ФУНКЦИОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧЕСКОЕ ОПИСАНИЕ ЛЕКСИЧЕСКОЙ ГРУППЫ «НЕФИЗИЧЕСКОЕ ВОЗДЕЙСТВИЕ НА ЧЕЛОВЕКА»

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовано актуальність теми пропонованого дослідження, вказано на зв’язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами, сформульовано мету роботи, а також завдання, розв’язання яких необхідно для досягнення мети; з’ясовано об’єкт і предмет дослідження, його джерельну базу, описано методи наукового аналізу, визначено наукову новизну, теоретичне і практичне значення отриманих результатів, подано інформацію про апробацію й публікацію результатів дослідження.

Розділ 1 «Основи лінгвістичного функціоналізму».

Сучасні дослідники мови, зокрема О. М. Рудяков, Ф. С. Бацевич, В. Г. Гак, О. О. Селіванова, Ж. П. Соколовська, В. М. Манакін, Л. П. Іванова, Т. А. Космеда, В. Б. Касевич, О. В. Лещак, Ю. В. Дорофєєв та ін., характеризуючи основні напрямки лінгвістики, як правило, особливо вирізняють функціоналізм, який наприкінці ХХ – початку ХХІ століття прийшов на зміну, умовно кажучи, «знаковому мовознавству». Функціональний підхід до вивчення мови в цілому, її рівнів, одиниць і категорій дає можливість синтезувати різні підходи до вивчення мови: когнітивний, нейролінгвістичний, психолінгвістичний тощо. Деякі вчені визначають функціональне бачення природної мови як специфічну методологію, спрямовану на аналіз різних видів комунікативної діяльності в сукупності когніції, психологічного механізму, інтерсуб’єктивності, антропоцентризму, стратегічності та ефективності (О. В. Лещак, О. О.  Селіванова, О. М. Рудяков та ін.).

Філософські основи функціоналізму можна знайти ще в роботах І. Канта, В.  Джемса, Ф. Шиллера, К. Поппера, Л. С. Виготського, В. Франкла та ін.

Вважається, що функціоналізм виник у ХХ столітті, хоч багато ідей, які покладені в його основу, було визначено раніше. Серед них, як правило,  називають праці Ф. І. Буслаєва, К.  С. Аксакова, Н.  П. Некрасова, О. О. Потебні, Ф. Ф. Фортунатова, Г. К. Ульянова, О. О. Шахматова, І. О. Бодуена де Куртене, О. М. Пєшковського, Л. В. Щерби, В. В. Виноградова, І. І. Мєщанинова, Ф. Брюно, Г. Габеленця, О. Єсперсена, В. Скалічки, А. Нурена, представників празької школи, перш за всіх В. Матезіуса, М. С. Трубецького, Р. О. Якобсона та інших, а також Е. Кошмідера, Е. Куриловича, Г. Гійома, Е. Бенвеніста.

Наріжними поняттями лінгвістичного функціоналізму є поняття функції та системи. Але в багатьох роботах поняття «функція» взагалі не визначається, a priori прирівнюючись до «функціонування», незважаючи на прагнення вчених вивчати мову та її одиниці з функціональних позицій. У результаті нашого дослідження ми дійшли висновку, що поняття «функція» є центральним у власне функціональних дослідженнях. Функція – це те, що породжує існування реалії, є причиною її виникнення. При цьому субстанція (природні характеристики реалії) обумовлена функцією реалії. 

Система в рамках функціонального підходу є не сукупністю розрізнених елементів, а чимось цілим, що взаємодіє з середовищем. 

Аналіз основних висловлювань теоретиків функціоналізму дозволяє зробити такі висновки: 

1. Функціональний підхід досліджує об’єкти в їхньому відношенні до середовища. Функція елемента (об’єкта) визначається його роллю в системі. Тому закономірним є вивчення функціонування об’єкта, що дозволяє краще зрозуміти внутрішню будову системи. При цьому функціонування розуміємо як прояв сутності реалії.

2. Функціональний підхід, досліджуючи відношення об’єктів до середовища, вивчає їхню роль у контексті цілого.

3. Поняття функції пов’язане з поняттям цільового призначення. Тому необхідно розрізняти функції (первинні і вторинні), вживання й ефекти (В. Г. Гак).

