ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ КУЛЬТУРНО-МАРКОВАНОЇ ЛЕКСИКИ МОВИ ГІНДІ

Краткое содержание

У вступі наголошено на культурологічній спрямованості й антропоцентричності сучасної лінгвістики, обґрунтовано актуальність теми дисертації, розкрито зв’язок роботи з науковими програмами, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, методи дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичне та практичне значення праці, наведено дані про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі “Теоретичні засади дослідження національно-культурної специфіки лексико-семантичного рівня мови” розглядаються передумови зародження лінгвокультурологічного напрямку у світовій мовознавчій науці; подається критичний огляд наукових праць як вітчизняних, так і зарубіжних лінгвістів, присвячених дослідженню національно-культурної специфіки лексичного рівня різних мов; пропонується методика дослідження семантики КМЛ; розглядається специфіка кореляції між мовою і культурою; наголошується на кумулятивній властивості слова.

Передумови зародження культурно-філософської інтерпретації мови слід шукати ще у спадщині давньоіндійських і античних мислителів, у доробку герменевтичної школи XVIII – XIX століть. Погляд на мову і текст, за яким криється безліч зашифрованих смислів, відсилає саме до давньоіндійської лінгвістичної традиції, яка тяжіє до метафор, іносказань, афоризмів, загадок, притч тощо. Індійці завжди були переконані, що в самій мові є щось таке, що підштовхує до розкриття реальної дійсності, а слова й “побічні смисли” є інструментом її пізнання. Досвід давніх індійців в укладанні глосаріїв і словників ідеографічного типу є безцінним зразком репрезентації лексики як картини світу чи фрагмента такої картини. Заслуга давнини полягає в маніфестації могутньої сили Слова і Мови. Принципово “словоцентричні” давні культури (індійська, антична, давньохристиянська) мали загальну концепцію Слова як вищої реальності, як вмістища, джерела й подарованого людині засобу повідомлення божественного знання (пор. Шабда-Брахман у індійців, Слово-Логос у греків, Слово-Бог у християн). Ідея могутньої сили і влади мови була покладена в основу вчення великого німецького мовознавця В. Гумбольдта, який вважається родоначальником культурологічного підходу до розгляду мовних явищ. Ідеї В. Гумбольдта отримали розвиток у дослідженнях Л. Вайсґербера, Ф. Боаса, Е. Сепіра, Б. Уорфа, О.О. Потебні та його послідовників, які неодноразово наголошували на необхідності залучення до лінгвістичних досліджень даних культурології, етнографії, психології, філософії та інших наук.

У ХХ ст. стрімко розвиваються лінгвістичні напрямки “культурно-національного циклу”. Вагомий внесок у дослідження національної специфіки семантики слова зробили Р. Ладо, В.І. Абаєв, М.Г. Комлєв,  О.С. Ахманова, Л. Єльмслєв, Ю. Найда. Культурно-забарвлена лексика активно досліджується вченими-структуралістами в межах лінгвокраїнознавчого напрямку (М.Г. Комлєв, Є.М. Верещагін, В.Г. Костомаров, Г.Д. Томахін) і перекладознавчого напрямку (Л.С. Бархударов, С. Влахов, С. Флорін, Р.П. Зорівчак). Водночас на зламі тисячоліть формується нова лінгвістична дисципліна, яка покликана вивчати відображення і фіксацію культури в мові й дискурсі – лінгвокультурологія (В.В. Воробйов, В.М. Телія, В.А. Маслова, Ю.С. Степанов, І.О. Голубовська). Предметом дослідження молодого лінгвістичного напрямку стали мовні одиниці з національно-культурним наповненням, які є своєрідним каналом проникнення в ментально-лінгвальний універсум певної культурної спільноти.

Для більшості сучасних лінгвокультурологічних досліджень базовим є положення про певний ізоморфізм мови і культури, про подібність їхньої структури. Мова і культура пов’язані через значення мовних знаків, які забезпечують онтологічну єдність цих двох феноменів. Мовні знаки, виконуючи функцію знаків культури, виступають її мовними експонентами.

У своїх дослідженнях учені починають використовувати новітні методики аналізу культурно-специфічного мовного матеріалу (Н.Д. Арутюнова,  А. Вєжбіцька, Є. Бартмінський). Заміна інструментального підходу масштабним культурно-філософським підходом до розгляду мовних явищ зумовила широке використання когнітивних методик дослідження значення. Когнітивну семантику можна охарактеризувати як “надглибинну семантику”, що стала цілком природним продовженням структурної. Уявлення про значення як про багатомірне, багатоаспектне, багатосутнісне явище обумовлює, на думку дисертанта, слушність міждисциплінарного підходу до його вивчення та залучення екстралінгвістичної інформації. Ефективному та об’єктивному аналізу КМЛ сприятиме поєднання традиційних семантичного й контекстуального методів з когнітивними методиками (фреймовим, прототипним аналізом). Головним для дослідника культурної специфіки в мові має бути дотримання непорушного принципу будь-якої наукової розвідки – принципу системної методології.

