗЬКОМУ ПИСЬМІ

Краткое содержание

У першому розділі "Поняття прескриптивної та функціональної норми у сучасній системі письма французької мови" зазначається, що проблеми письма стають самостійним об’єктом лінгвістичних досліджень в середині XX століття, коли в лінгвістиці поступово починає формуватися наука про          письмо — графічна лінгвістика. Об'єктом цієї науки є письмо, письмовий текст, писемність, писемний знак, предмет теорії письма — виявлення можливих засобів графічної передачі мовних одиниць в цілому, або тільки їх звукового аспекту. До складу графічної лінгвістики входять такі спеціальні дисципліни, як графіка, орфографіка та графеміка. Питанню опису орфографічної системи французької мови та виявленню існуючих у ній закономірностей присвячені роботи                 Л. В. Щерби, В. Г. Гака, Н. А. Катагощиної, К. А. Ганшиної, Т. О. Амирової, М. Н. Петерсона, Г. Г. Крючкова, А. Мартіне, Р. Тимоньє, К. Бланш-Бенвеніста, А. Шервеля, В. Хоржейши, Н. Каташ, Ж. Ані та інших. Графіка – це рівень організації письма, який стосується абстрактних, елементарних графічних елементів, що безпосередньо співвідносяться лише з фонемами, а орфографія займається написанням конкретних мовних одиниць, що мають позначене (Г. Г. Крючков). Ми розглядаємо орфографію як своєрідний місток між двома мовними системами – письмовою і усною мовами, низкою відносностей між окремими елементами обох систем. Діалектичне протиставлення абстрактного, формального (графіка) і конкретного, значимого (орфографія) лежить в основі нашого уявлення про розмежування графіки і орфографії. Дану роботу проведено у рамках орфографіки – науки про значимі орфографічні елементи письма, про їх структуру, загальні та специфічні функції, підсистеми, предметом дослідження якої є орфографія та її явища, які мають функціональне навантаження.

Графічна система будь-якої мови базується на візуальній пам'яті, правильне використання якої забезпечує реалізацію письмової комунікації у просторі та у часі. Для того, щоб повідомлення було зрозумілішим, його значення слід передати графічними одиницями. Саме ця необхідність асоціювати графічну форму зі значенням породжує кодифікацію форм, забезпечує їх швидке розпізнавання та декодування отримувачем інформації. Норма, як і все в мові, повільно, проте безперервно, розвивається під впливом низки лінгвістичних та лінгвальних чинників. Для реалізації мовних процесів сьогодні характерне свідоме порушення найбільш категоричних „догматичних” норм, і передусім ми розглядаємо порушення графічної норми. Саме тут, на нашу думку, відбуваються найбільш помітні зміни, певна революція в області норм.

Дослідженням норми, одного з центральних лінгвістичних понять, займались багато вітчизняних, російських та західноєвропейських вчених:            В. В. Виноградов,  А. А. Потебня, Л. В. Щерба, В. Г. Гак, В. А. Іцкович,                 Р. Р. Каспранський, Б. Н. Головін, В. Гумбольдт, В. М. Бухаров, Ф. де Соссюр,      Е. Косеріу, В. Потьє, В. Гавранек, Ф. Ельгорски, А. Едлічка та інші. Більшість учених вирізняють декілька аспектів мовної норми – абсолютну, об’єктивну та аксіологічну (В. Г. Гак), дескриптивну та імперативну (Ф. Ельгорскі). Ми оперуемо двома поняттями норми, а саме поняттям норми прескриптивної, що є абстрактною категорією, еталоном, якого повинні дотримуватися носії мови та поняттям норми функціональної, що є мовною реалізацією, яка містить у собі широкі можливості мовленнєвої поведінки. Найбільший інтерес становить поняття функціональної норми, як відображення реалізації мовленнєвої діяльності та її вплив на нормотворчі процеси у суспільстві.

Ми розглядаємо функціональну норму з позиції узусу мовних засобів в сучасному суспільстві, враховуючи при цьому цілу низку лінгвістичних та соціальних параметрів, таких як мовна варіативність, комунікативна ситуація, ряд соціальних чинників, вік, стать, належність до певної соціальної групи та ін. Відомо, що процес реального вживання мови передує процесу кодифікації мовних явищ, отже, з часом норма здатна зазнавати змін, які можуть виявлятися у появі дублетних форм на всіх рівнях мовної структури, або в переході розмовних форм у розряд нормативних. 

Формуванню норми як результату кодифікації, тобто цілеспрямованого впорядкування мови, узаконення її правилами та приписами, передує процес її формування у мовленні та прийняття її мовним колективом – саме на цьому етапі відбувається процес створення нової форми, розширення її функціональної сфери, кількісна активізація, що поступово приводить до її функціонування в якості варіанта нормативної форми. Розгляд норми з позицій її функціональності, надає можливість простежити її еволюційний характер та обґрунтувати її безперервний взаємозв’язок із мовленнєвою діяльністю суспільства. Зважаючи на вищезазначене, ми визначаємо основне поняття нашого дослідження, а саме некодифіковане графічне явище, як нове мовне явище графічної системи французької мови, що відзначається продуктивністю та зростаючою уживаністю.