4. Система і функція знаходяться в діалектичних взаємовідносинах. Функція виступає як системотвірний чинник. Важливо те, що функціоналізм не заперечує системність внутрішнього устрою реалії. Він, навпаки, є причиною переходу пізнання до більш високого рівня її розуміння, відкриваючи функціональні одиниці, функціональні та системні якості, тотожності, подібності та відмінності.

5. Функціоналізм є не дослідженням комунікативного аспекту мовної діяльності (тобто не є одним із розділів мовознавства), як не є він і методикою класифікації мовних одиниць через їхнє функціонування в мовленні. Функціоналізм – це специфічна методологія, у якій весь комплекс лінгвістичних питань послідовно виводиться з поняття функції.

При такому підході до вивчення природної мови змінюється й уявлення про самий об'єкт вивчення (про мову). Спроба відповісти на питання, що таке мова і яка її основна функція, та, що є причиною її виникнення й існування, в нашому дослідженні при аналізі основних точок зору на це питання привела нас до таких висновків.

Первинна функція мови – регулятивна. Комунікативна функція – теж функціональна якість мови, але вона не є основною. Комунікація виступає лише формою, за допомогою якої може реалізовуватися основна функція мови, тим, за допомогою чого може працювати мова, виконувати своє призначення. Когнітивна функція мови при цьому є засобом пізнання і зберігання колективного досвіду, яка також сприяє тому, що за допомогою мови одна людина може керувати іншою. Таким чином, регулятивна функція (основна) зумовлює комунікативну і когнітивну. Мовна функція впливу зумовлює її будову. Так, основними підсистемами мови є: підсистема «будівельних» одиниць (фонем, морфем), підсистема номінативних одиниць (слів і словосполучень), підсистема комунікативних одиниць (речень), підсистема регулятивних одиниць (текстів). При цьому кожна з таких підсистем формується функціонально призначеними одиницями. Рефероване дослідження торкається перш за все підсистеми номінативних одиниць, тому більшу увагу приділено саме лексичній системі. Фонологію ми розглянули тому, що вона є першим ярусом мови, який був описаний з функціональної точки зору, при цьому результати такого дослідження є загальновизнаними. Так, у розглянутих нами підсистемах функціонально призначеними одиницями є: у звуковому устрої – фонема, в лексичному ярусі – семантема.

Семантема – це складна єдність поняття і способів його експлікації. Сигніфікат та його варіанти, які виражають семантему на рівні типів, не є її менш складними складовими. Сигніфікат та двосторонній знак є форми існування єдиної семантичної одиниці.

Порівнюючи погляди різних вчених на визначення терміна «семантема», ми дійшли висновку, що найбільш ґрунтовним є тлумачення Ж. П. Соколовської та О. М. Рудякова. Ж. П. Соколовська визначає семантему як одиницю рівня мовної абстракції, яка характеризується набором сем, розташованих в ієрархічному порядку. Вчена вважає, що семантема є інваріантом смислу, який розуміється як ім’я поля, як вершина родо-видового гнізда. Ми дотримуємося точки зору О. М. Рудякова, який, на відміну від Ж. П. Соколовської, вважає, що інваріантним до засобів свого вираження є будь-яке мовне поняття, яке є частиною «картини світу» і описується набором сем.  

Уявлення про природну мову як про функціональну систему, призначену для коригування картини світу та регуляції поведінки реципієнта відповідно до мети і завдань мовця, є причиною розробки функціональної моделі мови.

При функціональному підході до опису номінативної підсистеми природної мови за вихідну в реферованій роботі приймається концепція, запропонована й описана О. М. Рудяковим. Функціональний підхід дозволяє, з одного боку, розглядати мову як систему, що має цілісність, структуру і призначення, а з іншого, виявити механізм роботи цієї системи, побачити, яким чином функція мови – регуляція – обумовлює її будову.

Одним з найважливіших завдань функціональної лінгвістики є створення загальнословникової ієрархії сем, яка є  лінгвістичною формою уявлення картини світу.

Способом досягнення цієї мети стає функціонально-семантичний опис словника природної мови. Першим етапом такого дослідження є компонентний аналіз, що у функціональній лінгвістиці розуміється як інструмент, який сприяє переходу зі «світу знаків» у «світ сигніфікатів», засіб «виявлення семантем-понять, для зберігання й вираження яких призначені номінативні одиниці, що входять у досліджувані лексичні групи».