У другому розділі “Культурно-марковане слово як особлива категорія лексики сучасної мови гінді” означена лексика розглядається у типологічному, предметно-тематичному і генетичному аспектах. Аналізуючи зібраний лексичний матеріал, дисертант займає позицію, з одного боку, “інтерпретатора на межі культур”, а з другого – стороннього спостерігача, носія української і, ширше – європейської християнської культури, який намагається дотримуватися основного принципу будь-якої лінгвокультуро-логічної розвідки – принципу “презумпції нерозуміння”.

У словах як найпотужнішому акумуляторі культури в концентрованому вигляді закарбовано увесь культурно-історичний досвід певного народу. Значення лексичних одиниць є своєрідними ключами, які розкривають не лише специфіку й унікальність реальної дійсності (природної та створеної штучно), що дана певному етносу в безпосередньому сприйнятті, а й образ життя, світобачення, темперамент, систему цінностей, менталітет народу. Типологічна класифікація КМЛ мови гінді ґрунтується на тому, що культура як складне й поліаспектне явище по-різному відбивається в семантиці слів. У реферованій праці на основі визначення поняття культури як сукупності духовних і матеріальних цінностей, стереотипів свідомості, норм і правил поведінки, прищеплених людині певною національно-культурною спільнотою, а також ураховуючи матеріальний, духовний, ментальний і комунікативно-прагматичний виміри культури, розроблено типологію КМЛ мови гінді й виділено п’ять її основних видів:

1. Реалії – вербалізовані артефакти1, характерні для життя індійського народу: слова і словосполучення мови гінді, увесь план змісту яких маркований унікальним колоритом індійської культури. Національно-культурна специфіка реалій, на думку вчених-структуралістів, знаходить своє конкретне втілення в семі національної приналежності. У словах мови гінді це сема “індійський”, яка має варіанти: “типовий для індійців/Індії”, “той, що використовується індійцями/в Індії”, “поширений в Індії”, “індуський”, “поширений в індуїзмі” тощо. До числа реалій віднесено широкий спектр слів мови гінді: номени унікальних предметів матеріальної культури Індії – одягу (saaD,I ‘сарі’ – традиційний жіночий одяг в Індії: полотно тканини, яке певним чином драпірується навколо тіла), страв ([DlaI ‘ідлі’ – страва південноіндійської кухні у вигляді прісних оладок з рисової муки; jalaobaI ‘джалебі’ – солодощі у вигляді закрученої по спіралі локшини, що готуються в гарячому солодкому сиропі), музичних інструментів (vaINaa ‘віна’ – струнний щипковий інструмент), споруд і архітектурних пам’яток (tajamahla ‘Тадж Магал’ – архітектурний шедевр і символ Індії; мавзолей, побудований Шах Джаганом на честь його дружини Мумтаз Магал) і т. д.; номени унікальних понять і явищ духовної культури індійців – релігійно-філософських понять (kma- ‘карма’ – закон відплати, який обумовлює радість чи скруту теперішнього існування людини її моральною поведінкою в минулому житті), персонажів, предметів і явищ міфологічного походження (laxmaI ‘Лакшмі’ – богиня багатства і процвітання; AmaRt ‘амріта’ – напій, яким боги зміцнюють сили, підтримують своє існування), обрядів і ритуалів (CzI ‘чхатхі’ – обряд, що здійснюється на шостий день після народження дитини; складається з таких церемоній – прибирання дому, нагородження повитухи, купання породіллі та дитини, наречення імені), свят (rxaa baMQana ‘ракшабандган’ – свято, коли сестри пов’язують своїм братам на зап’ястя освячений браслет або нитку, що захищає від нещасть) і т. д.; позначення феноменів соціально-культурного і суспільного життя Індії (ba````a*maNa ‘брахман’ – жрець, представник вищої касти в Індії; Aayauvao-daEama ‘аюрведашрам’ – лікарня, де лікують за методами традиційної індійської медицини Аюрведи) тощо.

