ГЕНЕЗИС І РОЗВИТОК ПРАВОВИХ НОРМ В ГАЛУЗІ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ: ВІД ЗВИЧАЄВОГО ПРАВА ДО ЗАКОНОДАВСТВА ПОЧАТКУ ХХ ст.

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В сучасних умовах в Україні складається нова концепція історико-правової науки, в якій немає місця так званим «закритим» або «нецікавим» темам. Вивчення формування правових традицій фізичної культури українського народу та їх офіційного оформлення в нормативно-правових актах з давніх часів до початку ХХ ст. набуває особливого змісту і значення.

По-перше, дотепер відсутні узагальнюючі роботи з цієї теми, а ті праці, що є в розпорядженні дослідників, як правило, мають загальноросійський характер. У них розчиняється специфіка правових традицій українського народу, а дані, що повідомляються, на жаль, є фрагментарними. Осягнення культури українського народу в історичному аспекті потребує аналізу усіх її граней, в тому числі і такої, як фізична культура з усім здобутком її спадкового правового регулювання.

По-друге, загострення проблем здоров’я людини, питання її виживання в умовах сучасного погіршення соціального становища, екологічної кризи примушує ретельніше придивлятися до досвіду попередніх поколінь, бачити в цьому раціональні способи гармонійного розвитку особистості, вивірені століттями прийоми підтримання фізичного і морального здоров’я. Ознайомлення із джерелами переконує в тому, що український народ зробив свій достойний внесок до скарбниці європейської культури з цього питання.

Фізична культура, як важлива складова суспільного буття, вимагає виваженого правового регулювання і обережної реалізації, — в ім'я здоров'я людини і нації. Стаття 49 Конституції України від 28 червня 1996 р., зокрема, стверджує: “Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя”. Охорона здоров’я, забезпечення умов для здорового способу життя, ефективних санітарно-гігієнічних заходів віднесені до переліку основних прав громадян України, які захищаються державою на підставі конституційних положень у відповідності до міжнародних стандартів.

По-третє, збереження та розвиток традицій здорового способу життя та зміцнення фізичної культури не можливі без удосконалення їх правового регулювання. Технології постіндустріального суспільства, складність екологічної обстановки, знижена рухова активність поруч із гостротою і важливістю проблеми збереження фізичного здоров’я актуалізують як завдання і відповідальність держави щодо забезпечення ефективного регулювання відповідних суспільних відносин, так і дії щодо створення нормативно-правового підґрунтя цього регулювання. Завдяки ретроспективному аналізу виникає можливість простежити процес переходу від звичаєвого до писаного права в галузі відносин, пов’язаних із фізичною культурою та здоровим способом життя.

Актуальність теми дослідження підкреслюється і аналізом стану її наукової розробленості, проведеним автором у хронологічному та проблемному вимірах. Зразу ж зазначимо, що досліджень, присвячених правовому аспекту розвитку фізичної культури в Україні, у вітчизняній історіографії немає. Тому огляд наукової літератури з досліджуваної теми не виноситься в окремий розділ або підрозділ роботи. Наявна література, що висвітлює її окремі питання, —  переважно загально-історичного, а також етнографічного та історико-медичного характеру. Якщо систематизувати, а потім диференціювати опубліковану наукову літературу (по деяких періодах і проблемах — дуже обмежену), то можна  окреслити кілька етапів вивчення генези і розвитку фізичної культури в Україні: дорадянський час, радянський період і період існування незалежної України (за терміном – 12 років). Найбільша питома вага невеликих за кількістю наукових видань, що опосередковано висвітлюють проблеми здорового способу життя українського народу, припадає на радянський час. Незважаючи на те, що в сучасній Україні створена правова основа для розвитку фізичної культури (видано ряд нормативно-правових актів, зокрема закон "Про фізичну культуру і спорт"), інтерес до сучасного, як  і до минулого, формування правових норм щодо неї, на жаль, перебуває в зародковому стані.

Предметами досліджень, здійснених за радянський час і перші роки існування сучасної Української держави, були проблеми розвитку фізичної культури  українського народу в кожну його історичну добу: Київську, Козацьку, Гетьманську та наступні. Однак ступінь уваги вчених до кожної з них був різний. Більше досліджень присвячено Київській добі. Першою спробою стали статті О.В. Грачова, що слугували коментарями до розділу "Фізична культура в дофеодальній Русі", вміщеному в хрестоматії "Історія фізичної культури в СРСР від найдавніших часів до кінця ХVIII ст." (1940 рік). Традиції здорового способу життя (санітарія, гігієна та ін.) в Київській Русі досліджувалися вченими-етнографами та істориками медицини в 40-і - поч. 90-х рр. ХХ ст. (Б.А. Романов, Н.А. Бо­­го­явленський, О.М. Кравець, В.Н. Соколова, А.Г. Данилюк, З. Болтарович). Щоправда, до початку 90-х рр. ХХ ст. така увага рідко виходила за межі навчальної літератури (навчальний посібник "История физической культуры народов СССР", 1958 р.). Тільки після прийняття Верховною Радою України історичного акта – Декларації про державний суверенітет 16 липня 1990 р. і Акта проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р., коли превалюючими стали погляди на Київську Русь як на один з органічних етапів розвитку українського народу, з'явилися спеціальні праці з питань про національні традиції фізичної культури, які були написані не тільки в науково-популярному жанрі (Є.М.Приступа, В.С. Пілат, 1991 р.) а й у формі дисертаційного дослідження (В.О. Старков, 1991 р.). Слід віддати належне історичній роботі В.О. Старкова, де вперше фізична культура розглядається в усіх своїх зв'язках і відношеннях як складова частина давньоруської цивілізації, акцентується увага на звичаєвому праві і правових нормах щодо фізичної культури.

Менше уваги приділено дослідженню фізичної культури Козацької доби. Крім фундаментальної праці Д.І Яворницького ("Історія запорізьких козаків"), що написана сто років тому, можна назвати статтю О.М. Чернової, в якій скоріше ставиться, ніж всебічно висвітлюється питання про фізичну підготовку українського козацтва за часи Визвольної війни 1648-1654 рр. І зовсім поза увагою дослідників залишається фізична культура українського народу у добу Гетьманщини.

Дещо краще розроблено питання про стан і розвиток "санітарно-гігієнічного законодавства" ХVIII – поч. ХХ ст.  Авторами праць з цієї тематики, що вийшли у світ в 50-і рр. минулого століття, були історики медицини (Р.Я. Бенюмов, Б.Д. Петров, К.Д. Васильєв, Є.Ю. Гольд та ін.).

Окрему групу праць складають дослідження спеціалістів в галузі педагогіки (Р.А. Геворкян та ін.). В них висвітлюється стан фізичного виховання в  учбових закладах, армії.

В усіх згаданих публікаціях, присвячених окремим питанням з історії здорового способу життя, як і в узагальнюючих творах з історії фізичної культури (Е.Ю. Зеликсон, С.Д. Синицин), автори побіжно торкалися питань правового регулювання відносин у сфері фізичної культури. Завдання комплексного вивчення історії фізичної культури (протягом ІХ – поч. ХХ ст.) не ставилося, тим більше - в історико-правовому аспекті. Представлена робота є першою спробою такого роду.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до планів наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України (п.1.1. “Пріоритетних напрямків фундаментальних і прикладних досліджень навчальних і науково-дослідницьких закладів МВС України на період 2001 – 2005 рр.”) та Національного університету внутрішніх справ (п.1.1. “Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001 – 2005 рр.”).