Компонентний синтез – наступний етап функціонально-семантичного опису лексичної групи. Це «спосіб переходу зі «світу сигніфікатів» у «світ знаків». Компонентний синтез перетворить кожний з «вузлів» семної ієрархії рівня мовної абстракції в мікрополе номінативних одиниць, що експлікують його на рівні типового мовлення.

Причиною існування безлічі варіантів експлікації семантеми (одиниці системи номінації) на рівні типів є існування безлічі різних типових ситуацій, у яких семантема повинна бути реалізована. Із цією особливістю реалізації варіантів семантеми пов'язане поняття «позиція» – «сукупність умов, що визначають здійснюваний мовцем вибір одного з можливих способів експлікації мовного поняття».

Створення типології позицій, здатної пояснити й прогнозувати вибір того або іншого варіанта експлікації семантеми на рівні мовлення, – ще одне важливе завдання функціональної лінгвістики, яке вимагає для свого вирішення синтезу знань, що належать досить далеким один від одного підрозділам лінгвістичної науки.

У Розділі 2 «Аналіз лексичної групи “нефізичний вплив на людину” з позицій лінгвістичного функціоналізму» представлено досвід функціонально‑семантичного опису російської лексичної групи дієслів, об’єднаних інтегральним значенням «нефізичний вплив на людину», на основі цієї методики.

Першим кроком до досягнення поставленої мети став компонентний аналіз, що розуміється в роботі як інструмент для декодування системи мовних понять, етап переходу зі «світу знаків» у «світ сигніфікатів». Результатом  проведення даного етапу дослідження стала побудова гіпонімічної ієрархії лексичної групи «нефізичний вплив на людину».

Наступним етапом був компонентний синтез, суть якого полягає у втіленні ієрархії сем, одержаної в результаті компонентного аналізу, в ієрархію ідентифікаторів, а також у виявленні ядерно-периферійної будови групи. Компонентний синтез у нашому дослідженні – це перехід зі «світу сигніфікатів» у «світ знаків». Такий перехід припускає співвідношення кожного зі включених у гіпонімічну ієрархію мовних понять з його функціональними варіантами.

Результатом реферованого дослідження стало визначення центральної семантеми лексичної групи «нефізичний вплив на людину»; також було визначено ядро описуваної групи і периферія.

Центральною семантемою пропонованої групи є «нефізичний вплив на людину», тобто  всі реалії, які відносяться до фізичного впливу, а також до неживої природи, до групи, що нами досліджується, не відносяться.

Семний набір центральної семантеми «нефізичний вплив на людину» визначив критерій відбору семем із словника в цю лексичну групу: присутність у словниковому тлумаченні

1) вказівки на людину (як правило, у словникових тлумаченнях ця характеристика есплікувалась лексичними компонентами (на) кого, (над) кем, кого тощо);

2) вказівки на нефізичний вплив (ймовірно, вплив на суб’єкта словом).

Слід відзначити, що не всі словникові тлумачення формально відповідали критерію наявності в них вказівок на нефізичний вплив на людину. Але, як вважає Ж.П. Соколовська, інтуїтивний відбір семем внаслідок суцільного аналізу словника повинен враховувати також

1) інтуїтивну смислову близькість семем, незалежно від того, як вони презентовані в словнику;

2) «вербальну» близькість самих словникових тлумачень.

Так, наприклад, у великій кількості  семем, вибраних нами з тлумачних словників російської мови, не відзначена сема ‘нефізичний’, проте на підставі того, що мова – це єдиний можливий, даний людині засіб регуляції, впливу на психіку іншої людини, всі семеми, які містили такий смисл, включались в обрану нами групу. Це такі семеми, як «просить», «приказать» - 'отдать приказ ('официальное распоряжение органа власти, руководителя, учреждения, предприятия, организации и т.п.; указание о выполнении чего-л., распоряжение'), приказание’ тощо.

Основним принципом вибірки став принцип ідентифікації: семема належить  лексичній групі, якщо вона тлумачиться за допомогою  визначеного «імені поля» чи його похідних. Так, наприклад, «впечатлять» – 'влиять, воздействовать на кого-л.' – містить у тлумаченні елементи заданого імені поля;  семема ж «давить» – 'стеснять  чью-л. свободу, оказывать на кого-л. нажим, давление; притеснять» – включена в список тому, що містить похідну імені поля «давление» – 'принуждение, насилие над чьей–н. волей, убеждениями'.