2. Фонова лексика (лексика з культурно-специфічними прототипами) – слова мови гінді, що позначають універсальні поняття і мають відповідники в інших мовах, проте їхні денотати відрізняються національно-культурними особливостями функціонування, форми, призначення тощо (або слова, що мають іншомовні відповідники на концептуальному рівні, однак характеризуються суттєвими відмінностями на рівні прототипів). Так, фоновими словами мови гінді можна вважати caUD,I “браслет”, caaya “чай”, Zabaa “їдальня”, maMidr “храм”, SaadI “весілля”, pUjaa “богослужіння” тощо. Наприклад, браслет для індійської жінки не лише прикраса, а й ознака заміжжя, й своєрідний амулет, що охороняє її подружнє життя. До особливого класу фонової лексики віднесено номени істот так званої “нижчої” індійської міфології – різних духів і демонів, які, в принципі, наявні в усіх міфологіях світу, проте мають в уявленні різних народів свою особливу специфіку і відрізняються на рівні прототипних образів. На частку фонових слів припадає найпотужніший пласт КМЛ мови гінді.

3. Культурно-конотована лексика – слова, що позначають предмети і явища, культурно-специфічні риси в яких об’єктивно відсутні. Однак вони містять у своїй семантиці своєрідний оцінно-ціннісний компонент, який актуалізується за певних контекстуальних умов. Як правило, своєрідні культурні конотації властиві зоонімам, фітонімам, колоративам. Так, приміром, номени представників фауни в мові гінді мають такі конотації: ]llaU “сова” – дурості, тупості; sap-, saaÐp “змій”, kalaa sap- “чорний змій” – підступності; gaaya “корова” – доброти і простоти; kaOvaa “ворона” – хитрості; Ajagar “удав” – лінощів; haqaI “слон” – багатства і грації; }ÐT “верблюд” – високого зросту; hMsa “лебідь” – мудрості, святості й чистоти; taota “папуга” – егоїзму і невдячності. Культурні конотації цих слів яскраво проявляються у переносних метафоричних значеннях (напр., ]llaU “сова” – бовдур; gaaya “корова” – милосердна та щира людина); порівняннях (}ÐT kI trh laMbaa “високий як верблюд”, haqaI caala calanaa “іти слонячою ходою” – іти граціозно); фразеологізмах, прислів’ях, приказках (drvaaja,o pr haqaI JaUmanaa “ходити слону біля дверей” – бути заможним). До особливого виду культурно-конотованої лексики віднесено символічні власні імена (СВІ). Наприклад, mahaBaart ‘Магабгарата’ (давньоіндійська епічна поема) – символ родинної ворожнечі; gaaÐQaI ‘Ґанді’ (видатний політичний діяч Індії) – взірець чесності й терпимості.

4. Культурні лакуни – слова, пов’язані з дрібнішою деталізацією однопорядкових загальнолюдських концептів у мові гінді порівняно з іншими європейськими мовами. Прикладами своєрідної деталізації та конкретизації об’єктивних сутностей у різних мовах є позначення кольорів, терміни спорідненості, назви тварин і птахів, номени одиниць часу, назви частин тіла людини і тварини тощо. Так, слову “жасмин” у мові гінді відповідають дві лексеми jaUhI ‘джугі’ і camaolaI ‘чамелі’, а слово “лотос” має 27 синонімів, серед яких kmala ‘камал’ – білий лотос і ArivaMd ‘арвінд’ – червоний лотос. П’ять лексем у мові гінді використовуються на позначення поняття “дядько”, чітко диференціюючи родинні зв’язки: caacaa ‘чача’ – молодший брат батька, ta} ‘тау’ – старший брат батька, fUfa ‘пхупха’ – чоловік батькової сестри, maaOsaa ‘мауса’ – чоловік материної сестри, maamaa ‘мама’ – брат матері. Не дивно, що концепт “рис”, як основну їжу індійців, репрезентовано в мові гінді кількома лексемами: caavala ‘чавал’ – очищений рис, Baat ‘бгат’ – варений рис, Qaana ‘дган’ – неочищений рис, Axat ‘акшат’ – зерна рису, використовувані для жертвопринесення, laaja ‘ладж’ – підсмажений або розмочений рис, використовуваний при богослужінні тощо. Різний ступінь деталізації й конкретизації ідентичних фрагментів дійсності (явищ і об’єктів) різними мовами часто можна пояснити тією особливою роллю, яку відіграє певний феномен у житті даного мовного колективу.

5. Ключові слова – це слова, що вербалізують особливо важливі та показові концепти індійської культури. Вони виступають своєрідним “ключем” до розуміння менталітету і характеру народу, його ціннісних пріоритетів і домінант.