Як правило, аналіз словникових тлумачень як один з засобів компонентного аналізу здійснюється в комплексі з логічним аналізом наукового знання про фрагмент об’єктивного світу, який відображає конкретна лексична група. Так, означивши досліджувану нами групу як «нефізичний вплив на людину», звернувшись до словника, щоб зрозуміти, яка частина об’єктивної дійсності підпадає під опис, маємо таке тлумачення: «Физический5 – относящийся к деятельности мышц, мускулов у живых существ». Префікс “не” має значення протилежності. Тобто, нефізичний вплив на людину – це вплив на її психіку.  Звернувшись до філософських праць та робіт з психології, керуючись теорією відомого психолога З. Фрейда, визначимо диференційну ознаку «область впливу». На її основі вирізняються семи: ‘на свідомість’; ‘на підсвідомість’.

На підставі диференційної ознаки ‘умови впливу’ було визначено такі семи: ‘зорієнтоване на швидкий результат’ / ‘зорієнтоване на нешвидкий результат’.

На підставі диференційної ознаки ‘засіб впливу’ було визначено такі семи:  ‘безпосереднє’; ‘опосередковане’.

Так, було визначено, що «влиять» – 'оказывать опосредованное нефизическое воздействие на человека'.

На підставі диференційної ознаки ‘мета впливу’, відповідно теорії А. А. Брудного, було визначено такі семи: ‘активаційне’ (спонукання до дій); ‘інтердективне’ (заборона); ‘дестабілізуюче’.

У підгрупу “активаційний вплив на людину” входять такі семеми як «принуждать», «заставлять», «разъяснять», «доказывать», «убеждать», «просить», «уговаривать», «умолять», «требовать», «насиловать», «канючить», «советовать», «разрешать», «добиваться» та ін.

На підставі диференційної ознаки ‘засіб досягнення мети’  було визначено такі семи: ‘зробити зрозумілим’; ‘спонукати до здійснення чогось’; ‘отримати щось’.

До підгрупи «здійснити нефізичний вплив на людину з метою спонукати до чогось» належать такі семеми: «уговорить», «просить», «заставить», «принудить», «убедить», «надавить», «советовать», «разрешить» тощо.

На підставі диференційної ознаки 'дія по відношенню до волі та бажання адресата' було визначено такі пари сем: ‘проти волі’ / ‘згідно з волею’ та ‘проти бажання’ / ‘згідно з бажанням’.

На підставі диференційної ознаки ‘вплив з метою спонукати до чогось’ було визначено такі семи: ‘нав’язати свою точку зору’; ٬спонукати до здійснення чогось’; ‘отримати щось’; ‘схиляти до чогось’; ‘примусити до чогось’; ‘радити’; ‘дозволити’.

Підгрупи зі значенням 'привести в якийсь стан' та 'викликати якесь почуття' є більш легкими для дослідження. Диференційною ознакою  практично в кожній з них є 'стан' та 'почуття'. Наприклад: «влюбить» - ‘вызвать чувство любви’; «разозлить» - ‘вызвать чувство злобы’, «взбесить» - ‘привести в состояние бешенства’, «взъярить» – ‘привести в состояние ярости’ тощо.

Центральною – тобто такою, що  визначає якісну своєрідність та місце цієї лексичної групи в метасистемі словника - семантемою пропонованої лексичної групи є "нефизическое воздействие на человека". Центр як одна з підсистем лексичної групи, яка включає одиницю з найвищим ступенем приналежності, є більш стійкою та незалежною до безпосередніх впливів середовища частиною семантичної системи, саме центр  визначає місце лексичної групи в метасистемі словника природної мови.

Ядро лексичної групи «нефізичний вплив на людину» на рівні мовної абстракції формується сукупністю семантем, які мають трохи меншу, ніж центральна, приналежність до системи.

Периферія складається з зони актуальної периферії та власне периферійної зони, причому приналежність семантеми до тієї чи іншої зони  визначається не глибиною семного набору, а тим, якими ціннісними семами вони характеризуються: ‘у нас’ і ‘зараз’ чи  ‘не в нас’ і ‘не зараз’.

Будова лексичної групи на рівні типів ізоморфна її будові на рівні мовної абстракції. Вона є результатом взаємодії центра, ядра, актуальної периферії та власне периферії.

Так, у пропонованій лексичній групі «нефізичний вплив на людину» для семантеми ‘оказать непосредственное нефизическое воздействие на сознание человека, ориентированное на скорый результат, с целью побудить к чему-л.’ центральним варіантом експлікації є семема «заставить», ядерні варіанти – семеми «принудить», «приказать», «распорядиться», «предписать»; до  периферійної зони, на наш погляд, можна віднести просторічні слова «нажать», «докричаться», «скомандовать», «выманить», застаріле слово «неволить» тощо.

 Система лексичної групи на рівні типів є пересіченням гіпонімічної семної ієрархії та стратифікації мікрополів варіантів семантем.

Характеризуючи структуру лексичної групи «нефізичний вплив на людину», можна сказати: ядро пропонованої групи формують основні та ядерні варіанти ядерних семантем. Це «просить», «влиять», «манипулировать», «запретить», «заставлять», «принуждать», «объяснить», «колебать», «льстить», «обманывать», «лгать», «побудить», «приказать», «распорядиться», «предписать» «требовать», «молить», «заклинать», «выпрашивать», «возбудить», «добиваться», «советовать», «уговаривать», «разрешать», «воспитывать», «учить». Вони утворюють основу групи.

У зоні актуальної периферії стає більш показовою така ціннісна якість семантеми, як ступінь стійкості. Зону актуальної периферії утворюють слова та словосполучення, які не є основними варіантами ядерної та центральної семантем: «наложить вето», «заставить понять», «предписать», «скомандовать», «шантажировать», «стеснять», «стыдить», «выслуживаться», «унижаться», «служить помехой», «обязывать», «гневить», «взбесить», «возмутить», «велеть», «насиловать», «вышколить», «заверить», «втолковать» та ін.

Власне периферійна зона репрезентована такими семемами: «испрашивать», «канючить», «лакейничать», «вколотить», «вдолбить», «взбулгачить», «воспрепятствовать», «наложить ярмо», «усовещевать», «курить (кадить, воскурять) фимиам», «раболепствовать», «забегать с заднего крыльца» та ін.

Таким є елементний склад частин досліджуваної нами групи.

Третій етап функціонального опису лексичної групи «нефізичний вплив на людину» – перехід зі «світу сигніфікатів» до реалізації семантеми в конкретній позиції – знаходиться на початковому етапі розробки. Для створення типології позицій і спостереженням над реалізацією семантеми «нефізичний вплив на людину» на рівні мовлення ми звернулися в основному до текстів сучасних авторів (А. Мариніна, Д. Донцова, В. Смирнов, Т. Полякова, Ю. Шилова, С. Лук'яненко, В. Васильєв, С. Альошина та ін.).

Нами було виявлено біля трьох тисяч прикладів реалізації семантеми «нефізичний вплив на людину» на рівні мовлення. Але внаслідок складності поставленого завдання, а також обмеженого обсягу дисертаційного дослідження для ілюстрації ми навели реалізації семантем «обмануть» і «ругать», що є невід'ємними частинами лексичної групи «нефізичний вплив на людину».

Результати компонентного аналізу дають нам семну структуру відповідного мовного поняття. Так, «обмануть» – ‘оказать нефизическое воздействие на сознание человека путем предоставления заведомо ложной или искаженной информации с целью создания выгодных для себя условий’; «ругать» – ‘оказать нефизическое воздействие на сознание человека посредством выражения отрицательной оценки того или иного действия реципиента с целью изменения его (реципиента) такого же поведения в такой же или подобной ситуации в настоящем или в будущем’.

Основним варіантом реалізації досліджуваних семантем на рівні типів є семеми «обмануть» та «ругать». На рівні мовлення вони вживаються в стилістично нейтральному тексті, без конотації: «А если обману, не принесу денег? Все ведь уже сделано будет» [С. Лук’яненко, В. Васильєв „Дневной дозор”, с. 3]; «Она с восхищением уставилась на меня. С таким неподдельным восхищением, что я даже не стала ее ругать, что вошла без спроса» [С. Лук’яненко, В. Васильєв «Дневной дозор»,  с. 87].

Слову «обмануть» близьким за значенням є слово «лгать». Спостереження над уживанням цих слів у мовленні дає такі результати: якщо хтось сказав неправду, тоді, звичайно, доречним виявиться  вживання як однієї, так і іншої семеми. Але якщо якась людина продала іншій неякісний товар, у такій ситуації можливе використання тільки семеми «обмануть»: «продавец обманул покупателя» (но не оболгал!). Семема ж «лгать» може бути вживаною лише тоді, коли йдеться безпосередньо про процес говоріння: «Он (отец) опять заговорил о тотализаторе, о выигрышах... Лгал он с таким же аппетитом, с каким ел селёдку и пил» [А. П. Чехов, с. 274].

Еквівалентами однослівного представлення семантеми «ругать» на рівні мовлення можуть бути словосполучення: «А Васевский продолжал, кипя негодованием…» [С. В. Альошина «Блондин – личность темная», с. 211]; «Мы хозяйке твоей не помешаем? – на всякий случай спросил Михаил. – А то вернется и скандал устроит, если увидит, что мы себе позволяем остограммиться» [О. Б. Мариніна «Иллюзия греха», с. 105].

Стилістичне значення семем (напр., «дурить», «морочить голову», «околпачить», «лопухнуть» та ін.) визначає їхнє емоційне забарвлення. Його можна розглядати в аспекті базових категорій мовного впливу: «задовільно - незадовільно», «добро - зло», «прийнятно - неприйнятно». Таким чином, стилістичні параметри свідчать про певну ціннісну орієнтацію мовця й впливають на ті або інші установки реципієнта»: «А теперь смотри, что получается. Волохов дурит свою любовницу Смирнягину и водит ее к себе домой, при этом уверяя, что это квартира его друга, уехавшего в загранкомандировку» [О. Б. Мариніна «Иллюзия греха», с. 400]. Не властиве літературному мовленню слово «дурит» у цьому контексті підкреслює негативне й трохи зневажливе відношення мовця до того, що відбувається. Подібну роль грає й семема  «лопухнуть»: «А, - хмыкнула подруга, - есть сто способов, как лопухнуть работодателя, и мои служащие отчего-то очень быстро их осваивают» [Д. А. Донцова «Привидение в кроссовках», с.  8].

На рівні мовлення досліджувані нами мовні поняття можуть бути реалізовані не тільки словами й словосполученнями, але й фразеологічними зворотами: «К счастью, хоть Сайлас не знал, кем на самом деле был Тибинг. Монаха ничего не стоило обвести вокруг пальца…» [Ден Браун «Код да Винчи», с. 226]; «С одной стороны – можно охране шею намылить, – размышлял вслух Петр. – Чтобы гнали парня прочь...» [С. Лук’яненко, В. Васильєв «Дневной дозор»,  с. 68].

Деякі варіанти семантеми «обмануть» містять у собі семи, що конкретизують значення семеми: 'спосіб обману': «обвесить» – (спосіб обману – вага), «обмерить» (спосіб обману –мірка), «обсчитать» (спосіб обману – рахунок) тощо; засіб обману: «оклеветать» – наклеп, «оговорить» – обмова тощо.

Як варіант семантеми «ругать» спостерігається й оказіональне вживання семеми «убить», властиве розмовному мовленню, але не закріплене в словнику із значенням ‘ругать’: «Знаете, если главврач увидит, сколько времени я трачу на беседы с вами, он меня убьет, – виновато объяснил он» [О. Б. Мариніна «Иллюзия греха», с. 172].

Вибір кожного з варіантів експлікації семантем «ругать» і «обмануть» на рівні мовлення залежить від установки мовця, його відношення до навколишньої дійсності, його індивідуальних особливостей (рівня культури, психологічного стану, професії й т.п.),  ситуації, у якій він перебуває, тощо.

Створення типології позицій – одне з важливих завдань функціональної лінгвістики. Але внаслідок складності цієї проблеми, яка потребує для свого вирішення залучення знань з досить віддалених одна від одної галузей лінгвістики, розробку типології позицій для всієї лексичної групи «нефізичний вплив на людину» ми залишили для подальшого дослідження, а на прикладах семантем, які є частиною досліджуваної групи, продемонстрували різноманіття ситуацій, в яких реалізуються семантеми природної мови.

Беззаперечно, що дослідження різних лексичних груп природної мови сприятиме побудові загальнословникової ієрархії сем, наслідком чого буде придбання кожним мовним поняттям своєї адреси в мовній картині світу. Таким чином, кожне мовне поняття буде виявлене та описане не в рамках семантичного поля чи синонімічного ряду, а в межах метасистеми людського досвіду. Такі дослідження зможуть виявити не тільки існуючі та вже використані соціумом поняття, але і так звані «вільні валентності» людського досвіду.

У Висновках підведено підсумок дисертаційного дослідження і наведено узагальнені результати функціонально-семантичного опису лексичної групи «нефізичний вплив на людину».

1. Функціональний підхід до вивчення мови поступово посідає панівне місце в лінгвістиці. Це пов’язано з тим, що все більше вчених приділяють увагу вивченню мови як системи, що виникла і функціонує в соціумі з певною метою. Проаналізувавши найвідоміші у сучасному мовознавстві концепції виникнення мови, підходи до її вивчення і розуміння, ми мали змогу з’ясувати основні принципи лінгвістичного функціоналізму. Це дало нам можливість розмежувати роботи, виконані при функціональному підході до вивчення мови, і дослідження, метою яких є спостереження над функціонуванням мови та її одиницями.

Розробкою функціональної моделі мови (як у теоретичному, так і в практичному плані) займалося багато дослідників, але, незважаючи на те, що всі вони говорять про необхідність вивчення природної мови та її одиниць з функціональних позицій, між ними є немало розбіжностей.  На наш погляд, це пов’язано перш за все з тим, що поняття „функція”, яке є базовим для всіх цих робіт, розуміється по-різному (або в телеологічному, або в каузальному значенні). Результатом нашого дослідження стало розуміння того, що функція у власне функціональному дослідженні не зводиться лише до функціонування об’єкта, функція є тим, що обумовлює існування будь-якої реалії, при цьому субстанціональні (природні) якості об’єкта дослідження детерміновані його функцією. Функціоналізм виходить із системної значущості об’єкта пізнання і його взаємодії із середовищем.

2. Функціональний підхід розглядає реалію як систему, при цьому система розуміється як ціле, що взаємодіює з іншими, розташованими поза нею об'єктами, тобто із середовищем. У рамках функціонального підходу система розглядається винятково з позиції її зовнішнього аспекту.

Система мови виступає як щось ціле, яке взаємодіє із середовищем, у ролі якого виступає соціум. Основними підсистемами мови є: підсистема «будівельних» одиниць (фонем, морфем), підсистема номінативних одиниць (слів і словосполучень), підсистема комунікативних одиниць (речень), підсистема регулятивних одиниць (текстів). При цьому система мови з погляду лінгвістичного функціоналізму формується функціонально призначеними одиницями: фонемами (звуковий устрій), семантемами (лексичний ярус).

3. Лінгвістичний функціоналізм – це такий підхід до мови, який стверджує, що властивості мови як системи можуть бути описані й пояснені лише у зв’язку з функціями мови. Тобто функціоналізм – це особливе бачення світу, яке дозволяє досліднику побачити функціональні системи і функціональні частини цих систем, те, що принципово недоступне для дофункціонального бачення.

Лінгвістичний функціоналізм долає субстанціональні відмінності, передбачаючи послідовне розмежування форм існування мови та мовних одиниць на різних мовних рівнях. Проблема рівнів мови сягає до дихотомії мови та мовлення, запропонованої Ф. де Соссюром. Вона достатньо поширена в лінгвістичних дослідженнях (Л. Єльмслев, Л. В. Щерба, О. О. Реформатський, Ю. С. Степанов, Ж. П. Соколовська), але в сучасному мовознавстві вже йдеться про існування трьох рівнів мови: рівень мовної абстракції (варіанти терміна – рівень структури, рівень лінгвістичного аналізу, рівень загального, або рівень конструктів, рівень системи мовлення), рівень типів (варіанти терміна – рівень норми, рівень загальноприйнятого вживання), рівень мовлення (рівень спостереження, рівень індивідуального вживання). Таким чином, кожному з цих рівнів повинні відповідати специфічні одиниці: одиниці мови, одиниці норми та одиниці мовлення.

4. Зміна уявлень про мову та розуміння її як функціональної системи, призначеної для коригування картини світу однієї людини іншою, обумовило розробку функціональної моделі природної мови. Функціональна за своєю суттю реалія передбачає функціональну її будову. Так, основними підсистемами мови є: підсистема «будівельних» одиниць (фонем, морфем), підсистема номінативних одиниць (слів і словосполучень), підсистема комунікативних одиниць (речень), підсистема регулятивних одиниць (текстів).

При цьому кожна з таких підсистем формується функціонально призначеними одиницями. Рефероване дослідження торкається перш за все підсистеми номінативних одиниць, тому більша увага приділена саме лексичній системі. Фонологію ми розглянули тому, що вона є першим ярусом мови, який був описаний з функціональної точки зору, при цьому результати такого дослідження є загальновизнаними. Так, у розглянутих нами підсистемах функціонально призначеними одиницями є: у звуковому устрої – фонема, в лексичному ярусі – семантема.

У реферованій роботі ми виходили з того, що призначенням мови є прагнення однієї людини коригувати картину світу та / або впливати на поведінку іншої відповідно до мети і завдань мовця. Тому кожна з підсистем мови як функціональної системи  повинна описуватися на підставі її функціональних якостей. Головним завданням функціональної семантики є побудова загальнословникової ієрархії сем. Саме тому в реферованій роботі ми спиралися на методику функціонального опису номінативної підсистеми природної мови, запропоновану О. М. Рудяковим, методику, яка найбільше відповідає вимогам функціональної методології.

5. Сьогодні, коли російська ідеографія ще не досягла досить високого рівня, об’єкт дослідження в подібних роботах повинен бути створений. Це пов’язано з існуючою лексикографічною традицією: слово та синонімічний ряд існують наочно й достовірно, а лексико-семантична група, яка об’єднана загальною семантикою, є більш абстрактною. В реферованій роботі шляхом суцільної вибірки з тлумачних словників російської мови було виокремлено лексичну групу дієслів, об’єднаних інтегральним значенням «нефізичний вплив на людину».

6.Аналіз існуючих дедуктивних схем організації лексики природної мови (Ж. П. Соколовська, В. В. Морковкін, Р. Халліг та В. фон Вартбург тощо) дозволив визначити місце досліджуваної в реферованій роботі лексичної групи «нефізичний вплив на людину».

7. У Розділі 2 ми подали спробу функціонально-семантичного опису лексичної групи «нефізичний вплив на людину» на основі методики, запропонованої О. М. Рудяковим. Проведення компонентного аналізу – власне лінгвістичного інструменту для декодування сукупного мовного означального – дало авторові змогу побудови гіпонімічної ієрархії сем.

8. Наступним етапом функціонально-семантичного опису досліджуваної групи був компонентний синтез, який передбачає:

1) втілення ієрархій сем в ієрархію ідентифікаторів;

2) виявлення ядерно-периферійної будови групи.

            Характеризуючи структуру лексичної групи «нефізичний вплив на людину», необхідно зазначити, що центральна семантема може бути виражена тільки вільними словосполученнями. Ядро досліджуваної групи формують основні та ядерні варіанти ядерних семантем. Це «просить», «заставлять», «ругать», «обманывать», «советовать», «тревожить», «уговаривать», «убеждать» тощо. Вони утворюють кістяк досліджуваної групи, є найбільш сильними ідентифікаторами, характеризуючись високим ступенем належності до системи.

            Зону актуальної периферії формують слова та словосполучення, які характеризуються семами ‘у нас’, ‘зараз’. Елементи цієї зони здатні до впливу середовища. Вони мають меншу, ніж ядерні варіанти, ідентифікаційну здібність. Власне периферійна зона об’єднана семами зі значенням ‘не в нас’, ‘не зараз’. У цій частині знаходяться й застарілі способи експлікації семантем більш високого ступеня належності.

             9. Створення типології позицій, здатної з’ясувати та прогнозувати вибір того чи іншого варіанта реалізації семантеми в кожній конкретній ситуації номінації,  – ще одне з важливих завдань функціональної семантики. У реферованій роботі зроблено спостереження над існуванням семантем «ругать» та «обманывать», які є невід’ємною частиною лексичної групи дієслів із значенням «нефізичний вплив на людину», на рівні мовлення.

Безперечно, дослідження різних лексичних груп природної мови сприятиме побудові загальнословникової ієрархії сем, наслідком чого буде придбання кожним мовним поняттям своєї адреси в мовній картині світу.

Вирішення проблеми створення типології позицій для кожної з підсистем номінативної сфери словника російської мови дозволить остаточно подолати прірву між системою номінації та системою комунікації, що дасть можливість просунутися в напрямку до активної лінгвістики мовної особистості, яка використовує мову для реалізації своєї мети та завдань. Функціональний підхід відіграє при цьому провідну роль, оскільки дозволяє досліджувати мову як систему.